Перейти до вмісту

Мощі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
св. Бернадетта Субіру із восковою маскою на обличчі та аналогічним покриттям шаром воску на руках[1][2].

Мо́щі (дав.-гр. λείψανα, лат. reliquiae) — останки святих Православної та Католицької церкви. Останки можуть бути у вигляді окремих збережених частин мертвого тіла: кісток, черепів, волосся, нігтів і т. ін. або цілого муміфікованого трупа, який називають в церковній традиції нетлінним тілом або нетлінними мощами[3][4][5][6][7][8].

Мощі у християнській традиції

[ред. | ред. код]

Правило 83 (94) Карфагенського Собору наказує: звершувати пам'ять мучеників, там де є мощі чи місця їхнього страждання[9].

До X століття в Церкві формально дотримувалися засудженню практики розчленування тіл святих, але надалі процес розділення останків набув розповсюдження, через переконання, що навіть у частках тіл святих чи їх одежі присутні чудодійні властивості. Спочатку вважалося, що в храмі достатньо наявності мощей одного святого, але згодом, задля збільшення престижу та кількості паломників, церковними інституціями почалося масове накопичення та поширення численних реліквій[10].

У 1472 в Москві з нагоди перебудови Успенського собору відкривали труни митрополитів. При цьому, за свідченням Другого Софійського літопису, виявилося, що Йону цілого знайшли, Фотія ж єдині ноги тільки в тілі, а у Кіпріяна все зотліло «єдині мощі» тільки залишились — тобто кістки. В грамоті Новгородського митрополита Питирима  від 1667 р. читаємо про мощі Ніла Столбенського: «гріб і тіло його святе землі піддано, а мощі святі його цілі всі»[11].

Між тим, за афонською традицією, якщо тіло померлого не зотліває та на кістках залишається плоть, тоді вважають, що душа покійника недостатньо очистилася від гріхів[12]. Окрім того, існує уявлення, що коли тіло мерця не розкладається, то це ознака вурдалаки чи упиря. Тому щоб пересвідчитися, що поховане тіло зітліло, після декількох років небіжчика викопують із могили і якщо від нього залишилися кістки, їх обмивають водою та вином і перезахоронюють; вода ж з цього ритуалу потім вважається цілющою. Через цей звичай, виник вислів «перемивати кісточки»[13][14][15].

Святі отці про мощі

[ред. | ред. код]

Схвалення

[ред. | ред. код]

Іван Золотоустий: «Не тільки тіла, а й самі гробниці святих сповнені благодаті. Бо якщо під час Єлисея відбувалося щось подібне, і мертвий через дотик до гробу його звільнився від уз смерті і повернувся до життя, тим більше тепер, коли благодать рясніша і дії Святого Духа плідніші … Бог залишив нам мощі святих, бажаючи як би рукою привести нас до тієї ревности, яка була в них і, давши нам деяку пристань, надійну масть, що лікує зло, яке звідусіль нас оточує»[16].

Єфрем Сирин: «І по смерті діють вони (мученики) як живі. Зцілюють хворих, виганяють бісів і силою Господа відбивають всякий лукавий їх вплив мучительного панування. Бо святим мощам завжди притаманна чудодійна благодать Святого Духа»[16].

Опозиція

[ред. | ред. код]

Стовпи Церкви IV віку Антоній Великий та Афанасій Великий строго засуджували поклоніння мощам як прояв язичництва, наказавши поховати останки мучеників в храмах із забороною їм поклонятися[16].

Випадки нетління

[ред. | ред. код]

Питання про причини нетлінності мощів святих стало об'єктом заочної полеміки у 17—18 столітті. Католицькі та лютеранські вчені, такі як Йоганн Гербіній, Даніель Зеннерт, Джон Августин Зам[en] пояснювали нетлінність мощів природно науковими причинами (температурою, вологістю повітря, і т. ін.)[17]. Проте, перший член Синоду Феофан Прокопович пояснював нетлінність мощів у київських печерах божественною надприродною силою. Феофан написав апологетичний твір за цією темою латинською мовою «Apologia sacrarum reliquarum patrum nostrorum, qui post suum obitum in Cryptis nostris Kioviensibus quieverunt Lypsanorum»[18]. Думка Феофана була офіційно підтримана Синодом в Російській імперії й надалі його книга була перекладена російською мовою під назвою «Разсуждение о нетлении мощей святых угодников Божиих, в киевских пещерах, нетленно почивающих»[19]. Крім того, нетлінність мощів у київських печерах пояснювалася божественною силою Києво-Печерського патерику[20][21][22]. Президент Синоду Православної російської церкви Стефан Яворський у своїй книзі «Камінь віри» писав про те, що мощі святих нетлінні не завдяки сприятливому місцерозташуванню і повітрю, а завдяки тому, що Бог їх береже у такому стані[23]. Нетлінність мощів пояснювалася надприродною силою також дореволюційними богословами, зокрема Макарієм Булгаковим[24] тощо[25][26]. До 1917 року словники та енциклопедії в Російській імперії визначали мощі, як нетлінні тіла святих[27][28][29].

Радянська влада, при проведенні антирелігійної політики, вміло скористалася панівною думкою про мощі, як про нетлінні тіла[4], оскільки більшість мощів зберігалися в закритих ковчегах. Згодом після революції, в 1918—1920 роках у 14 губерніях було проведено 63 розкриття ковчегів з мощами[30]. Такі дії намагалися здійснювати при великому скупченні народу, із фотографуванням і фільмуванням, з запрошенням газетярів, мистецтвознавців, патологоанатомів. Далі фахівці й представники влади складали офіційні документи — акти розтину мощів, які потім тиражувалися через газети та антирелігійні брошури. Замість нетлінних тіл дуже часто в раках знаходили невеликі фрагменти кісток (часом напівзотлілі), а разом з ними «черепки, ганчірки й опудала, набиті папером»[31][32][33][34][35][36][13].

Георгій Федотов у своїй книзі «Святые древней Руси» 1931 року вказує, що зустрічаються нетлінні або муміфіковані тіла несвятих: «Відомі не надто рідкісні випадки природного нетління, тобто муміфікації тіл, що нічого спільного зі святими не мають: масова муміфікація на деяких кладовищах Сибіру, Кавказу, у Франції — в Бордо, Тулузі і т. д.» Тут же він пояснює причину тяжкого потрясіння для людей, внаслідок розтину мощів більшовиками у 1919—1920 роках. Вираз «нетлінних мощей» неправильно розуміли до революції. «Нетлінні мощі» це «нетлінні кістки».[4][37]

Освячення води мощами

[ред. | ред. код]

У Великому Потребнику поміщений «Чин омити мощі святих, або хрест мочити»[38], зміст його такий: на стіл священик кладе мощі, хрест і посудину з водою; після прочитання спеціальних молитов, водою омиваються мощі, в цю ж воду занурюється хрест; а потім воду, якою омили мощі і в яку опускали хрест, роздають віруючим, щоб вони нею окро́плювалися і пили[39][40][41]. Дане священнодійство є освяченням води за допомогою мощів і хреста[39].

Мандрівник і вчений Адам Олеаріус, у своїй книзі «Опис подорожі Голштинського посольства в Московію і Персію», перебуваючи у Московській державі в першій половині XVII століття, розповів про спосіб застосування останків святих з медичною метою, як ліків[42][43]:

Мощі або кістки святих вони опускають у воду або горілку, яку дають пити хворому. Цю обставину помітив і Антоніо Поссевіно: Хворі майже не приймають ніяких ліків, якщо не брати до уваги горілки, а також води, в яку занурюють мощі святих[44][45][46].

Російський історик церкви, професор М. Ф. Каптерєв (1847—1917), висловлюючись з приводу описів про Московію від Адама Олеаріуса та Антоніо Поссевіно, написав таке:

Спостереження іноземців в цьому випадку були цілком справедливі. «Домострой»[47][48] між іншими засобами лікування вказує і таке: „Молебні співати і води святити чесним животворним хрестом й зі святих мощей та чудотворних ікон і з чудотворних образів та олією свящатися”[49].

Існує також письмове свідоцтво архідиякона Павла Алеппського, який, відвідавши Москву в середині XVII століття, брав участь в обряді «чину омивання мощей». Перераховуючи різні реліквії Благовіщенського собору Московського кремля, він описав ціловану псову голову святого Христофора[50][51]:

Ось назви мощей тих святих, яких ми могли утримати в пам'яті: <...> глава мученика Христофора з обличчям точнісінько як у собаки, з довгим ротом; вона тверда як кремінь — наш розум був вражений подивом: тут немає місця сумніву! <...> Омивши їх таким чином, патріарх знову поклав їх на таріль, що управитель забрав назад.

Критика

[ред. | ред. код]
св. Вікторія Римська

Особливо критикують поклоніння мощам протестанти. Критики культу мощей стверджують, що в Біблії не говориться про зцілення живих людей через торкання до останків праху праведників, а чудо описане з мертвими кістками Єлисея сталося від дотику з мерцем (2 Цар. 13:21). Після такого єдиного випадку, у Священному Писанні немає повчань людям навмисно повторювати що-небудь подібне з тілами спочилих праведників (2 Цар. 23:18)[52] та тим більш їх розчленування[10] для використання як релігійного фетишу[53][54]. Шанування праху померлих, як у Старому Заповіті (1 Сам. 25:1; 1 Цар. 13:31), так і у Новому Заповіті (Мт. 14:12; Дії 8:2), виконувалося з обов'язковим похованням в землю (1 М. 3:19; Екл. 12:7)[55][56].

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. Існує багато наукових гіпотез з цього приводу.

Наукою встановлено, що при особливих умовах (сухе повітря, низька температура і т. ін.), в яких не розвиваються гнильні бактерії, останки померлих можуть залишатися нетлінними довгий час.[57] Наприклад, за свідченням археолога і музейника Надії Лінки, у 1931—1933 роках неодноразово проводили мікробіологичний аналіз муміфікованих трупів Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Тоді було встановлено причини муміфікації: а) печери висічені у пісковику, який поглинає вологу; б) температура у печерах була сталою, не більше +8 °C; в) мінімальний доступ повітря у час, коли у печерах проводили захоронення (до 17 століття).[58]

Відомо чимало випадків природної муміфікації трупів. Церква це видає за диво: свідоцтво того, що Бог зберігає тіла осіб, які йому догодили. Атеїсти схильні вважати, що церковники вдавались і до фальсифікацій, видаючи за нетлінні мощі давно зігнилі останки деяких святих, марно приховуючи їх від очей вірян.[57]

  • Мощі Преподобного Меркурія Бригинського
    Мощі Преподобного Меркурія Бригинського
  • Мощі святого Івана Хрестителя
    Мощі святого Івана Хрестителя
  • Мощі Києво-Печерських святих на Троєщині.
    Мощі Києво-Печерських святих на Троєщині.
  • Рака з мощами св. Григорія Палами
    Рака з мощами св. Григорія Палами
  • Рака для мощів печерських угодників
    Рака для мощів печерських угодників

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Мощі
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мощі

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ À chaque exhumation, l'épiderme est lavé à deux reprises avec des détergents. On souhaite exposer le corps, mais «la face noirâtre avec les yeux et le nez excavés auraient produit sans doute sur le public une impression pénible». Aussi charge-t-on un artiste d'exécuter un masque de cire colorée qui, depuis, recouvre le visage de Bernadette. Pour une même raison, les mains subissent un traitement analogue. // Bulletin de l'Association Médicale de N.-D. de Lourdes, mai 1928.
  2. ↑ «Cette sorte de trompe-l'œil sculptural en dit long sur la prégnance ecclésiastique et populaire du mythe» de l'incorruptibilité. / Jacques Maître[fr] — Anorexies religieuses, anorexie mentale. Essai de psychanalyse sociohistorique. De Marie de l'Incarnation à Simone Weil, p. 102 // Paris, Cerf[fr], 2000—197 p.
  3. ↑ Мощі // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ а б в Федотов Г. П. Святые древней Руси. Введение // (Разбивка страниц сделана по: Георгий Федотов, Святые Древней Руси, М., Московский Рабочий, 1990) Первое издание: Париж, 1931 / С. 37-38 [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Попов П. Мумия [Архівовано 7 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Большая медицинская энциклопедия
  6. ↑ Православие: Словарь атеиста / Под ред. Н. С. Гордиенко[ru]. — М.: Политиздат, 1988. — 270[2] с.; 17 см; ISBN 5-250-00079-7 : / Стр. 137
  7. ↑ Атеистический словарь[ru] / [Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др. ; под общ. ред. М. П. Новикова]. — 2-е изд., испр. и доп. — Москва: Политиздат, 1985. — 512 с.; 20 см / С. 286
  8. ↑ Лейбович, Яков Львович (1889-1941). Практическое руководство по судебной медицине: (со 136 рисунками) / д-р Я. Л. Лейбович. - 3-е изд., перераб. и доп. - Москва : Юридическое изд-во Наркомюста РСФСР, 1927. - 235, (1) с. : ил.; / 232. Мумификация / С. 132. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 22 грудня 2019.
  9. ↑ Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 28 листопада 2019.
  10. ↑ а б [[https://web.archive.org/web/20220314003038/https://igh.ru/employees/134 Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.] Парамонова М. Ю.] Реликвии [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.] / Словарь средневековой культуры С. 405—408 // ред. А. Я. Гуревич. — М.: РОССПЭН[ru], 2003. ISBN 5-8243-0410-6 «С почитанием мощей была связана и практика расчленения тел святых»
  11. ↑ Голубинский Е. Е. История канонизации святых в Русской Церкви / С. 298 // Москва, 1903.
  12. ↑ [[https://web.archive.org/web/20210625130837/https://elib.nlu.org.ua/uchasnyky.html?id=85 Архівовано 25 червня 2021 у Wayback Machine.] Нікітенко М. М.] Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець X — початок XII ст.) [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] / С. 192—193 // НАН України, 2013. — 484 с. ISBN 978-966-02-7003-9 | Пещеры Киевской Лавры: их истоки и миссия [Архівовано 17 грудня 2019 у Wayback Machine.] / Византийский временник, Т. 64 (№ 89) — С. 181—188 // М.: Наука, 2005. ISBN 5-02-010301-2
  13. ↑ а б Н. Н. Лисовой[ru] Мощи — от слова «мощь» [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] / Миф о нетленности // журнал «Нескучный сад»[ru], № 6 (23) 30.10.2006.
  14. ↑ Виноградов В. В. История слов [Архівовано 7 серпня 2021 у Wayback Machine.] / Перемывать косточки — С. 456—464 // Институт русского языка им. В. В. Виноградова РАН; М.: 1999.
  15. ↑ Фразеологічний словник української мови — Кн. 2 [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.] / Перемивати кісточки — С. 619 // Інститут української мови АН України; К.: Наукова думка, 1993.
  16. ↑ а б в Рубский В. [Архівовано 28 листопада 2019 у Wayback Machine.] Православие — протестантизм. Почитание мощей угодников Божиих [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Вишневский Д. К. Киевская академия в первой половине XVIII столетия // Киев: Тип. И. И. Горбунова, 1903; 371 c. / С. 207 [Архівовано 23 квітня 2020 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Theophan Prokopowicz Apologia sacrarum reliquarum patrum nostrorum, qui post suum obitum in Cryptis nostris Kioviensibus quieverunt Lypsanorum // Miscellanea Sacra, 1744 / P. 64
  19. ↑ Феофан Прокопович Разсуждение о нетлении мощей святых угодников Божиих, в киевских пещерах, нетленно почивающих // Москва: Тип. Клаудия, 1786. — (10), 1-48, 29-122 (= 142) с. [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Патерик Киево-Печерский. — Москва: Синодальная тип., январь 1759. — 1 тит. л., 1-13, 1-15, 1-243, 1-16 = 288 л..; / л. ã
  21. ↑ Киево-Печерский патерик: полное собрание житий святых, в Киево-Печерской лавре подвизавшихся / сост. тремя Печерскими святыми: Нестором, летописцем Печерским, Симоном, еп. Владимирским и Суздальским и Поликарпом, архим. Печерским ; в новом полном переводе Е. Поселянина. — 2-е изд., с рисунками. — Москва: Издание книгопродавца А. Д. Ступина, 1900 (Типо-литогр. Товарищества И. Н. Кушнерев и К°). — 394 с., (16) л. ил.; 22 см. / С. 6
  22. ↑ Євгеній (Болховітінов) Словарь о бывших в России писателях духовного чина Греко-российской церкви / Феофан Прокопович
  23. ↑ Митрополит Стефан (Яворский). / «Камень веры Православно-Кафолической Восточной Церкви» / Догмат о Святейшей Литургии, или о Бескровной Жертве. / Часть II. Камень претыкания и соблазна / Глава 2. Претыкания от их собственного суемудрия/. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 28 грудня 2019.
  24. ↑ Православно-догматическое богословие : том 5 : том 5 и последний / Д. Б. Макария, епископа Винницкого, ректора С.Петербургской духовной академии. — В типографии Трусова, 1853. — 268 с. / II. О мздовоздаянии после частного суда. § 255. вв) Почитание св. мощей и других останков угодников Божиих / С. 122. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 5 січня 2020.
  25. ↑ Соснін Д. П.[ru] О нетлении святых мощей в церкви христианской / Соч. магистра богословия Дмитрия Соснина. — Санкт-Петербург: тип. Иверсена, 1832. — 68 с. / С. 67 [Архівовано 28 вересня 2016 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Дьяченко Г. М.[ru] Практическая симфония для проповедников Слова Божия: Содержащая в алф. порядке своды библейских текстов на разные догмат., нравств. и церков.-практ. истины / Сост. Г. Дьяченко. — Сергиев Посад, 1901. — XXV, (2), 498 с. ; / С. 104 [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Полный православный богословский энциклопедический словарь: богословский энциклопедический словарь («богословская энциклопедия») содержит в себе объяснение всех касающихся Св. Православной Церкви, ея учения и жизни понятий по вопросам богословскаго, философскаго, литургическаго, церковно-практическаго и историческаго характера и составлен на основании лучших изследований специалистов по этим отраслям богословскаго знания // СПб. : Изд-во П. П. Сойкина, 1913. — 26 см. Т. 2. — 1913. — Стб. 1131—2464, 4 с. / С. 1605-1606. Архів оригіналу за 22 вересня 2019. Процитовано 5 січня 2020.
  28. ↑ Новый энциклопедический словарь // под общ. ред. К. К. Арсеньева. — Санкт-Петербург : Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон, 1912; Т. 27: Молочница — Наручи / С. 409. Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 5 січня 2020.
  29. ↑ Краткий толковый словарь русского языка // Издание: В. Я. Макушкина. С-Петербург Типография К. П. Шрадер. В. О., Большой пр., 19; 1913. — 704 с. / С. 343-344. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 5 січня 2020.
  30. ↑ О. Ю. Лёвин. Вскрытие святых мощей и изъятие церковных ценностей // Лекции по истории Тамбовской епархии. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 5 січня 2020.
  31. ↑ Гидулянов П. В.[ru] Отделение церкви от государства в С. С.С. Р. : полный сборник декретов, ведомственных распоряжений и определений Верхсуда Р. С.Ф. С.Р. и других советских социалистических республик: У. С.С. Р., Б. С.С. Р., З. С.Ф. С.Р., Узбекской и Туркменской / П. В. Гидулянов ; под ред. П. А. Красикова. — Изд. 3-е, вновь переработанное и дополненное узаконениями и распоряжениями по 15 мая 1926 г. — Москва: Юридическое издательство, 1926 (Типография МКХ им. Ф. Я. Лаврова). — II, 712 с. / С. 66 [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.]
  32. ↑ Отчет VIII-го (ликвидационного) Отдела Народного Комиссариата Юстиции Съезду Советов // журнал «Революция и церковь»[ru], 1920, № 9-12, С. 70-82. Редактор отчёта Красиков П. А.
  33. ↑ О святых мощах (Сборник материалов)[недоступне посилання] // М.: Госполитиздат, 1961. — 116 с. «Научно-популярная библиотечка по атеизму» Сост.: М. Долгинов / С. 51-67
  34. ↑ Морозов Н. А. Христос // кн. 1; Ленинград, 1924 / С. 458—461 [Архівовано 7 липня 2020 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР[недоступне посилання] // Кн. 2. — 4-е изд. — М.: Политиздат, 1986. — 397 с., ил. / С. 24
  36. ↑ Православие: Словарь атеиста // Под ред. Н. С. Гордиенко[ru]. — М.: Политиздат, 1988. — 270[2] с.; 17 см; ISBN 5-250-00079-7 / С. 137
  37. ↑ Федотов Г. П. Святые древней Руси. Введение
  38. ↑ Гл. 33. Большой Потребник «Чин омыти мощи святых, или крест мочити» [Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine.], 1625.
  39. ↑ а б Желтов М. С.[ru] Освящение воды мощами святых (Чин омовения мощей) / С. 81 [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.] «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники» ред. А. М. Лидов.[ru]: М. «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х // С. 86 «И по омывении святых мощей, и Креста в воду влагания, священную воду сию разъемлют вернии, и пиют от нея.»
  40. ↑ Никольский К. Т.[ru] «Чин омыти мощи святых, или крест мочити» / (С. 257—286) С. 264 [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // О службах Русской Церкви, бывших в прежних печатных богослужебных книгах. — СПб.: Тип. Т-ва «Обществ. польза», 1885. — II, 411 с.
  41. ↑ Мальцев А. П.[ru] «Чины погребения и некоторые особенные и древние церковные службы Православной Кафолической Восточной Церкви». Берлин, 1898. / Часть II. с. 385 Чинъ омыти мощи святыхъ, или крестъ мочити. (С. 393) [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Begräbniss-Ritus und einige specielle und alterthümliche Gottesdienste der Orthodox-Katholischen Kirche des Morgenlandes. Deutsch und slawisch unter Berücksichtigung des griechischen Urtextes von Alexios Maltzew. Verlag: Karl Siegismund, Berlin, 1898.
  42. ↑ Феномен болезни в сознании и повседневной жизни человека Древней Руси (XI — начало XVII века) / С. 124 // А. С. Малахова [Архівовано 26 вересня 2019 у Wayback Machine.], С. Н. Малахов [Архівовано 26 вересня 2019 у Wayback Machine.]; АГПА, 2014. — 298 с. — ISBN 978-5-906137-35-7 [Архівовано 28 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Олеарий А. — Описание путешествия в Московию [Архівовано 26 вересня 2019 у Wayback Machine.] / Пер. с нем. А. М. Ловягин. — Смоленск: Русич, 2003. — 480 с. ISBN 5-8138-0374-2 — С. 292 // Описание путешествия в Московию и через Московию в Персию и обратно [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.] — С. 339 / Введ., пер., примеч. и указ. А. М. Ловягина. — Санкт-Петербург: А. С. Суворин, 1906. — 6, XXXII, 528 с., 19 л. ил. : ил.; 29. Перед загл. авт.: Адам Олеарий. Загл. ориг. 1663 года (3-е изд.): Adam Olearil Aussfürliche Beschreibung der kundbaren Reise nach Muscow und Persien, so durch Gelegenheit einer Holsteiníschen Gesandschafft von Gottorff auss an Michael Fedorowitz, den grossen Zaar in Muscow und Schach Sefi, König in Persien, geschehen" Пер. также под загл.: Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию в 1633, 1636 и 1639 годах
  44. ↑ Юрганов А. Л.[ru] Старицкий мятеж [Архівовано 2019-09-25 у Wayback Machine.] // Вопросы истории. — 1985. № 2. / С. 100–110.
  45. ↑ Поссевино А. - Исторические сочинения о России XVI в. («Московия», «Ливония» и др.) / МОСКОВИЯ. КНИГА I. О делах московских, относящихся к религии («De rebus Moscoviticis», p. 5) [Архівовано 2019-12-20 у Wayback Machine.] — С. 29 // МГУ, 1983. — 272 с.
  46. ↑ «Aegroti vix ullum remedium adhibent, quam vel cremati vini, vel aquae, in quam Sanctorum reliquias imposuerint potum» Historiae Ruthenicae scriptores: exteri saeculi XVI. 1842 — 384 сторінок / С. 280
  47. ↑ «Домострой» Гл. 8. Как христианам врачеваться от болезней и от всяких страданий – и царям, и князьям, и всяких чинов людям. И священникам, и монахам, и всем христианам; Гл. 14. Как в дом свой приглашать священников и иноков для молитвы.
  48. ↑ С. 13, Гл. 8. Како врачеватися християномъ отъ болезней и отъ всякихъ скорбей, и царемъ, и княземъ и всякимъ чиновникомъ, и святительскому чину, и священническому и мнишескому, и всемъ християномъ | С. 142, Гл. 8. Как христианам врачеваться от болезней и от всяких страданий — и царям, и князьям, и всяких чинов людям, и священникам, и монахам, и всем христианам / С. 21, Гл. 14. Како священниковъ, и иноковъ, въ домъ свой призывати, и молитися | С. 150, Гл. 14. Как в дом свой приглашать священников и иноков для молитвы // Домострой (Древнерусский текст, Сильвестровская редакция и перевод. Приложения: «Из Измарагда» древнерусский текст и перевод; Статья В. В. Колесова «Домострой как памятник средневековой культуры»; Комментарий; Забытые слова столового обихода); ред. Л. А. Дмитриев; изд. подготовили: В. В. Колесов, В. В. Рождественская. — 3-е изд. СПб.: Наука, 2007. — 400 с., ил. — серия «Литературные памятники» РАН. — Тираж 2000 экз. — ISBN 978-5-02-025216-5
  49. ↑ Каптерев Н. Ф.[ru] Глава 3. Перенесение в Москву святыни с православного Востока / Характер отношений России к православному Востоку в XVI и XVII столетиях. — М.: типография Л. Ф. Снегирева, 1885. — С. 60. — 580 с.
  50. ↑ Желтов М. С.[ru] Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским / С.110 (*114) [Архівовано 5 серпня 2017 у Wayback Machine.] «Реликвии в Византии и Древней Руси. Письменные источники», ред. А. М. Лидов.[ru]: М. «Прогресс-Традиция», 2006. 440 с. ISBN 5-89826-275-Х
  51. ↑ Павел Алеппский Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] / Глава XV. Москва. — Чин омовения мощей в Великую пятницу. Чин плащаницы в Великую субботу.
  52. ↑ Филип Шафф Отношение Реформатской Церкви к мощам и связанными с ними чудесам [Архівовано 27 вересня 2019 у Wayback Machine.] Из книги «История христианской Церкви», том II, глава VIII, §§ 87,88.
  53. ↑ Чайковский А. Е. [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.], Капочкина Н. А., Кудрявцев М. С. — История религий: Учебное пособие. Глава 1. [Архівовано 21 серпня 2017 у Wayback Machine.] «Проявления фетишизма есть и теперь, например, культ святых мощей в христианстве»
  54. ↑ Кононенко Б. И. [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] — Большой толковый словарь по культурологии: Фетишизм [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  55. ↑ Погребение // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.): «Израильтяне, как и другие народы древнего Ближнего Востока, придавали огромное значение достойному погребению умершего. Библия неоднократно упоминает о страхе остаться непогребенным (Втор. 28:26 и др.)»
  56. ↑ Православная Богословская энциклопедия: Кладбище. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 21 серпня 2017.
  57. ↑ а б Кишеньковий словник атеїста. — К., 1978. — 263 с.
  58. ↑ Воспоминания Н. В. Линки «Всеукраинский музейный городок» [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.] / «ПОСЛЕДНИЕ ЧАСЫ… ДРЕВНЕГО МОНАСТЫРЯ ПРЕВРАТИЛИСЬ В ФАРС»: Создание на территории Киево-Печерской Лавры Всеукраинского музейного городка. 1926—1939 гг. // Альманах «Россия. XX век», 2012 год.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мощі&oldid=43609598