Мигдаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мигдаль
Мигдалеве дерево з плодами
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Трояндові (Rosaceae)
Рід: Слива (Prunus)
Підрід: Prunus subg. Amygdalus
Вид:
Мигдаль (P. amygdalus)
Біноміальна назва
Prunus amygdalus

Мигда́ль (Prunus dulcis) — кущ або невелике дерево роду слив (Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (Amygdalus). Також термін «мигдаль» стосується плодів (кістянок з сухим оплоднем, що містять їстівну насінину) чи самих насінин цих рослин, заради яких вони культивуються.

Назва

[ред. | ред. код]
кит. трад. 巴旦木, спр. 八担木, піньїнь: bādàn-mù, акад. бадан-му, «мигдаль (дерево)»
кит. трад. 巴旦杏, спр. 八担杏, піньїнь: bādàn-xìng, акад. бадан-шінг, «мигдаль (плід)»

Ботанічний опис

[ред. | ред. код]
Листя мигдалю

Мигдаль росте на кам'янистих і щебнистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, вельми посухостійкий завдяки добре розвиненій кореневій системі і економній транспірації.

Квітне в березні-квітні, місцями навіть в лютому, плоди визрівають в червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоношення продовжується до 30—50 років, живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими пагонами і пневою порослю. Переносить морози до −25°с, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків.

Мигдаль росте у вигляді куща або дерева з червонуватими гілочками. У висоту досягає 3 — 8 м, з ланцетовим листям. Схожий на черешню.

Квітки складаються із злитої чашечки і рожевого або червоного віночка. Квітки одиничні, до 2,5 см в діаметрі, з білими або світло-рожевими пелюстками і одною маточкою.

Плід — шкіряста, вкрита волосинками кістянка, що розтріскується при дозріванні. Його поверхня гладка або зморшкувата. Кісточка такої ж форми, що і сам плід, покрита дрібними ямками, іноді з борозенками, 2,5—3 см завдовжки. Плід має довгасту стиснуту з боків форму, буває великий (завдовжки до 69 мм) і дрібний (завдовжки до 30 мм); буває як з товстою, так і з тонкою шкаралупою.[2] Дуже добрий на смак, має слабкий аромат.

Поширення

[ред. | ред. код]
Плоди мигдалю

Плоди дикого мигдалю були отруйними, оскільки містили амігдалін — речовину, що має ціаніди (отруту) у своєму складі. У ході первісного збиральництва людиною були відібрані та вирощені дерева-мутанти, плоди яких не містили отрути.

Батьківщина рослини — Близький Схід і прилеглі райони, включаючи Середземномор'я та Центральну Азію. У цих районах культивування мигдалю почалося за багато сторіч до нашої ери. Нині найбільші насадження мигдалю знаходяться в області Середземномор'я, Китаї, США, Центральній Азії, Криму та на Кавказі. 82 % усього мигдалю у світі походить з американського штату Каліфорнія, де він є ключовим складником експорту сільськогосподарської продукції[3].

Серед інших експортерів мигдалю — Австралія (близько 5 % світових врожаїв) і ЄС (в основному Іспанія, 6 %)

Меншою мірою мигдаль вирощується і в теплих областях Словаччини, найчастіше у виноградниках, а також в Південній Моравії та Чехії в околицях Літомержице.

В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму.[2]

Плоди

[ред. | ред. код]

Харчування

[ред. | ред. код]

Мигдаль буває двох видів: гіркий, що має сильний аромат, і солодкий — менш ароматний.[4] Через наявність синильної кислоти і гіркий смак гіркого мигдалю рекомендується, щоб його кількість у кулінарних виробах була не більше 4 % загальної маси виробу.[4] Ядра мигдалю використовують, не звільняючи від оболонки. Якщо виникає необхідність її видалити, то мигдаль занурюють на кілька хвилин у окріп[4].

Порція мигдалю вагою 28,35 г (23 цілі горішки) містить[5]:

  • Калорії: 164
  • Жири: 14, 1 г (насичені жири: 1 г, поліненасичені жири: 3,5 г, мононенасичені жири: 9 г, інші залишкові жири у незначній кількості)
  • Холестерин: 0 мг
  • Натрій: 0 мг
  • Калій: 200 мг
  • Вуглеводи: 6 г
  • Клітковина: 3,5 г
  • Цукор: 1 г
  • Білки: 6 г

Застосування в кулінарії

[ред. | ред. код]

Насіння мигдалю солодкого використовують в їжу свіжим, підсмаженим, підсоленим, а також як прянощі при приготуванні різних виробів з тіста, солодощів, шоколаду, лікерів, надаючи їм тонкого смаку. Смажений солоний мигдаль добре доповнює напої. Шкаралупу мигдалевих кісточок вживають для ароматизації і поліпшення кольору бренді, лікерів, вин, з неї роблять активоване вугілля. Також з мигдалю готують рослинний молочний напій орчата.

Особливе місце займає мигдаль в китайській і індонезійській кухні, в якій горіхи, мигдаль і цитруси додаються до великого числа страв, особливо до рису, смаженої птиці, різних видів м'яса тощо.

Застосування в медицині

[ред. | ред. код]

Мигдаль — сировина для отримання жирної мигдалевої олії (лат. Oleum Amygdalarum) і насіння (Semen Amyglali dulcis). Насіння використовують для приготування насіннєвої мигдалевої емульсії, а макуху під назвою «мигдалеві висівки» застосовують як лікувально-косметичний засіб і для отримання «гірко-мигдалевої води».

З насіння мигдалю холодним або гарячим пресуванням отримують олію. Мигдалева олія використовується у харчовій, парфумерній, фармацевтичній промисловості. Вона служить розчинником камфори для ін'єкцій, основою для лікувальних і косметичних мазей (пом'якшує шкіру і має протизапальну дію), її призначають  внутрішньо, особливо дітям, як проносне, а у вигляді емульсій — як пом'якшувальний засіб.

Ядра солодкого мигдалю застосовували в народній медицині при анемії, цукровому діабеті, бронхіальній астмі, безсонні, мігрені, проти кашлю, при судомах; мигдалеву олію вживали внутрішньо як заспокійливе при хворобах серця, як протизапальний засіб при пневмонії і хворобах горла, при метеоризмі, як засіб, що підвищує апетит; зовнішньо — від пролежнів.[джерело?]

Декоративне застосування рослин

[ред. | ред. код]

Мигдаль інколи вирощується як декоративна рослина: його головна чеснота — білі, рожеві, червоні і пурпурові прості або махрові квітки, що рано розпускаються.

Виробництво

[ред. | ред. код]
Світове виробництво

мигдалю за роками тис. тонн)

1965 615
1970 687
1975 762
1980 926
1985 1152
1990 1321
1995 1019
2000 1468
2005 1839
2006 1999
2007 2215
2008 2435
2009 2362
2010 2539
2011 2005
П'ятнадцять найбільших виробників

мигдалю (тисяч тонн)

Країна 1985 1995 2005 2009 2010 2011
США США 352 276 703 1162 1414 731
Іспанія Іспанія 287 159 218 282 221 212
Іран Іран 59 79 109 128 158 168
Італія Італія 105 90 118 114 108 105
Марокко Марокко 30 45 70 104 102 131
Сирія Сирія 34 34 229 97 73 130
Туніс Туніс 51 35 43 60 52 61
Туреччина Туреччина 38 37 45 55 55 70
Алжир Алжир 10 20 45 47 39 50
Греція Греція 57 57 48 44 33 30
Афганістан Афганістан 9 9 15 43 56 61
КНР КНР 13 19 25 35 38 42
Ліван Ліван 7 28 28 30 28 36
Пакистан Пакистан 28 49 23 26 22 21
Лівія Лівія 15 27 25 25 30 38
Джерело: Продовольча та сільськогосподарська організація ООН

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Этимологический словарь Фасмера. Архів оригіналу за 1 січня 2017. Процитовано 1 січня 2017.
  2. а б Українські страви (Третє видання) — Київ: Державне видавництво технічної літератури УРСР, 1960
  3. Чому мигдаль такий дорогий?. BBC News. 14 лютого 2014. Процитовано 3 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. а б в Зайцева Г. Т., Горпинко Т. М. Технологія виготовлення борошняних кондитерських виробів: Підруч. для проф.-техн. навч. закладів. — К. : Вікторія. 2002. — 400 с. ISBN 966-95870-6-9
  5. Джерело: United States Department of Agriculture

Література

[ред. | ред. код]
  • Акліматизація й інтродукція нових рослин / редкол.: І. П. Білокінь, О. М. Бурачинський, Є. М. Кондратюк (відп. ред.). — К. : Наук. думка, 1965. — С. 125.
  • Біологічний словник : 2-е вид. / за редакцією академіка АН УРСР К. М. Ситника, члена-кореспондента АН УРСР В. О. Топачевського. — К. : Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 352, 353.
  • Ефіроолійні рослини України / Котов М. І., Карнаух Є. Д., Морозюк С. С. – К. : Наукова думка, 1969. – 192 с.
  • Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — К., 2001.
  • Рослинність УРСР. Ліси / Відпов. ред. Є. М. Брадіс. - Київ, Наукова думка, 1971. - 460 с. (djvu-файл [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.])
  • Флора УРСР : у 12 т. Том 6 / Зеров К.Д. (ред.) ; Опрац. Барбарич А. І., Вісюліна О. Д., Доброчаєва Д. М.; АН УРСР, Інститут ботаніки. — Київ, Видавництво академії наук УРСР 1954. — 612 с. (djvu-файл)

Посилання

[ред. | ред. код]