Єнс Есмарк
| Єнс Есмарк | |
|---|---|
 | |
| Народився | 31 січня 1763[1][2] Houlbjergd, Фаврсков, Центральна Ютландія, Данія |
| Помер | 26 січня 1839[1][2] (75 років) Християнія[d], Норвегія |
| Країна |  Норвегія |
| Місце проживання | Kongsbergd |
| Діяльність | геолог, професор, гляціолог |
| Заклад | Університет Осло |
| Членство | Шведська королівська академія наук, Норвезька академія наук, Данська королівська академія наук і Королівське норвезьке товариство наук та літературиd |
| Брати, сестри | Lauritz Esmarchd |
| Діти | Laurits Martin Esmarkd і Ганс Мортен Тран Есмарк |
| Нагороди |  |
Єнс Есмарк (дан. Jens Esmark) — дансько-норвезький професор мінералогії, який зробив внесок у багато початкових відкриттів і концептуальних аналізів льодовиків, зокрема в концепцію, що в минулому льодовики покривали більші площі.[3]
Єнс Есмарк народився в місті Хоулб'єрг в Орхусі, Данія. Есмарк переїхав до Норвегії, до громади видобувачів срібла в Конгсберзі. Він навчався в місцевій гірничій академії. Своє подальше навчання він завершив у Копенгагені і був прийнятий на посаду маркшейдера. Починаючи з 1797 року, Есмарк працював викладачем мінералогії в Гірничій академії Конгсберга. У 1814 році Есмарк став першим в Норвегії професором геології в Університеті Осло, і був описаний професором четвертинної геології та гляціології Бйорном Г. Андерсеном як «піонер в геології льодовиків».[4]
1798 року Есмарк був першою людиною, яка піднялася на вершину Снохетта, найвищу в гірському масиві Довреф'єлл на півдні Норвегії.[5] Того ж року він очолив першу експедицію на Бітіхорн, невелику гору на південній околиці Ютунгеймена, Норвегія. У 1810 році він був першою людиною, яка піднялася на гору Гаустатоппен у Телемарку, Норвегія.
1824 року професор Есмарк висунув теорію, що колись льодовики були більшими й товстішими та вкривали більшу частину Норвегії та прилегле морське дно.[6] Він також пояснював ератичні валуни і морени льодовиковим транспортуванням і відкладенням. Він вперше визнав льодовики потужним збудником ерозії, який вирізав норвезькі фіорди.
Професор Есмарк також був важливою фігурою в історії та культурній спадщині мінералогії. Він представив норит, назва якого походить від норвезької назви Норвегії — Norge.[7]
Його син, Ганс Мортен Тране Есмарк, на острові Льовоя, Норвегія, знайшов перші зразки чорного мінералу ториту, з якого походить елемент торій.[8] Його син також надав йому новий мінерал, який він знайшов в Арендалі, Норвегія. У 1806 році він назвав його датолітом, від грецького слова, що означає «ділити». Це було відсиланням до зернистої структури перших досліджених зразків.[9]
У 1825 році професор Есмарк був обраний членом Шведської королівської академії наук. У 1832 році його посвятили в лицарі шведського ордену Вази.
- Короткий опис мінералогічної подорожі через Унґарн, Сібенбюрґен і Баннат (Фрайберґ, 1798) (Kurze Beschreibung einer mineralogischen Reise durch Ungarn, Siebenbürgen und das Bannat)
- Подорож з Християнії до Тронх'єма (1829) (Reise fra Christiania til Trondhjem)
- ↑ а б в Eneveldets menn i Norge: sivile sentralorganer og embetsmenn 1660-1814 / за ред. T. Weidling — 2000. — С. 160.
- ↑ а б в Dansk Biografisk Lexikon
- ↑ Jens Esmark. Store norske leksikon (норв.). 8 березня 2023. Процитовано 6 червня 2023.
- ↑ Andersen, BjøRn G. (16 січня 2008). Jens Esmark - a pioneer in glacial geology. Boreas (англ.). Т. 21, № 1. с. 97—102. doi:10.1111/j.1502-3885.1992.tb00016.x. Процитовано 6 червня 2023.
- ↑ Snøhetta - visitnorway.com. web.archive.org. 31 жовтня 2007. Архів оригіналу за 31 жовтня 2007. Процитовано 6 червня 2023.
- ↑ Burroughs, William J. (2005). Climate Change in Prehistory: The End of the Reign of Chaos. Cambridge: Cambridge University Press. с. 22–24. ISBN 978-0-521-82409-5.
- ↑ history and cultural heritage of mineralogy. web.archive.org. 12 червня 2007. Архів оригіналу за 12 червня 2007. Процитовано 6 червня 2023.
- ↑ Ltd, Not Panicking (10 березня 2005). h2g2 - The Elements: Names and Origins - O-Z - Edited Entry. h2g2.com. Процитовано 6 червня 2023.
- ↑ Datolite - The Gemology Project. www.gemologyproject.com. Процитовано 6 червня 2023.