Олевськ
| Олевськ | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
        Зверху-вниз: Центр Олевська, залізничний вокзал станції Олевськ, римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста, Свято-Миколаївська церква, пам'ятний знак на честь надання Олевську Магдебурзького права, Привокзальна площа, річка Уборть в Олевську, залізничний міст через р. Уборть | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Житомирська область | ||||||||
| Район | Коростенський район | ||||||||
| Тер. громада | Олевська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA18060190010064821 | ||||||||
| Засноване | IX століття | ||||||||
| Перша згадка | 1488 | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1641 | ||||||||
| Статус міста | від 2003 року | ||||||||
| Населення | ▼ 10 032 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 10 032 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 10.245 км² | ||||||||
| Густота населення | 1014 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 11000—11005 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4135 | ||||||||
| Координати | 51°13′40″ пн. ш. 27°38′53″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 183 м | ||||||||
| Водойма | р. Уборть | ||||||||
| Назва мешканців | оле́вець оле́вка оле́вці олевча́нин олевча́нка олевча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Олевськ | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 163 км | ||||||||
| - автошляхами | 165 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - залізницею | 234 км | ||||||||
| - автошляхами | 233 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 11001, Житомирська обл., Коростенський р-н, м. Олевськ, вул. Володимирська, 2 | ||||||||
| Вебсторінка | Олевська об'єднана територіальна громада | ||||||||
| |||||||||
Оле́вськ — місто в Україні, адміністративний центр Олевської міської громади Коростенського району Житомирської області, у Житомирському Поліссі.
Місто Олевськ розташоване на березі річки. Уборть, до якої у межах міста впадає річка Замликів.
Назву міста пов'язують з природною топонімікою, яка пояснює ймовірність походження слова «Олевськ» від назви дерева «вільха», «ліщина», або й взагалі від «лісу». Однокорінні слова у споріднених мовах вказують на «олішшя», як на ліс, що росте на болоті. Найближчою місцевою назвою тут є один із колишніх хуторів, а нині куток міста – «Лєщенєц». Ще однією цікавою гіпотезою є припущення про походження назви міста Олевськ від «Вуллєвск», тобто від слова «вулей» (борть), що поєднується з назвою річки Уборть. Отже, дана проблематика до сьогодні залишається предметом наукових дискусій.[2]
За археологічними дослідженнями територія сучасного Олевська була заселена ще у IV тисячолітті до нашої ери, про що свідчать крем'яні знаряддя праці доби неоліту. Неподалік міста було досліджено 17 поховань і два кургани.
В центральній частині міста виявлені культурні нашарування, датовані добою бронзи – залізного віку, першого тисячоліття, давньоруського часу та пізнього середньовіччя. Археологічні розкопки, які почали проводитися в місті восени 2009 року, дають підстави стверджувати, що історія міста налічує понад 1100 років. Місцевою археологічною пам’яткою є давньоруське городище «Бабина гора» та курганний могильник[3].
За історичними документами Олевськ вперше згадується в 1488 році[4].
У 1545 році Олевськ і навколишні села були приписані до Овруцького замку, якими володів магнат не польського походження Йосип Немирич.
Після Люблінської унії 1569 року Олевськ у складі Правобережної України потрапить під владу Речі Посполитої. Довгий час ним володіли руські шляхтичі Немиричі (зокрема, дідичами були Йосиф Немирич — київський земський суддя, його син Матвій[5]). Тут був збудований і діяв греко-католицький монастир.
У 1596 році був споруджений Свято-Миколаївський храм, який і зараз діє і належить до пам'яток архітектури України.
1641 року король Речі Посполитої Владислав IV Ваза надав Олевську магдебурзьке право, дозволив провадити щотижневі торги та два ярмарки на рік.
Тяжке соціальне гноблення примушували селян підійматися на боротьбу за свої права. Вони взяли активну участь у визвольній війні українського народу 1648–1657 рр.
У 1648 році вони вбили власника міста О. Немирича[4], створили в Олевську сотню і в її складі громили загони шляхетського війська Речі Посполитої.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Олевськ залишився в складі Речі Посполитої. В 1793 році у складі Правобережної України був окупований Російською імперією.
1796 року Олевськ став волосним центром Овруцького повіту Волинської губернії. У 1798 році тут налічувалося 70 дворів та 472 мешканців. Населення в основному було хліборобами.
Від 1831 року Олевськ належав до державних маєтностей. З підприємств діяли лише 2 винокурні. Лікувальних закладів не було. Діяло училище на 14 місць при кармелітському монастирі.
Після скасування кріпацтва, відповідно до указу 1863 р. жителям Олевська були відведені наділи майже непридатної для обробітку землі. Після реформи в Олевську було збудовано 3 тартаки, 2 смолокурні, каменоломня, 2 млини.
Як відомо, шляхта володіла Олевськом ще з XVI століття, і не припиняли свого володіння навіть тоді, коли Олевськ знаходився у складі Росії.
Розвиток промисловості спричинив зростанню містечка. Якщо у 1866 році в ньому налічувалося 160 дворів і 1477 жителів, то у 1889 році відповідно 262 двори та близько 2000 жителів.
Станом на 1885 рік у колишньому державному містечку, центрі Олевської волості Овруцького повіту Волинської губернії, мешкало 606 осіб, налічувалось 94 дворових господарства, існували православна церква, костел, католицька каплиця, 2 юдейських молитовних будинки, школа, 6 заїжджих двори, 3 крамниці й 2 млини, відбувалось 4 ярмарки на рік[6].
Особливо швидко почало розвиватися містечко після 1903 року, коли була прокладена залізнична колія Київ-Ковель. Через рік відкрилася поштова станція та поштово-телеграфне відділення. З 1909 року почало діяти підприємство, де виготовляли господарський посуд. Відкривали нові тартаки, каменоломні, смолокурні. Масово велися лісорозробки. На той час в Олевську налічувалося близько 100 крамничок.
Про соціальний розвиток містечка місцеві влада не піклувалася, тому на початку 1900 років на 2 тисячі населення працювала лише одна лікарня на 10 ліжок, медичну допомогу надавав один лікар.
З навчальних закладів в Олевську діяло двокласне сільське училище, у якому навчалося близько 200 дітей.
Школа не мала свого власного приміщення.
Перша світова війна погіршила становище і внесла розруху.
Створений волоський земельний наділ (1915—1917 років).
У січні 1918 року, Олевськ без єдиного пострілу, був звільнений від залишків російської окупаційної армії (в яких домінували пробільшовицькі антиукраїнські настрої), українським полком ім. Костя Гордієнка, що українізувавшись на російсько-німецькому фронті Першої Світової війни, повертався до Києва, на чолі з Всеволодом Петрівим. На той час в Олевську вже діяв Український Комітет, на чолі якого стояв працівник залізниці українець, але в комітет входили й представники єврейського населення Олевська, один яких обіймав посаду секретаря комітету. 13 січня 1918 року, з дозволу Всеволода Петріва Олевський Український Комітет сформував місцеву міліцію, отримавши із запасів полку ім. Костя Гордієнка зброї та амуніції на 50 ополченців, для захисту громадян міста, від мародерів з числа дезертирів російської армії що тисячами проходили в той час через Олевськ, тікаючи з фронтів. З 15 січня 1918 року в Олевську з'явився представник Центральної Ради, за підписом Миколи Ковалевського, який почав формування Вільного Козацтва, з місцевого населення.
За умовами Ризького миру від 18 березня 1921 року, Олевськ потрапляє під московсько-більшовицьку окупацію.
Наприкінці 1922 р. виникло споживче товариство, а через рік ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі). Відновив роботу порцеляновий завод, шкіряний завод. Відкрилася районна електростанція.
У лютому 1923 року відкрився сільбуд (сільський клуб). Діяли клуб порцелянового заводу, кінотеатр, 6 невеличких бібліотек.
1932 р. організовано машинно-тракторну станцію, що мала 32 трактори, 3 авта і 22 пр. плуги та інший сільськогосподарський інвентар. Реконструйовано порцеляновий завод, на якому працювало 500 робітників. Пізніше вступили в дію меблева фабрика та лісопильний завод.
Внаслідок Голодомору 1932—1933 за архівними документами, у районі загинуло 650 чол., на сьогодні встановлено імена 294 чол[7].
Восени 1936 року Олевськ відвідав один з організаторів Голодомору 1932-33 рр. секретар ЦК КП(Б)У Павло Постишев. За його ініціативою у 1937—1938 роках було побудовано районний будинок культури, який діє і нині, крім цього діяв кінотеатр, клуби і бібліотеки.
У 1938 році було побудовано нову дільничну лікарню на 40 місць, поліклініку.
3 21 серпня по 15 листопада 1941 року Олевськ був столицею «Олевської республіки»[4], що підпорядковувалась Уряду УНР в екзилі. У цей період міську раду Олевська очолював Борис Симонович.
Під час Другої світової війни німецький гарнізон у містечку налічував 300 німців і козаків[8].
Статус міста з 2003 року (постанова Верховної Ради України № 829-IV від 22.05.2003 року).
25 грудня 2011 року міська рада Олевська перейменувала вулиці міста, які мали імена радянських вождів, назвавши їх на честь видатних фігур українського націоналістичного і патріотичного руху. Були перейменовані вулиці й провулки Павла Постишева, Станіслава Косіора, Григорія Петровського, Михайла Калініна, Григорія Котовського. Замість них з'явилися назви Олени Теліги, Олега Ольжича, Гетьмана Виговського, Олексія Опанасюка, Героїв Крут, 20-річчя Незалежності України, Юрія Тютюнника[9].
Є харчова промисловість (Хлібзавод, маслозавод), Олевський завод тракторних нормалей тощо.
- Олевський завод електротехнічної порцеляни;
- Дочірнє підприємство «Олевськторф» ДП «Житомирторф»;
- ДП «Олевське лісове господарство»;
- ДП «Олевський лісгосп АПК».
Пам'ятка архітектури державного значення:
- Свято-Миколаївська церква (мур.) (1596)
За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 6 781 особу, з них українців — 3 387, росіян — 352, німців — 41, євреїв — 2 858, поляків — 88, інших — 55[10].
| 1959 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 | 2022 |
|---|---|---|---|---|---|
| 7943 | 11 770 | 12 323 | 10 896 | 10 339 | 10 032 |
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11][12]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 10516 | 96.91% |
| російська | 304 | 2.80% |
| білоруська | 21 | 0.19% |
| румунська | 2 | 0.02% |
| польська | 1 | 0.01% |
| єврейська | 1 | 0.01% |
| інші/не вказали | 6 | 0.06% |
| Усього | 10851 | 100% |
- Гайченя Микола Борисович (1978—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, почесний громадянин Олевська (посмертно)
- Немирич Йосиф Карл — пан на Олевську та Сновидовичах[13]
- Овчинникова Люсьєна Іванівна (1931—1999) — радянська артистка театру і кіно, заслужена артистка РРФСР (1973)
- Хомутовський Дмитро Григорович (1960) — український учений у галузі політології і права, доктор юридичних наук, професор, академік.
- Соболь Антон Ізраїльович (1930) — професор, голова правління ВАТ «Укргідроенерго», Герой України (2002).
- Симонович Борис Олександрович (1903—1985) — український громадський та політичний діяч
-
Краєвид на римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста -
Райдержадміністрація -
Районний суд (вул. Володимирська, 7) -
Адмінприміщення військового комісаріату (вул. Пушкіна, 7) -
Будинок культури (вул. Свято-Миколаївська, 34) -
Олевський краєзнавчий музей -
Управління сільського господарства (вул. Привокзальна, 5) -
Адмінприміщення військового комісаріату (вул. Пушкіна, 7) -
Алея слави. Братська могила радянських воїнів-Олевськ -
Братська могила жертв фашизму. Поховано понад 300 осіб, біля залізничного мосту
_3.JPG)
- 217420 Олевськ — астероїд, названий на честь міста.
- Олевська телевежа
- Листопад 2021 року — для зручності туристів, з метою надання їм інформації про історію Олевська, здійснення супроводу до визначних місць, пам’яток культури, природних заповідників та унікальних садиб створено комунальне підприємство “Туристично-інформаційний центр” Олевської міської ради по вул. Богдана Хмельницького, 4[14].
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Історія міста Олевськ. Олевська ТГ (укр.). Процитовано 9 листопада 2024.
- ↑ Давньоруське городище в урочищі Бабина гора.
- ↑ а б в ОЛЕВСЬК. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 3 вересня 2020. Процитовано 23 травня 2021.
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 3. — S. 358. (пол.)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — с.579. Процитовано 16 січня 2023.
- ↑ Ю. В. Олійник, О. М. Завальнюк. Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» (1941—1944) / Міжнародна громадська організація «Міжнародний фонд „Взаєморозуміння і толерантність“»; Державний архів Хмельницької області; Кам янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. — Хмельницький : Поліграфіст-2, 2012. — С. 43. — ISBN 978-966-1502-55-9.
- ↑ На Житомирщині перейменували всі радянські назви вулиць. Архів оригіналу за 20 березня 2014. Процитовано 4 січня 2012.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська) . Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. — Poznań : Jarosław Leitgeber: nakładem autora, 1880. — S. 139. (пол.)
- ↑ Олевськ туристичний - влада зацікавлена до залучення туристів, бо є що показати і є чим поділитись. zhytomyr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 24 листопада 2021.
- Д. С. Вирський. Олевськ [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 561. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- сайт Олевська [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Облікова картка на сайті Верховної Ради[недоступне посилання з липня 2019]
- Спомини з часів української революції (1917—1921) [Архівовано 23 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Олевська на www.ukrainaincognita.com (вебпроект «Україна Інкоґніта») [Архівовано 4 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Олевськ — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)
- Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
- Cities & towns of Ukraine [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.](англ.)(укр.)
Міста Житомирської області | ||
|---|---|---|
 | ||
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |