AGM-158C LRASM

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
AGM-158C LRASM
Імітатор маси протикорабельної ракети LRASM, інтегрований на F/A-18E Super Hornet.
Імітатор маси протикорабельної ракети LRASM, інтегрований на F/A-18E Super Hornet.
ТипПротикорабельна ракета
ПоходженняСША
Історія використання
На озброєнні2018 — по т.ч.
Оператори
Історія виробництва
РозробникDARPA
Розроблено2009—2017
ВиробникLockheed Martin
Вартість одиниці$3.24 million (FY24)[1]
Виготовлення2017 — по т.ч.
Характеристики
Вага1250 кг
Довжина4,26 м
Ширина635 мм
Висота450 мм
Боєголовкапроникаюча WDU-42/B
Вага боєголовки453 кг
Механізм
детонації
програмований детонатор FMU-156/B
ДвигунТРДД Williams F107-WR-105
Розмах крил2,7 м
Операційна
дальність
370 км[2]
Система
наведення
GPS, інерціальна (ІНС), ІЧ ГСН з наведенням штучного інтелекту у вбудованих датчиках (для виявлення важливої ​​цілі)
Система
керування
Рухомі крила, 2 горизонтальні хвостові площини та 1 вертикальний стабілізатор
ТочністьКІВ: 3 м
Пускова
платформа
ПосиланняJanes[3][4][5] & AFA[6]
AGM-158C LRASM у Вікісховищі

AGM-158C LRASM (Long Range Anti-Ship Missile) – це малопомітна протикорабельна крилата ракета великої дальності, розроблена для Повітряних сил і Військово-морських сил США Агентством передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA)[7]. Вона походить від AGM-158B JASSM-ER і була призначена для впровадження більш досконалих автономних можливостей наведення, ніж нинішня протикорабельна ракета Harpoon ВМС США, яка перебуває на озброєнні з 1977 року.

У червні 2009 року DARPA уклала контракт з Lockheed Martin на двоетапну демонстраційну програму LRASM. У грудні 2013 року DARPA оголосила про свій намір укласти наступний контракт на єдиного постачальника з Lockheed Martin для подальшого вдосконалення підсистем і конструкції системи LRASM, яку буде передано ВМС. У березні 2014 року Raytheon/Kongsberg подали спільний протест до Офісу урядової підзвітності США (англ. Government Accountability Office (GAO)) проти рішення DARPA. У червні 2014 року GAO відхилив протест, зазначивши, що надання контракту будь-якому іншому джерелу ймовірно призведе до значного дублювання витрат, які не очікується компенсувати за рахунок конкуренції, і неприйнятних затримок у задоволенні потреб уряду[8][9].

Пентагон дозволив ВМС розпочати обмежене виробництво LRASM як оперативну зброю в лютому 2014 року як термінове вирішення проблеми з дальності та живучості Harpoon, а також з метою пріоритету знищення ворожих військових кораблів. Розробка та вдосконалення протикорабельних ракет була занедбана з кінця Холодної війни, але стала знову важливою через модернізацію Військово-морських сил Народно-визвольної армії Китаю.

У серпні 2015 року ракета отримала офіційне позначення AGM-158C[10].

Конструкція та принцип дії

[ред. | ред. код]

На відміну від існуючих протикорабельних ракет, очікувалося, що LRASM буде здатна здійснювати автономне наведення, використовуючи бортові системи наведення для самостійного пошуку цілі без наявності попередньої точної розвідки або підтримуючих служб, таких як навігація за допомогою GPS і канали передачі даних. Ці можливості забезпечать позитивну ідентифікацію цілі, точне ураження рухомих кораблів і встановлення початкового наведення на ціль у вкрай складних умовах. Ракета мала бути розроблена з системою протидії ворожим системам активного захисту[11].

LRASM базується на AGM-158B JASSM-ER, але включає багатомодовий пасивний радар, новий канал передачі даних та альтиметр, а також покращену енергетичну систему. Вона може бути спрямована на атаку ворожих кораблів зі своєї пускової платформи, отримувати оновлення через канал передачі даних або використовувати бортові датчики для пошуку своєї цілі. LRASM повинен летіти до своєї цілі на середній висоті, а потім знижуватися до низької висоти для проходження над морем, щоб уникнути систем протиракетної оборони. Максимальна дальність AGM-158B JASSM-ER оцінюється у 500 морських миль (930 км)[12][13]. Дальність LRASM менша, ніж у JASSM-ER, на якому вона базується, через додатковий простір, необхідний для навігації, сенсорів та пасивного радара. Lockheed Martin заявляє, що дальність ракети перевищує 200 морських миль (370 км)[14].

Для забезпечення живучості та більшої ефективності проти ворожих цілей, LRASM оснащено системою самонаведення від BAE Systems з ІНС, яка стійка до глушіння GPS, головкою з інфрачервоним сенсором зображення (ІЧ ГСН), яка вміє автоматично розпізнавати цілі, каналом передачі даних, пасивним РЕБом та системою попередження про радіолокаційне опромінення[15]. Програмне забезпечення з елементами штучного інтелекту поєднує ці функції для знаходження ворожих кораблів і уникнення ураження нейтральних суден в районах, які можуть знаходитися в районі проведення операції. Канал передачі даних дозволяє іншим засобам передавати ракеті реальну електронну картину ворожого бойового простору. Кілька ракет можуть працювати разом, обмінюючись даними для координації атаки у вигляді рою. Окрім коротких передач даних з низькою потужністю, LRASM не випромінює сигналів, що разом з малопомітним фюзеляжем JASSM і низькою ІЧ-сигнатурою зменшує вірогідність виявлення ракети. На відміну від попередніх ракет з радіолокаційним наведенням, які після відхилення або обману влучали в інші судна, багаторежимна головка самонаведення забезпечує влучання у правильну ціль в конкретній зоні корабля. LRASM може знаходити власну ціль автономно, використовуючи пасивне радіолокаційне самонаведення для визначення місцезнаходження кораблів у зоні. Як і JASSM, LRASM має можливість вражати наземні цілі[16][17].

LRASM має сумісність з системою вертикального запуску Mk 41 VLS, що використовується на багатьох військових кораблях ВМС США[18], а також має можливість запуску з літаків[19], включаючи B-1 Lancer[20]. Для запусків з поверхні LRASM планувалося оснастити модифікованим ракетним прискорювачем Mk 114, щоб забезпечити достатню потужність для досягнення висоти. Хоча пріоритетною є розробка варіантів для запуску з повітря і поверхні, компанія Lockheed досліджує концепцію варіанта для запуску з підводних човнів[21] та розгортання з верхньої частини корабля для менших суден[22]. В рамках першої фази програми OASUW[en] LRASM використовуватиметься лише як ракета, що запускається з повітря, для розгортання на F/A-18E/F Super Hornet і B-1B Lancer[23], який має можливість нести 24 LRASM[24]. У 2020 році ВМС США розпочали процес інтеграції LRASM на патрульний літак P-8 Poseidon, який планується завершити до 2026 року[25].

Деякі радники ВМС запропонували збільшити можливості LRASM для виконання подвійних функцій як зброї для атаки на наземні цілі з кораблів, окрім ролі ПКР. Зменшивши розмір бойової частини вагою 1000 фунтів (450 кг) для збільшення дальності польоту з приблизно 300 миль (480 км) до 1000 миль (1600 км), ракета все ще була б досить потужною, щоб знищувати або виводити з ладу військові кораблі, одночасно маючи можливість досягати наземних цілей. З належною системою наведення одна ракета могла б збільшити гнучкість ВМС, замість необхідності використовувати дві ракети, спеціалізовані під різні задачі[26].

Розробка

[ред. | ред. код]
Запуск LRASM з B-1B Lancer.
LRASM в польоті.

Програму булу ініційовано у 2009 році і розпочато за двома різними напрямками. LRASM-A є дозвуковою крилатою ракетою на основі JASSM-ER з дальністю 500 морських миль від Lockheed Martin; компанія Lockheed Martin отримала початкові контракти на розробку[27]. LRASM-B планувалася як висотна надзвукова ракета за зразком індо-російської BrahMos, але її скасували у січні 2012 року. Льотні випробування сенсорів LRASM у режимі транспортування почалися у травні 2012 року; прототип ракети планувалося запустити на початку 2013 року, а перший запуск з контейнера передбачався на кінець 2014 року[28].

1 жовтня 2012 року компанія Lockheed отримала модифікацію контракту для проведення вдосконалень з метою зменшення ризиків перед майбутнім льотним випробуванням версії LRASM-A, яка запускається в повітрі[29]. 5 березня 2013 року Lockheed отримала контракт на початок проведення випробувань запуску LRASM в повітрі та з поверхні[30]. 3 червня 2013 року Lockheed успішно провела випробування "пробивання" імітованою LRASM на Mk 41 (VLS). Чотири випробування підтвердили, що LRASM може "пробити" передню кришку контейнера без пошкодження ракети[31] . 11 липня 2013 року Lockheed повідомила про успішне завершення випробувань LRASM у режимі транспортування на B-1B[21].

Навчальні стрільби LRASM по цілях

27 серпня 2013 року компанія Lockheed провела перше льотне випробування LRASM, запущеного з B-1B[32]. На півдорозі до цілі ракета перейшла від запланованого маршруту до автономного керування. Вона автономно виявила свою рухому ціль — безпілотний корабель довжиною 260 футів (79 метрів) з трьох у цільовій зоні — і вразила його у бажаному місці інертною бойовою частиною. Метою випробування було перевірити роботу комплексу сенсорів, який виявив усі цілі і захопив тільки ту, яку йому було вказано. Було заплановано ще два льотних випробування впродовж року, що включали різні висоти, відстані та геометрії у цільовій зоні. Два запуски з вертикальних пускових установок були заплановані на літо 2014 року[33]. Сенсор для ракети розробила компанія BAE Systems. Сенсор призначений для здійснення прицільних атак у групі ворожих кораблів, захищених складними системами протиповітряної оборони. Він автономно виявив і націлився на рухомий надводний корабель. Сенсор використовує передові електронні технології для виявлення цілей у складному сигнальному середовищі, а потім обчислює точні координати цілі для блоку управління ракетою[34].

17 вересня 2013 року компанія Lockheed запустила LRASM Boosted Test Vehicle (BTV) з контейнера Mk 41 VLS. Фінансоване компанією випробування показало, що LRASM, оснащений ракетним двигуном Mk 114 від RUM-139 VL-ASROC, може стартувати, пробити кришку контейнера і виконати керований політ[35]. У січні 2014 року компанія Lockheed продемонструвала, що LRASM може бути запущений з Mk 41 VLS лише за допомогою зміненого програмного забезпечення для наявного корабельного обладнання[36].

12 листопада 2013 року LRASM влучила у рухому морську ціль під час другого льотного випробування. Бомбардувальник B-1B запустив ракету, яка використовувала заплановані маршрутні точки, отримані в польоті, перед переходом до автономного керування. Вона використовувала бортові сенсори для вибору цілі, зниження висоти та успішного влучання[37][38]. 4 лютого 2015 року LRASM провела третє успішне льотне випробування, метою якого була оцінка продуктивності на низькій висоті та уникнення перешкод. Скинута з B-1B, ракета пройшла серію запланованих маршрутних точок, а потім виявила, відстежила та уникнула об'єкт, навмисно розміщений на траєкторії польоту, щоб продемонструвати алгоритми уникнення перешкод[39].

У серпні 2015 року ВМС розпочали перевірки навантаження та встановлення імітатора маси LRASM на F/A-18 Super Hornet[40]. Початкові льотні випробування імітатора LRASM з Super Hornet почалися 3 листопада 2015 року[41], перший політ відбувся 14 грудня[42], а випробування навантаження були завершені 6 січня 2016 року[24].

У липні 2016 року компанія Lockheed успішно провела третій запуск LRASM з поверхні після двох випробувань на Desert Ship[en] ВМС, здійснивши запуск з Self Defense Test Ship ВМС (колишній USS Paul F. Foster). Використовуючи систему управління озброєнням Tactical Tomahawk Weapon Control System (TTWCS) для наведення і прискорену двигуном Mk 114, ракета пролетіла запланований маршрут на низькій висоті до заздалегідь визначеної кінцевої точки. Хоча наразі планується виключно повітряний запуск ракети, майбутні вимоги щодо використання з кількох платформ запуску призвели до інвестування в зниження ризиків майбутньої конкуренції[43][44].

4 квітня 2017 року компанія Lockheed оголосила про перший успішний запуск LRASM з F/A-18 Super Hornet[45]. 26 липня 2017 року Lockheed отримала перше замовлення на виробництво авіаційної версії LRASM; перша партія малої серії виробництва Lot 1 включає 23 ракети[46]. 27 липня 2017 року Lockheed оголосила, що успішно провела перший запуск LRASM з ТПК з використанням прискорювача Mk 114, продемонструвавши здатність ракети використовуватися на платформах без системи вертикального пуску[47].

17 серпня 2017 року LRASM провела своє перше льотне випробування у тактичній конфігурації, що відповідає серійному виробництву. Ракета була скинута з B-1B Lancer, пройшла через усі заплановані маршрутні точки, перейшла до середньої навігації та полетіла до рухомої морської цілі, використовуючи дані від свого бортового сенсора, потім знизилася до низької висоти для фінального підходу, позитивно ідентифікувала та вразила ціль[48][49].

Ракету успішно запустили проти кількох цілей 13 грудня 2017 року з борту B-1B, що летів над морським полігоном Пойнт-Мугу[50].

У травні 2018 року було успішно завершено друге льотне випробування, яке включало дві ракети LRASM.

У грудні 2018 року ракета LRASM була інтегрована на B-1 Lancer ПС США, досягнувши початкової оперативної готовності[51]. У листопаді 2019 року ракета досягла ранньої оперативної готовності на Super Hornets ВМС США[52].

У 2020 році ВМС США розпочали плани щодо інтеграції LRASM на Boeing P-8 Poseidon[53][54].

У лютому 2021 року ВМС США та ПС США уклали контракт на суму 414 мільйонів доларів з Lockheed Martin на продовження виробництва авіаційної версії LRASM, яка тепер є в експлуатації на F/A-18E/F ВМС США та B-1B ПС США[55].

Іноземний інтерес

[ред. | ред. код]

У 2015 році Швеція публічно висловила зацікавленість у LRASM у відповідь на занепокоєння щодо дій Росії у Східній Європі[56]. Велика Британія, Сінгапур, Канада, Австралія та Японія також висловили зацікавленість у ракеті LRASM[57][58].

7 лютого 2020 року Державний департамент США оголосив про схвалення можливого продажу до Австралії до 200 ракет LRASM та пов'язаного обладнання на орієнтовну суму 990 мільйонів доларів США[59]. У липні 2020 року Австралія оголосила про придбання LRASM для своїх винищувачів F/A-18F Super Hornet[60].

Оператори

[ред. | ред. код]

Поточні

[ред. | ред. код]

 United States

Майбутні

[ред. | ред. код]

Австралія Австралія

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Tirpak, John (3 квітня 2024). Navy Shoots Four LRASMs in 'Graduation Exercise,' as Air Force Ramps Up Multiyear Buy. Air & Space Forces Magazine (амер.). Процитовано 16 серпня 2024.
  2. ↑ Freedberg Jr, Sydney J. (26 липня 2017). Navy Warships Get New Heavy Missile: 2,500-Lb LRASM. Breaking Defense. Архів оригіналу за 8 грудня 2023.
  3. ↑ Janes (2 червня 2023), AGM‐158C Long‐Range Anti‐Ship Missile (LRASM), Janes Weapons: Air Launched, Coulsdon, Surrey: Jane's Group UK Limited., процитовано 10 серпня 2023
  4. ↑ Janes (24 квітня 2023), Long‐Range Anti‐Ship Missile (LRASM), Janes Weapons: Naval, Coulsdon, Surrey: Jane's Group UK Limited., процитовано 23 травня 2023
  5. ↑ Hughes, Robin (26 жовтня 2022), Lockheed Martin pitches surface-launched LRASM for Australian maritime strike programmes, Janes Weapons: Missiles & Rockets, Coulsdon, Surrey: Jane's Group UK Limited., процитовано 23 травня 2023
  6. ↑ Gordon, Chris (4 квітня 2023). Lockheed Martin Looks to Boost LRASM Production as US Rushes to Buy Anti-Ship Weapons. Air & Space Forces Magazine. Arlington, Virginia: Air & Space Forces Association. Процитовано 23 травня 2023.
  7. ↑ DARPA – Tactical Technology Office (TTO). 21 травня 2010. Архів оригіналу за 12 квітня 2011. Процитовано 27 квітня 2011.
  8. ↑ Raytheon Company and Kongsberg Defence & Aerospace AS. U.S. Government Accountability Office. 24 червня 2014. Архів оригіналу за 23 жовтня 2023. Процитовано 3 травня 2023.
  9. ↑ Long Range Anti-Ship Missile. DARPA. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 3 травня 2023.
  10. ↑ Lockheed Martin's LRASM Anti-Ship Missile Just Got its U.S. Navy Designation: AGM-158C. Navy Recognition. 24 серпня 2015. Архів оригіналу за 28 травня 2018. [Архівовано 2015-08-31 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Next Generation Missiles - LRASM. 18 листопада 2010. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 18 листопада 2010. [Архівовано 2010-11-21 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Janes (2 червня 2023), AGM‐158C Long‐Range Anti‐Ship Missile (LRASM), Janes Weapons: Air Launched, Coulsdon, Surrey: Jane's Group UK Limited., процитовано 10 серпня 2023
  13. ↑ Vavasseur, Xavier (19 грудня 2019). Next-Generation Anti-Ship Missile Achieves Operational Capability with Super Hornets. USNI News. Annapolis: United States Naval Institute. Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
  14. ↑ Fast Facts: Long Range Anti-Ship Missile (PDF). Lockheed Martin. 2020. Архів (PDF) оригіналу за 18 жовтня 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
  15. ↑ Offensive Anti-Surface Warfare (OASuW) Increment 1 DOT&E Report (PDF). dote.osd.mil. 1 січня 2018. Архів (PDF) оригіналу за 18 жовтня 2023. Процитовано 7 липня 2020.
  16. ↑ Gresham, John D. (2 жовтня 2013). LRASM: Long Range Maritime Strike for Air-Sea Battle. Defense Media Network. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 16 серпня 2014.
  17. ↑ Rogoway, Tyler (4 грудня 2014). The Navy's Smart New Stealth Anti-Ship Missile Can Plan Its Own Attack. Jalopnik. Архів оригіналу за 21 листопада 2023.
  18. ↑ LRASM / Long Range Anti-Ship Missile. deagel.com. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 14 листопада 2010.
  19. ↑ Ewing, Philip (3 липня 2012). The Navy's advanced weapons shopping list. military.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018.
  20. ↑ Eshel, Tamir (6 березня 2013). B-1B To Test New Offensive Anti-Surface Missile. Defense Update. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  21. ↑ а б Majumdar, Dave (15 липня 2013). Lockheed LRASM completes captive carry tests. FlightGlobal. Архів оригіналу за 4 січня 2024. Процитовано 16 серпня 2014.
  22. ↑ Vavasseur, Xavier (31 серпня 2016). Pictures of the First LRASM Surface Launch Test at Sea. Navy Recognition. Архів оригіналу за 28 жовтня 2023. Процитовано 18 вересня 2016. [Архівовано 2023-10-28 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Majumdar, Dave (13 березня 2014). Navy to Hold Contest for New Anti-Surface Missile. U.S. Naval Institute. Архів оригіналу за 23 жовтня 2023. Процитовано 13 березня 2014.
  24. ↑ а б Drew, James (8 січня 2016). Lockheed's ship-killing missile completes load testing on F/A-18. Flight Global. Архів оригіналу за 29 листопада 2021.
  25. ↑ McLeary, Paul (4 лютого 2020). Eying China, Navy Refits P-8 Plane For Deeper Strike. Breaking Defense. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  26. ↑ Freedberg Jr, Sydney J. (21 листопада 2014). 47 Seconds From Hell: A Challenge To Navy Doctrine. Breaking Defense. Архів оригіналу за 23 листопада 2014.
  27. ↑ Butler, Amy; Warwick, Graham (2 липня 2009). Lockheed Snags DARPA Anti-Ship Missile Award. military.com. Архів оригіналу за 14 липня 2009.
  28. ↑ Long Range Anti-Ship Missile (LRASM). DARPA. 2012. Архів оригіналу за 9 серпня 2012. Процитовано 30 червня 2012.
  29. ↑ Contracts for October 01, 2012. content.govdelivery.com. 1 жовтня 2012. Final paragraph of page. Архів оригіналу за 4 січня 2024. Процитовано 4 січня 2024.
  30. ↑ Lockheed Martin Receives $71 Million Long Range Anti-Ship Missile Contract From DARPA. Lockheed Martin. 5 березня 2013. Архів оригіналу за 8 липня 2021. Процитовано 4 січня 2024.
  31. ↑ LRASM Successfully Completes Vertical Launch System Tests. deagel.com. 3 червня 2013. Архів оригіналу за 23 грудня 2019.
  32. ↑ Fellman, Sam (10 жовтня 2013). DARPA Testing New Ship-Killing Missile. Defense News. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 20 жовтня 2013. [Архівовано 2013-10-20 у Archive.is]
  33. ↑ Warwick, Graham (6 вересня 2013). Darpa Tests Jassm-Based Stealthy Anti-Ship Missile. Aviation Week. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. [Архівовано 2013-10-20 у Wayback Machine.]
  34. ↑ BAE Systems' Sensor Hits the Mark in Live Long-Range Missile Flight Test. BAE Systems. 10 вересня 2013. Архів оригіналу за 30 травня 2017.
  35. ↑ First LRASM Boosted Test Vehicle Successfully Launched from Mk41 Vertical Launch System. deagel.com. 17 вересня 2013. Архів оригіналу за 30 січня 2020.
  36. ↑ Lockheed Martin Successfully Tests LRASM MK 41 Vertical Launch System Interface. deagel.com. 15 січня 2014. Архів оригіналу за 25 червня 2018.
  37. ↑ Air-Launched LRASM Successfully Completes Second Flight Test. deagel.com. 14 листопада 2013. Архів оригіналу за 25 червня 2018.
  38. ↑ LRASM Prototype Scores 2nd Successful Flight Test. DARPA. 3 грудня 2013. Архів оригіналу за 11 листопада 2016.
  39. ↑ LRASM Prototype is Three-for-Three on Successful Flight Tests. DARPA. 9 лютого 2015. Архів оригіналу за 18 жовтня 2015.
  40. ↑ Drew, James (22 серпня 2015). US Navy begins certifying new anti-ship missile on Super Hornet. Flight Global. Архів оригіналу за 25 лютого 2021.
  41. ↑ U.S. Navy Started AGM-158C LRASM Anti-Ship Missile Flight Tests on F/A-18E/F Super Hornet. Navy Recognition. 18 листопада 2015. Архів оригіналу за 27 жовтня 2023. [Архівовано 2023-10-27 у Wayback Machine.]
  42. ↑ U.S. Navy, Lockheed Martin conduct LRASM captive-carry flights. upi.com. 14 грудня 2015. Архів оригіналу за 22 березня 2023.
  43. ↑ LaGrone, Sam (20 липня 2016). LRASM Scores in Navy Test Ship Launch. U.S. Naval Institute. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  44. ↑ Lockheed demonstrates LRASM's surface launch capability. upi.com. 21 липня 2016. Архів оригіналу за 28 березня 2023.
  45. ↑ Lockheed LRASM Anti-Ship Missile Conducts Successful Test from US Navy F/A-18E/F. Navy Recognition. 4 квітня 2017. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  46. ↑ US Navy & Air Force Award Lockheed Martin 1st Production Lot for LRASM Anti-Ship Missile. Navy Recognition. 26 липня 2017. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  47. ↑ Lockheed Martin Demonstrates LRASM Launch Capability from Topside Canister. Navy Recognition. 27 липня 2017. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  48. ↑ LaGrone, Sam (18 серпня 2017). LRASM Succeeds in At Sea B-1B Bomber Tactical Launch Test. U.S. Naval Institute. Архів оригіналу за 21 листопада 2023.
  49. ↑ LRASM Anti-Ship Missile Tactical Configuration Takes First Flight from USAF B-1B. Navy Recognition. 19 серпня 2017. Архів оригіналу за 18 жовтня 2023.
  50. ↑ Laporta, James (13 грудня 2017). Lockheed Martin successfully fired their new anti-ship missile. upi.com. Архів оригіналу за 13 грудня 2017.
  51. ↑ Reim, Garrett (20 грудня 2018). Lockheed Martin delivers first Long Range Anti-Ship Missiles. Flight Global. Архів оригіналу за 10 січня 2020.
  52. ↑ Vavasseur, Xavier (19 грудня 2019). Next-Generation Anti-Ship Missile Achieves Operational Capability with Super Hornets. U.S. Naval Institute. Архів оригіналу за 19 грудня 2019.
  53. ↑ Trevithick, Joseph (3 лютого 2020). Navy To Greatly Expand P-8 Poseidon's Mission With New Missiles, Mines, Bombs, And Decoys. The Drive. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 27 грудня 2020.
  54. ↑ Gain, Nathan (5 травня 2020). NAVAIR progressing towards LRASM integration on P-8A MPA. Naval News. Архів оригіналу за 6 травня 2020.
  55. ↑ Lockheed Martin Awarded Fourth and Fifth Production Lots for Long Range Anti-Ship Missiles. Lockheed Martin. 12 лютого 2021. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 3 травня 2023.
  56. ↑ Freedberg Jr, Sydney J. 28 September 2015. Breaking Defense. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015.
  57. ↑ Frawley, Gerard (17 серпня 2016). Australia shows interest in LRASM anti-ship missile. Australian Aviation. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.
  58. ↑ Defense Programs and Budget of Japan Overview of FY2018 Budget (PDF). Japan Ministry of Defense. 30 березня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2019.
  59. ↑ а б Australia – Long Range Anti-Ship Missiles (LRASMs). Defense Security Cooperation Agency. 7 лютого 2020. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  60. ↑ Morrison, Scott; Reynolds, Linda (1 липня 2020). Long Range Strike Capabilities to Maintain Regional Security. Prime Minister of Australia. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 2 жовтня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: AGM-158C LRASM
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=AGM-158C_LRASM&oldid=43976898