1930-ті
Триває міжвоєнний період.
Цитати
[ред.]В 1930-х роках, за Муссоліні, був рух проти Радянського Союзу, тож у журналах з’явилися статті про історію України, переклади з української літератури, а після 1937 року це припинилося, й майже ніхто після того вже не думав про окрему Україну. Потім для розуміння України багато зробила польська «Солідарність» і загалом Польща — починаючи від 1980-х років, вона робить це і сьогодні[1]. |
|||||
— Джованна Броджі-Беркофф |
1930-ті в Україні
[ред.]Ціла низка наших письменників ХХ сторіччя потрапили в історичну пастку. З огляду на своє бідацьке походження, або ж, навпаки, через інтелігентську емпатію до покривджених, вони стали щирими соціалістами чи й комуністами, а потім були знищені радянською системою, коли вона (закономірно?) мутувала у кровожерний тоталітаризм. Оті, чесні з собою, письменники, як-от Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Юліян Шпол, Аркадій Любченко, Григорій Косинка, на початку 1930-х не могли миритися із людиноненависницькими діями влади й неминуче зайшли б у жорстке протистояння. Але режим діяв на випередження: упродовж репресій того десятиріччя знищено не лише наявну опозицію, а й потенційну, котра лише могла би постати[2]. — З нарису «Мирослав Ірчан. Двічі небажаний»[3] |
Починаючи з 1930-х років, в Україні проводилась планомірна політика звуження функцій і сфер застосування української мови. Вона поєднувалась із фізичним знищенням селянства шляхом організованих владою голодоморів, а воно становило основну соціальну базу української мови. Одночасно тоталітарний режим стероризував інтелігенцію – творців української культури і вилучив з суспільного життя більшу частину спадщини Розстріляного Відродження. Такі дії режиму цілком підпадають під визначення лінгвоцид, геноцид і етноцид[4]. |
|||||
— Лариса Масенко |
У 1930-х роках наше відродження розстріляли, а зараз пробують «рейдернути». Нові часи, нові практики[5]. |
|||||
— Володимир Єрмоленко |
Примітки
[ред.]- ↑ Джованна Броджі: «Міф Росії (та її літератури) досі вельми живучий»
- ↑ Мирослав Ірчан. Двічі небажаний
- ↑ У нарисі використано матеріали досліджень Вадима Джуваги, Оксани Кузьменко, Миколи Лазаровича, Святослава Липовецького, Леоніда Новиченка, Антона Печерського, Радка Питліка, Ксенії Рожак-Литвиненко, Тараса Салиги, Мар’яни Шевелєвої та інших.
- ↑ Лариса Масенко: «Думаю, що академічне середовище в Україні існує, але воно чи не найконсервативніше з-поміж усіх інших»
- ↑ Володимир Єрмоленко. Український філософ про пошук власних точок гравітації, майбутнє української інтелектуальної культури, російську пропаганду всередині країни та очікування від 21 століття