Джорджа Мелоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джорджа Мелоні
італ. Giorgia Meloni
Джорджа Мелоні
Джорджа Мелоні
Прем'єр-міністр Італії
Нині на посаді
На посаді з22 жовтня 2022
ПрезидентСерджо Матарелла
ПопередникМаріо Драґі
Лідер партії «Брати Італії»
Нині на посаді
На посаді з8 березня 2014
ПопередникІньяціо Ла Русса
Президент Альянсу консерваторів та реформістів у Європі
Нині на посаді
На посаді з29 вересня 2020
ПопередникЯн Захраділ
Міністр у справах молоді Італії
8 травня 2008 — 16 листопада 2011
ПрезидентДжорджо Наполітано
Прем'єр-міністрСільвіо Берлусконі
ПопередникДжованна Меландрі
НаступникАндреа Рікарді
Член Палати депутатів Італії
Нині на посаді
На посаді з28 квітня 2006
Народилася15 січня 1977(1977-01-15) (47 років)
Рим, Італія[1]
Відома якполітична діячка, журналістка
КраїнаІталія[1]
Політична партіяБрати Італії — Національний альянс
БатькоFrancesco Melonid[2]
Релігіякатолицтво[3]
Нагороди
орден Свободи Grand Cross of the Order of the White Rose of Finland
Підпис
giorgiameloni.it
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Джо́рджа Мело́ні (італ. Giorgia Meloni; нар. 15 січня 1977(1977-01-15), Рим, Італія) — італійська політична діячка, журналістка, перша в історії жінка на посаді голови Ради міністрів Італії з 22 жовтня 2022 року, колишній міністр у справах молоді в четвертому уряді Сільвіо Берлусконі (2008—2011). Член Палати депутатів Італії (з 2006) й голова партії «Брати Італії» (з 2014) та Альянсу європейських консерваторів і реформістів (з 2020 року).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Джорджа Мелоні народилася в Римі 15 січня 1977 року. Її батько, Франческо Мелоні, уродженець Сардинії, податковий консультант[4][5], покинув сім'ю, коли Мелоні було лише рік, і переїхав на Канарські острови. Вона відвідувала його там щороку до їхньої останньої зустрічі в 1989 році, яка призвела до суперечки й змусила її розірвати з ним контакт[6]. В інтерв'ю 2006 року Мелоні описала свого батька як переконаного комуніста[7]. Розлука з батьком, яку вона подолала через роки, значно сформувала її «бойовий» характер, за її власними твердженнями[6].

Її мати, Анна Параторе, походила із Сицилії й була пов'язана з неофашистським Італійським соціальним рухом (італ. Movimento Sociale Italiano), а згодом продовжила співпрацю з його наступницею, партією «Націоналістичний альянс»[8]. Під псевдонімом Джозі Белл її мати написала понад 140 романтичних романів[9].

У віці 15 років Мелоні приєдналася до молодіжної організації Італійського соціального руху під назвою Fronte della Gioventù[10]. Мелоні відвідувала середню школу з вивченням сучасних мов, яку закінчила з найкращими оцінками[11]. Під час навчання вона заснувала й організувала протестний рух під назвою «Gli Antenati» проти шкільної реформи, ініційованої християнсько-демократичним міністром освіти Розою Руссо Ерволіно (італ. Rosa Russo Iervolino). У 1996 році закінчила мовні курси в готельній школі[12]. За її власними твердженнями, працювала офіціанткою, барменом у нічному клубі Piper, нянею в родині телеведучого Фіорелло[13]. З 2006 року зареєстрована в Асоціації журналістів Лаціо[14].

Окрім італійської, Мелоні вільно володіє англійською, французькою та іспанською мовами[15]. У шлюбі з журналістом Андреа Джамбруно[16], з яким мають доньку[17]. Вона дотримується римо-католицької віри. Її сестра Аріанна одружена з Франческо Лоллобриджида, який був парламентським лідером партії «Брати Італії» з 2018 до 2022 року.[18] З жовтня 2022 року її зять обіймає посаду міністра сільського господарства в її кабінеті.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1996 році Мелоні було обрано до керівництва «Azione Studentesca», студентської організації партії «Alleanza Nazionale». З 1998 до 2002 року вона була членом провінційної ради Риму від своєї партії. У 2000 році очолила «Azione Giovane», молодіжну організацію партії «Національна ліга», а у 2004 році була обрана її першою жінкою-президентом[4].

На парламентських виборах в Італії у 2006 році була обрана до Палати депутатів у виборчому окрузі Лація. За пропозицією голови партії Джанфранко Фіні обіймала посаду віцепрезидента, ставши наймолодшим депутатом протягом 15-го законодавчого терміну (2006—2008 рр.). Після переобрання у 2008 році та перемоги правоцентристської коаліції Сільвіо Берлусконі «Popolo della Libertà» (PdL), вона обійняла посаду міністра молоді та спорту, ставши наймолодшим міністром в історії Італійської Республіки у віці 31 року. Після злиття «Alleanza Nazionale» та «Forza Italia» в PdL у 2009 році стала лідером їхньої молодіжної організації «Giovane Italia», яку очолювала до 2012 року.

У 2012 році разом з Іньяціо Ла Русса та Гвідо Крозетто Мелоні заснувала партію «Брати Італії» (італ. «Fratelli d'Italia», FdI) і була обрана її лідером у 2014 році. Щодо заснування FdI, Мелоні заявила, що праві були на межі зникнення наприкінці епохи Берлусконі, і вона та її колеги-співзасновники FdI не могли змиритися з думкою про те, що вони є поколінням, яке «вбило» правих в підручниках з історії. Вона хотіла зробити правих сильнішими, ніж будь-коли, і знову дати Італії патріотичний уряд.

На виборах до Європейського парламенту 2014 року Мелоні отримала 348 000 голосів, але її партія не змогла подолати 4 % бар'єр, необхідний для представництва в Європарламенті. На муніципальних виборах у Римі 2016 року вона балотувалася на посаду мера і посіла третє місце, отримавши 20,7 % голосів виборців. З вересня 2020 року Мелоні є президентом європейської партії «Європейські консерватори та реформісти» (ECR)[19]. На парламентських виборах 2022 року Мелоні очолила свою партію як головний кандидат. Партія стала явним переможцем, отримавши приблизно 26 % голосів, значно випередивши інші партії[20].

Голова Ради міністрів

[ред. | ред. код]
Мелоні з Маттео Сальвіні, Сільвіо Берлусконі та іншими представниками правоцентристської коаліції в Квіринальському палаці (2022)

20 жовтня президент Серджо Маттарелла розпочав переговори з політичними партіями про формування нового уряду. Наступного дня він запросив Мелоні до Квіринальського палацу і попросив її сформувати новий уряд[21]. Вона прийняла запрошення і того ж дня оголосила склад свого кабінету, який було офіційно приведено до присяги 22 жовтня. Вона є першою жінкою, яка очолила італійський уряд. На цій посаді вона продовжує використовувати титул «il presidente del consiglio» (дослівно «Президент Ради міністрів») і прямо заявила, що не хоче, щоб її називали «la Presidente», хоча мовне товариство Accademia della Crusca підтвердило, що це можливо. Це рішення викликало критику з боку лівих кіл щодо невикористання гендерно-нейтральної мови[22]. На думку Frankfurter Allgemeine Zeitung, це був свідомо обраний символічний акт, щоб підкреслити важливість посади з усією її історичною вагою, а не зосереджуватися на особі, яка тимчасово обіймає цю посаду, та її статі[23].

У своїй інавгураційній промові в Палаті депутатів італійського парламенту Мелоні відмежувалася від фашизму і назвала італійські расові закони 1938 року «найнижчою точкою в італійській історії, ганьбою, яку італійський народ повинен нести вічно»[24]. Вона також оголосила про намір домогтися відновлення стандартів автономії Південного Тіролю, що призвело до суперечки з Австрією в ООН в 1992 році. Політичні оглядачі розцінили це як спробу переконати парламентарів неіталійських меншин у Південно-тірольській народній партії (SVP) утриматися від вотуму довіри. Міністр закордонних справ в уряді Мелоні Антоніо Таяні написав у Твіттері своєму австрійському колезі Александру Шалленбергу, висловивши готовність до співпраці у цьому питанні[25].

У листопаді 2022 року між Мелоні та президентом Франції Еммануелем Макроном виник конфлікт щодо міграції та середземноморського маршруту до ЄС, її причин, а також прийому та розподілу біженців у контексті європейської міграційної політики. Зрештою це призвело до компромісної пропозиції Європейської комісії[26]. Водночас у соціальних мережах стало вірусним відео 2019 року, у якому Мелоні критикує сучасний французький колоніалізм у державах Західної Африки, де значну роль відіграє західноафриканський франк як інструмент експлуатації та причина міграції.

У вересні 2022 року вона заявила, що анексія Росією чотирьох частково окупованих областей на південному сході України не має "жодної юридичної та політичної цінності"[27]

У грудні 2022 року журнал Forbes включив Мелоні до списку найвпливовіших жінок у світі, помістивши її на сьому позицію.[28]

Мелоні з президентом України Володимиром Зеленським 21 лютого 2023 року

Хоча Сільвіо Берлусконі та Маттео Сальвіні, лідери партій-партнерів по коаліції, мали тісні зв'язки з президентом Росії Володимиром Путіним, уряд Мелоні підтримує Україну у війні проти Росії. Як прем'єр-міністр, Мелоні продовжила зовнішню допомогу Україні, розпочату попереднім урядом на чолі з Маріо Драґі. Вона також висловила підтримку наданню Україні статусу кандидата на членство в ЄС[29].

Політичні переконання

[ред. | ред. код]

Серед її політичних позицій можна відзначити:

  • Пропозиція не притягувати до відповідальності за катування, стверджуючи, що це заважає офіцерам виконувати свою роботу.[30]
  • Пропозиція скасувати закон Манчіно (італ. Legge Mancino), спрямований на боротьбу з дискримінаційними діями та проявами на расовому, етнічному та релігійному ґрунті.[31]
  • Виступ проти одностатевих шлюбів, усиновлення для одностатевих пар та заходів щодо боротьби та запобігання гомофобії та трансфобії.[32][33]
  • Опозиція до неєвропейської імміграції, пропозиція морської блокади Середземного моря та зведення стін на національних кордонах.[34][35]
  • Пропозиція криміналізувати ісламський фундаменталізм, заборона на носіння певних видів ісламських чадр мусульманськими жінками і проповідь імамів іншими мовами, окрім італійської.[36][37]
  • Опозиція до легалізації евтаназії, канабісу та сурогатного материнства.[38]
  • Виступає проти курсів статевого виховання в початкових школах і гендерних досліджень, стверджуючи, що вони можуть дати молодим людям хибне уявлення про їхню сексуальну ідентичність.[39][40]
  • Підтримує політику, спрямовану на підвищення народжуваності та розвиток економічної інфраструктури, пов'язаної з морем.[41]
  • Виступає за прямі вибори президента республіки та конституційну реформу в президентському напрямку.[42]
  • На міжнародній арені має позитивні відносини з різними європейськими правими та ультраправими політиками і займає проатлантичну позицію, висловлюючи повне засудження російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року.[43]
  • Після заяв Емманюеля Макрона про відправку війська у Україну виступила проти щоб країни Європи відправляли війська вважає що призведе до ескалації , але на даний момент переговори з Володимиром Путіним вважає марними.[44]

Мелоні і фашизм

[ред. | ред. код]

Джорджа Мелоні та її партія Брати Італії відомі своїми суперечливими заявами та зв'язками з неофашистською ідеологічною доктриною.[45]

У 1996 році в інтерв'ю французському телеканалу Soir 3[en] вона назвала італійського фашистського диктатора Беніто Муссоліні, що звинувачується багатьма істориками у багатьох воєнних злочинах,[46][47] підписував антиєврейські та расистські закони[en],[48][49][50][51], здійснив агресивний напад на Ефіопію[52] та брав участь у агресивному нападі на Радянський Союз і окупації територій України і РРФСР[53] «хорошим політиком, який все робив для Італії» та найкращім політиком за останні 50 років.[54][55][56][57][58][59]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Мелоні — палка прихильниця фентезі, зокрема «Володаря перснів» Джона Р. Р. Толкіна. Бувши молодіжним активістом Італійського соціального руху (MSI), вона відвідала фестиваль Camp Hobbit і співала разом з ультраправою фолкгрупою Compagnia dell'Anello, названою на честь Братства Персня. Пізніше вона назвала свою політичну конференцію Atreju, на честь героя роману «Нескінченна історія».[60] Мелоні в інтерв'ю The New York Times: «Я думаю, що Толкін міг би краще за нас сказати, у що вірять консерватори.»[61]

Окрім Толкіна, вона захоплюється британським консервативним філософом Роджером Скрутоном і сказала: «Якби я була британкою, я була б торі.»[62]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Catalog of the German National Library
  2. ↑ https://lespresso.it/c/politica/2022/12/2/giorgia-meloni-il-teatro-nel-sangue-ecco-chi-erano-i-nonni-della-premier/38532
  3. ↑ Meloni, non sempre condivido idee Papa — ANSA, 2020.
  4. ↑ а б Biografia di Giorgia Meloni. www.cinquantamila.it (італ.). Процитовано 28 липня 2023.
  5. ↑ Giorgia Meloni: biografia e curriculum, studi laurea carriera politica. The Italian Times (it-IT) . 6 березня 2020. Процитовано 28 липня 2023.
  6. ↑ а б Nast, Condé (26 вересня 2022). Chi è Giorgia Meloni, la donna che guiderà l'Italia. Vanity Fair Italia (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  7. ↑ Giorgia Meloni. Interviste (it-IT) . 7 грудня 2006. Процитовано 28 липня 2023.
  8. ↑ Giorgia Meloni nel 1996 a 19 anni: "Mussolini è stato un buon politico, il migliore degli ultimi 50 anni". La Stampa (італ.). 16 серпня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  9. ↑ Carnevale, Lucrezia (27 липня 2022). Anna Paratore, chi è la madre di Giorgia Meloni? Età, marito, figli, lavoro, scrittrice, libri, romanzi, FOTO, Instagram. DonnaPOP (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  10. ↑ Candidati, VSE19/Gruppo (5 вересня 2019). Verso le Europee: i capilista. Corriere del Veneto (італ.). Процитовано 28 липня 2023.
  11. ↑ Esposito, Domenico (8 серпня 2020). Giorgia Meloni, la nuova stella della destra italiana. Gente d'Italia (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  12. ↑ Governo Italiano - Biografia del ministro Giorgia Meloni. www.sitiarcheologici.palazzochigi.it. Процитовано 28 липня 2023.
  13. ↑ Guerzoni, Monica (17 січня 2013). Giorgia Meloni : «Io militante ventenne e i Lego con la figlia di Fiorello». Corriere della Sera (італ.). Процитовано 28 липня 2023.
  14. ↑ Ordine dei Giornalisti del Lazio. albo.odg.roma.it. Процитовано 28 липня 2023.
  15. ↑ Rome, Tom Kington. My win can help Spanish right triumph, says Giorgia Meloni (англ.). ISSN 0140-0460. Процитовано 24 березня 2023.
  16. ↑ politica, Redazione (16 вересня 2016). Ginevra, “sorellina d’Italia”: è nata la bambina di Giorgia Meloni. Corriere della Sera (італ.). Процитовано 24 березня 2023.
  17. ↑ Andrea Giambruno, chi è il compagno di Giorgia Meloni: dopo la vittoria di FdI lei lo ringrazia dal palco. la Repubblica (італ.). 26 вересня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  18. ↑ Califano, Vito (27 вересня 2022). Chi è Francesco Lollobrigida, cognato di Giorgia Meloni e big di Fratelli d'Italia: il nipote di Gina pronto per il governo. Il Riformista (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  19. ↑ PRESS RELEASE: ECR PARTY ELECTS NEW PRESIDENCY | ECR Party. web.archive.org. 4 грудня 2021. Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 28 липня 2023.
  20. ↑ Giorgia Meloni: Italy's far-right wins election and vows to govern for all. BBC News (брит.). 25 вересня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  21. ↑ NACHRICHTEN, n-tv. Mattarella macht Meloni zur Ministerpräsidentin. n-tv.de (нім.). Процитовано 28 липня 2023.
  22. ↑ Meloni will mit männlichem Titel angesprochen werden. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 28 липня 2023.
  23. ↑ Matthias Rüb, Der weibliche Präsident, In: Frankfurter Allgemeine Zeitung vom 26. Oktober 2022
  24. ↑ Roma, Hitframe, Agenzia Web-. Meloni: “Le leggi razziali del 1938 il punto più basso della storia italiana”. Dureghello: “Intervento significativo”. Shalom. Процитовано 28 липня 2023.
  25. ↑ red, ORF at/Agenturen (25 жовтня 2022). Meloni für Wiederherstellung Südtiroler Autonomiestandards. news.ORF.at (нім.). Процитовано 28 липня 2023.
  26. ↑ Kelnberger, Josef (21 листопада 2022). EU und Bootsflüchtlinge: Eine Brücke zwischen Meloni und Macron. Süddeutsche.de (нім.). Процитовано 28 липня 2023.
  27. ↑ Italy's Meloni: Russia's annexations have 'no legal, political value'. www.aa.com.tr. Процитовано 25 жовтня 2023.
  28. ↑ Forbes.it (6 грудня 2022). Ursula von der Leyen, Giorgia Meloni, Rihanna: chi sono le 100 donne più potenti del mondo. Forbes Italia (it-IT) . Процитовано 25 жовтня 2023.
  29. ↑ Pompl, Moritz. Herzlicher Empfang für ukrainischen Präsidenten Selenskyj in Rom. tagesschau.de (нім.). Процитовано 28 липня 2023.
  30. ↑ https://www.facebook.com/anna.ditta.7 (12 липня 2018). Giorgia Meloni (FdI): "Il reato di tortura impedisce agli agenti di fare il proprio lavoro". TPI (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  31. ↑ ASI, Redazione (4 серпня 2018). Legge. Mancino, Meloni: "FDI favorevole ad abrogazione. Condividiamo parole Ministro Fontana". Agenzia Stampa Italia (it-it) . Процитовано 28 липня 2023.
  32. ↑ Cardoni, Aldo (26 травня 2015). Unioni civili, Meloni: No a matrimonio tra persone stesso sesso e adozioni gay... Fratelli d'Italia (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  33. ↑ Jakhnagiev, di Agenzia Vista Alexander (16 липня 2020). "Gli omosessuali in Italia? Non sono discriminati": Meloni e Salvini in piazza contro la legge sull'omofobia minimizzano le aggressioni - Il Fatto Quotidiano. Процитовано 28 липня 2023.
  34. ↑ Meloni e Salvini sbagliano su Ius soli e cittadinanza automatica. www.agi.it. Процитовано 28 липня 2023.
  35. ↑ Giorgia Meloni dice che sui migranti ha ragione la Polonia. Il Post. 30 вересня 2020. Процитовано 28 липня 2023.
  36. ↑ Il reato di integralismo islamico è un perfetto esercizio di demagogia. Fanpage (італ.). Процитовано 28 липня 2023.
  37. ↑ Luigi (27 квітня 2019). La Meloni a Marsciano partecipa al flash mob contro la Moschea. Quotidiano Dell'Umbria (it-IT) . Процитовано 28 липня 2023.
  38. ↑ Adnkronos (13 грудня 2020). Cannabis, Meloni: "Allibiti da sentenza Cassazione". Adnkronos. Процитовано 28 липня 2023.
  39. ↑ Il Nuovo Governo Italiano Rappresenta una Sfida ai Diritti Umani. Human Rights Watch (італ.). 29 вересня 2022. Процитовано 28 липня 2023.
  40. ↑ Teoria gender, l'ira della Giannini: "Basta con questa truffa culturale, pronti a denunciare". la Repubblica (італ.). 16 вересня 2015. Процитовано 28 липня 2023.
  41. ↑ Online, Redazione (26 січня 2018). Giorgia Meloni: «Asili nido gratis, aperti fino alla sera». Corriere della Sera (італ.). Процитовано 28 липня 2023.
  42. ↑ Atti presentati in Parlamento da On. Giorgia MELONI - OpenParlamento. parlamento18.openpolis.it. Процитовано 28 липня 2023.
  43. ↑ Meloni: "L'annessione russa non ha valore, Putin minaccia". Kiev: "Grazie per la posizione chiara" | ANSA.it. www.ansa.it. Процитовано 28 липня 2023.
  44. ↑ "Може стати приводом для ескалації": прем'єрка Італії виступила проти відправлення військ до України. ТСН.ua (укр.). 19 березня 2024. Процитовано 19 березня 2024.
  45. ↑ Bastasin, Carlo (26 August 2022). What happens if right-wing Giorgia Meloni wins Italy's elections?. Brookings. Архів оригіналу за 18 September 2022. Процитовано 21 September 2022.
  46. ↑ Ali Abdullatif Ahmida (2006). When the Subaltern Speak: Memory of Genocide in Colonial Libya 1929 to 1933. Italian Studies. 61 (2): 175—190. doi:10.1179/007516306X142924. S2CID 161690236.
  47. ↑ Grand, Alexander de "Mussolini's Follies: Fascism in Its Imperial and Racist Phase, 1935–1940" pp. 127–47 from Contemporary European History, Volume 13, No. 2, May 2004.
  48. ↑ Adler, Franklin H. (Fall 2013). Berman, Russell (ред.). Italian Jews and Fascism. Telos. Т. 164. Telos Press Publishing. ISSN 0090-6514. Архів оригіналу за 30 March 2014. Процитовано 15 May 2022.
  49. ↑ Shinn, Christopher A. (2019) [2016]. Inside the Italian Empire: Colonial Africa, Race Wars, and the ‘Southern Question’. У Kirkland, Ewan (ред.). Shades of Whiteness. Leiden, Boston: Brill Publishers. с. 35—51. doi:10.1163/9781848883833_005. ISBN 978-1-84888-383-3. S2CID 201401541.
  50. ↑ Gentile, Emilio (2004). Fascism in Power: The Totalitarian Experiment. У Griffin, Roger; Feldman, Matthew (ред.). Fascism: Critical Concepts in Political Science. Т. IV (вид. 1st). London and New York: Routledge. с. 44—45. ISBN 9780415290159.
  51. ↑ Negash, Tekeste (1997). Introduction: The legacy of Italian colonialism. Eritrea and Ethiopia: The Federal Experience. Uppsala: Nordiska Afrikainstitutet. с. 13—17. ISBN 978-91-7106-406-6. OCLC 1122565258.
  52. ↑ Barker, A. J. (1971). Rape of Ethiopia, 1936. New York: Ballantine Books. с. 33. ISBN 978-0-345-02462-6.
  53. ↑ Robert Kirchubel (2013). Operation Barbarossa: The German Invasion of Soviet Russia (PDF). с. 85—86, 330. ISBN 9781472804716.
  54. ↑ Branchereau, Gael; Ritchie, Alice (26 September 2022). Italy's Giorgia Meloni: From teen activist who praised Mussolini to brink of power. Times of Israel. Архів оригіналу за 27 September 2022. Процитовано 30 September 2022.
  55. ↑ 1996 : Giorgia Meloni "Mussolini était un bon politicien". YouTube. 23 September 2022.
  56. ↑ Squires, Nick (19 June 2021). Giorgia Meloni: heiress to Italy's fascists to become the country's first female leader. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 26 September 2022. Процитовано 28 September 2022. Updated 26 September 2022
  57. ↑ Meloni: Italy's far-right 'Christian mother' on brink of power. Radio France Internationale. 21 September 2022. Архів оригіналу за 25 September 2022. Процитовано 21 September 2022.
  58. ↑ Serhan, Yasmeen (22 September 2022). Italy Is Getting Its First Female Leader—A Polished Far-Right Firebrand. Time. Архів оригіналу за 27 September 2022. Процитовано 28 September 2022.
  59. ↑ Meloni a 19 anni: 'Mussolini? Un buon politico'. Il video fa il giro della rete [Мелоні у 19 років: «Муссоліні? Хороший політик.» Відео набирає популярність.]. Dire (італ.). 17 August 2022. Архів оригіналу за 29 August 2022. Процитовано 21 September 2022.
  60. ↑ Horowitz, Jason (21 вересня 2022). Hobbits and the Hard Right: How Fantasy Inspires Italy’s Potential New Leader. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 24 березня 2023.
  61. ↑ Inspired by Tolkien, Meloni is on a quest for Italy’s ‘ring of power’. France 24 (англ.). 25 вересня 2022. Процитовано 24 березня 2023.
  62. ↑ Farrell, Nicholas (27 вересня 2022). It is absurd to call Giorgia Meloni 'far-Right'. The Telegraph (брит.). ISSN 0307-1235. Процитовано 24 березня 2023.

Література

[ред. | ред. код]
  • Francesco Boezi, Fenomeno Meloni. Viaggio nella «generazione Atreju», Verona, Gondolin, 2020, ISBN 978-88-98647767.(італ.)
  • Francesco Giubilei, Giorgia Meloni. La rivoluzione dei conservatori, Roma-Cesena, Giubilei Regnani, 2020, ISBN 978-88-98620821.(італ.)
  • Gerhard Feldbauer: Giorgia Meloni und der italienische Faschismus. Köln: Papyrossa, 2023; ISBN 978-3-89438-804-1.(нім.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Джорджа Мелоні
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джорджа_Мелоні&oldid=43809297