Сент-Люсія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сент-Люсія (значення).

Сент-Люсія
англ. Saint Lucia
фр. Sainte-Lucie
Sent Lisi (креол.)

Прапор Герб
Девіз: The Land, The People, The Light
Земля, Люди, Світло
Гімн: "Sons and Daughters of Saint Lucia"
Розташування Сент-Люсії
Розташування Сент-Люсії
Столиця
(та найбільше місто) 		Кастрі
14°01′ пн. ш. 60°59′ зх. д.country H G O
Офіційні мови англійська мова
Форма правління Парламентарна демократія
 - Монарх Чарльз III
 - Генерал-губернатор Невілл Сенак
 - прем'єр-міністр Аллен Частанет
Незалежність  
 - від Великої Британії 22 лютого 1979 
Площа
 - Загалом 616,3 км² (178)
 - Внутр. води 1,6 %
Населення
 - оцінка 2016  178 015 (178)
 - перепис 2010  165 595[1]
 - Густота 298/км² (49)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний $2 689 мільйонів[2] 
 - На душу населення $10 042[2] (91)
ІЛР (2004) 0,790 (medium) (71)
Валюта Східно-карибський долар (XCD)
Часовий пояс  (UTC-4)
Коди ISO 3166 LC / LCA / 662
Домен .lc
Телефонний код +758
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Сент-Люсія

Сент-Лю́сія (англ. Saint Lucia, фр. Sainte-Lucie — «Свята Луція, Свята Лукія») — острів і країна на сході Карибського моря, один із Навітряних островів. Здобула незалежність від Великої Британії в межах Співдружності націй у 1979 році; інтеграція з Навітряними островами передбачалася в 1991 році.

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія Сент-Люсії

Сент-Люсію відкрив Христофор Колумб 13 грудня 1502 року — у день святої Люсії (день пам'яті мучениці Луції Сіракузької). Перші спроби заснувати постійне поселення чинили англійці в період з 1605 по 1638 роки, однак вони були невдалі через опір місцевих жителів — войовничих індіанців-карибів.

Уклавши договір з аборигенами, французи заснували поселення в 1650 році. Із середини XVII століття почалося масове завезення африканських рабів для робіт на цукрових плантаціях. Згодом у складі населення стали домінувати африканці й мулати.

До 1814 року, коли острів остаточно перейшов під британську юрисдикцію, Сент-Люсія була ареною безперервного конфлікту між Англією і Францією, вона переходила з рук у руки 14 разів, приваблюючи своєю зручною бухтою Кастрі.

У 1803 році, під час наполеонівських воєн, Сент-Люсію вчергове захопили англійці, і в 1814 році вона, відповідно до Паризької мирної угоди, відійшла до Великої Британії, перетворившись на її колонію.

У 1834 році британська влада скасувала рабство на острові.

З 1838 по 1958 роки Сент-Люсія входила до складу британської колонії Навітряних островів, з 1958-й по 1962-й — у Вест-Індську Федерацію.

У 1967 році Сент-Люсія отримала статус асоційованої з Великою Британією держави й отримала право самоврядування у внутрішніх справах.

Повна незалежність була надана Сент-Люсії 22 лютого 1979 р.

Політична структура

[ред. | ред. код]

Сент-Люсія — член Співдружності націй, глава держави — король Великої Британії (зараз — Карл III), представлений генерал-губернатором. За конституцією, ним може бути будь-який громадянин Співдружності, який призначається з волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, за рекомендацією голови уряду країни.

Генерал-губернатор (з 2018 року Невілл Сенак, перед тим Калліопа Перлетт Луїзі) дає доручення сформувати уряд і його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, за рекомендацією прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників. Законодавча влада — двопалатний парламент. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються за рекомендацією прем'єр-міністра, 3 — за рекомендацією лідера опозиції, 2 — за рекомендацією релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Асамблея Сент-Люсії (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін).

Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі його стоїть прем'єр-міністр Сент-Люсії. На цей пост зазвичай призначається після виборів лідер партії або коаліції, яка має більшість в Асамблеї Сент-Люсії.

Основні політичні партії:

  • Об'єднана партія робітників — 11 місць в Асамблеї Сент-Люсії.
  • Лейбористська партія Сент-Люсії — 6 місць в Асамблеї Сент-Люсії.

Також є непредставлені у парламенті — Національний Альянс і Партія Свободи Сент-Люсії.

Міжнародні відносини

[ред. | ред. код]

Відносини з Україною

[ред. | ред. код]
Докладніше: Відносини між Україною та Сент-Люсією

Географія

[ред. | ред. код]
Пті-Пітон (фр. Petit Piton — малий шпиль/пік) — мальовнича гора в Сент-Люсії (острів і країна в центральній частині Малих Антильських островів, які є частиною Кариб).

Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові в складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі межує з островом Мартиніка по протоці Сент-Люсія, на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадини, по протоці Сент-Вінсент. Відстань до Мартіники близько 39 км, до Сент-Вінсента — 34 км. Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км).

Каплевидний у плані острів має розміри приблизно 44 км завдовжки і 23 км завширшки при загальній площі 616 км² (другий за величиною в південній групі Навітряних островів).

Острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому більш гористий, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він являє собою вершину древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.

По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-л'Іль-Рідж із висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і в вулканічному масиві Пітон (Грос-Пітон — 797 м, Пти-Пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі в достатку зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву заросли пишними тропічними лісами, а численні короткі річки формують широкі й родючі долини.

Затока Меріґолд-Гарбор із містом Меріґолд-Бей

Узбережжя острова утворено неширокою смугою прибережної низовини й сильно порізане. Південно-східні та північно-західні береги утворюють якусь подобу шхерного району з численними затоками і бухтами, обрамленими безліччю крихітних рифів.

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують спеку. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм на рік. Сухий сезон із січня по квітень, сезон дощів — з травня по серпень. Будь-коли протягом року можливі потужні, але короткочасні зливи, що припадають зазвичай наприкінці дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.

Клімат Сент-Люсії
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C 29 29 29 30 31 31 31 31 31 31 30 29 30
Середня температура, °C 26,0 26,0 26,5 27,0 28,0 28,0 28,0 28,0 28,0 28,0 27,0 26,5 27,3
Середній мінімум, °C 23 23 24 24 25 25 25 25 25 25 24 24 24
Годин сонячного сяйва 248 226 248 240 248 240 248 248 240 217 240 248 2891
Норма опадів, мм 125 95 75 90 125 200 245 205 225 260 215 160 2020
Днів з опадами 14 9 10 10 11 15 18 16 17 20 18 16 174
Джерело: climatestotravel[3]

Флора і фауна

[ред. | ред. код]

На острові росте близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові — наприклад, антуріум, утворюють щільний килим, що вкриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні й південно-східні схили гір вкриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. До місцевої фауни належать такі види, як ендемічна земляна ящірка, Icterus laudabilis (сент-люсійська вивільга), Melanospiza richardsoni (сент-люсійська чорна зяблиця) і санта-люсійський амазон (зникаючий національний птах). По всьому острову поширені гризуни агуті й маніка.

Охоронювані території

[ред. | ред. код]

Численні охоронні природні території:

  • Національний парк Піджен-Айленд (заснований в 1979 р.), у якому зібрані практично всі рослини, які ростуть на острові, а також рідкісні види птахів;
  • Заповідник Фрігет-Айленд, що лежить на середині східного узбережжя, в північній частині затоки Пралін-Бей, є ділянкою гніздування численних фрегатів, чапель та кількох видів рідкісних місцевих птахів: голуба Рамьє і сент-люсійської вивільги;
  • Заповідник Марія-Айленд, що лежить на схід від Вйо-Фор, є єдиним середовищем проживання коров'ячої змії «Куве», однієї з рідкісних різновидів вужів, а також рідкісної ящірки земляний «зандоліті» (ящірка Марії);
  • Національний парк Рейнфорест (Сент-Люсія-Сентрал-Форест-Ресерв-енд-Рейнфорест) охоплює 19 000 акрів пишних гір і долин біля підніжжя піку Морн-Гімі і є домом для гігантської папороті, орхідей, райських птахів та багатьох видів місцевих дерев.
  • Заповідник Манкоте-Мангрув, розташований на південно-східному узбережжі острова, на північ Сейблз-Пойнт, є останнім місцем зростання природних мангрових лісів на острові.

Населення

[ред. | ред. код]

Етнічні групи

[ред. | ред. код]

Населення Сент-Люсії переважно африканського (141 216 в 2010 році; 85,3 % від загальної чисельності населення) або змішаного афро-європейського походження. (17 965; 10,8 %). Індійське походження має 2,2 % населення (або 3575 жителів у 2010 році) і 0,6 % білі (991). Сент-Люсія також має невелике число індіанців (карибів). Протягом останніх десятиліть кількість індіанців (карибів) збільшилася з 366 за переписом 1991 року (0,3 % населення), до 803 за переписом 2001 року (0,5 % населення) і до 951 в 2010 році (0,6 % населення). Решта 0,5 % населення: китайці (0,1 %) і вихідці з Близького Сходу (0,1 %).

Мови

[ред. | ред. код]

Офіційною мовою є англійська. Французькою креольською, яку в просторіччі називають «Patwah» (говір), говорить 95 % населення. Ця креольська мова використовується в літературі й музиці, і поступово набирає офіційного статусу. Ця мова сформувалася в ранній період французької колонізації, креолізація відбувалася переважно завдяки злиттю французької мови і західно-африканських мов, з деяким впливом лексики корінних карибів та інших мов. Сент-Люсія є членом Франкофонії.

Релігія

[ред. | ред. код]

За даними перепису 2010 року 90,2 % відсотків населення Сент-Люсії вважаються християнами, 2,3 % сповідують інші релігії і 5,9 % не сповідує жодної релігії і не вказали релігію (1,4 %) населення.

Приблизно дві третини християн є католиками (61,3 % від загальної чисельності населення), і третина протестантами. Адвентисти сьомого дня становлять найбільшу протестантську групу, 10,4 % населення. Християни євангельської віри є другою за величиною групою (8,9 %). Наступною за величиною групою є євангелісти (2,2 % населення), за якими йдуть баптисти (2,2 %). Інші християни включаючи англіканство становлять (1,6 %), Церква Божа (1,5 %), Свідки Єгови (1,1 %), методисти (0,5 %) і Армія Спасіння (0,2 %).

Кількість нехристиян мала, до цієї групи включають осіб, які сповідують растафаріанство (1,9 % населення), індуїзм (0,3 %) та іслам (0,1 %).

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Докладніше: Адміністративний поділ Сент-Люсії

В адміністративному відношенні країна поділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевого самоврядування — міські й сільські ради та управління.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сент-Люсія

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Population & Vital Statistics. Central Statistics Office of St. Lucia. Архів оригіналу за 19 November 2016. Процитовано 18 листопада 2016. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка); Недійсний |deadurl=bot: unknown (довідка) [Архівовано 2016-11-19 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б St. Lucia. International Monetary Fund. 2016.
  3. ↑ St Lucia climate. Climates to travel. Процитовано 14 November 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сент-Люсія&oldid=43830128