«Уранці сьогодні чув дивну молитву я – ви, ясна й
гожа, світла панночко, просили сонце, щоб воно освітило вас. Почув я ті слова,
та не зрозумів, бо ви сама – сонце! На кого глянете прихильно – тому вже й щастя.
Душа моя грішна впала в чисте море ваших очей, серце моє шепоче ваше прекрасне
ім’я – Перпетуя, думки мої
тільки про вас, моя дорогоцінна панночко. Мрії мої тільки про те, щоб і мене
освітив ласкавий погляд очей ваших ясних.
Вірний до скону раб ваш
Ярема Петрів Дорош»
З такого надзвичайно чуттєвого листа починається
заплутана історія, розказана в новому романі Люко Дашвар «Покров». Ну і як
після цього не проковтнути цю книжку буквально за дві доби? Саме проковтнути – як
зробила я; як зробила моя хороша знайома, яка і дала мені цю книгу; і ще, я
впевнена, точно так само роблять тисячі прихильників творчості цієї талановитої
херсонської письменниці! Бо коли тобі в руки потрапляє будь-який роман Люко
Дашвар – ти просто випадаєш з реальності, поки не дізнаєшся, чим же все закінчилось.
А історія й справді вийшла дуже заплутаною, бо грішна
любов старого Яреми Дороша до молодої коханки принесла свої гіркі плоди: ревнива
законна дружина козака прокляла увесь його рід аж до сьомого коліна. І щоб
зняти страшне закляття, нащадкам Яреми доведеться дуже постаратись…
В романі тісно переплітаються долі багатьох людей,
але події виписані так майстерно, що слідкувати за сюжетом надзвичайно цікаво.
Основні перипетії розгортаються уже в наші часи, і розвиваються вони на тлі трагічної
Революції Гідності 2013-2014 років. Відразу зроблю ремарку для тих, хто (як і
я) не дуже любить читати історичні пафосні тексти: Майдан тут не є головною
темою і описаний лише поверхнево, хоча нагадування про ті страшні для країни
часи і викликає непрохані сльози. Основний меседж книги – Любов і ще раз Любов,
яка вища за будь-які земні багатства. А ще в романі присутні містика, неймовірні
збіги обставин і легка недомовленість – деякі ключові події залишають читачеві місце
для роздумів.
От що мені подобається в творчості Люко Дашвар (і
вже про це писала), так це надзвичайна реалістичність створених нею образів.
Кожний її персонаж – далеко не ідеальний, і навіть має приховані чи явні грішки
за душею. Шляхетний і чесний козак Ярема зраджує законну дружину, наша сучасниця
і головна героїня роману Мар’яна інколи веде себе дуже навіть грубо, і навіть Ярко
– хлопець майже без недоліків – все-таки примушує страждати свою кохану
дівчину. Можливо, саме завдяки такій правдивості людям і подобаються книги
Дашвар? Адже багато хто в її персонажах з двозначною поведінкою, комплексами і
муками совісті часто впізнає себе…
Книгу рекомендую всім: однозначно, це найкраще з
того, що я прочитала останнім часом. І аплодую Люко Дашвар стоячи. Браво!