Машталір
Візни́к[1], розм. ку́чер[2] (нім. Kutscher, від Kutsche, «коч»), застарілі варіанти візни́ця[3], фу́рман[4] (пол. furman, нім. Fuhrmann), розм. хурман[5], машталі́р[6] — людина, яка править кінним екіпажем. Розташовується на передку, тримає в руках віжки.
Слово машталір походить через посередництво пол. masztalerz від сер.-в.-нім. ma(h)rstal («стайня»), до якого сходить також і слово «маршал» (первісно так звали королівських конюхів)[7].
У Російській імперії періоду кріпосного права панськими машталірами були частіше за все дворові. Царський візник, як видно з палацових записів, завжди бував із стольників; деякі з візниць згодом робилися наближеними царів і вельми знатними особами, як, наприклад, Борис Петрович Шереметєв[8].
У XVII столітті в Росії була встановлена ямська повинність — візництво на державній службі для поштових перевезень, перевезень чиновників і казенних вантажів; візники отримали назву ямщиків.
- ↑ Візник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Кучер // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Візниця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Фурман // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Хурман // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Машталір // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- ↑ Возница // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Машталір // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 942. — 1000 екз.