Ваянг
Ваянг (яван. ꦮꦪꦁ, трансліт. wayang, ꦫꦶꦁꦒꦶꦠ꧀, ringgit) — традиційна форма лялькового театру, що походить з індонезійського острова Ява[1][2][3]. Ваянг означає як драматичну виставу та іноді й саму шкіряну ляльку[4]. Вистави лялькового театру ваянг відбуваються у супроводі оркестру гамелан.
Спочатку драматичні історії зображували місцеві сакральні релігійні цінності яванізму, але згодом до них було включено кілька чужих міфологій з індуїзму (наприклад, епізоди з епосів Рамаяна та Магабгарата, найвідоміших у балійському індуїзмі), ісламізму, а також християнських релігійних джерел[2][5][6]. Даланг — лялькар у виставах ваянгу, який традиційно грає ваянг у шоу-ритуалах з опівночі до світанку (глядачі спостерігають виставу з обох боків екрана)[2][5].
Вистави ваянг досі дуже популярні серед індонезійців, особливо на островах Ява та Балі. Вистави ваянг зазвичай проводяться під час певних ритуалів, церемоній, подій і навіть на туристичних пам'ятках[7], наприклад на святкування Дня незалежності, ювілеїв муніципалітетів і компаній, днів народження тощо.
7 листопада 2003 року ЮНЕСКО включила ваянг — пласку шкіряну ляльку для тіньової вистави (ваянг-куліт), пласку дерев'яну ляльку (ваянг-клітік) та об'ємну дерев'яну ляльку (ваянг-голек) — до переліку шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства[8][1]. В обмін на визнання ЮНЕСКО закликала індонезійців зберігати цю традицію[9].
«Куліт» означає «шкіра» і посилається на шкіряну конструкцію ляльок, що підтримуються ручками з рогу буйвола. Сюжети зазвичай черпаються з індуїстських епосів Рамаяна та Магабгарата[10]. Глядачі бачать лише тінь ляльок на екрані. Історично тіні від масляної лампи відкидалися на бавовняну тканину. Сьогодні джерелом світла найчастіше є галогенні електричні лампи, тоді як на Балі досі використовують традиційне вогняне освітлення.
У яванському ваянг існує ціла родина з чотирьох персонажів — пунокаван. Їх іноді називають «слугами-блазнями», оскільки вони зазвичай супроводжують героя історії та надають гумористичні та філософські інтермедії. Семар — бог кохання, який погодився жити на землі, щоб допомагати людям. Він має трьох синів: Гаренг (старший), Петрук (середній) і Багонг (наймолодший). Ці персонажі не належать до індуїстського епосу, а були додані пізніше[11].
Самі лялькові фігурки варіюються від регіону до регіону. Стиль ляльок з Центральної Яви, міст Суракарта (Соло) та Джок'якарта є найвідомішим й найпоширенішим для наслідування. Регіональні стилі тіньових ляльок також можна знайти на Західній Яві, у Чиребоні, Семарангу та на Східній Яві.
- Приклади ляльок ваянг-куліт
-
-
Гхатоткача, колекція Музею тропіків, Індонезія, до 1914 -
Вібхішана, колекція Музею тропіків, Індонезія, до 1933 -
Принцеса Сіта, колекція Музею тропіків, Індонезія, до 1983 -
Юдхіштхіра, колекція Музею тропіків, Індонезія, до 1914 -
Принцеса Тарі, колекція Музею тропіків, Індонезія, до 1934
- ↑ а б Wayang puppet theatre. UNESCO Intangible Cultural Heritage (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ а б в Wayang. Shadow Puppetry, Folklore & Mythology. Encyclopædia Britannica (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Wayang. Merriam-Webster (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Siyuan Liu (2016). Routledge Handbook of Asian Theatre. Routledge. с. 72—81. ISBN 978-1-317-27886-3.
- ↑ а б Don Rubin; Chua Soo Pong; Ravi Chaturvedi та ін. (2001). The World Encyclopedia of Contemporary Theatre: Asia/Pacific. Taylor & Francis. с. 184—186. ISBN 978-0-415-26087-9.
- ↑ Yves Bonnefoy (1993). Asian Mythologies. University of Chicago Press. с. 162. ISBN 978-0-226-06456-7.
- ↑ Balih (12 червня 2020). Wayang Seni Ritual, Dulu Dimainkan oleh Saman. Balihbalihan (індонез.). Процитовано 16 лютого 2025.
- ↑ Indonesian Wayang: Masterpiece of human oral heritage, out of the shadows. Independent Observer (англ.). 11 січня 2018.
- ↑ Solichin (2012). Wayang Indonesia: a Masterpiece of the Oral and Intangible Heritage of Humanity (англ.). ISBN 978-602-98956-2-9.
- ↑ Sumarsam (15 грудня 1995). Gamelan: Cultural Interaction and Musical Development in Central Java. University of Chicago Press. с. 30. ISBN 978-0-226-78011-5.
- ↑ Eckersley, Mark (2009). Drama from the Rim: Asian Pacific Drama Book (англ.). Drama Victoria. с. 15. ISBN 978-0-9585239-1-2.
- Wayang: The Traditional Puppetry and Drama of Indonesia. UNESCO (англ.). Inscriptions on the Intangible Heritage Lists. 2008.
- Pertunjukan Wayang Kulit (Тіньова лялькова вистава). UNESCO (англ.). Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. 2007.
|
Це незавершена стаття про театр. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |