Ел Грін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ел Грін
англ. Al Green
Основна інформація
Повне ім'яангл. Albert Leornes Greene
Дата народження13 квітня 1946(1946-04-13)[1][2][…] (78 років)
Місце народженняФоррест-Сіті, Арканзас, США[4]
Роки активності1955 — тепер. час
ГромадянствоСША США
Національністьафроамериканці[5][4]
Професіїспівак, автор-виконавець, композитор, джазмен
Співацький голостенор і контратенор
Інструментигітара і вокал[d][6]
Жанрисоул і ритм-енд-блюз[6]
ЧленствоU.S.-Japan Caucusd[7]
ЛейблиBlue Note, A&M Records, Bell Records, Fat Possum Recordsd і Hi Records
Нагороди
algreenmusic.com
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грін.

Ел Грін (англ. Al Green; повне ім'я — Елберт Грін[8]) — американський співак, музикант, автор пісень, а також виконавець у стилі ритм-енд-блюз. Найбільше відомий за соул композиціями з початку 1970-их років: «Take Me to the River», «Tired of Being Alone», «I'm Still in Love with You», «Love and Happiness», а також піснею «Let's Stay Together»[9]. Ел Грін був включений в список найкращих співаків всіх часів за версією журналу Rolling Stone та посів 14 місце[10]. У 1995 доданий у Залу слави рок-н-ролу.

Виконавчий стиль Гріна склався під впливом релігійної музики госпел. Свої ритм-енд-блюзові виступу він оживляв імпровізованими вигуками і стогонами в манері Джеймса Брауна. Молодого співака зауважив власник лейблу Hi Records Віллі Мітчелл, який в 1969 року підписав з ним контракт на випуск декількох альбомів.

Такі бездоганні записи початку сімдесятих, як «Let's Stay Together» (1-е місце в США, премія «Греммі»), «Tired of Being Alone», «Take Me to the River» і ультрасучасна «Love and Happiness», виділялися на загальному тлі хітів минулих років економними пульсаціями ритму і еротичним жіночим бек-вокалом.

Рання творчість Гріна лягла в основу оновленого звучання ритм-енд-блюзу і вплинула на всіх його діячів, від Марвіна Гея і Прінса до Енні Леннокс і Джастіна Тімберлейка (який опублікував про свого кумира статтю в ювілейному випуску журналу Rolling Stone). Тим часом вже в 1976 році сам співак прийняв сан і перестав випускати записи на «грішні» теми. Причиною його звернення до Бога було самогубство його дівчини, яка перед тим, як звести рахунки з життям, вилила на співака, який перебував у ванній кімнаті, каструлю з киплячою кашею.

Хоча починаючи з середини 1970-х років Грін виконує традиційний госпел, інтерес до його творчості продовжує зберігатися. У проміжку між 1981 і 1989 роками він виграв вісім статуеток «Греммі», в 2002 році йому була присуджена ця нагорода за досягнення протягом всієї кар'єри, а в 1995 році його ім'я було занесене в Зал слави рок-н-ролу.

Ел Грін у 2008 році

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • Back Up Train (1967)
  • Green Is Blues (1969)
  • Al Green Gets Next to You (1971)
  • Let's Stay Together (1972)
  • I'm Still in Love with You (1972)
  • Call Me (1973)
  • Livin' for You (1973)
  • Al Green Explores Your Mind (1974)
  • Al Green Is Love (1975)
  • Greatest Hits (1975)
  • Full of Fire (1976)
  • Have a Good Time (1976)
  • The Belle Album (1977)
  • Truth n’ Time (1978)
  • The Lord Will Make a Way (1980)
  • Higher Plane (1982)
  • Precious Lord (1982)
  • I'll Rise Again (1983)
  • The Christmas Album (1983)
  • Trust in God (1984)
  • He is the Light (1985)
  • Soul Survivor (1987)
  • I Get Joy (1989)
  • From My Soul (1990)
  • Love Is Reality (1992)
  • Don't Look Back (1993)
  • Your Heart's in Good Hands (1995)
  • I Can't Stop (2003)
  • Everything's OK (2005)
  • Lay It Down (2008)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #123394961 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  4. ↑ а б Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  5. ↑ BlackPast.org — 2004.
  6. ↑ а б Montreux Jazz Festival Database
  7. ↑ https://usjapancaucus-castro.house.gov/members
  8. ↑ Writer, John W. Fountain, Tribune Staff. SILENT NO LONGER. chicagotribune.com (амер.). Архів оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 20 січня 2019.
  9. ↑ Al Green. Rock & Roll Hall of Fame (англ.). Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 січня 2019.
  10. ↑ Stone, Rolling; Stone, Rolling (3 грудня 2010). 100 Greatest Singers of All Time. Rolling Stone (амер.). Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 20 січня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ел_Грін&oldid=43345945