Eurostar

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Eurostar
Дата створення / заснування 14 листопада 1994
Логотип
Зображення
Країна  Велика Британія,  Бельгія,  Франція,  Нідерланди і  Німеччина
Член у Railteamd[1]
Оператор Eurostar Internationald
Дата офіційного відкриття 6 травня 1994[2]
Ширина колії європейська колія
Пасажиропотік 3 000 000, 4 900 000, 6 000 000, 6 300 000, 6 600 000, 7 100 000, 6 950 000, 6 600 000, 6 310 000, 7 270 000, 7 450 000, 7 850 000, 8 260 000, 9 100 000, 9 200 000, 9 500 000, 9 700 000, 9 900 000, 10 100 000, 10 400 000, 10 400 000, 10 000 000 і 10 300 000
Початкова чи кінцева точка Центральний вокзал Амстердаму, Сент-Панкрас і Північний вокзал
Маршрутна карта Template:Eurostard
Тип електрифікації 25 kV, 50 Hz AC railway electrificationd
Стан використання використовується[d]
Кількість підписників у соціальних мережах 5950 ± 9[3]
Офіційний сайт
CMNS: Eurostar у Вікісховищі

Eurostar — міжнародна високошвидкісна залізнична служба, що сполучає Велику Британію з Францією, Бельгією та Нідерландами. Потяги Eurostar перетинають Ла-Манш через Євротунель, що є під орудою Getlink[en].

Кінцева зупинка в Лондоні — Сент-Панкрас; іншим станціями в Англії, що обслуговує Eurostar є Еббсфліт-Інтернешнал та Ешфорд-Інтернешнал у Кенті. Проміжним зупинним пунктом у Франції є Лілль-Європа. Кінцева зупинка в Парижі — Париж-Північний. Потяги до Бельгії та Нідерландів зупиняються на Брюссель-Південний і Роттердам-Центральний, кінцевою зупинкою є Амстердам-Центральний. Раніше у Франції існували прямі рейси з Лондона до Марн-ла-Валле-Шессі (паризький Діснейленд) до червня 2023 року та сезонні прямі рейси до півдня Франції (Ліон, Авіньйон і Марсель) влітку та до Французьких Альп взимку.

Франшизу обслуговують 11 потягів класу 373/1, кожний з яких складається з 18 вагонів, і 17 потягів класу 374, кожний з яких складається з 16 вагонів. На високошвидкісних лініях поїзди рухаються зі швидкістю до 320 км/год. Високошвидкісна лінія LGV Nord у Франції була відкрита до того, як в 1994 році почали працювати Eurostar, а пізніше були додані нові високошвидкісні лінії: HSL 1 у Бельгії та High Speed 1 у південно-східній Англії. Французька та бельгійська частини мережі використовується також Thalys Париж–Брюссель і поїздами TGV.

Eurostar управляється Eurostar International Limited[en] (EIL), яка належить Eurostar Group[en].

У грудні 2021 року речник Eurostar заявив, що компанія має намір перенести свою адміністративну діяльність з Лондона до Брюсселя в рамках майбутнього злиття з Thalys, яке було схвалено в березні 2022 року, пославшись на проблеми з веденням бізнесу у Великій Британії та заявивши, що перебування в країні ЄС полегшить розширення та розвиток.

Історія

[ред. | ред. код]

Запуск сервісу

[ред. | ред. код]

14 листопада 1994 року потяги Eurostar почали курсувати від станції Ватерлоо-Інтернешнал в Лондоні до залізничної станції Париж-Північний, а також до залізничної станції Брюссель-Південний. [4] [5] Залізничне сполучення розпочалося з обмеженої послуги Discovery; щоденне курсування потягів розпочалася з 28 травня 1995 року. [6]

У 1995 році Eurostar досягав середньої наскрізної швидкості 171,5 км/год від Лондона до Парижа. [7] 8 січня 1996 року Eurostar запровадив послуги з другої залізничної станції у Великій Британії, коли було відкрито станцію Ешфорд-Інтернешнал. [8]

Також у 1996 році компанія Eurostar розпочала своє цілорічне сполучення з Діснейлендом, коли перший потяг вирушив 29 червня. У наступному році було запроваджено послуги до Французьких Альп взимку. [9]

20 липня 2002 року було розпочато влітку сполучення зі станцією Авіньйон-Центр. Послуга діяла до 2014 року, після чого 1 травня 2015 року маршрут потяга було змінено розширеною службою — потяг курсував через станцію Авіньйон TGV до Ліона і Марселя. [9]

23 вересня 2003 року почалися пасажирські перевезення на першій завершеній дистанції High Speed ​​1. [10] Після гучної церемонії відкриття [11] та великої рекламної кампанії [12] 14 листопада 2007 року послуги Eurostar у Лондоні перенесли з Ватерлоо до розширеного та капітально відремонтованого лондонського Сент-Панкрас-Інтернешнал. [13]

Послуги в один кінець з Лондона до Амстердама (тільки з поверненням до Брюсселя) були запущені 4 квітня 2018 року. Цю послугу було відкрито зворотно з 26 жовтня 2020 року [14].

Regional Eurostar та Nightstar

[ред. | ред. код]

Крім того, пропозиції для Eurostar містили прямі рейси до Парижа та Брюсселя зі станцій на північ від Лондона: Манчестер-Пікаділлі через Бірмінгем-Нью-стрит на West Coast Main Line та Лідс і Глазго-Центральний через Единбург-Веверлі, Ньюкасл і Йорк на East Coast Main Line[en]. [15]

Для Regional Eurostar[en] було побудовано сім 14-вагонних поїздів Eurostar «North of London», але ці послуги так і не були реалізовані. Прогнозована тривалість подорожі з Глазго до Парижа майже дев’ять годин під час зростання недорогих авіаперевезень в 1990-х роках робила плани комерційно не вигідними порівняно з дешевшими та швидшими авіакомпаніями. [16] Іншими причинами скасування цих послуг були як урядова політика, так і руйнівна приватизація British Rail. [17] Три потяги Regional Eurostar були орендовані Great North Eastern Railway (GNER) для збільшення пасажирообігу між Лондонським Кінгс-кросс та Йорком, а пізніше Лідсом. [18] [19] Термін оренди закінчився в грудні 2005 року, і більшість потягів «North of London» були передані SNCF для послуг TGV на півночі Франції. [20] [21]

Також планувався міжнародний спальний поїзд Nightstar[en]; він курсував би за тими ж маршрутами, що й Regional Eurostar, а плюс маршрутом Great Western Main Line[en] до станції Кардіфф-Центральний. [22] Вони також були визнані комерційно недоцільними. У 2000 році вагони були продані Via Rail[en] у Канаді. [23] [24]

Магістральні маршрути

[ред. | ред. код]

LGV Nord (Франція)

[ред. | ред. код]
Докладніше: LGV Nord

LGV Nord — французька високошвидкісна залізнична лінія завдовжки 333 км, що сполучає Париж із бельгійським кордоном і тунелем під Ла-Маншем через Лілль. Була відкрита в 1993 році. [25] Його розширення до Бельгії та Парижа, а також підключення до тунелю під Ла-Маншем зробили LGV Nord складовою всіх маршрутів Eurostar. Бельгійська високошвидкісна лінія, HSL 1, була сполучена з LGV Nord, на бельгійському кордоні, в 1997 році. З усіх французьких високошвидкісних ліній LGV Nord має найрізноманітніший та найзавантаженіший високошвидкісний рухомий склад; запропонований проект обходу Лілля, який скоротив би час подорожі Eurostar до Парижа, має назву LGV Picardie[en].

Тунель під Ла-Маншем

[ред. | ред. код]
Докладніше: Євротунель

Тунель під Ла-Маншем є найважливішою частиною маршруту, оскільки це єдине залізничне сполучення між Великою Британією та материковою Європою. Він має сполучення з LGV Nord у Франції та High Speed ​​1 у Британії. Тунель завдовжки 50,5 км розпочато в 1988 році та офіційно відкрито британською королевою Єлизаветою II і президентом Франції Франсуа Міттераном в Кале 6 травня 1994 року. [26] Він належить компанії Getlink, що стягує значну плату з Eurostar за його використання. [27] У 1996 році Американське товариство інженерів-будівельників[en] назвало тунель одним із семи чудес сучасного світу. [28] Середня швидкість потягів Eurostar становить 300 км/год, за винятком тунелю під Ла-Маншем, де з міркувань безпеки діє знижена швидкість до 160 км/год. [29] [30]

HSL 1 (Бельгія)

[ред. | ред. код]
Докладніше: HSL 1
Поїзд Eurostar на HSL 1 біля Сіллі, Бельгія

До відкриття 2 червня 1996 року першої черги бельгійської високошвидкісної лінії [31] потяги Eurostar курсували через бельгійську залізничну лінію 94. Час у дорозі між Лондоном і Брюсселем було зменшено, коли 14 грудня 1997 року було відкрито 88-кілометрову бельгійську високошвидкісну лінію HSL 1 [32] [33]. Має сполучення з LGV Nord на кордоні з Францією, дозволяючи потягам Eurostar досягати Брюсселя без зниження швидкості. Подальше чотирихвилинне зменшення часу для поїздів Лондон – Брюссель було досягнуто в грудні 2006 року з відкриттям 435-метрового брюссельського південного віадука. [34] Сполучаючі міжнародні платформи залізничної станції Брюссель-Південний із високошвидкісною лінією, віадук відокремлює Eurostar (і Thalys) від місцевих служб.

High Speed ​​1 (Велика Британія)

[ред. | ред. код]
Докладніше: High Speed 1
Поїзд Eurostar на High Speed 1 поблизу Струда, південно-східна Англія

High Speed ​​1 (HS1), раніше відома як залізнична лінія тунелю під Ла-Маншем (англ. Channel Tunnel Rail Link, CTRL), — 108-кілометрова високошвидкісна залізнична лінія, що пролягає від Лондона через Кент до британського порталу тунелю під Ла-Маншем. .[35] [36] Її будували у два етапи. Першу чергу між тунелем і Фокгем-джакшен на півночі Кента було відкрито у вересні 2003 року, скоротивши час у дорозі Лондон — Париж на 21 хвилину до 2 годин 35 хвилин, а Лондон — Брюссель – до 2 годин 20 хвилин. 14 листопада 2007 року почалися комерційні послуги по всій новій лінії HS1. Перебудована лондонська станція Сент-Панкрас-Інтернешнал стала новою лондонською кінцевою станцією для всіх рейсів Eurostar. .[37] Завершення будівництва High Speed ​​1 привело британську частину маршруту Eurostar до тих же стандартів, що й французькі та бельгійські високошвидкісні лінії. Час у дорозі без пересадок скорочено ще на 20 хвилин до 2 годин 15 хвилин для Лондон — Париж і 1 години 51 хвилин для Лондон — Брюссель. [38] [39] Станом на осінь 2020 року HS1 є першою у Великобританії залізницею з відновлюваною енергією. [40]

Рухомий склад

[ред. | ред. код]

Для експлуатації на залізничній мережі Eurostar спеціально були розроблені електропоїзди серії 373. Потяг Eurostar, по суті, є подовженим TGV, пристосованим для експлуатації у Великій Британії та Євротунелі. Основними відмінностями потягу є: менший обсяг вагона, що відповідає британському стандарту на габарити рухомого складу залізниць, створені у Великій Британії асинхронні тягові двигуни та поліпшена система пожежобезпеки на випадок загоряння в тунелі.

Під час проєктування потяг називався TransManche Super Train та був спроєктований фірмою GEC-Альстом (нині Alstom) на фабриках в Ля-Рошелі (Франція), Белфорті (Франція) та Вошвуд Хет (Англія), експлуатація розпочалася в 1993 році.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.railteam.eu/de/warum-railteam/unsere-allianz/eurostar/
  2. ↑ http://www.eurostar.com/uk-en/about-eurostar/our-company/our-history
  3. ↑ YouTube Application Programming Interface
  4. ↑ Official Waterloo 'Goodbye' video, useful statistics and numbers shown. Youtube.com. 20 грудня 2007. Архів оригіналу за 11 December 2021. Процитовано 27 квітня 2010.
  5. ↑ Waterloo International: 1994–2007. The Guardian. London. 13 листопада 2007. Процитовано 18 листопада 2007.
  6. ↑ Rail Chronology: Eurostar services. www.railchronology.free-online.co.uk.
  7. ↑ Takagi, Ryo (March 2005). High-speed Railways:The last ten years (PDF). Japan Railway & Transport Review (40): 4—7. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 1 травня 2009.
  8. ↑ Eurostar celebrates 10 years at Ashford International (Пресреліз). Eurostar. 9 січня 2006. Архів оригіналу за 22 травня 2012.
  9. ↑ а б Eurostar at 20: how has the service grown?. The Guardian (англ.). 14 листопада 2014. Процитовано 29 серпня 2022.
  10. ↑ Our history. Eurostar. Архів оригіналу за 29 жовтня 2009. Процитовано 1 вересня 2009.
  11. ↑ Carmichael, Sri; Low, Valentine (7 листопада 2007). The royal pride of reborn St Pancras. London Evening Standard. Архів оригіналу за 24 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  12. ↑ Sweney, Mark (14 липня 2007). Eurostar launches St Pancras ads. The Guardian. London. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  13. ↑ Higham, Nick (6 листопада 2007). The transformation of St Pancras. BBC News. Процитовано 14 грудня 2007.
  14. ↑ Eurostar to launch direct Amsterdam to London route in October. The Guardian. 24 серпня 2020. Процитовано 1 липня 2023.
  15. ↑ Review of regional Eurostar services: summary report. Department for Transport. n.d. Архів оригіналу за 14 грудня 2010.
  16. ↑ Eurostar extension in doubt. BBC News. 28 квітня 1999. Процитовано 31 грудня 2007.
  17. ↑ Knowles, Richard; Farrington, John (December 1998). Why Has the Market Not Been Created for Channel Tunnel Regional Passenger Rail Services?. Area. Royal Geographical Society. 30 (4): 359—366. doi:10.1111/j.1475-4762.1998.tb00080.x. JSTOR 20003928.
  18. ↑ High-speed GNER trains scrapped. BBC News. 16 січня 2002. Процитовано 10 травня 2009.
  19. ↑ White Rose to run to Leeds with extra trains. Rail Magazine. № 428. 6 лютого 2002. с. 16.
  20. ↑ Channel Tunnel Rail Link (CTRL), United Kingdom. Railway-technology-com. n.d. Процитовано 11 травня 2009.
  21. ↑ SNCF prepares to use Eurostar sets. Today's Railways UK. № 64. April 2007. с. 68.
  22. ↑ Guerra, Michael (December 2003). Second chance for Eurostar sleepers (PDF). Railwatch. № 93. RailFuture. с. 10—11. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 28 квітня 2009.
  23. ↑ Middleton, William D. (August 2003). Via Rail's renaissance: "Renaissance" is the name Via Rail Canada has given its new fleet of European-built passenger cars, but it applies equally well to the entire operation. Railway Age. New York. Процитовано 19 червня 2009.[недоступне посилання з 01.05.2017]
  24. ↑ Hickling, Michael (1 листопада 2007). Fast track to Europe – old track to Yorkshire. Yorkshire Post. Leeds.
  25. ↑ (фр.)Bilan LOTI de la LGV Nord Rapport (PDF). Réseau Ferré de France. May 2005. Процитовано 10 травня 2009.
  26. ↑ On this day: 6 May 1994: President and Queen open Chunnel (with video clip). BBC News. 6 травня 1994. Процитовано 12 січня 2008.
  27. ↑ O'Connell, Dominic (13 березня 2008). Fees for high-speed tunnel link derail Eurostar's gravy train. The Times. London. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 25 травня 2009.
  28. ↑ Reynolds, Christopher (19 травня 1996). Seven Wonders of the World: The Modern List. The Plain Dealer. Cleveland, Ohio.
  29. ↑ Eurostar article. railfaneurope.net. 27 травня 2001. Процитовано 28 квітня 2009.
  30. ↑ Eurotunnel Network Statement 2008 (PDF). Eurotunnel. 18 березня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2008. Процитовано 7 квітня 2012.
  31. ↑ Belgische spoorlijnen. users.telenet.be.
  32. ↑ Infrabel celebrates 10 years of the High Speed Line in Belgium (Пресреліз). Brussels: Infrabel. 14 грудня 2007. Архів оригіналу (DOC) за 3 березня 2016.
  33. ↑ Detailed map layout of Belgian railway transportation network (PDF). Infrabel. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 13 травня 2009.
  34. ↑ New £7.5 million railway viaduct at Brussels Midi station further enhances Eurostar reliability on the London–Brussels route (Пресреліз). Eurostar. Архів оригіналу за 7 червня 2011. Процитовано 16 квітня 2009.
  35. ↑ High Speed 1, United Kingdom. railway-technology.com. Процитовано 11 травня 2009.
  36. ↑ The need for a Channel Tunnel Rail Link. Department for Transport. Архів оригіналу за 13 червня 2008. Процитовано 10 травня 2009.
  37. ↑ Eurostar arrives in Paris on time. BBC News. 14 листопада 2007. Процитовано 14 грудня 2007.
  38. ↑ With the new Eurostar high speed rail link, Alstom participates in the European rail network (Пресреліз). Alstom. 7 листопада 2007.
  39. ↑ Rudd, Matt (28 жовтня 2007). Eurostar to Brussels. The Times. London. Процитовано 10 травня 2009.
  40. ↑ UK's HS1 becomes the country's first renewable-powered railway. ET Energy World. 21 жовтня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Eurostar

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Eurostar&oldid=43397793