Добра стаття
Вибрана стаття
Перевірена версія

Т-80

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття про основний бойовий танк. Про радянський легкий танк див. Т-80 (легкий танк).
Т-80
Т-80БВ
Т-80БВ
Типосновний бойовий танк
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні1976 — нині
Операторидив. Оператори
Історія виробництва
РозробникМикола Попов, ЛКЗ
Розроблено1967 — 1978
ВиробникЛКЗ
ОЗТМ(інші мови)
ХЗТМ
Виготовлення1976 — 1998
Виготовлена
кількість		понад 5000
Варіантидив. Модифікації
ПопередникиТ-64, Т-72
НаступникиТ-80У, Т-80УД, Т-84, Т-80БВМ
Характеристики (Т-80Б)
Вага42,5 т
Довжина9,6 м
Довжина корпусу7 м
Ширина3,6 м
Висота2,2 м (по даху)
Екіпаж3: командир, механік-водій, навідник
Бронякомбінована броня
Головне
озброєння
125-мм гармата 2А46
Другорядне
озброєння
1 × 12,7-мм НСВТ
1 × 7,62-мм ПКТ
ДвигунГТД-1000Т, ГТД-1000ТФ або ГТД-1250
1000–1250 к.с.
Питома потужність25,8 кс/т
Дорожній просвітТ-80Б: 0,38 м
Операційна
дальність
335–600 км
Швидкість70 км/год
Т-80 у Вікісховищі

Т-80 — радянський основний бойовий танк. Прийнятий на озброєння 1976 року, він став першим у світі серійним танком з газотурбінним двигуном в ролі основної силової установки, випередивши американський «Абрамс» на кілька років[⇨]. У ході виробництва зазнавав суттєвих модифікацій, найважливішими з яких є Т-80Б з керованим озброєнням і Т-80БВ з динамічним захистом, а також ліг в основу останніх радянських танків Т-80У й Т-80УД, українських Т-84 та російських Т-80БВМ. Усього виготовлено близько 5 тисяч танків родини Т-80, частина яких експлуатується збройними силами Кіпру, Пакистану, Південної Кореї, Росії й України.

Бувши послідовником Т-64 та Т-72, Т-80 отримав їхні типові риси: комбіновану броню, екіпаж із трьох осіб, 125-мм гладкоствольну гармату 2А46 та механізм заряджання всередині башти. Вага машини складає від 42 до 46 тонн. Завдяки газотурбінному двигуну потужністю 1000 к.с. або більше[прим. 1] танки родини Т-80 переважали сучасні їм радянські машини за рухливістю, але були дорогими у виробництві та споживали значно більше пального[⇨].

Т-80 мав стати заміною для Т-64 і Т-72, однак усі три родини машин виготовлялись паралельно з 1976 до 1987[прим. 2], мали ідентичне озброєння та подібні характеристики. Через конкуренцію між радянськими заводами, кожен із яких мав власне лобі серед радянського керівництва, танки були слабко уніфікованими між собою, що призводило до проблем із логістикою. Т-64 та Т-80 вважались елітною технікою, що отримувала сучасніші системи керування вогнем, кероване озброєння та бронювання, й не постачалась на експорт, тоді як Т-72 був дешевшим, простішим, масовим та дозволеним до експорту.

Історія

[ред. | ред. код]

Передумови

[ред. | ред. код]
Т-64А

Першим докорінно новим радянським танком після Другої світової став Т-64, розроблений Харківським конструкторським бюро з машинобудування (ХКБМ). Він використовував революційні на свій час технології: комбіновану броню, механізм заряджання та надзвичайно компактний опозитний двигун 5ТД. Серійне виробництво Т-64 розпочалося 1963 року на Заводі імені Малишева. Двигун виявився ненадійним (його недоліки виправили лише до 1968 року в модифікації Т-64А[1][2]), тому Міністерство оборонної промисловості паралельно шукало альтернативні двигуни.[3]

Уралвагонзавод у Нижньому Тагілі на заміну Т-62 спочатку планував виготовляти Т-64А, однак його конструкторське бюро представило варіант дешевшого й надійнішого «мобілізаційного» танка Т-72, який мав більш традиційні дизельний двигун та ходову. Виробництво Т-72 «Урал» розпочалось 1974 року.[1][2]

Оскільки ще 1960 року Микита Хрущов поклав край розробкам важких танків, вважаючи, що вони не мають перспектив у добу протитанкових ракет, дослідні (СКБ-2) та виробничі потужності Ленінградського Кіровського заводу (ЛКЗ) та Челябінського тракторного заводу (ЧТЗ) були вільними й могли взятись за створення нових танків.[4]

Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 16 квітня 1968 року було затверджено розробку нового танка.[5][6] СРСР прагнув створити єдиний основний бойовий танк, тому вже 1971 року було розпочато роботу зі створення нового танка, який з 1981 року мав би замінити Т-64 і Т-72. Власні проєкти представили ЛКЗ (газотурбінний «Об'єкт 225» і дизельний «Об'єкт 226»; розвинулись в «Об'єкт 258»), ЧТЗ («Об'єкт 780» та пізніше «Об'єкт 785») та ХКБМ (Т-74 або «Об'єкт 450»). Однак челябінський завод вийшов із розробки танків через зміни в керівництві, а харківський радикальний проєкт викликав скептицизм через проблеми із Т-64 та літній вік головного конструктора Олександра Морозова, який перебував при виході на пенсію.[4]

Конструкторське бюро № 3 (КБ-3) ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова мало підготувати виробництво Т-64А. Однак, ненадійність двигуна 5ТД викликала занепокоєння, тож зрештою завод зсунув пріоритет у бік створення газотурбінної модифікації Т-64.[4] Зрештою КБ-3 ЛКЗ під керівництвом Попова й розробило «Об'єкт 219» — Т-80.[7]

Створення двигуна

[ред. | ред. код]
Докладніше: ГТД-1000Т

Ідеї створити танковий газотурбінний двигун (ГТД) з'явились ще в 1950-ті роки, коли реактивні двигуни показали свою ефективність для гелікоптерів і приваблювали конструкторів можливістю отримати велику потужність за невеликих розмірів і маси. Газотурбінний двигун мав бути схожим на реактивний двигун, енергія якого передається трансмісією на гусениці танка. Такі двигуни могли бути дуже потужними, але витрачали багато пального (приблизно втричі більше за дизельний двигун) й були чутливими до пилу, оскільки потребували багато повітря.[4] В СРСР впродовж 1950-х — 1960-х років було створено кілька дослідних зразків ГТД і танків, таких як «Об'єкт 277»[ru].[8]

1963 року до розробок долучилось ленінградське НПО імені Клімова(інші мови) (ЛНПО) під керівництвом Сергія Ізотова. Було випробувано низку адаптованих вертолітних двигунів, однак вони не мали значного успіху. УВЗ представив «Об'єкт 167Т», ЛКЗ — «Об'єкт 288», ЧТЗ — «Об'єкт 775Т». Харківські конструктори також мали подібну розробку, «Об'єкт 434Т» — газотурбінний варіант Т-64А з вертолітним двигуном ГТД-3ТЛ.[8]

Керівництво СРСР прагнуло скоротити відставання від США щодо створення танкових ГТД.[9] 1968 року ЛНПО отримало доручення створити танковий ГТД. Ізотов вирішив створювати двигун з нуля замість адаптації вертолітних двигунів, які до того пробували ставити на танки. Ті двигуни не були розраховані на тряску при їзді та навантаження під час пострілу гармати. До того ж армія потребувала двигун-моноблок, який міг би вийматись і встановлюватись у танк цілісно, разом з фільтрами, трансмісією, компресором та іншими деталями.[4] Новий двигун отримав назву ГТД-1000Т. Вперше його поставили на танк 1969 року, а 1970-го доручили опанування серійного виробництва на Калузькому моторному заводі(інші мови).[4][5]

Перші Т-80

[ред. | ред. код]
Т-80 зразка 1976 року

1969 року двигун ГТД-1000Т поставили на модифікований танк Т-64, що отримав індекс ГБТУ «Об'єкт 219 сп. 1» (специфікація №1) та кодову назву «Гроза». Під час випробувань Ізотов скаржився на те, що ходова Т-64 обмежувала можливості газотурбінного двигуна, оскільки металеві опорні котки з внутрішньою амортизацією на великій швидкості призводили до надмірної вібрації. Це призвело до створення нової ходової частини, однак не уніфікованої з конкурентним Т-72. Впродовж 1968—1971 років було створено 60 випробувальних зразків з різними ходовими. Зрештою оновлений прототип отримав позначення «Об'єкт 219 сп. 2» й був готовий 1971 року.[10] Загалом Т-80, будучи глибокою модифікацією Т-64, зберіг від нього лише окремі вузли, зокрема гармату, механізм заряджання та елементи бронезахисту.[6]

Випробування 1972—1975 років показали суттєве покращення рухливості танка порівняно з Т-64А,[7] однак двигун виявився ненадійним: 19 з 27 двигунів не досягли рівня 300 годин наробітку до відмови, попри технічне завдання в 500 годин. До того ж двигун мав дуже велике споживання пального, що в 1,6—1,8 раза перевищувало таке для 5ТД. 1975 року міністр оборони СРСР Андрій Гречко відмовився від серійного виробництва танка через надмірну витрату пального та відсутність переваг у захисті щодо Т-64А.[10][11]

Ймовірно, «Об'єкт 219» так і залишився б невдалим прототипом, якби не смерть Гречка у квітні 1976 і прихід Дмитра Устинова на його посаду. Новий міністр оборони був представником військової промисловості, а не армії. Він був активним прихильником ГТД з 1960-х років і був дотичним до створення «Об'єкта 219», тому 6 серпня 1976 року цей танк було несподівано прийнято до серійного випуску як Т-80 на ЛКЗ. Численні проблеми танка планували усунути в ході виробництва. Танк був ідентичний до Т-64 за вогневою потужністю, але дорожчим в понад три рази: Т-64А коштував 143 000 радянських рублів, а Т-80 — 480 000.[10] Таким чином, Радянська армія отримала на озброєнні танки Т-64, Т-72 та Т-80, що не дуже суттєво відрізнялись за показниками (хоча Т-80 випереджав обох за рухливістю[12]),[5] проте мали дуже низький рівень уніфікації, відрізняючись двигунами, корпусами, ходовими та комплексами керованого озброєння.[8][6]

Серед представників Міноборони та армії не було консенсусу щодо «турбінізації» танків. Радянську армію влаштовував Т-64, однак перед нею постала перспектива отримати замість нього проблемний Т-80. Велика витрата пального викликала суттєве занепокоєння серед досвідчених офіцерів, які вважали, що дизельний двигун має логістичні переваги. Одним із прихильників дизельних двигунів був маршал бронетанкових військ Амазасп Бабаджанян, однак із його смертю 1977 року вплив критиків ГТД знизився.[13] Для Устинова ж було принциповим ідеологічне підґрунтя — що газотурбінному американському «Абрамсу» підготовано відповідь у вигляді газотурбінного радянського танка.[14]

За час проведення робіт зі створення танка впродовж 1968—1976 було збудовано 158 випробувальних зразків, з яких 31 з ходовою Т-64 та решта з оригінальною ходовою.[12] Т-80 першої серії випускались на ЛКЗ з 1976 до 1978 року.[6] Ймовірно, всього було випущено до 200 одиниць цієї модифікації.[10]

Т-80Б

[ред. | ред. код]
Т-80Б

Вже 1976 року Т-64 еволюціонував до рівня Т-64Б, отримавши нову систему керування вогнем з лазерним віддалеміром і комплексом керованого протитанкового озброєння 9К112-1 «Кобра», що одразу зробило Т-80 застарілим відносно нього.[10] Було вирішено не просто запозичити знову башту, але розробити її аналог.[14][15] Модифікація «Об'єкт 219Р» отримала останнє покоління радянської комбінованої броні під назвою «Комбінація К», розроблене НДІ сталі. Ця броня надавала захист, еквівалентний 550 мм сталевої броні для лоба башти та 500 мм для верхньої лобової деталі корпуса, спрямований проти поширених на той момент кумулятивних боєприпасів.[16]

«Об'єкт 219Р» було прийнято на озброєння 1978 року як Т-80Б та запущено в серійне виробництво на ЛКЗ того ж року. Хоч Устинов не був прихильником Т-72, все ж він визнавав потребу в дешевому танку на заміну Т-54, тому УВЗ продовжив виготовляти Т-72; разом з тим, міністр визначив, що інноваційні рішення, як нові системи керування вогнем, мають надходити для Т-80, а не Т-72.[10]

Омський завод транспортного машинобудування(інші мови) (ОЗТМ) початково планували перекваліфікувати з випуску експортних Т-55А на Т-72, однак йому теж було призначено виробництво Т-80, що було розпочато 1979 року. Омському заводу доручили створення й командирського танка Т-80БК з системою навігації та додатковою радіостанцією. Устинов планував випуск цього танка й на Заводі імені Малишева в Харкові на пізніший термін.[16]

Т-80БВ

[ред. | ред. код]
Т-80БВ

Ліванська війна 1982 року продемонструвала успіх вибухового динамічного захисту «Блейзер», встановленого на ізраїльські танки. Попри те, що в СРСР подібні розробки проводили ще з 1960-х, вони не виклика́ли зацікавлення з боку армії. Однак, ізраїльський досвід спричинив повернення до цієї ідеї, тому НДІ сталі взявся швидким темпом розробити радянський аналог — «Контакт-1». Його почали встановлювати на радянські танки 1983 року, а з 1985 року ЛКЗ почав виготовляти «Об'єкт 219РВ» або ж Т-80БВ з цим динамічним захистом.[17] Цей танк отримав потужніший двигун ГТД-1000ТФ потужністю 1000 к.с. Виготовлені раніше Т-80Б у ході ремонту на заводах проходили модернізацію до рівня Т-80БВ.[15]

Т-80Б став наймасовішим танком сімейства: всього на захід від Уральських гір[прим. 3] на 1990 рік налічувалось 3518 танків Т-80Б, 217 Т-80БК і 617 модернізованих Т-80БВ. Всіх разом було 4352 одиниці.[16] Також були в наявності 594 виготовлених Т-80БВ і 23 Т-80БВК.[17]

Т-80У

[ред. | ред. код]
Т-80У
Докладніше: Т-80У

З виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976 року, Устинов остаточно вирішив уніфікувати виробництво танків. На той момент харківські конструктори працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою, оснащеною новітньою комбінованою бронею та системою керування вогнем 1А45 з прицілом 1Г46, тому було вирішено поставити цю башту на шасі Т-80Б. Таким чином, ЛКЗ відповідав за весь проєкт, а ХКБМ — за бойове відділення танка.[18]

Зрештою було створено «Об'єкт 219АС», який отримав новий комплекс керованого озброєння та вбудований динамічний захист «Контакт-5», здатний боротись проти підкаліберних снарядів. Він був готовий 1983 року, прийнятий 1985 року на озброєння як Т-80У та пішов у серійне виробництво 1987 року в Омську. Т-80У був найпотужнішим радянським танком, але коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б. При цьому дослідження ВНДІТрансмаш показали, що бойова ефективність Т-80У переважала Т-72Б не радикально.[18]

Дизельні Т-80

[ред. | ред. код]
Т-80УД
Докладніше: Т-80УД

Початково важливим фактором вибору ГТД було те, що до 1970-х в СРСР не було танкових дизелів потужністю 1000 к.с. Попри появу харківського 6ТД, встановлення дизеля зазнавало спротиву з боку міністра оборони Устинова та головного конструктора Т-80 Миколи Попова. Устинов був прихильником єдиного танка з ГТД, тому з моменту його призначення в 1976 році цей напрямок мав найбільшу підтримку з боку держави. Він також наполягав на переході всіх заводів (крім УВЗ, зайнятого Т-72) до виробництва нового Т-80.[19][20][10]

Початкова ненадійність, висока вартість і великі витрати пального спонукали до розгляду альтернативних варіантів Т-80 з дизельними двигунами. Перші проєкти були створені ще в 1975—1976 на ЛКЗ та ХКБМ. ХКБМ розробило «Об'єкт 478», який мав на шасі Т-80 реалізувати рішення «Об'єкта 476», а саме — моторно-трансмісійне відділення з двигуном 6ТД-1 та нову башту, яка пізніше лягла в основу Т-80У. Також у ХКБМ був більш радикальний проєкт «Об'єкт 478М» з чотиритактним 1500-сильним дизелем 12ЧН, системою активного захисту «Шатер» тощо. Ці проєкти залишились на папері через активне запровадження Устиновим танків з ГТД.[21][22]

Питання встановлення двигуна 6ТД обговорювались у заступників міністра оборони Василя Петрова й Віталія Шабанова. Зрештою смерть Устинова 20 грудня 1984 та кадрові зміни дали «зелене світло» на повернення до дизельних двигунів. В січні 1985 року заступник міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії: ГТД і дизель.[13]

Через проблеми з опануванням ГТД в Харкові, ще з 1981 року проводились роботи зі створення резервного варіанту Т-80 з двигуном 6ТД-1, який проходив випробування 1983 і 1985 років.[13] ЛКЗ створив «Об'єкт 219РД» — Т-80Б з челябінським двигуном 2В-16 (він же А-53-2), ОЗТМ пропонував «Об'єкт 644» з В-46-6 від Т-72, однак перший двигун був сирим, а другий мав замалу потужність. Харківський двигун був досконалішим і найбільш доведеним до серійного рівня. З 1985 року було розпочато виготовлення дизельного танку Т-80УД з двигуном 6ТД-1 потужністю 1000 к.с., а з 1987 року він повністю замінив у виробництві Т-64.[22][23][24][13]

Опис

[ред. | ред. код]
Цей розділ описує будову танків Т-80 зразка 1976 року, Т-80Б і Т-80БВ. Будову танків-наступників див. у статтях Т-80У, Т-80УД і Т-80БВМ.

Компонування

[ред. | ред. код]

Компонування в цілому ідентичне Т-64.[25] Екіпаж складають три особи (як і на Т-64 й Т-72): механік-водій, командир танка й навідник.[26]

Танк поділений на три частини: відділення керування, бойове відділення та силове (моторно-трансмісійне) відділення. Відділення керування розташоване в передній частині, в його центрі розташоване місце механіка-водія, ліворуч і праворуч від нього розміщено баки з пальним. Бойове відділення представлене поєднанням корпусу й башти, воно розташоване в центрі машини між відділенням керування та силовим. Разом з баштою обертається кабіна, де містяться механізм заряджання й місця навідника та командира, розташовані ліворуч і праворуч від гармати відповідно. В задній частині корпусу знаходиться силове відділення.[27]

Захист

[ред. | ред. код]
Клиноподібне розміщення динамічного захисту «Контакт-1» на башті Т-80БВ

Лобовий броньовий захист комбінований, складається з верхньої та нижньої лобових деталей, зварених між собою. Борти є цільноштампованими сталевими листами, корма зварена з двох листів. Дно корпусу має коритоподібну форму з трьох бронелистів, наявні виштамповки під торсіони та місце механіка-водія.[28] Для лобових і бортових проєкцій починаючи з Т-80Б використано катану сталеву броню підвищеної твердості БТК-1[прим. 4].[25][29]

Перші Т-80 мали башти, аналогічні баштам Т-64А, але вже з 1977 року було прийнято литу башту з керамічними стрижнями (також знаними як «піщані стрижні»)[30], за зразком башти Т-72А; товщину сталі при цьому було збільшено.[29][25] Корпус мав іншу броню тришарової (рос. трёхпреградная, дос. «триперешкодна») конфігурації: 80-мм зовнішня сталева плита, 105-мм шар склотекстоліту, 20-мм сталева плита. Захист башти й корпуса Т-80Б оцінювали як 550 і 500 міліметрів сталевого еквіваленту відповідно.[16]

У рамках дослідно-конструкторської роботи «Відбиття» (рос. ОКР «Отражение»), відкритої задля протидії новим західним боєприпасам, як M111, було створено ефективнішу броньову комбінацію: 60-мм зовнішня сталева плита, 35 мм склотекстоліту, 30 мм сталі, 35 мм склотекстоліту й 40 мм сталі. Цю посилену броню отримали Т-64БВ і Т-80БВ, прийняті на озброєння 1985 року. Т-80Б отримав додатковий 30-мм лист сталі, що наварювався на верхню лобову деталь під час ремонту, однак цей захист поступався п'ятишаровому.[29] Т-80БВ також отримав вибуховий динамічний захист «Контакт-1».[25]

Внутрішні стінки броні покрито шаром полімерного підбою, який має запобігати розльоту дрібних уламків броні, що утворюються з її внутрішнього шару при влучанні боєприпасу.[25] Також підбій виконує роль протирадіаційного захисту, знижуючи дію гамма-випромінення; для цього механік-водій також має в сидінні спеціальну вставку. Підбій і паливні баки, розташовані довкола екіпажу, також виконують роль захисту від нейтронних засобів ураження. Для захисту від зброї масового ураження та протидії пожежі танк обладнано напівавтоматичною системою колективного захисту (СКЗ), що містить прилад радіаційної та хімічної розвідки, апаратуру комутації ЗЕЦ-11-22, фільтровентиляційну установку (ФВУ), підпоромір, механізм зупинки двигуна та ущільнення корпусу й башти.[25]

Система колективного захисту може працювати в ручному та автоматичному режимах. В автоматичному режимі СКЗ спрацьовує в разі виявлення за бортом радіаційного або хімічного зараження, вмикаючи механізми ущільнень, що закриваються, та фільтровентиляційної установки. ФВУ створює в танку підвищений тиск чистого повітря. У разі пожежі, яка виявляється давачами температури, СКЗ вимикає нагнітач і двигун і розпилює вогнегасну речовину. Ця речовина розташована в трьох балонах і подається за допомогою піропатрона через розпилювач.[25]

Озброєння

[ред. | ред. код]

Гармата

[ред. | ред. код]
Гармата 2А46М-1, що використовується на танках Т-80

Всі модифікації Т-80 мають 125-мм гладкоствольну танкову гармату з роздільно-гільзовим заряджанням з родини 2А46, також знана за заводським, уніфіковану з Т-64 та Т-72. Перші Т-80 отримали гармату у версії 2А46-1, з Т-80Б — 2А46-2, з 1980 року — 2А46М-1.[26] Постріл гармати складається з двох частин: снаряда й гільзи, в якій міститься метальний заряд. Гільза частково горюча, після пострілу від неї залишається лише металевий піддон. Танк може вести вогонь бронебійними опереними підкаліберними (ефективна віддаль до 2500 м), кумулятивними (до 1500 м) та уламково-фугасними боєприпасами (максимальна віддаль пострілу до 10 000 м, з використанням рельєфу місцевості — до 12 200 м), а з моделі Т-80Б також і протитанковими керованими ракетами.[25][31]

Гармата складається зі ствола, затвора, люльки, противідкотних пристроїв, огородження зі спусковим механізмом і підіймального механізму. Ствол має термозахисний кожух і механізм продування каналу ствола. Затвор напівавтоматичний клиновий, він автоматично замикає канал ствола після заряджання та викидає піддон гільзи після пострілу. Також гармата бладнана механізмом заряджання та двоплощинним стабілізатором (2Е28М2 на Т-80, 2Е28М на Т-80Б).[32][33][15]

Механізм заряджання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Принцип роботи автоматів заряджання на YouTube

Механізм заряджання (МЗ) в цілому аналогічний такому в Т-64,[25] забезпечує швидкострільність 6—8 пострілів на хвилину.[16] АЗ гідроелектромеханічний, складається з двох кілець, що містять снаряди (горизонтально на підлозі кабіни) та метальні заряди (вертикально за стінкою кабіни, під погоном башти). Для доправлення пострілу до гармати, її має бути встановлено на кут заряджання автоматично стабілізатором гармати або вручну. Після пострілу відстріляний піддон боєприпасу вловлюється спеціальним механізмом і кладеться до вільного лотка в АЗ.[31] Час заряджання пострілу складає 7,1—19,5 секунд при повороті АЗ на один крок і при повному оберті відповідно.[32]

Порівняно з Т-72, такий формат АЗ давав можливість розмістити більше снарядів (28 проти 22), але поміщав заряди по периметру всієї башти, будучи більш вразливим при пробитті броні й оточуючи екіпаж з усіх боків. Вертикальне розташування зарядів ускладнювало прямий зв'язок між командиром і механіком-водієм, а також майже внеможливлювало залишення танка останнім, у разі коли ствол гармати перебував над його люком. У крайньому разі це можна було зробити, якщо зняти два лотки з зарядами, але цей процес не був легким.[34]

Боєкомплект до гармати складає 38 пострілів (38 снарядів і 38 гільз): 28 пострілів розташовані в конвеєрі механізму заряджання, ще 3 в бойовому відділенні та 7 у відділенні керування.[25] Час заряджання боєкомплекту в АЗ складає 13—15 хвилин.[32][34]

Кероване озброєння

[ред. | ред. код]
Керована ракета 9М112 у вигляді, в якому вона перебуває в автоматі заряджання

Починаючи з Т-80Б встановлено комплекс керованого озброєння 9К112-1 «Кобра», що веде вогонь радіокерованими протитанковими ракетами 9М112. Ракети розташовуються в конвеєрі МЗ, поділені на дві частини та запускаються через ствол гармати. Керування ракетою здійснюється за допомогою антени ГТН-12, розташованої перед люком командира на башті.[35]

Допоміжне озброєння

[ред. | ред. код]

З гарматою спарений 7,62-мм кулемет ПКТ, розміщений праворуч від гармати перед місцем командира[26]. Його боєкомплект складає 1250 патронів у п'яти стрічках.[25]

На основу люка командира встановлено 12,7-мм кулемет НСВТ, призначений для ведення вогню по наземних і повітряних цілях на дистанції до 2000 метрів.[31] Зенітна кулеметна установка ЗУ-80 відрізняється як від ЗУ-64, так і від ЗУ-72, причому отримала найгірші риси обох. ЗУ-80 є установкою відкритого типу, тобто для стрільби потребує висування командира з люка, як на Т-72. На відміну від ЗУ-72, вона не має окремого обертового кільця, тобто потребує обертання разом з командирською башточкою, як ЗУ-64, але не має електроприводу останньої, який компенсував би цю проблему. Обертання 300-кілограмової башточки з ЗУ ускладнюється плечем сили через довжину та вагу кулемета.[34] Боєкомплект зенітного кулемета складає 300 патронів у трьох стрічках. Примітно, що на Т-80У та Т-80УД використали інші зенітні установки: перший отримав три нерухомі кріплення на даху башти, а другий — дистанційно керовану установку, подібну до ЗУ-64.[25]

Танк штатно має автомат АКМС із 300 патронами в 10 магазинах, 10 ручних гранат Ф-1[25] і 26-мм сигнальний пістолет.[36]

Прицільні та спостережні прилади

[ред. | ред. код]
Башта Т-80Б. На ній можна бачити: димові мортирки (лоб башти), денний приціл 1Г42 (ліворуч від гармати), нічний приціл ТПН-3-49 (біля люка навідника), давач вітру (за люком навідника), прожектор Л-4А (праворуч від гармати), ОПВТ (корма башти). Також добре видно три перископи механіка-водія.

Над місцем командира розташована обертова командирська башточка з перископами (2×ТНПО-160, 2×ТНПА-65 та задній ТНПТ-1[37]) та комбінованим (денним і нічним) спостережним пристроєм ТКН-3, або ТКН-3В на Т-80Б.[26]

На перші Т-80 було встановлено денний приціл навідника з оптичним віддалеміром ТПД-2-49, але невдовзі Т-80 отримали приціли нового покоління ТПД-К1 з лазерним віддалеміром (як у Т-72А та Т-64Б).[25] Приціл ТПД-К1 має 8-кратне збільшення.[32] Нічний приціл початково був представлений застарілим ТПН-1-49-23, але його швидко замінили на ТПН-3-49[34] (кратність 5,5) з ЕОП 1 покоління,[38] що забезпечує дальність бачення до 1300 в активному режимі (з увімкненим прожектором) та до 850 метрів у пасивному. Для підсвічування цілі використовується інфрачервоний прожектор Л-4А з кутом освітлення 1°.[32][33]

Т-80Б отримав від Т-64Б систему керування вогнем 1А33 «Об»,[25] що містила приціл з лазерним віддалеміром 1Г42 (змінна кратність 3,9—9), балістичний обчислювач 1В517, блок дозволу на постріл 1Г43 і комплект давачів, зокрема, давач бічного вітру[34].[26]

У верхній лобовій деталі вбудовано пристрої спостереження ТНПО-160 для механіка-водія. На відміну від Т-64 та Т-72, Т-80 мали три перископи для механіка-водія, що поліпшувало його оглядовість.[25] Для водіння вночі центральний перископ знімали, на його місце встановлювали пристрій нічого водіння ТВНЄ-4Б, який штатно перебував у відділенні керування в знятому неробочому вигляді.[26][32] Підсвічування для пристрою нічного водіння відбувається за допомогою інфрачервоної фари ФГ-125.[33]

Двигун і трансмісія

[ред. | ред. код]
Докладніше: ГТД-1000Т
Задня та бічна проєкції танка. Добре видно випускну систему на кормі та зовнішні баки з пальним на надгусеничних полицях

Силова установка представлена газотурбінним двигуном (ГТД) ГТД-1000Т потужністю 1000 к.с. або форсованим до 1100 к.с. ГТД-1000ТФ (з Т-80Б)[15] виробництва Калузького моторного заводу МАП та додатковим обладнанням. Силова установка виконана моноблоком і виймається з моторно-трансмісійного відділення цілісно з низкою агрегатів і систем.[39] Час на заміну двигуна складає 5 годин, кожної з двох коробок передач — по 4,5 години. Для порівняння, у Т-72 цей процес займає 24 години на двигун (і ще понад 17 годин на заміну допоміжних пристроїв) й по 10,5 години на коробки передач.[25]

Двигун є тривальним з двокаскадним відцентрово-відцентровим компресором, двома одноступеневими турбінами компресора, кільцевою протитечійною камерою згоряння, вільною одноступеневою силовою турбіною з регульованим сопловим апаратом. Відбір потужності з двигуна на тягові колеса відбувається за допомогою вільної турбіни через редуктор і трансмісію. Частота обертання турбіни може складати від 0 до 26 650 обертів на хвилину.[25]

Трансмісія механічна з гідравлічною сервосистемою керування. Ця система була створена на основі трансмісії в Т-64 та адаптована для ГТД.[25]

Танк має 8 внутрішніх і 5 зовнішніх баків із пальним: 1100 літрів у заброньовому просторі, 700 л у зовнішніх баках і 400 л у навісних баках. Для заправлення використовується авіагас марок Т-1, ТС-1 (дві основні марки), РТ, дизельне пальне марок ДЛ, ДЗ, ДА та бензин А-72. Допускається змішування Т-1, ТС-1 і РТ з дизелем у будь-яких пропорціях.[25][32][40]

Ходова частина

[ред. | ред. код]
Танк Т-80У долає важкі дорожні перешкоди

Ходова частина створена спеціально для цього танка. На відміну від Т-64, опорні котки мають зовнішнє гумове покриття. Гусенична стрічка зроблена зі штампованих елементів, з'єднаних паралельними (здвоєними) гумометалевими шарнірами. Бігова доріжка (місце контакту стрічки та котка) також має гумове покриття. Такі нововведення суттєво зменшили вібрації, зменшили шум при русі,[14] збільшили на 25% ефективну площу зчеплення з ґрунтом, однак збільшили масу танка на 4 тонни в порівнянні з Т-64.[41] Гусениці Т-80 мають плавніший хід за Т-72, тому російські Т-72Б3 та українські Т-72АМТ використовують тягові колеса та стрічку від Т-80.[42][43]

Підвіска індивідуальна торсіонна з гідравлічними амортизаторами, складається з 12 вузлів підвіски та 6 амортизаторів. Торсіони розташовані поперек корпуса машини, займаючи всю його ширину, для чого торсіони правого борта зміщено вперед. Торсіони лівого й правого бортів не взаємозамінні. Амортизатори розташовані по три на борт: на перших, других і шостих вузлах підвіски.[25] Під час натягу гусеничної стрічки навантаження на ґрунт під крайніми котками зменшується, а під середніми зростає, що сприяє зменшення опору руху та повороту на твердих ґрунтових дорогах, однак, призводить до недостатньої прохідності ґрунтами зі слабкою носійною здатністю.[44]

Інше обладнання

[ред. | ред. код]
  • Засоби зв'язку. Т-80 має телефонну симплексну радіостанцію Р-123М і танковий перемовний пристрій на 4 абоненти Р-124. Радіостанція працює в діапазоні частот 20—51,5 МГц і забезпечує зв'язок на відстані не менше 20 км в умовах вимкненого придушувача шуму, відсутності радіоперешкод з антеною висотою 4 метри.[35][32]
  • Система колективного захисту. Танк обладнано автоматичною системою захисту екіпажу від ураження при ядерному вибуху або при застосуванні отруйних речовин. Встановлений прилад радіаційної та хімічної розвідки, також є апаратура управління виконавчими пристроями 3ЭЦ11-2 і фільтровентиляційна установка для створення надлишкового тиску повітря в танку (підпора).
  • Протипожежне обладнання. У танку змонтовано автоматичну систему пожежогасіння, що складається з апаратури 3ЕЦ11-2, трьох балонів з фреоном 114В2 та 15 давачів пожежі. Є ручний вуглекислотний вогнегасник[45].
  • Система обігріву. Відбір повітря на обігрів танка проводиться від турбокомпресора двигуна з температурою повітря, що відбирається 300°C. Позитивна температура в танку взимку досягається приблизно через 10 хвилин[45].
  • Система пуску димових гранат. Починаючи з Т-80Б, танки обладнані пристроями для поставлення димової завіси 902Б «Туча», що складаються з восьми 81-мм димових мортирок, розташованих на лобі башти в Т-80Б або на бортах башти в Т-80БВ. Дальність запуску гранат — 250-300 метрів.[33][25]
  • Термодимова апаратура. Використовується для маскування танка у вигляді постановки димової завіси. Тривалість безперервної роботи 10 хвилин при витраті палива за цикл 10 літрів[45].
  • Устаткування для підводного водіння. Танк оснащений знімним обладнанням для підводного керування, що дозволяє долати водні перешкоди глибиною до 5 метрів, без обмеження ширини броду. Без підготовки танк долає водні перепони завглибшки до 1,2 м, з підготовкою 15 хв — до 1,8 метра. У танку встановлено два водовідкачувальні помпи з продуктивністю 100 літрів/хв[45].
  • Устаткування для самоокопування[ru]. Танк оснащений вбудованим бульдозерним обладнанням для самоокопування. Ширина відвалу 2140 мм. Час самоокопування танка становить від 12 до 40 хв (залежить від ґрунту).[45]
  • Устаткування для встановлення протимінного тралу. На танк може встановлюватися колійний протимінний ножовий трал[en] КМТ-6.[32]
  • Електроустаткування. Бортова мережа постійного струму, однодротова, з напругою 27 В. Джерелами струму є чотири свинцево-кислотні акумулятори 12СТ-70М загальною місткістю 280 ампер-годин та генератор постійного струму ГС-18МО з номінальною потужністю 21 кВт.[32]

Характеристики

[ред. | ред. код]

В таблиці нижче наведено характеристики основних серійних варіантів родини Т-80.

Порівняння танків серії Т-80[46]
Т-80[32][41] Т-80Б[47][15] Т-80БВ[48] Т-80У[49] Т-80УД[49] Т-80БВМ[50]
Прийняття на озброєння 1976 1978 1985 1985 1985 2017
Роки виробництва 1976—1978 з 1978 з 1985 з 1985 з 1985 з 2017
Маса спорядженого, тонн 42 42,5 43,7 46 45,7
Довжина з гарматою, мм 9656 9651 9556 9690 9554
Довжина корпусу, мм 6982 6982 7012 7085
Ширина, мм 3380 / 3589 3384 / 3582 3603 3755 3384
Висота, мм 2193 / 2915 2219 / 2915 2215 2285 2202
Двигун ГТД-1000Т

газотурбінний, 1000 к.с.

ГТД-1000ТФ

газотурбінний, 1100 к.с.

ГТД-1100ТФ або ГТД-1250

1000 або 1250 к.с.

6ТД-1

дизельний, 1000 к.с.

ГТД-1250, 1250 к.с.
Питома потужність, к.с./т 23,8 25,8 25,17 23,9 або 27,2 21,7 27,35
Максимальна швидкість, км/год 70 70 60 80
Дальність ходу, км 335—410 / 500—600 335—410 / 500—600 400—450 560
Витрата пального, л/100 км 430—790 430—790
Основне озброєння 125-мм 2А46-1 2А46-2[14] або 2А46М-1 2А46М-1 2А46М-4
Кероване озброєння відсутнє 9К112-1 «Кобра»[14] 9К119
Додаткове озброєння спарений 7,62-мм ПКТ, відкрита установка з 12,7-мм НСВТ спарений 7,62-мм ПКТ, 12,7-мм НСВТ на одному з трьох кронштейнів спарений 7,62-мм ПКТ, закрита установка з 12,7-мм НСВТ спарений 7,62-мм ПКТ, відкрита установка з 12,7-мм НСВТ
Димові гранатомети відсутні 902Б «Туча»
Боєкомплект 40 (2А46), 300 (НСВТ), 2000 (ПКТ) 38 (2А46), 300 (НСВТ), 1250 (ПКТ) 45 (2А46), 500 (НСВТ), 1250 (ПКТ) 45 (2А46)
Керування вогнем
  • приціл навідника з ТПД-2-49 (ранні танки) або ТПД-К1[14]
  • нічний приціл навідника ТПН-1-49-23[41] або ТПН-3-49
  • прилад спостереження командира ТКН-3
  • система керування вогнем 1А33 «Об»
  • приціл навідника 1Г42
  • нічний приціл навідника ТПН-3-49
  • приціл командира ТКН-3В
  • система керування вогнем 1А45
  • приціл навідника 1Г46
  • нічний приціл навідника ТПН-4
Радіостанція Р-123М Р-173 Р-173
Бронювання
  • башта: сталь + корундові кульки (до 1977), сталь + керамічні стрижні (з 1977)
  • корпус: сталь + склотекстоліт (3 шари)
  • башта: сталь + керамічні стрижні
  • корпус: сталь + склотекстоліт (3 шари)
  • башта: сталь + керамічні стрижні
  • корпус: сталь + склотекстоліт (5 шарів)
  • башта: сталь + комірчастий наповнювач
  • корпус: сталь + склотекстоліт (5 шарів)
Динамічний захист відсутній відсутній Контакт-1 Контакт-5 Релікт

Модифікації

[ред. | ред. код]
  • Об'єкт 219 сп. 1 — сп. 8 — створені з початку 1970-х років дослідні зразки, «сп. 1» був варіантом Т-64 з газотурбінним двигуном, «сп. 2» вже отримав оригінальну ходову.[51] Всього за час проведення робіт зі створення танка було збудовано 158 випробувальних зразків, з яких 31 з ходовою Т-64 та решта з оригінальною ходовою. Також існував ескізно-технічний проєкт «Об'єкт 219М», представлений 1973 року, який виплив у рекомендації ГБТУ та подальші покращення танка.[12]
  • Т-80 (Об'єкт 219) — перший серійний зразок, прийнятий на озброєння 1976 року з ходовою частиною від сп. 2.[26] Серійно випускався з 1976 по 1978 рік, виготовлено до 200 одиниць.[10]
    • Об'єкт 219РД — дослідний зразок ЛКЗ з дизельним двигуном А-53-2 (2В16) потужністю 1200 к.с. Створений у 1975—1976, але не був завершений і до 1983 року серійно не виготовлявся.[26][52]
    • Об'єкт 644 — дослідний зразок ОЗТМ[ru] з дизельним двигуном В-46-6 від Т-72.[52]
    • Об'єкт 478 — дослідний зразок ХКБМ з дизельним двигуном 6ТД і баштою «Об'єкта 476», спроєктований 1976 року.[52]
    • Об'єкт 478М — проєкт, виконаний в 1976 році. Був подальшою модернізацією «Об'єкта 478». Серед основних змін була установка комплексу активного захисту «Шатер» та нового дизельного двигуна 12ЧН потужністю 1500 к.с.[52]
  • Т-80Б (Об'єкт 219Р) — найпоширеніший серійний варіант, створений впродовж 1976—1978 років і запущений в серію 1978 року. Танк повторює рішення Т-64Б: нова система керування вогнем 1А33 (містить приціл з лазерним віддалеміром 1Г42, балістичний обчислювач 1В517, стабілізатор 2Е26М), комплекс керованого озброєння 9К112-1 «Кобра», система постановки димової завіси 902Б «Туча» тощо.[16][26]
    • Т-80БК (Об'єкт 630) — командирський варіант Т-80Б з установкою додаткової навігаційної та радіоапаратури.[53]
    • Об'єкт 219А (також відомий як Т-80А) — дослідний зразок Т-80Б з литою баштою «Об'єкта 476». Розроблявся з середини 1970-х паралельно з «Об'єктом 478». 1982 року створено дослідний зразок. Разом з 219В став прототипом Т-80У.[54]
    • Об'єкт 219В — дослідний зразок, створений 1983 року для випробування нового комплексу озброєння з системою керування вогню 1А45 «Іртиш» і ПТКР «Рефлекс». Також мав новий нічний приціл ТПН-4 і радіостанцію Р-173.[54]
    • Об'єкт 219Є — дослідний зразок з комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1».[55]
    • Т-80БМ1 — дослідний зразок Т-80Б із встановленим комплексом активного захисту «Арена-Э».
  • Т-80БВ (Об'єкт 219РВ) — варіант Т-80Б з навісним динамічним захистом «Контакт-1». Прийнятий на озброєння з 1985 року. Частину Т-80Б оновлювали до цієї версії при ремонті.[26]
    • Т-80БВК — командирський варіант Т-80БВ, аналогічний Т-80БК, але з навісним динамічним захистом.
    • Т-80БВ зразка 2018 року[56] (офіційна назва невідома) — українська модифікація 2018—2019 років за зразком Т-64БВ зр. 2017, що включає новий динамічний захист, тепловізійний приціл навідника, цифрову радіостанцію, оновлені нічні прилади спостереження з ЕОП третього покоління, засоби супутникової навігації.[57][58] Також було встановлено двигун потужністю 1250 к.с.[59] Станом на березень 2020 року було поставлено 88 модернізованих танків.[60]
    • Т-80БВМ — російська глибока модернізація 2017 року з новою системою керування озброєнням, прицілом «Сосна-У», двигуном ГТД-1250, динамічним захистом «Релікт» тощо.
      • Т-80БВ зразка 2022 року та зразка 2023 — модифікації, візуально подібні до Т-80БВМ, але без прицілу «Сосна-У». Деякі джерела відносять їх до різновидів Т-80БВМ,[61][62][63] а деякі — до Т-80БВ.[64][65][66] Танк зразка 2022 року має оригінальний приціл 1Г42 від Т-80БВ і встановлений 1ПН-96МТ-02 замість ТПН-3-49.[61] Танк зразка 2023 року отримав штатний «мангал» і комплекс РЕБ «Волнорєз».[63]
    • Об'єкт 292 — дослідний танк зі 152-мм гарматою ЛП-83 і механізмом заряджання в баштовій ніші. Прототип створений у 1990—1991 роках.
  • Т-80У (Об'єкт 219АС) — створений 1983 року, запущений в серійне виробництво 1985 року. Обладнаний системою керування вогню 1А45 «Іртиш» і комплексом керованого озброєння «Рефлекс», новою комбінованою бронею з вбудованим динамічним захистом «Контакт-5».
  • Т-80УД «Береза» (Об'єкт 478Б) — варіант Т-80У з дизельним двигуном 6ТД-1, потужністю 1000 к.с. і зенітною кулеметною установкою з дистанційним керуванням, що виготовлявся на заводі імені Малишева з 1985 року, прийнятий на озброєння 1987 року. Після розпаду СРСР цей варіант серійно виготовлявся в незалежній Україні на експорт до Пакистану.
    • Т-84 — український основний бойовий танк. Удосконалений варіант Т-80УД. Оснащений зварно-катаною баштою, системою «Штора-1», новою ДЗ, а також двигуном 6ТД-2. Серійно не випускався.
      • Т-84У «Оплот»  — модифікація Т-84, що надійшла на озброєння України 1999 року.
    • Т-80УЄ-1 (рос. Т-80УЕ-1; «Об'єкт 219АС-1») — поєднання бойового відділення (башти) Т-80УД та модернізованого корпусу Т-80БВ, що відбувалось на початку 2000-х у Росії. Також встановлено двигун ГТД-1250.[67]
  • Т-80 з бойовим відділенням «Бурлак» — російський перспективний проєкт з автоматом заряджання в забаштовій ніші.[68][69]

Машини на базі танка

[ред. | ред. код]
2С7 «Піон», добре видно котки та гусениці типу Т-80

Бойове застосування

[ред. | ред. код]
Див. також: Т-80У#Бойове застосування

За часів СРСР танк не зазнав бойового застосування.[72] Також росіяни не використовували свої Т-80 в бойових діях у російсько-грузинській війні.[11]

Політична криза в Росії 1993 року

[ред. | ред. код]
Докладніше: Конституційна криза у Росії 1993

У ході політичної кризи в Росії 4 жовтня 1993 року шість танків Т-80УД 12-го гвардійського танкового полку Кантемирівської дивізії відкрили вогонь по будівлі парламенту в Москві. Танки під керівництвом генерал-майора Валерія Євневича[ru][73] випустили 2 підкаліберних і 10 уламково-фугасних боєприпасів.[74] За словами одного з танкістів-учасників подій, вони не знали, по кому ведуть вогонь: представники ФСК перед тим нібито повідомили їм, що в будівлі знаходились терористи.[75]

Російсько-чеченські війни

[ред. | ред. код]
Докладніше: Перша російсько-чеченська війна та Друга російсько-чеченська війна

Попри те, що в Закавказькому військовому окрузі не було Т-80, 1994 року перед штурмом Грозного було знято зі зберігання деяку кількість Т-80Б і Т-80БВ і передано підрозділам, які до того не мали справи з Т-80. Не звиклі до високих витрат пального навіть на холостому режимі, екіпажі швидко опинялись з порожніми баками.[76][11] Значна кількість залучених танків взяла участь у боях із порожніми касетами динамічного захисту, без вибухових елементів.[72] Під час штурму 31 грудня 1994 року 70% з залучених до штурму танків було виведено з ладу. Відомо про втрату щонайменше 17 одиниць Т-80Б і Т-80БВ.[76] Т-80 також показали себе дещо менш живучими, ніж Т-72, через вертикальне розташування метальних зарядів.[72]

Міністр оборони РФ Павло Грачов заявляв, що основною причиною провалу операції стали недоліки танка. Численні дослідники заперечують ці твердження, називаючи реальними причинами відсутність адекватного планування, невдалу тактика застосування та брак навченості екіпажів. Чеченці ефективно використовували місцевість, атакуючи танки з проєкцій, не захищених динамічним захистом, як борти, дах моторного відділення тощо, тоді як кулеметники та снайпери придушували піхоту. Також вони активно користувались малими кутами вертикального наведення, атакуючи з підвалів і верхніх поверхів.[77][76][72][11] Т-80 брали участь і в бойових діях 1995—1996 років, але зазнали значно менших втрат.[78]

Щодо Другої російсько-чеченської війни думки в різних джерелах розбігаються: одні стверджують, що Т-80 не брали участі в боях,[11][72] а за іншими — було розгорнуто 250 танків 3-ї мотострілецької дивізії, з яких більшість складали Т-80.[79]

Війна на сході України

[ред. | ред. код]
Докладніше: Війна на сході України

У ході війни на сході України деякі підрозділи російських сил вторгнення з танками Т-80 перебували на території України. У звіті за 23 січня 2015 року СММ ОБСЄ зафіксувала біля Макіївки 6 танків Т-80, які рухалися трасою H21 на захід до Донецька.[80][81] Це відбувалося поблизу битви за Дебальцеве, за ідентифікацією групи «ІнформНапалм», це була рота Т-80У 4-ї танкової дивізії.[82]

Громадянська війна в Ємені

[ред. | ред. код]
Докладніше: Громадянська війна в Ємені (з 2015)

Т-80БВ, продані Білоруссю, взяли участь у війні. Про перші втрачені танки стало відомо 2015 року під час боїв у Сані. Кількома роками пізніше хусити захопили значну кількість танків разом із базою Аль-Нухаддін, але частину з них (від 5 до 12) було знищено в ході авіаударів Коаліції.[83]

Російське вторгнення в Україну (з 2022)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022)

Під час повномасштабного російського вторгнення обидві сторони широко застосовували танки родини Т-80.

Російський Т-80 невстановленої модифіції, знищений з NLAW на початку 2022

Росія

[ред. | ред. код]

4-та танкова дивізія (Кантемирівська), оснащена переважно сучасними модифікаціями Т-80, зазнала важких втрат на початку вторгнення.[84] Її розбиття мало й символічне значення, оскільки цей підрозділ вважався елітним.[85] У ході Слобожанського контрнаступу Кантемирівська дивізія знову зазнала тяжких втрат і втратила боєздатність. Сумарна кількість втрачених Т-80У від початку вторгнення склала близько 90 одиниць, з яких близько половини потрапили до Сил оборони України та згодом використовувались проти росіян.[86][87] За даними IISS, протягом року вторгнення Росія втратила близько двох третин наявних Т-80БВ/У.[84] Також російська армія втратила єдиний відомий зразок Т-80УМ2 з комплексом активного захисту «Дрозд».[88]

Деяку кількість викрадених у ЗС РФ Т-80 використовували бійці ПВК «Вагнер» під час збройного заколоту в червні 2023 року, однак після його завершення передали техніку назад до збройних сил.[89][90]

Кількість візуально підтверджених втрат станом на 27 листопада 2024 року за даними Oryx[91]
Т-80Б БВ БВК БВ зр. 2022 Т-80У УК УЄ-1 УМ2 Т-80БВМ БВМ зр. 2022 невідомо Всього
Знищено 4 470 3 55 49 1 3 1 88 31 15 720
Захоплено 0 77 1 0 44 1 4 0 30 5 2 164
Всього 4 547 4 55 93 2 7 1 118 36 17 884

Україна

[ред. | ред. код]

У Силах оборони України наявні до вторгнення Т-80БВ зразка 2018 року використовувались Десантно-штурмовими військами та Морською піхотою.[92][93][94]

Візуально підтверджені українські втрати за Oryx станом на 27 листопада 2024 року склали 50 знищених і 13 захоплених Т-80БВ.[95] Попри те, що Україна втратила близько половини свого парку Т-80, було захоплено понад 100 російських Т-80 різних модифікацій і відновлено деяку кількість техніки зі зберігання.[93]

Оператори

[ред. | ред. код]
   поточні оператори
   статус невідомий
Див. також: Т-80У#Оператори

Географія використання

[ред. | ред. код]

Колишні оператори

[ред. | ред. код]
  • СРСР СРСР: виготовлено понад 5000 тисяч танків родини Т-80, з яких було розгорнуто 4907 станом на 1991 рік. Внаслідок розпаду СРСР танки перейшли переважно до Росії й у невеликих кількостях до України та Білорусі.[96]

Поточні оператори

[ред. | ред. код]
  • Кіпр Кіпр: 27 Т-80У та 14 Т-80УК було закуплено в Росії, перші танки надійшли 1996 року. 2010 року було додатково закуплено ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У.[97] 82 танки в строю станом на 2022 рік.[98]
  • Пакистан Пакистан: 320 Т-80УД було закуплено в України, танки надійшли протягом 1997—1999 років. 315 танків Т-80УД станом на 2022 рік.[99]
  • Південна Корея Південна Корея: 80 одиниць Т-80У станом на 2015 рік,[100] 40 Т-80У з 2020 року.[101]
  • Росія Росія: станом на 2024 рік, 350 одиниць Т-80БВ/БВМ/У в строю та щонайменше 750 на зберіганні, переважно Т-80БВ і УД, деяка кількість Т-80У/УЕ-1.[102][103]
    • Сухопутні війська: 150 Т-80БВ/У та 100 Т-80БВМ станом на 2024 рік.[103]
    • Морська піхота: 100 Т-80БВ і БВМ станом на 2024 рік.[103]
    • Російські окупаційні війська: 2018 року бойовики «ДНР» заявляли про наявність у них 57 танків родини Т-80.[104]
  • Україна Україна: 88 модернізованих Т-80БВ станом на 2022 рік, з яких 60 у ДШВ та 28 у Морської піхоти. 250 Т-80БВ/БВМ/У та інших, в тому числі захоплених і відновлених в ході Російського вторгнення в Україну.[105]

Статус невідомий

[ред. | ред. код]
  • Білорусь Білорусь: 92 Т-80 станом на 2003—2011 роки, 69 станом на 2012—2017, з 2018 не згадуються у звітах The Military Balance.[106]
  • Ємен Ємен (урядові сили): 66 танків Т-80 куплено в Білорусі 2010 року, ще 14 у 2012.[83] З 2016 року не фіксуються в урядових сил.[107]
    • Єменські хусити: невідома кількість захоплена в урядових сил, відомо про щонайменше 12 танків у 2022 році, але їхній стан невідомий.[108]
  • Узбекистан Узбекистан: деяка кількість Т-80БВ.[109]

Найбільші оператори

[ред. | ред. код]

СРСР

[ред. | ред. код]

Вперше танки цієї родини було розгорнуто 1981 року в Групі радянських військ у Німеччині (ГРВН). Відомо про наявність Т-80Б у 29-му танковому полку (9-та танкова дивізія, 1-ша гвардійська танкова армія) та у 8-й гвардійській танковій армії.

1990 року Договором про звичайні збройні сили в Європі було встановлено кількість наявних на захід від Уральських гір танків Т-80. Загальна кількість складала 4874 танки, однак не було враховано 320 танків на заводі в Харкові[прим. 5], а також деяку кількість за Уралом, на заводі в Омську, складах і тренувальних базах. Розподіл танків був такий:

  • За типами: 112 Т-80, 3518 Т-80Б, 217 Т-80БК, 594 Т-80БВ, 23 Т-80БВК, 410 Т-80У та Т-80УД.[110]
  • За місцем розгортання: 3020 танків Т-80Б і БВ у ГРВН, 600 танків у Північній групі військ у Польщі, 705 танків на території РСФСР (зокрема, в Кантемирівській і Таманській дивізіях, а також у п'яти дивізіях Ленінградського військового округу).[96]

На мить розпаду СРСР практично всі Т-80 опинились на території Росії, крім 350 танків в Україні та до 100 танків у Білорусі.[96] За часів СРСР Т-80 ніколи не експортувались.[72]

Росія

[ред. | ред. код]
Російські Т-80БВМ на параді 2021 року

Станом на 1992 рік на службі перебували 3254 танки. Незадовільні бойові результати в Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Втім, на 1997 рік Т-80 усе одно складали 3210 з 5546 танків ЗС РФ на захід від Уралу (близько 60%).[111]

ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ[ru] продовжував вести роботу над Т-80У. Завод отримував деяке фінансування та зміг реалізувати низку експортних контрактів.[111]

Висока вартість Т-80У порівняно з Т-72 і Т-90 не сприяла успішному експорту, до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався вікном можливостей, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію — і вже 1996 року саме цей танк ЗС РФ обрали як свій майбутній танк. Втім, до 2005, російська влада не фінансувала нові танки, але на відміну від ОЗТМ, УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування. Зрештою, ОЗТМ збанкрутував 2006 року.[111]

В листопаді 2016 року видання Jane's повідомило про можливі плани російського керівництва з наступного року розконсервувати танки Т-80БВ.[112] 2017 року на форумі «Армія-2017» ОЗТМ продемонстрував новітню модифікацію танків Т-80БВ — Т-80БВМ, оснащену двигуном ГТД-1250 з потужністю 1250 к.с., прицілом «Сосна-У» та комплексом динамічного захисту «Релікт». Тоді ж було підписано контракт на постачання цих танків,[113] російська армія почала отримувати їх у 2018 році.[114] У серпні 2020 року в рамках військово-технічного форуму «Армія-2020» було підписано новий контракт на проведення ремонту та модернізації понад 50 танків до рівня Т-80БВМ[114].

У ході вторгнення в Україну з 2022 року цей танк зазнавав модифікацій і постачався в різних комплектаціях, з прицілами «Сосна-У» або старими 1Г42 і 1ПН96МТ-02,[61][62] з танковими комплексами РЕБ «Волнорєз» або без них, а також з заводськими протидроновими «мангалами» під назвою «Криша» (рос. Крыша).[63][115][116] У деяких джерелах поділяють Т-80БВ зразка 2022/23 та Т-80БВ зразка 2022/23 за наявністю або відсутністю прицілу «Сосна-У».[64][65][66]

Через значні втрати у важкій бронетехніці під час російсько-української війни навесні 2022 року росіянам довелось знімати зі зберігання не лише Т-62, а і Т-80БВ без будь-яких модернізацій та терміново перекидати на фронт.[117] З 2023 року росіяни також почали знімати зі зберігання Т-54, Т-55 та Т-64.[103]

У січні 2024 року французька OSINT-спільнота ARI нарахувала 6—7 тисяч танків на зберіганні в Росії, з яких вдалось ідентифікувати за типами 4347 одиниць. Серед ідентифікованих танків 750 склали Т-80, переважно Т-80БВ і УД, а також деяка кількість Т-80У/УЕ-1.[102] Втрати компенсувались шляхом відновлення танків, у тому числі немодернізованих до рівня БВМ танків Т-80БВ/У, частка яких зросла за час вторгнення.[103]

З вересня 2023 року відомо про заяви щодо відновлення виробництва танків Т-80 з нуля, однак передбачена комплектація цих танків невідома, оскільки деякі технології можуть бути недоступні.[118][119][66] На думку дослідника Андрія Тарасенка це може бути Т-80 зі встановленим бойовим відділенням за програмою «Бурлак» з автоматом заряджання в забаштовій ніші.[68] Також з вересня 2023 року відомо про плани щодо налагодження виробництва двигуна ГТД-1250 на Калузькому двигунобудівному заводі,[120] а в липні 2024 року було продемонстровано модифікацію ходової з керованими телескопічними амортизаторами, що можуть працювати в гідроциліндрів для автоматичної зміни навантаження на перший та шостий опорні котки, що може підвищити прохідність танка на слабкому ґрунті.[44]

Росія: статистика за The Military Balance[121][103]
2011—2013 2014 2015 2016—2018 2020 2021 2022 2023 2024
Сухопутні війська 1000 Т-80БВ/У 650 Т-80БВ/У 550 Т-80БВ/У 450 Т-80БВ/У 330 Т-80БВ/У
120 Т-80БВМ 		310 Т-80БВ/У
140 Т-80БВМ 		310 Т-80БВ/У
170 Т-80БВМ 		100 Т-80БВ/У
100 Т-80БВМ 		150 Т-80БВ/У
100 Т-80БВМ
Морська піхота деяка кількість деяка кількість деяка кількість деяка кількість 50 Т-80БВ
50 Т-80БВМ 		50 Т-80БВ
50 Т-80БВМ 		50 Т-80БВ
50 Т-80БВМ 		150 Т-80БВ/БВМ 100 Т-80БВ/БВМ
На зберіганні 3000 3000 3000 3000 3000 3000 3000 не вказано не вказано


Україна

[ред. | ред. код]
Т-80БВ на українській службі, 2018 рік

Один із чотирьох основних радянських танкових заводів, Завод імені Малишева (ХЗТМ), розташований у Харкові. Цей завод за часів СРСР виготовляв до 1987 року Т-64, а з 1987 — Т-80УД. Однак, брак фінансування та залежність від російських деталей призвели до занепаду виробництва. За допомогою часткової локалізації виробництва ХЗТМ зміг розробити й поставити до Пакистану з 1997 до 1999 року 320 танків Т-80УД, з яких 175 були виготовленими з нуля. Також було розроблено сучасніший Т-84.[122] Попри серійне виробництво, Т-80УД не стояв на озброєнні в Україні, як і Т-80У.[43]

Крім виробничих потужностей, Україна також успадкувала 350 танків зі складу радянської 20-ї танкової дивізії, що перебувала в Польщі до 1993 року, серед яких були Т-80БВ[93] і Т-80УД та інші[123]. Частину Т-80УД продали Пакистану, в результаті на 2000 рік танків родини Т-80 залишилось 270 одиниць.[124][122]

Досвід війни на сході України показав, що бійцям Високомобільних десантних військ (ВДВ) були необхідні штатні танкові роти чи батальйони, тому 2015 року в Генеральному штабі ЗСУ прийняли рішення щодо включення до складу одного з аеромобільних з'єднань підрозділу танкових військ. Через більшу швидкість та маневреність у порівнянні з Т-64 обрали Т-80. У липні 2015 року 8 відновлених та дещо модернізованих на ДП «Харківський бронетанковий завод» машин передали до 95 ОДШБр.[125][126] Наступними роками також передавали партії танків.[127]

З 2017 року відомо про програму серійної модернізації Т-80БВ (точна назва невідома, існує неформальне позначення «Т-80БВ зразка 2018 року»)[56], що надходили на озброєння підрозділів Десантно-штурмових військ (ДШВ) та Морської піхоти України.[59] Модернізований танк отримав тепловізійний приціл, новий динамічний захист, додатковий захист бортів, нову цифрову радіостанцію, сучасні нічні прилади спостереження з електронно-оптичним перетворювачем третього покоління, а також засоби супутникової навігації, що дозволяють в режимі онлайн обмінюватись надійно зашифрованими даними про місцезнаходження кожної машини на всіх ланках управління від командира взводу до керівництва всією бойовою операцією. Модернізація відбувалась із врахуванням досвіду покращення танків Т-64БВ зразка 2017 року.[57] Відомо про постачання 88 модернізованих одиниць станом на 2020 рік,[60] що збігається з загальною кількістю Т-80 на службі у 2022 році.[93]

Під час вторгнення з 2022 року Україна втратила близько половини свого парку Т-80, однак захопила понад 100 російських Т-80 різних модифікацій, а також українські фахівці відновили деяку кількість техніки зі зберігання.[93] Станом на січень 2023 року Т-80БВ мали у своєму складі 25-та, 46-та, 79-та, 80-та, 81-ша та 95-та бригади ДШВ,[92] а також на озброєння ДШВ почали з 2023 року надходити британські Challenger 2.[93] Т-80БВ зр. 2018 також були в 35-й бригаді морської піхоти.[94]

Статистика за The Military Balance[128]
1995—1996 1996—1997 2003—2007 2011 2013—2016 2017 2018 2020 2021—2022 2024
ВДВ / ДШВ 22 Т-80БВ 22 Т-80БВ 28 Т-80БВ 60 Т-80Б мод.[прим. 6] 250 Т-80БВ/БВМ/У/УК та ін.
Морська піхота 31 Т-80БВ 31 Т-80БВ 28 Т-80Б мод.[прим. 7]
На зберіганні 345 322 271 167 165 143 100 94 34 не вказано

Ємен

[ред. | ред. код]

Ємен придбав у Білорусі 66 танків Т-80 2010 року та ще 14 у 2012 році, оскільки в Білорусі ці танки визнали економічно невигідними. Відомо, що деяка частина з цих машин упродовж 2010—2011 років проходила обслуговування в Харкові.[83]

Значну частину танків захопили хусити в ході атаки на базу Аль-Нухаддін. Однак, через брак фахівців з обслуговування та велику витрату пального, хусити надавали перевагу Т-55 і Т-62. Останньою відомою масовою появою Т-80 у хуситів став парад 2022 року, коли на танкових транспортерах провезли 12 Т-80БВ. На параді 2023 року танків уже не було.[83]

За даними The Military Balance, впродовж 2012—2013 урядові сили мали 66 Т-80, у 2014—2015 вже 80 одиниць. У 2016—2018 роках згадується «деяка кількість» у хуситів і 0 в урядових сил. З 2020 року в звітах Т-80 не згадано для жодної сторони.[107]

Оцінки

[ред. | ред. код]

Досягнення

[ред. | ред. код]

1976 року Т-80 став першим у світі серійним танком з газотурбінним двигуном (ГТД) в ролі основного двигуна. Хоча двигун американського M1 Abrams став однією з причин вибору саме ГТД для Т-80, сам «Абрамс» прийняли на озброєння 1978 року.[8] Втім, є низка зауважень щодо першості танка:

  • Вперше газотурбінний двигун на танковому шасі встановили у Великій Британії 1954 року, ця дослідна машина отримала назву FV200 Turbine Test Vehicle.[129]
  • Першим серійним танком з ГТД був шведський Strv 103, створений 1956 року та прийнятий на озброєння 1967. ГТД там стояв поряд із дизельним, а сам Strv 103 не був класичним ОБТ, бувши ближчим до винищувача танків.[130]

Переваги

[ред. | ред. код]

Основні переваги Т-80 (як і недоліки) перед сучасними йому Т-64 і Т-72 забезпечує газотурбінний двигун. На момент прийняття на озброєння він мав потужність 1000 к.с. (питома потужність близько 24 к.с./т.) проти 700 к.с. (18 к.с./т.) у Т-64Б і 780 к.с. (19 к.с./т.) у Т-72, тож був значно рухливішим за інші радянські танки. Потужний двигун також надавав запас для модернізацій і подальшого збільшення ваги.[72] За свою високу мобільність танк отримав прізвисько «летючий танк».[113][59][127]

Іншою перевагою двигуна була можливість запускати його в мороз, що було особливо актуально для північних регіонів СРСР.[11] У теплому кліматі ГТД показував себе гірше, тому в південних частинах Т-80 не розгортали.[72][131]

Недоліки

[ред. | ред. код]

Танк від початку був дуже дорогим. На 1970 рік один дослідний двигун ГТД-1000Т коштував 167 000 рублів, що майже відповідало вартості цілого Т-64, який коштував 174 000 рублів.[20] На 1980-ті вартість серійного двигуна складала 104 000 радянських рублів за ГТД-1000Т проти 9600 рублів за В-46 танка Т-72.[10] Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б, не будучи радикально ефективнішим.[18] Уже в Росії кошти стали вирішальним фактором початку відмови від цього типу танків на користь Т-72 та Т-90,[132] хоч його пізніше й повернули до служби. Неекономічними їх визнали й у Білорусі, яка продала свої Т-80 до Ємену.[83]

Однією з головних проблем танка стала дуже висока витрата пального, що в 1,6—1,8 раза (а на практиці більше, як удвічі, для досягнення максимальної потужності) переважала таку для інших радянських танків. Це призводило до зменшеного запасу ходу, а також до логістичних труднощів через відсутність достатньої кількості заправних машин у війську. Щобільше, маючи в півтора раза більше пального (1770 л у Т-80У проти 1270 і 1200 у Т-64Б і Т-72Б відповідно), танк став менш безпечним для екіпажу.[133][10]

Як і інші радянські танки, Т-80 має механізм заряджання всередині бойового відділення, схильний до катастрофічної детонації боєкомплекту та зриву башти, що, порівняно з західними танками, дає екіпажу значно менше шансів на порятунок[134]. Вертикальне розміщення метальних зарядів робить їх більш вразливими при пробитті броні в порівнянні з Т-72. Тонка бортова броня та котки дають слабкий захист, що підвищує ймовірність детонації.[132] З іншого боку, механізм заряджання Т-80 забезпечує вищу швидкострільність і містить більшу кількість боєприпасів (28 проти 22).[34]

Організаційні проблеми

[ред. | ред. код]

З 1976 до 1987 року серійно виготовлялись Т-64, Т-72 та Т-80. Всі ці танки мали загалом достатньо схожі характеристики, однак мали слабку уніфікацію між собою. Проблема була пов'язана з особливостями радянського господарства, коли влада не хотіла допускати простою жодного заводу (ленінградський ЛКЗ і його підлеглий омський ОЗТМ[ru], харківський ХЗТМ та нижньотагільський УВЗ), і кожен із заводів мав власне лобі серед вищого керівництва держави. Російський історик Михайло Барятинський називає цей період «важкопояснюваним з погляду здорового глузду».[8] Такий підхід спричиняв зайві витрати та призводив до проблем з уніфікацією.[135][41] Іншими словами, танки пропонували подібні бойові спроможності при різноманітті запасних частин — замість подібності в запасних частинах при різноманітті бойових спроможностей.[132]

Збережені екземпляри

[ред. | ред. код]
Розфарбований «Об'єкт 478» у Києві, прототип Т-80УД
Цей розділ описує екземпляри техніки, збережені як музейні експонати або пам'ятники. Список є неповним, оскільки для багатьох випадків відсутні джерела. Ви можете доповнити прогалини з посиланням на авторитетні джерела.
Україна
Росія

У культурі

[ред. | ред. код]
Цей розділ описує присутність техніки в культурі. Список є неповним, оскільки для багатьох випадків відсутні джерела. Ви можете доповнити прогалини з посиланням на авторитетні джерела.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ 1000 к.с. у Т-80, 1100 у Т-80Б і БВ, 1250 у Т-80У та БВМ
  2. ↑ 1987 року було завершено виробництво Т-64, яке тривало понад 20 років
  3. ↑ Це було визначено за Договором про звичайні збройні сили в Європі. Втім, на схід від Уралу було розгорнуто дуже незначну кількість Т-80.
  4. ↑ 80 міліметрів якої еквівалентні 85 мм попередньої броні
  5. ↑ За іншими даними це були 350 танків зі складу радянської 20-ї танкової дивізії, яку 1993 року було переведено з території Польщі
  6. ↑ модифіковані. Чи були модифікованими Т-80БВ у попередні роки, в джерелі не вказано
  7. ↑ модифіковані. Чи були модифікованими Т-80БВ у попередні роки, в джерелі не вказано
  8. ↑ рос. УПИ, участок полигонных испытаний – «ділянка полігонних випробувань»
  1. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 4—6, Origins.
  2. ↑ а б Sewell, Stephen (July–August 1998). Why Three Tanks (PDF). Armor. Т. CVII, № 4. Fort Knox, KY: U.S. Army Armor Center. с. 21—29, 45. ISSN 0004-2420. Архів оригіналу (PDF) за 5 квітня 2023. [Архівовано 2023-04-05 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Берёзкин, 2007, с. 2–8.
  4. ↑ а б в г д е Zaloga, 2009, с. 6—10.
  5. ↑ а б в Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  6. ↑ а б в г Шунков, 2000, с. 182–187.
  7. ↑ а б Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (8).
  8. ↑ а б в г д Барятинский, 2002, с. 3—4.
  9. ↑ Берёзкин, 2007, с. 7–10.
  10. ↑ а б в г д е ж и к л Zaloga, 2009, с. 10—12.
  11. ↑ а б в г д е Au-yeong, S.K. (10 серпня 2015). The T-80 Is Russia's Most Overrated Tank. War is boring. Архів оригіналу за 7 вересня 2016.
  12. ↑ а б в Ефремов, А.С.; Павлов, М. В.; Павлов, И. В. (2011). История создания первого серийного танка Т-80 с газотурбинной силовой установкой. Техника и вооружение (11).
  13. ↑ а б в г Рязанцев, 2009, с. 120—130.
  14. ↑ а б в г д е Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  15. ↑ а б в г д Шунков, 2000, с. 188—191.
  16. ↑ а б в г д е Zaloga, 2009, с. 12—15.
  17. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 16—18.
  18. ↑ а б в Zaloga, 2009, с. 19–25.
  19. ↑ Zaloga, 2009, с. 25—30.
  20. ↑ а б Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  21. ↑ Берёзкин, В. (1997). Последние танки СССР. ТанкоМастер // Техника молодёжи. Москва (3).
  22. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 25–28.
  23. ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—125, 128—130.
  24. ↑ Берёзкин, 2007, с. 19–21.
  25. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л Барятинский, 2009, с. 4—5.
  27. ↑ Барятинский, 2009, с. 7—9.
  28. ↑ Барятинский, 2009, с. 9—14.
  29. ↑ а б в Тарасенко, Андрей. Бронирование современных отечественных танков. btvt.info. Архів оригіналу за 8 грудня 2023. Процитовано 22 квітня 2024.
  30. ↑ Zaloga, Steven (2001). M1 Abrams Vs T-72 Ural: Operation Desert Storm 1991. Bloomsbury Publishing. с. 20.
  31. ↑ а б в Барятинский, 2009, с. 15—23.
  32. ↑ а б в г д е ж и к л м Т-80. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1979.
  33. ↑ а б в г Т-80Б. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1984.
  34. ↑ а б в г д е Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 16 квітня 2024.
  35. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 12—21.
  36. ↑ Т-80. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1979.
  37. ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Процитовано 16 квітня 2024.
  38. ↑ Тарасенко, Андрей. Основной боевой танк Т-80 и Т-80Б. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 15 березня 2023.
  39. ↑ Барятинский, 2009, с. 24–25.
  40. ↑ Т-80Б. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1984.
  41. ↑ а б в г Шунков, 2000, с. 182—187.
  42. ↑ 47 мехбригада захопила російський Т-72Б3. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 30 червня 2023. Процитовано 24 травня 2024.
  43. ↑ а б З якими танками Україна зустріла велику війну. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 24 травня 2024.
  44. ↑ а б В РФ розробили вдосконалену ходову для Т-80. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 8 липня 2024. Процитовано 8 липня 2024.
  45. ↑ а б в г д «Танк Т-80» (В. Борзенко) loveread.ec Процитовано 28 травня 2024
  46. ↑ Zaloga, Steve (2009). T-80 standard tank: the Soviet army's last armored champion. New Vanguard. Т. 152. Oxford ; New York: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-244-8.
  47. ↑ а б в Т-80Б. Техническое описание и инструкция по эксплуатации (російською) . Москва: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1984.
  48. ↑ Zaloga, 2009, с. 21.
  49. ↑ а б Шунков, 2000, с. 198.
  50. ↑ Алексей Брусилов, Алексей Моисеев (23 серпня 2020). Характеристики «летающего танка» Т-80БВМ рассекретили на «Армии-2020». Российская газета. Архів оригіналу за 8 квітня 2021. Процитовано 23 вересня 2020.
  51. ↑ Zaloga, 2009, с. 19.
  52. ↑ а б в г Zaloga, 2009, с. 25—28.
  53. ↑ Zaloga, 2009, с. 14—15.
  54. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 19—25.
  55. ↑ Карпенко, А. В. (1996). Обозрение отечественной бронетехники (російською) . Санкт-Петербург: Невский бастион.
  56. ↑ а б Axe, David. The Ukrainian Marine Corps’ Upgraded T-80 Tanks Led The Attack Along The Mokri Yaly River. Forbes (англ.). Процитовано 18 квітня 2024.
  57. ↑ а б Українська модернізація Т-80: тепловізори та не тільки. Мілітарний (укр.). 1 березня 2019. Архів оригіналу за 28 травня 2023. Процитовано 18 квітня 2024.
  58. ↑ З якими танками Україна зустріла велику війну. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 18 квітня 2024.
  59. ↑ а б в Malyasov, Dylan (18 травня 2017). Ukrainian Airmobile Forces to soon receive new batch of the T-80 “flying tanks”. Defence Blog (англійською) . Архів оригіналу за 1 червня 2023.
  60. ↑ а б ХБТЗ передав ЗСУ 13 одиниць модернізованої техніки. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 18 квітня 2024.
  61. ↑ а б в Росії дедалі важче відновлювати танки для власної армії. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 10 квітня 2024.
  62. ↑ а б Т-80БВМ обр. 2022. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2023. Процитовано 10 квітня 2024.
  63. ↑ а б в Росія показала оновлений танк Т-80БВМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 лютого 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  64. ↑ а б Oryx. Counting Down: List Of Russian Army Equipment Not Yet Destroyed In Ukraine. Oryx. Архів оригіналу за 26 лютого 2024. Процитовано 19 квітня 2024.
  65. ↑ а б Ověřené ztráty ruské techniky a možnosti jejich náhrady. Valka.cz (чес.). 28 лютого 2024. Архів оригіналу за 7 березня 2024. Процитовано 20 квітня 2024.
  66. ↑ а б в Axe, David. Russia Might Restart Production Of The T-80 Tank. Don’t Expect It To Happen Soon. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2023. Процитовано 21 травня 2024.
  67. ↑ Модернизированные танки Т-80УА, Т-80УЕ-1, Т-80БА. www.btvt.info. Архів оригіналу за 4 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  68. ↑ а б Про налагодження виробництва Т-80 в РФ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  69. ↑ Новые разработки российских танкостроителей (Боевое отделение Бурлак). btvt.info. Архів оригіналу за 10 серпня 2023. Процитовано 31 травня 2024.
  70. ↑ а б в г Zaloga, 2009, с. 45—46.
  71. ↑ admin (28 січня 2018). Нові фото важкої БМП ХКБМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 11 квітня 2023. Процитовано 21 травня 2024.
  72. ↑ а б в г д е ж и Барятинский, 2009, с. 37, 44, 45.
  73. ↑ Евневич Валерий Геннадьевич. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
  74. ↑ Барятинский, 2009, с. 37.
  75. ↑ «Ребят, мы за Ельцина или за кого?»: монолог танкиста, участвовавшего в расстреле Белого дома. Игорь Залюбовин. Сноб. 4 октября 2018. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019.
  76. ↑ а б в Zaloga, 2009, с. 30—32.
  77. ↑ Grau, Lester W. (January 1997). Russian-Manufactured Armored Vehicle Vulnerability in Urban Combat: The Chechnya Experience. Red Thrust Star. US Army. Архів оригіналу за 9 липня 2009.
  78. ↑ Белогруд, В. (2008). Танки в боях за Грозный. Часть 2. Фронтовая иллюстрация (російською) (1).
  79. ↑ Some Russian Tanker’s Expiriences In the Second Chechen War. Adam Geibel. Armor Magazine. July-August 2001 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 6 грудня 2018.
  80. ↑ Latest from OSCE Special Monitoring Mission (SMM) to Ukraine based on information received as of 18:00 (Kyiv time), 23 January 2015. www.osce.org (англ.). Процитовано 9 червня 2024.
  81. ↑ InfoResist.org (9 червня 2024). ОБСЕ обнаружила у боевиков 6 танков Т-80. inforesist.org (ru-RU) . Процитовано 9 червня 2024.
  82. ↑ Лесик, Оксана (26 січня 2015). Ідентифікація російських підрозділів, що брали участь в останніх боях на Донбасі. ІнформНапалм. Архів оригіналу за 8 червня 2024.
  83. ↑ а б в г д У хуситов, по которым наносят удары США, есть поставленные из Беларуси танки. Рассказываем, что об этом известно. Зеркало (рос.). 12 січня 2024. Архів оригіналу за 17 березня 2024. Процитовано 13 травня 2024.
  84. ↑ а б John Chipman's Military Balance launch event remarks. IISS (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 16 лютого 2023.
  85. ↑ How the defeat of a tank division symbolises the malaise of Putin’s Russia. TheArticle. 30 березня 2022. Архів оригіналу за 11 жовтня 2022. Процитовано 16 лютого 2023.
  86. ↑ David Axe. A Hundred Wrecked Tanks In A Hundred Hours: Ukraine Guts Russia’s Best Tank Army. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  87. ↑ RUSSIAN OFFENSIVE CAMPAIGN ASSESSMENT, SEPTEMBER 18. Institute for the Study of War (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  88. ↑ https://mil.in.ua/uk/news/rosiya-vtratyla-v-ukrayini-tank-t-80u-z-kompleksom-drozd/
  89. ↑ ПВК "Вагнер" викрала танки у ЗС РФ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 червня 2023. Процитовано 22 травня 2024.
  90. ↑ "ПВК Вагнер" передав своє озброєння міноборони РФ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 22 травня 2024.
  91. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Архів оригіналу за 27 листопада 2024. Процитовано 27 листопада 2024.
  92. ↑ а б Axe, David. Ukrainian Paratroopers Prefer Their Speedy T-80BV Tanks. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 14 травня 2024. Процитовано 17 травня 2024.
  93. ↑ а б в г д е Axe, David. In 1993, A Soviet Army Division Left 350 T-80 Tanks In Ukraine. Today, They Fight Against Russia. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 16 травня 2024. Процитовано 17 травня 2024.
  94. ↑ а б Axe, David. The Ukrainian Marine Corps’ Upgraded T-80 Tanks Led The Attack Along The Mokri Yaly River. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 17 травня 2024. Процитовано 17 травня 2024.
  95. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Ukrainian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Архів оригіналу за 27 листопада 2024. Процитовано 27 листопада 2024.
  96. ↑ а б в Zaloga, 2009, с. 28—30.
  97. ↑ Redefined, Defence (28 лютого 2021). T-80U | 25 Years of service in the National Guard and its upgrade options - Infographics & VIDEO. Defence Redefined (амер.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2022. Процитовано 24 травня 2024.
  98. ↑ The Military Balance 2022. — P. 94.
  99. ↑ The Military Balance 2022. — P. 296.
  100. ↑ The Military Balance 2016. — P. 267.
  101. ↑ The Military Balance 2022. — P. 286. The Military Balance 2022. — P. 283.
  102. ↑ а б Скільки танків залишилось у Росії?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  103. ↑ а б в г д е Military Balance: скільки танків втратила та відновила Росія?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 31 березня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  104. ↑ Російське ЗМІ розказало про техніку РФ на Донбасі. Мілітарний (укр.). 25 липня 2018. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 травня 2024.
  105. ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 11 червня 2022.
  106. ↑ The Military Balance 2003/04, 2004/05, 2007, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2020, 2021, 2022
  107. ↑ а б The Military Balance 2007, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2020, 2021, 2022
  108. ↑ У хуситов, по которым наносят удары США, есть поставленные из Беларуси танки. Рассказываем, что об этом известно. Зеркало (рос.). 12 січня 2024. Архів оригіналу за 17 березня 2024. Процитовано 13 травня 2024.
  109. ↑ Samarqand Steel: Uzbekistan's Fighting Vehicles. Oryx. Процитовано 29 грудня 2023.
  110. ↑ Zaloga, 2009, с. 12, 15, 17.
  111. ↑ а б в Zaloga, 2009, с. 30—35.
  112. ↑ Nikolai Novichkov, Moscow and Nicholas de Larrinaga, London (17 листопада 2016). Russia may upgrade and return T-80BV tanks to service. IHS Jane's Defence Weekly. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 25 листопада 2016.
  113. ↑ а б Т-80БВМ: «летающий танк» снова в строю. rostec.ru. Архів оригіналу за 19 січня 2023. Процитовано 19 січня 2023.
  114. ↑ а б Міноборони РФ замовило ще 50 танків Т-80БВМ. Ukrainian Military Pages. 31 серпня 2020.
  115. ↑ Армія РФ отримала партію модернізованих танків Т-80БВМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  116. ↑ Армія РФ отримала партію модернізованих танків Т-80БВМ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  117. ↑ Не тільки Т-62: РФ знімає з баз зберігання Т-80 - ешелон помічений під Москвою. Defense Express. 26 травня 2022.
  118. ↑ Росія хоче відновити виробництво танків Т-80. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 11 січня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  119. ↑ Про налагодження виробництва Т-80 в РФ. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 16 березня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  120. ↑ Росія робить крок до відновлення виробництва Т-80. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 6 січня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  121. ↑ The Military Balance 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2020 (с. 194), 2021 (с. 190), 2022 (с. 192)
  122. ↑ а б Zaloga, 2009, с. 38—39.
  123. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 р. № 1092-р. ПЕРЕЛІК військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено. www.kmu.gov.ua. 6 серпня 2008. Процитовано 24 травня 2024.
  124. ↑ Zaloga, 2009, с. 34.
  125. ↑ Дмитро ГОРБУНОВ (Липень 23, 2015). Т-80 підсилить десантників. Понад 50 танків пішли у ВДВ. Народна Армія. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016.
  126. ↑ Житомирські десантники отримали і випробували газотурбінні танки. ЛІГА.Новости. 14.07.2015.
  127. ↑ а б “Укроборонпром” підготував для десантників чергову партію “летючих” танків Т-80 – відео випробувань. http://wartime.org.ua. Військова панорама. 22 травня 2017. Архів оригіналу за 28 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017.
  128. ↑ The Military Balance 1995—1996, 1996—1997, 2003—2004, 2007, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2020 (с. 211), 2021 (с. 208), 2022 (с. 211), 2024
  129. ↑ Nash, Mark (21 травня 2020). FV200 Turbine Test Vehicle. Tank Encyclopedia (амер.). Процитовано 15 січня 2023.
  130. ↑ Bocquelet, David. T-80 Main Battle tank (1979). Tanks Encyclopedia Archive (англ.). Архів оригіналу за 10 грудня 2023. Процитовано 4 квітня 2024.
  131. ↑ Берёзкин, В. (1997). Последние танки СССР. ТанкоМастер // Техника молодёжи. Москва (3).
  132. ↑ а б в Au-yeong, S.K. (10 серпня 2015). The T-80 Is Russia's Most Overrated Tank. War is boring. Архів оригіналу за 7 вересня 2016.
  133. ↑ Берёзкин, 2007, с. 17–20.
  134. ↑ Lendon, Brad (27 квітня 2022). Russia’s tanks in Ukraine have a ‘jack-in-the-box’ design flaw. CNN (англ.). Архів оригіналу за 18 березня 2024. Процитовано 21 травня 2024.
  135. ↑ Sewell, Stephen (July–August 1998). Why Three Tanks (PDF). Armor. Т. CVII, № 4. Fort Knox, KY: U.S. Army Armor Center. с. 21—29, 45. ISSN 0004-2420. Архів оригіналу (PDF) за 5 квітня 2023. [Архівовано 2023-04-05 у Wayback Machine.]
  136. ↑ а б Актуальність створення музею бронетехніки в Україні - Мілітарний. web.archive.org. 31 жовтня 2022. Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 10 листопада 2022.
  137. ↑ Танк Т-80. nuou.org.ua. Архів оригіналу за 22 травня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  138. ↑ «Объект 219А» - опытный основной боевой танк. Военное обозрение (російською) . 13 липня 2012. Процитовано 30 листопада 2022. {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка)
  139. ↑ ПАМЯТНИКИ С ТАНКАМИ Т-80. t80leningrad.narod.ru. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 20 листопада 2024.
  140. ↑ Памятники танкам в России. Музеи техники (ru-RU) . Архів оригіналу за 21 червня 2024. Процитовано 20 листопада 2024.
  141. ↑ T-80 MBT (Family) - War Thunder Wiki. wiki.warthunder.com. Архів оригіналу за 19 липня 2024. Процитовано 20 листопада 2024.
  142. ↑ T-80 (disambiguation). Armored Warfare Wiki (англ.). Архів оригіналу за 14 липня 2024. Процитовано 20 листопада 2024.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Т-80&oldid=44012620