Шиїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шиїти)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Іслам
Аллах
Аллах
Аллах
Єдинобожність • Історія • Термінологія
Шаблон Шаблони • Категорія Категорія • Портал
Мечеть Імама в місті Ісфаган, Іран

Шиї́зм  (від араб. شيعة‎‎; [шӣ‘а] — прихильники, група) — загальний термін, що означає послідовників низки течій ісламу — імаміти (шиїти-двонадесятники), зейдити, алавіти, друзи, ісмаїліти та інші. У вузькому сенсі поняття, як правило, означає імамітів (шиїтів-двонадесятників), другого за кількістю прихильників (після сунітів) напряму в ісламі, які визнають єдино законними наступниками пророка Мухаммеда тільки Алі ібн Абу Таліба та його нащадків по головній лінії.

Історія

[ред. | ред. код]

Родинне дерево 6 ісламських Набі та Шиїтів

[ред. | ред. код]
 
 
 
 
 
 
Адам - 1
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нух (Ной) - 2
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ібрахім (Авраам) - 3
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ізмаїл
 
 
 
Ісхак (Ісаак)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Якуб (Яків)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Абдул Муталіб
 
Іса (Ісус) - 5
 
Муза (Мойсей) - 4
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Абдулах (помер 570 н.е.)
 
Абу Таліб (помер 620 н.е.)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Магомет (помер 632 н.е.) - 6
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фатіма (померла 632 н.е.)
 
Алі (помер 661 н.е.)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Хасан (помер 669 н.е.)
 
Хусейн (помер 680 н.е.)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сеїди
 
 
 
 
 

Незабаром після смерті Мухаммеда (632) частина його сподвижників виступила за збереження верховної влади в «сім'ї Пророка», вважаючи незаконною присягу Абу-Бекру. На початку другої половини VII століття вони вчинили розкол («шіа»), утворивши окрему групу, релігійно-політичне угрупування («шіа») прихильників передачі верховної влади Алі ібн Абу Талібові, як найближчому родичеві (двоюрідному братові і зятеві) і духовному наступникові пророка. Це угруповання стало ядром руху шиїтів, що розділив потім мусульманську общину на сунітів і шиїтів.

Після вбивства Алі 661 року його прихильники повели боротьбу за повернення верховної влади в «сім'ю Пророка», маючи на увазі винятковий рід Алі. Більшість шиїтів обґрунтовували ці вимоги спорідненістю Алі з Пророком, його особистими якостями і заслугами перед ісламом. Частина шиїтів проповідувала, що Мухаммед призначив Алі своїм духовним наступником, і що сам Алі наділений божественною благодаттю.

У формуванні шиїзму відіграв роль і національний чинник. Серед прихильників шиїзму непропорційно багато представників неарабомовних народів (іраномовні, урдумовні, берберомовні), а також народів, що входили в сферу впливу середньовічної Персії.

Поширення ісламу в світі — червоним кольором позначено шиїтів

Для шиїтів роль імама значно вища, ніж для сунітів. Вони сприймають імама, що підтвердив своє звання формальним або (рідко) неформальним шляхом, як тлумача прямої волі Всемогутнього. Також шиїтам властиво почитати своїх учених, що вважаються після заховання останнього дванадцятого імама його заступниками. Цим пояснюється пошанування аятоли Хомейні в шиїтському Ірані.

Суннізм у більшості мусульманських країн став офіційною релігією. Шиїти — меншина, часто гнана. Вони складають приблизно 15 відсотків загального числа мусульман. В історії шиїти часто піддавалися гонінням, тому для них характерний культ мучеників.

Політично шиїти-імаміти відчули себе силою лише після того, як 1979 року їхні єдиновірці в Ірані повалили шаха і керівником країни став аятолла Хомейні. Ісмаїліти відчули себе силою, коли Ага-Хан став головою Ліги націй. Ісмаїліти, шиїти, алавіти, друзи, бахаїти створювали свої держави впродовж всієї історії ісламу.

Нині послідовники різних общин шиїтів існують практично у всіх мусульманських країнах. Віровчення шиїтів дотримуються переважна більшість населення Ірану і Азербайджану, понад половина населення Іраку, значна частина населення Лівану, Ємену, Бахрейну. До ісмаїлітської гілки шиїзму належать більшість жителів Гірсько-Бадахшанської області Таджикистану. Нині[коли?] інтерес до шиїтів різко зріс (маються на увазі на араби-шиїти). територія розселення арабів-шиїтів — це 70 % світових запасів нафти. Йдеться про північно-східну частину Саудівської Аравії, південний Ірак і Іранську провінцію Хузестан (південно-західний Іран).

Опис напрямку

[ред. | ред. код]

Як і всі мусульмани, шиїти вірять у посланницьку місію пророка Мухаммада. Характерною рисою шиїтів є переконання в тому, що керівництво мусульманською громадою має належати Імамам — призначеним Богом, обраним особам із числа нащадків пророка, до яких вони відносять Алі ібн Абу Таліба і його нащадків від дочки Мухаммада Фатіми, а не виборним особам — халіфам. Шиїти критично ставляться до халіфату перших трьох халіфів Абу Бакра, Умара і Усмана, оскільки Абу Бакр був обраний невеликим числом сподвижників, Умар був призначений Абу Бакром, а Усман був обраний із шури (ради) із семи претендентів, яких призначив Умар з такими умовами, що обрання кого-небудь, окрім Усмана, не було можливим. На думку шиїтів, обрання керівника — Імама мусульманської громади, подібне до обрання пророків і є прерогативою Бога.

Поширення

[ред. | ред. код]

Тепер послідовники різних шиїтських общин існують практично у всіх мусульманських, європейських і американських країнах. Шиїтського віровчення дотримується переважна більшість населення Ірану і Азербайджану, близько двох третин населення Бахрейну, третина населення Іраку, значна частина населення Лівану і Ємену, в Афганістані — фарсівани на заході країни й Хазарейці. До ісамаїлістської гілки шиїзму належить більшість жителів Горно-Бадахшанської автономної області Таджикистану — памірські народи (крім частини язгулемців і ванчців). Чисельність шиїтів в Росії незначна. До цього напрямку ісламу належать мешканці Республіки Дагестан тати, лезгини селища Міскінджа, а також азербайджанські громади Дербенту, що говорять місцевим діалектом азербайджанської мови. Крім того шиїтами є велика частина азербайджанців, що проживають в Росії (у самому Азербайджані шиїти складають до 85 %[1] населення).

Список країн із шиїтським населенням

[ред. | ред. код]

Числа в перших трьох колонках базуються на демографічних дослідженнях Pew Research Center, опублікованих у звіті у жовтні 2009, Картування глобальної популяції мусульман[2]

Нації з чисельністю шиїтів понад 100,000[2][3]
Країна Чисельність шиїтів[2][3] Відсоток шиїтів серед мусульман[2][3] Відсток серед усіх шиїтів світу[2][3] Мінімальна оцінка Максимальна оцінка
Іран 66,000,000 – 70,000,000 90–95 37–40
Пакистан 17,000,000 – 26,000,000 10–15 10–15 43,250,000[4] – 57,666,666[5][6]
Індія 16,000,000 – 24,000,000 10–15 9–14 40,000,000[7] – 50,000,000.[8]
Індонезія 5,000,000 – 6,000,000 2,77 3 <7,000,000
Ірак 19,000,000 – 22,000,000 65–70 11–12
Туреччина 7,000,000 – 11,000,000 10–15 4–6
Ємен 8,000,000 – 10,000,000 35–40 5
Азербайджан 5,000,000 – 7,000,000 65–75 3–4 85 % загальної чисельності[9]
Афганістан 3,000,000 – 4,000,000 10–15 <2 15–19 % загальної чисельності.[10]
Сирія 3,000,000 – 4,000,000 15–20 <2
Саудівська Аравія 2,000,000 – 4,000,000 10–15 1–2
Нігерія <4,000,000 <5 <2 5-10 мільйонів[11]
Ліван 1,000,000 – 1,600,000[12] 30-35[13][14][15] <1 Оцінка, не було офіційного обліку.[16]
Танзанія <2,000,000 <10 <1
Оман 700,000 – 900,000 5–10 <1 948,750[17]
Кувейт 500,000 – 700,000 30–35 <1 35–40 % загальної чисельності>[18]
Німеччина 400,000 – 600,000 10–15 <1
Бахрейн 400,000 – 500,000 60–70 <1
Таджикистані 400,000 7 <1
Об'єднані Арабські Емірати 300,000 – 400,000 10 <1
Сполучені Штати Америки 200,000 – 400,000 10–15 <1
Велика Британія 100,000 – 300,000 10–15 <1
Болгарія 100,000 10–15 <1
Катар 100,000 10 <1

Гілки шиїзму

[ред. | ред. код]
Поширення в світі трьох найбільших гілок ісламу: шиїзму, сунізму та ібадизму.

Переважним напрямком шиїзму є імаміти, серед яких стався розкол на шиїтів-двунадесятників (існаашарітів) та ісмаїлітів. Аш-Шахрастані називає такі секти імамітів (бакіріти, навусіти, афтахіти, шумайріти, ісмаїліти-вакіфіти, мусавіти та існаашаріти), тоді як інші ересіографи (аль-ашара, Наубахті) виділяють три головні секти: котити (згодом стали існаашарітами), шуккаріти і вакіфіти[19].

Нині відносини між двунадесятниками (а також зейдитами) та іншими шиїтськими течіями іноді набувають напружених форм. Попри подібні моменти у віровченні, фактично це різні громади. Шиїти традиційно поділяються на дві великі групи: помірковані (шиїти-двунадесятники, зейдити) і крайні (ісмаїліти, алавіти, алевіти тощо)[20]. Разом з тим, з 70-х років XX століття почався зворотний поступовий процес зближення поміркованих шиїтів, алавітів та ісмаїлітів.

Шиїти-двунадесятники

[ред. | ред. код]
Докладніше: Шиїти-двунадесятники

Шиїти-двунадесятники або існаашаріти є переважальним напрямком у рамках шиїтського ісламу, переважно поширені в Ірані, Азербайджані, Бахрейні, Іраці і Лівані, а також представлені й у інших країнах. Цим терміном позначають імамітів, які визнали 12 імамів з роду Алі.

Після того як 1501 року сефівідський шейх Ісмаїл I проголосив себе шахом, він оголосив існаашарітский (двунадесятницький) напрям шиїтського ісламу державною релігією у створеній ним державі[21].

Дванадцять імамів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дванадцять імамів
  1. Алі ібн Абу Таліб (помер 661) — двоюрідний брат, зять і сахаб Пророка Мухаммеда, чоловік його дочки Фатіми, четвертий і останній праведний халіф.
  2. Хасан ібн Алі (помер 669) — старший син Алі і Фатіми.
  3. Хусейн ібн Алі (помер 680) — молодший син Алі та Фатіми, загинув мученицькою смертю в битві при Кербелі проти армії халіфа Йазіда I.
  4. Зайн-аль-Абідін (помер 713)
  5. Мухаммад аль-Бакір (помер 733)
  6. Джафар ас-Садик (помер 765) — засновник однієї з ісламських правових шкіл — джафарітського мазхаба.
  7. Муса аль-Казім (помер 799)
  8. Алі ар-Рида (або Імам Реза), (помер 818)
  9. Мухаммад ат-Таки (помер 835)
  10. Алі ан-Наки (помер 865)
  11. аль-Хасан аль-Аскарі (помер 873)
  12. Мухаммад аль-Махді (Махді) — ім'я останнього з 12-ти імамів. Махді в ісламі — це як Месія, який у віці п'яти років пішов у підпілля. Це підпілля, на переконання шиїтів-імамітів, продовжується і понині.

П'ять основних стовпів віри

[ред. | ред. код]

Шиїтське віровчення базується на п'яти основних стовпах:

  1. Віра в Єдиного Бога (Таухід).
  2. Віра в Справедливість Бога (Адль)
  3. Віра в пророків і Пророцтва (Набувват).
  4. Віра в Імамат (віра в духовне і політичне керівництво 12 імамів).
  5. Потойбічний світ (Маад).[22]

Інші автори виділяють окремим принципом релігії (стовпом віри) атрибут Аллаха — Божественна справедливість (Адл).[23]

Ісмаїлізм

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ісмаїлізм

Ісмаїліти є прихильниками мусульманської шиїтської секти. На відміну від існаашарітів (двунадесятників), вони послідовно визнають сім імамів до Джафара ас-Садика, але після нього зводять імамат не до Мусі аль-Казім, а до іншого сина Джафара — Ізмаїла, який помер раніше за свого батька[24].

У IX столітті ісмаїліти розкололися на фатімідських ісмаїлітів, що визнала підпільних імамів, і карматів, які вважали, що імамів повинно бути сім. Наприкінці XI — початку XII століть кармати припинили існування.

Після смерті 1094 року фатимідського халіфа ал-Мустансира ісмаїліти розкололися на нізаритів (східних ісмаїлітів), що підтримують прихід до влади старшого сина ал-Мустансира — Нізара, і на мусталітів, визнають імамом фатимідського халіфа ал-Мусталі. Нізарити утворили державу з центром в іранській фортеці Аламут, яку знищив 1256 року монгольський завойовник Хулагу-хан. Центральною фігурою в розвитку цієї гілки ісламу і засновником держави нізаритів став Хасан ібн Саббах, який виклав доктрину неоісмаілізму (Да'ват-і джадид). Найбільш відомою з нізаритських сект стали хашшашіни, відоміші як ассасіни.

Після падіння Фатімідів духовний центр іншої ісмаїлітської гілки — мусталітів, перемістився до Ємену, а в XVII столітті — до індійського міста Гуджарат, де осіла їхня більша частина[25].

У XVIII столітті перський шах офіційно визнав ісмаїлізм течією шиїзму.

Друзи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Друзи

Друзи — етноконфесійна група мусульман (хоча деякі ісламські авторитети вважали, що друзи настільки далеко відійшли від інших ісламських течій, що втратили право вважатися мусульманами), що є відгалуженням ісмаїлітів. Секта виникла на початку XI століття під впливом проповіді низки проповідників-прихильників єгипетського ісамаїлітського правителя Хакема серед ісмаїлітів Єгипту, Сирії та Лівану.

Назва секти походить від імені місіонера Даразі (помер 1017 року), якого самі друзи вважають відступником, воліючи називатися Аль-муваххідун (унітарії, або сповідують єдинобожжя)[26]. Існували династії панівних емірів серед друзів, як-от Маани, Шихаби тощо. 1949 року заснували Прогресивно-соціалістичну партію Лівану, основу якої склали друзи[25].

Зейдити

[ред. | ред. код]
Докладніше: Зейдити

Зейдити представляють гілку «помірних» шиїтів, яка поширена на північному сході Ємена; також одна з гілок — нукватіти, поширена в Ірані.

Зейдити утворилися в VIII столітті. Зейдити приймають законність халіфів Абу Бакра, Омара і Османа, що відрізняє їх від існаашарітів (двунадесятників) та ісмаїлітів[27]. Від решти шиїтів вони відрізняються ще й тим, що заперечують вчення про «підпільного імама», практику «такійя» тощо.

Зейдити утворили держави Ідрісідів, Алавідів та інші, а також встановили владу на частині території Ємену, де їхні імами правили до революції 26 вересня 1962.

Алавіти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Алавіти

Алавіти (Алауіти) або Нусайрити (за ім'ям Мухаммада бен Нусайра ан-Нумайрі, що вважається засновником секти) є представниками «крайніх» шиїтів. Здебільшого вони проживають у Західній Сирії, а також у Північному Лівані і Туреччини.

В основі їхніх догм можна знайти духовні традиції багатьох вчень і вірувань: ісмаїлізму, гностичного християнства, шиїзму, доісламських астральних культів, грецької філософії[28].

Були основним населенням Держави Алавітів. До алавітів належала родина Асадів, президенти Сирії Хафез Асад і його син Башар Асад.

Ахл-е Хакк, або Йарсан

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ахл-е Хакк

Крайньошиїтське езотеричне вчення, що коріниться у месопотамських течіях гулату, і поширене на заході Ірану і сході Іраку переважно серед курдів.

Кайсаніти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Кайсаніти

Зникла гілка — кайсаніти, сформувалися наприкінці VII століття. Вони проголосили імамом сина Алі — Мухаммада ібн аль-Ханафі, але оскільки той не був сином дочки пророка, то велика частина шиїтів відкинула цей вибір. За однією версією, свою назву вони отримали за прізвиськом аль-Мухтара ібн Абі Убайда ас-Сакафі — Кайсан, який керував повстанням у Куфі під гаслом захисту прав аль-Ханафі і помсти за кров імама Хусейна, за іншою версією — від імені начальника гвардії аль-Мухтара Абу Амра Кайсана. Течія кайсанітів розпалося на низку сект: мухтаріти, Хашиміти, Байаніти та Різаміти. Громади кайсанітів припинили своє існування в середині IX століття.

Державно-правові ідеї

[ред. | ред. код]

Шиїти — загальна назва течій в ісламі, що вважають халіфа Алі ібн Алі Таліба і його нащадків єдиними законними спадкоємцями влади пророка Мухаммеда над мусульманами. Шиїзм виник на початку другої половини VII ст. у процесі боротьби за владу в ісламі й Арабському халіфаті, коли утворилось політичне угруповання прихильників Алі (аш-шиа), які визнавали його виключне право на верховну владу — імамат. У шиїтів імамат — інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, що в ньому поєднується світська і релігійна влада, внаслідок чого він не може залежати від бажання людей, тобто обиратись, як вважають суніти. Виконавцем «божественного розпорядження» в них є імам (від араб. — стояти попереду, верховодити, ватажок мусульманської громади), а імамат сприймається як космічна сила, еманація «божественного світла», тому тільки під керівництвом носія цієї сили — законного імама — пересічний мусульманин може пізнати істинну віру й отримати спасіння.

Шиїти, таким чином, вважають халіфа Алі божественним. Згідно з їхньою версією, Аллах розглядав Мухаммеда і Алі рівновеликими, до того ж, архангел Джабраїл мав передати його «одкровення» Алі, а не Мухаммеду (брати були дуже схожими), тому вони хоч і визнають статус Мухаммеда, проте звеличують постать Алі. Шиїти розраховують на прихід месії. Це імам Махді. Він — один з дванадцяти «світлих імамів». Першим був Алі, останнім — Махді. Він зник в XI ст., але не помер. Махді — очікуваний безгрішний імам із роду Алі, продовжувач справи Пророка, повноправний правитель внаслідок «божественного визнання». Махді після свого повернення віддасть незаконно відібрані права обраному Богом роду Алі і відновить на Землі справедливість.

Шиїти по-особливому ставляться до Корану, оскільки в ньому немає імені Алі. В них навіть є власна версія Корану зі сурою «Два світила», у якій ідеться про рівність Мухаммеда й Алі. При цьому вони не ставлять під сумнів Коран, але вважають, що знають його лише імами. Решті мусульман зміст Корану відкриє месія Махді.

Шиїти визнають Суну, але тільки ту її частину, де йдеться про алідів. Вони також поклоняються Хусейну — третьому імамові, онуку Пророка. Халіф Алі помер від ран, що були отримані ним у боях. Його син від Фатіми, доньки пророка Мухаммеда, Хасан (аль-Хасан ібн Алі) — другий шиїтський імам — був змушений відмовитись від посади халіфа Іраку й помер 669 р. в Медині, бувши приватною особою. Після його смерті головою алідського роду став Хусейн — молодший син Алі і Фатіми. В одному з боїв Хусейн був по-звірячому вбитий, йому було нанесено кілька десятків колотих і рублених ран. Це сталося 10 мухаррама (першого місяця мусульманського місячного календаря) 680 р. Дата загибелі Хусейна відзначається всіма шиїтами як день жалоби. Щорічно, впродовж перших десяти днів цього місяця, вони влаштовують містерії, інсценують епізоди з історії загибелі Хусейна, проводять урочисті читання розповідей про нього, вивішують траурні прапори і гасла. На десятий день відбувається урочистий хід із голосінням за Хусейном. Деякі його учасники завдають собі ножових поранень, і всі разом голосно оплакують не тільки Хусейна, а і його брата Хасана. Центром таких жалобних урочистостей є місто Кербела, де, за переказами, поховане тіло імама. У них беруть участь паломники-шиїти з усіх кінців мусульманського світу.

Упродовж усієї історії ісламу шиїти з перемінним успіхом ведуть боротьбу за повернення влади нащадкам Алі.

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Шиїзм
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шиїти

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Religion (PDF). Administrative Department of the President of the Republic of Azerbaijan — Presidential Library. Архів (PDF) оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2011. Релігія. Управління справами Президента Азербайджанської Республіки — Президентська бібліотека
  2. ↑ а б в г д Miller, Tracy, ред. (10 2009). Mapping the Global Muslim Population: A Report on the Size and Distribution of the World's Muslim Population (PDF). Pew Research Center. Архів оригіналу (PDF) за 10 жовтня 2009. Процитовано 8 жовтня 2009. [Архівовано 2013-07-25 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б в г Mapping the Global Muslim Population: A Report on the Size and Distribution of the World's Muslim Population. Pew Research Center. 7 жовтня 2009. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 25 серпня 2010. [Архівовано 2010-03-27 у Wayback Machine.]
  4. ↑ CIA - The World Factbook. Cia.gov. Архів оригіналу за 24 травня 2020. Процитовано 4 травня 2011. [Архівовано 2015-07-03 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Violence Against Pakistani Shias Continues Unnoticed | International News. Islamic Insights. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 4 травня 2011.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 травня 2011. Процитовано 11 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2011-05-12 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Shia women too can initiate divorce. The Times of India. 6 листопада 2006. Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 21 червня 2010.
  8. ↑ Talaq rights proposed for Shia women. Daily News and Analysis, www.dnaindia.com. 5 листопада 2006. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 21 червня 2010.
  9. ↑ Administrative Department of the President of the Republic of Azerbaijan — Presidential Library — Religion (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2011.
  10. ↑ Shia women too can initiate divorce (PDF). Library of Congress Country Studies on Afghanistan. August 2008. Архів (PDF) оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 27 серпня 2010. Religion: Virtually the entire population is Muslim. Between 80 and 85 percent of Muslims are Sunni and 15 to 19 percent, Shia.
  11. ↑ Nigeria: 'No Settlement With Iran Yet' [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Paul Ohia, allAfrica — This Day, 16 November 2010
  12. ↑ Hazran, Yusri. The Shiite Community in Lebanon: From Marginalization to Ascendancy, Brandeis University
  13. ↑ Hassan, Farzana. Prophecy and the Fundamentalist Quest, page 158
  14. ↑ Corstange, Daniel M. Institutions and Ethnic politics in Lebanon and Yemen, page 53
  15. ↑ Dagher, Carole H. Bring Down the Walls: Lebanon's Post-War Challenge, page 70
  16. ↑ Growth of the world's urban and rural population: n1920-2000, Page 81. United Nations. Dept. of Economic and Social Affairs
  17. ↑ Top 15 Countries with Highest Proportion of Shiites in the Population [Архівовано 7 липня 2010 у Wayback Machine.], 7 July 1999
  18. ↑ The actual percentage of Kuwaiti Shiites is 40 percent. ArabTimesOnline. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 19 липня 2010.
  19. ↑ Імаміти (російською) . Ісламський енциклопедичний словник. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 10 листопада 2011. [Архівовано 1 березня 2012 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Ідейні течії і розбіжності в ісламі. Архів оригіналу за 5 лютого 2010. Процитовано 10 листопада 2011.
  21. ↑ John Malcolm Wagstaff. The evolution of middle eastern landscapes: an outline to AD 1840. — Taylor & Francis, 1985. — Т. 50. — С. 205. — ISBN 0856648124, 9780856648120.
    Оригінальний текст (англ.)
    After several false starts and the virtual elimination of the Safavid family itself, the Safavids were able to defeat the Ak-Koyünlu in 1501, take over their capital of Tabriz and dominate Azerbaijan . One of the first acts of the victor, Shah Ismail I (1501-24), was to declare the 'Twelver' form of Shiism to be the state religion, despite the predominance of Sunni Muslims in the newly acquired territory. A conversion campaign was launched.
  22. ↑ «Питання ідеології з точки зору шиїзму» стор.12 автор Мухаммад-Риза Музаффар
  23. ↑ «Основи віровчення» Макар Ширазі, «Основні принципи релігії для всіх» Урок перший. Реза Остаде
  24. ↑ Ісмаїліти (російською) . Ісламський енциклопедичний словник. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 10 листопада 2011. [Архівовано 2012-01-19 у Wayback Machine.]
  25. ↑ а б Гордон Ньюбі. Коротка енциклопедія ісламу. — ФАИР-ПРЕСС, 2007. — С. 200. — ISBN 978-5-8183-1080-0.
  26. ↑ Гордон Ньюбі. Коротка енциклопедія ісламу. — ФАИР-ПРЕСС, 2007. — С. 92. — ISBN 978-5-8183-1080-0.
  27. ↑ Гордон Ньюбі. Коротка енциклопедія ісламу. — ФАИР-ПРЕСС, 2007. — С. 95. — ISBN 978-5-8183-1080-0.
  28. ↑ Гордон Ньюбі. Коротка енциклопедія ісламу. — ФАИР-ПРЕСС, 2007. — С. 39. — ISBN 978-5-8183-1080-0.

Література

[ред. | ред. код]
  • Большаков О. Г. Історія Халіфату: У 4 т. / О. Г. Большаков. — М. : Східна література РАН, 2000. — Т. 1: Іслам в Аравії.
  • Васильєв А. М. Історія Саудівської Аравії. — М. : Східна література РАН, 1998.
  • Піотровський М. Б. Державна влада і суспільно-політичні структури в арабських країнах / М. Б. Піотровський. — М. : Наука, 1984.
  • Ислам. Словарь атеиста. — Москва: Издательство політичної литературы, 1988. — С. 249—250. (рос.)
  • Сидоренко О. П. Релігієзнавство.
  • Егорин А. З. Современная Ливия / А. З. Егорин. — М. : Институт изучения Израиля и Ближнего Востока РАН.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шиїзм&oldid=43957948