Китоголов
| Китоголов | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Balaeniceps rex Gould, 1850 | ||||||||||||||||||||
 Поширення китоголова | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Китоголо́в[1] (Balaeniceps rex) — вид птахів ряду лелекоподібних. Єдиний сучасний представник родини китоголовових (Balaenicipitidae). Займає проміжне становище між чаплями і лелеками та зберігає деякі риси пеліканоподібних. Деякі дослідження ДНК свідчать про його належність саме до пеліканоподібних. Осілий птах, поширений у тропічних районах Східної Африки. Чисельність виду скорочується. Гнізда влаштовує на заломах очерету. Живиться переважно рибою.
Великий птах, зазвичай мають висоту 110—140 см, тоді як окремі особини можуть досягати 152 см. Довжина тіла (від хвоста до кінчика дзьобу) в межах 100—140 см, розмах крил 230—260 см. Вага від 4 до 7 кг. Самці більші за самок — важать в середньому 5,6 кг, тоді як самки 4,9 кг.[2] Найхарактернішою рисою цього птаха є його масивний і широкий дзьоб — приплюснутий зверху, з гострими краями наддзьобка і піддзьобка та невеликим гострим гачком на кінці. Довжина наддзьобка становить 18,8-24 см. Шия відносно коротка порівняно з іншими довгоногими птахами (чаплями і журавлями). Крила широкі, довжиною 58,8-78 см, добре пристосовані до ширяння.[3] Забарвлення темне, свинцево-сіре. На голові невеликий чуб. Очі розташовані у передній частині черепу, що збільшує поле бінокулярного зору.
Тримається зазвичай поодиноко або парами, вкрай рідко невеликими групами. У польоті нагадує чаплю: так само втягує шию і витягує ноги. Політ важкий, повільний, можуть ширяти на нерухомих крилах.
Тривалість життя може досягати 50 років.
Традиційно вид відносять до ряду лелекоподібних. Нещодавні дослідження, показали, що китоголов в систематичному положенні ближче до пеліканів (на основі анатомічного порівняння) (Mayr, 2003)[4] або чапель (на основі біохімічних даних) (Hagey et al., 2002)[5]. Недавні дослідження ДНК показали, що китоголов повинен бути віднесений до ряду пеліканоподібних.[6]
Поширений широко у тропічних країнах Східної Африки, проте зустрічається локально: Центральноафриканська Республіка, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Руанда, Південний Судан, Судан, Танзанія, Уганда, Замбія.
Круглорічно мешкає в сезонних низинних болотах, де серед рослинності домінує папірус (Cyperus papyrus) у поєднанні з очеретом (у тому числі рід Phragmites), рогозом (Typha) та різноманітними трав'янистими рослинами. У позагніздовий період китоголов зазвичай тримається на мілководдях.[3]
Популяцію китоголова оцінюють в 5-8 тис. особин, серед яких 3,3-5,3 тис. статевозрілих птахів. Найбільша кількість птахів мешкає в Південному Судані (близько 5 тис.). Чисельність виду скорочується.[7] Тому китоголов за критеріми МСОП належить до уразливих видів.
Осілий птах. Моногам. Статевої зрілості досягає у віці 3-4-х років. Гніздовий сезон дуже розтягнутий, яйця відкладає наприкінці сезону дощів, коли рівень води спадає. Гніздо влаштовує у прихованому місці. Це масивна споруда, що складається з стебел водних рослин шириною 1-1,7 м (інколи до 3-х м), яка розміщується на заломах рослинності, або невеликих острівцях, завжди серед папірусу. У кладці зазвичай 2 блакитнувато-білих яйця, інколи буває 3. Розмір яєць: довжина 80-90 мм, ширина 56-61 мм, вага в середньому 164 г. Інкубація триває близько 30 діб. Пташенята, що вилупилися, вкриті коротким сірим пухом та є безпорадними. Пташенят вигодовують відрижками здобичі обидва з батьків. Хоча китоголови зазвичай висиджують більше одного пташеня, вони вирощують лише одного. Молодших пташенят зазвичай залишають помирати, якщо тільки старші не слабкі або не виживають [8]. Молоді птахи залишають гніздо у середньому у віці 112 днів. Як правило, з гнізда вилітає тільки одне пташеня. Після вильоту ще протягом місяця дорослі птахи їх підгодовують.[3]
В раціоні домінує риба, головним чином дводишна риба протоптер (Protopterus aethiopicus); також поліптер (Polypterus senegalus), а також соми кларіїв (Clarias) та тиляпій (Tilapia). Може також здобувати інших водних тварин: жаб, молодих крокодилів і водяних змій, а також гризунів та молодих водоплавних птахів. Раціон має суттєві регіональні відмінності — протоптер та соми є головною здобиччю в Уганді, тоді як в Замбії — соми та змії.[3]
Здобич здобуває переважно стоячи тривалий час на одному місці, після чого робить короткий кидок. Інколи може повільно ходити на мілководді.
- ↑ Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів. Частина 2. Палеогейська і Арктогейська суші // Біологічні студії. — 2013. — Т. 7, № 1. — С. 205—226.
- ↑ Hancock & Kushan (1992): Storks, Ibises and Spoonbills of the World. — Princeton University Press. ISBN 978-0-12-322730-0.
- ↑ а б в г Josep del Hoyo, Andrew Elliott, Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Volume 1: Ostrich to Ducks. — Lynx Edicions, 1992. — 696 с. — ISBN 84-87334-10-5.
- ↑ Mayr, Gerald (2003). The phylogenetic affinities of the Shoebill (Balaeniceps rex) (PDF). Journal für Ornithologie. doi:10.1046/j.1439-0361.2003.03002.x. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2018. Процитовано 27 березня 2016.
- ↑ Hagey, J. R.; Schteingart, C. D.; Ton-Nu, H.-T. & Hofmann, A. F. (2002). A novel primary bile acid in the Shoebill stork and herons and its phylogenetic significance. Journal of lipid research. 43 (5): 685—90. PMID 11971938.
- ↑ Hackett, SJ; Kimball, RT; Reddy, S; Bowie, RC; Braun, EL; Braun, MJ; Chojnowski, JL; Cox, WA; Han, KL та ін. (2008). A phylogenomic study of birds reveals their evolutionary history (PDF). Science. 320 (5884): 1763—8. doi:10.1126/science.1157704. PMID 18583609. Архів оригіналу (PDF) за 19 Серпня 2013. Процитовано 27 Березня 2016.
- ↑ BirdLife International. 2015. Balaeniceps rex. The IUCN Red List of Threatened Species 2015: e.T22697583A84621865.http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2015.RLTS.T22697583A84621865.en. Downloaded on 26 March 2016.
- ↑ Shoebill. BirdLife International (брит.). 22 червня 2021. Процитовано 25 березня 2023.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |