Омеядський халіфат
| Омеядський халіфат | ||||
| ||||
 | ||||
| Столиця | Дамаск (661–744) Харан (744–750) | |||
| Столиця в екзилі | Кордова (756–1031) | |||
| Мови | арабська | |||
| Релігії | сунітський іслам | |||
| Форма правління | халіфат | |||
| Халіфи | ||||
| - 661–680 | Муавія | |||
| - 743–744 | Аль-Валід II | |||
| - 744–750 | Марван II | |||
| Історія | ||||
| - Муавія стає халіфом | 660/665 | |||
| - загибель Марвана II | 750 | |||
| Площа | ||||
| - 720 | 11 100 000 км2 | |||
| Населення | ||||
| - 750 | 62 000 000[1] л. | |||
| Валюта | динар, дирхем | |||
| ||||
Омея́дський халіфа́т (араб. الخلافة الأموية, Al-Khilāfatu al-ʾUmawiyyah) або Дамаський халіфат — ісламська держава, що існувала з 661 по 750 рік із столицею в Дамаску. Державою керували халіфи з роду Омеядів.
У 644 році халіфом Арабського халіфату став Осман, що належав до заможного мекканського курайшитського роду Омеядів. Члени цього роду поступово зайняли всі прибуткові посади, через що багато з прибічників Алі стали вважати себе обділеними. Вони отримали назву шиїтів (шиа — група, партія, секта). На їхню думку, халіфом мав стати Алі як найближчий родич і прибічник пророка. Шиїтів підтримали не тільки араби, а й жителі більш віддалених країн, багато арабських племен кочовиків-бедуїнів. У 656 році юрба шиїтів вбила в палаці Османа і проголосила халіфом Алі.
Халіф Алі переніс столицю з Медини в Куфу (Месопотамія) і звільнив усіх намісників, яких призначив Осман. Тільки намісник Сирії Муавія з роду Омеядів не підкорився Алі й фактично зробив Сирію незалежною від халіфату. Муавія з прибічниками, які спираючись на текст Корану, заперечували ідею шиїтів про право на владу лише потомків Алі, почав готуватися до битви з Алі. Халіф, який мав перевагу, погодився вирішити суперечки про право на владу третейським судом. Це рішення викликало невдоволення в прибічників Алі, які чекали від нього твердої політики, та й серед шиїтів набрали сили мусульмани, які вважали, що халіфа слід обирати «за волею Аллаха та народу». Їх називали хариджитами, вони обрали свого халіфа.
Алі, який так і не вирішив суперечку з Муавією, змушений вести декілька років боротьбу з хариджитами. У 661 році Алі помер від кинджала харіджита. Шиїти втратили владу. Новим халіфом був проголошений Муавія, що став родоначальником династії Омеядів, яка правила халіфатом до 750 року.
Муавія переніс столицю халіфату в Дамаск. Головною течією в ісламі став протиставлений шиїзму сунізм. Сунізм був заснований на основі розповідей (хадисів) про життя та діяльність пророка, про його вислови тощо. Муавія відновив єдність арабо-ісламського світу, виступив проти шиїтів. Хасан, старший син Алі, віддав престол Муавії, завдяки чому здобув певні привілеї. Згодом Муавія придушив повстання харіджитів. Таким чином він отримав всю повноту влади. Муавія ще за життя призначив своїм спадкоємцем сина, тим самим було започатковане престолонаслідування халіфів.
Після того як Муавія помер, шиїти підняли повстання, яке очолив другий син Алі та Фатіми — Хусейн. У бою з військами халіфа Хусейн загинув, повстання зазнало поразки. Хусейн став для шиїтів мучеником, символом їхньої боротьби із сунітами.
Омеядський халіфат продовжив розширення ісламу на інші території. При Муавії арабами були завойовані Афганістан, Бухара, Самарканд, Мерв. Згодом наприкінці VII ст. — початку VIII ст. була захоплена значна частина Візантії, Вірменія, частина Грузії, продовжувалися напади на Хазарію. На початку VIII ст. була приєднана до халіфату майже вся Середня Азія. Завоювання відбувалися в Північній Африці, спочатку було приєднано Лівію, далі Туніс, Марокко.
Араби в 710 році підійшли до протоки Гібралтар, яка розділяє Африку і Європу. А в 711 році арабський воєначальник Тарік ібн Зіяд переправився через протоку й завоював Іспанію. Спроба захоплення Франції була зупинена в битві при Пуатьє в 732 році.
Після завоювань областей бедуїни селилися окремими військовими таборами, які згодом перетворювалися на міста. Так на березі Нілу виник Фустат (пізніше старий Каїр), в Іраку — Куфа й Басра, у Тунісі — Кайруан. Ці міста ставали центрами культурного життя Арабського халіфату.
Завойовані арабами землі потрібно було утримувати. Основним способом цього стала ісламізація. У халіфаті релігія була об'єднана з політичною адміністрацією. У завойованих Месопотамії, Сирії, Палестині, де проживало багато арабів або близьких до них семітських племен, ісламізація стала їхньою арабізацією. Через іслам місцеве населення асимілювалося за арабською мовою, культурою та загальною етнічною ознакою. У Північній Африці, хоч місцеве населення не було семітським, але у єгиптян, лівійців (берберів) та іншої частини місцевих народів відбулося заміщення місцевої мови та культури арабською.
У тих районах, де арабів було небагато (Іран, Афганістан, Закавказзя, Середня Азія, Іспанія) для ісламізації використовувалися економічні привілеї. На завойованих територіях, як правило, власники не втрачали землі. За землю платилася рента-податок, яка надходила до скарбниці халіфа. Але якщо для мусульман податок становив ушр — одну десяту частину прибутку, то для решти — харадж, розмір якого був від однієї до двох третин врожаю, а також подушна подать (джизія). Торгове мито для мусульман також було пільговим. Це стимулювало перехід населення в мусульманство.
У 750 році внаслідок повстанням Абу Мусліма в Мерві та в Ірані, до якого приєдналися харіджити та шиїти, владу Омеядів було повалено. Арабським халіфатом став правити халіфи з нового роду — Аббасидів. Столиця була перенесена в Багдад. Омеяди зберегли свою владу тільки в Іспанії.
У роки Омеядського халіфату були побудовані зразки архітектурного мистецтва цього періоду — мечеть Омеядів у Дамаску, мечеті Куббат ас-Сахра (Купол Скелі) й Аль-Акса в Єрусалимі, а також мечеть у Медині.
- ↑ Blankinship, Khalid Yahya (1994), The End of the Jihad State, the Reign of Hisham Ibn 'Abd-al Malik and the collapse of the Umayyads, State University of New York Press, с. 37, ISBN 0-7914-1827-8
- Лубський В. І., Історія релігій: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.]/ В. І. Лубський, М. В. Лубська [2-ге вид.]. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 776 с. — ISBN 978-966-364-855-2
- Шейко В. М. Історія світової культури: Навч. посібник для вузів / Шейко В. М., О. А. Гаврюшенко, О. В. Кравченко. — К. : Кондор, 2006. — 408 с. — ISBN 966-351-128-1
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Омеядський халіфат
Ісламські теми | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||
| |||||||||||||
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |