Цікаво, в який би спосіб відреагувало шановне товариство, якби, для прикладу, Рамзан Ахмадович Кадиров ні сіло ні впало почав би зненацька розповідати про те, як «братня Україна» «воює за Незалежність», і про те, як його народ образив котрийсь «ефесбешник». Скільки грамів щирості й відсотків людяності наміряли би фахівці у такому крутому його геополітичному розвороті?

Чи насправді йшлося б тоді не про щире каяття та докори сумління того, хто ще учора був Путіну за рідного «сина», а про банальне банкрутство нехитрої бухгалтерії падишаха, на утримання стаєнь і гаремів котрого у Москви останнім часом зі зрозумілих причин забракло грошей?
«Забери спочатку з окупованих районів українського Донбасу своїх «гібридів», – відповіли би йому скептики. – А тоді вже поговоримо».
«Донбас... Донбас… Буде вам ваш Донбас, – натомість, почав би виправдовувати себе Рамзан Ахмадович. – Мені цей... Мені гроші зараз конче потрібні, попросіть за мене на Заході. І на Сході. Й теж долучайтеся, не соромтеся. Розкуповуйте не гіршу за іноземні аналоги конкурентоздатну продукцію нашої республіки. І на курорти наші ласкаво запрошуємо».
Аби уявний діалог подібного плану не видавався химерним маренням з жанру альтернативної історії замініть, будь ласка, Кадирова Р. А. на Лукашенка О. Г. Нічого не нагадує? Розкіш ханського палацу... Стайні з елітними зразками німецького та японського автопрому... Гареми з чуйними медсестрами та гнучкими артистками цирку. І врешті, багатостраждальний Донбас, де проти української армії найманців з лукашенківських формувань воює не менша кількість, ніж із кадировських. Свідчать про присутність громадян РБ у складі російсько-терористичних формувань, до речі, не українські дані, а суто бєларуські та російські. У нас про це, за винятком одного-єдиного кримінального провадження Луганської обласної прокуратури, розповідати не прийнято.
Утім, розчулених останнім виступом Лукашенка ентузіастів це не зупиняє. Не дивує їх і те, що запевнення від Олександра Григоровича у виключно добросусідських взаєминах і спільній долі постраждалих від великомосковитського шовінізму народів з’явилися акурат після сенсаційного «витоку» сценарію російських військових навчань «Захід-2017», за яким «зелені чоловічки» вже влітку цього року відпрацьовуватимуть у бєларуських лісах ймовірний удар по НАТОвській Польщі, після чого залишаться гостювати на невизначений термін, таким чином 1) окупувавши норовливу республіку та 2) забезпечивши собі додатковий і, варто зауважити, достатньо істотний чинник впливу на Україну, що, з огляду на нову тепер уже російсько-бєларуську загрозу, змушена буде вдатися до такого не надто популярного серед населення кроку, як нова мобілізація військовозобов’язаних.

«Горинич». Він же – громадянин Бєларусі, мешканець Волковиська Олександр Агренич

Як за таких обставин чинитимуть оборонні та правоохоронні відомства Республіки Бєларусь (РБ)? Згідно з цими ж даними, лише частина з них радо підтримає «визволителів». А Лукашенко?... На цьому загадковий інформаційний «витік» обривається. Мовляв, здогадайтеся самі, шановні, хіба ж ви знаєте звички цього Фігаро (чи то пак, Флюгеро) пострадянської геополітики. Сьогодні він тут, завтра там. Зараз із тими, потім із цими.
Не виключно, що наразі йдеться про ще одну інформаційну спецоперацію оточення Лукашенка, представники якого в такий спосіб мають намір забезпечити собі вигідні позиції під час подальших, цілком неминучих перемовин із Заходом. Відхід від 100%-го російського енерго- й ресурсозабезпечення РБ є слушним та закономірним, хіба що незмінна вимога очільника Бєларусі щодо особистих гарантій для себе та своєї родини в комплекті з нажитими важкою колгоспною працею семизначними капіталами цього разу виглядають ще більш неприродно. І, будемо відвертими, поки що у цьому раунді нової-старої гри «останнього диктатора Європи» «братній» Україні він відводить роль заручниці. Так само, до речі, як і Бєларусі, котра, за великим рахунком, його ніколи не цікавила. Точніше, цікавила але трохи по-своєму, лишень в інтересах заснованої ним правлячої династії.
Працює обрана ним тактика? Досі працює. Варто лише порівняти обсяг знятих з Лукашенка санкцій з тим, яким чином він виконує «програму мінімум» щодо ринкової економіки – багатопартійності – вільних виборів – свободи слова тощо. Та що там вибори, зараз у Східній Європі в тренді війна і російська агресія, а такому віртуозу, як довічний правитель РБ, який ще вчора непогано заробляв на «захисті» Росії від НАТО та «націоналістів», тільки цього й бракувало. Діє він впевнено, рішуче, з відчуттям смаку і відмінним знанням справи. Точно так, як Кадиров в очах РФ «оберігає» її громадян від «екстремістів», а в очах арабських шейхів – захищає ідеали ісламу на Кавказі.

Білоруси у складі «ДНР»/»ЛНР»

Прокуратура Луганщини нещодавно розпочала процесуальне керівництво в кримінальному провадженні за фактом участі громадянина Бєларусі в збройному формуванні під час бойових дій у зоні АТО. Попався хлопець на тому, що нахвалявся своїми походеньками у складі незаконних збройних формувань. Тепер ним займається СБУ.
Росдержпропаганда каже про 700-800 бєларуських найманців у складі російсько-терористичних військ, опозиціонери називають цифру 4000. Попри це, ніхто з них, на відміну від небагатьох проукраїнських добровольців, у себе вдома не переслідується. Щоправда, ховають «іхтамнєтов» у РБ потайки. Усе один в один як у кадировській Чечні.
За словами лейтенанта МВС Республіки Бєларусь Михайла Куцька з Гродного, котрий викрив вербувальний пункт безпосередньо в одній з в/ч свого обласного центру, поповнення лав бойовиків мешканцями РБ відбувається на постійній основі. Ця гучна заява коштувала лейтенантові особистої свободи. Наразі його неправомірно утримують у СІЗО за підозрою в отриманні хабара. Перед цим, звісно ж, безпосереднє керівництво його попереджало: не лізь туди, Михасю, не чіпай, не руш, там на горі усе знають, про все давно домовлено, отже, так треба. Ще б пак! Спецслужби Лукашенка почуваються зараз у своїй країні ще комфортніше, ніж ніколись «Штазі» у НДР. Плюс – над ними є ще пов’язаний з родинним кланом голови держави Оперативно-аналітичний центр (ОАЦ), підпорядкований старшому синові президента.
А тут – цілий вербувальний пункт при гарнізоні. На постійній основі... Невже це самостійна ініціатива окремих полковників? Настільки недбало законспірована, що її ось так запросто узяв та викрив молоденький лейтенантик?
Їдуть туди – на Донбас – білоруські військові спеціалісти теж без жодного остраху бути притягненими до відповідальності. Й не раз їдуть, й не два. На постійній основі, це так... І це – в лукашенківський Бєларусі, де компетентні органи знають усе про всіх, де дискотеки працюють до 21.00, а кав’ярні – до 20.00, інакше працівники міліції приходять та вимикають світло. Де заїжджий місіонер, якщо його ще пропустять через спільний кордон Союзної держави Росії та Бєларусі, спершу має показати тексти своїх виступів уповноваженим товаришам, і навіть у випадку отримання необхідного дозволу на його лекціях обов’язково буде присутня «особа у цивільному» з копією текстів виступів в одній руці та олівцем – в іншій (слідкуватиме, чи не відхиляється той від попередньо погоджених висловів), а неподалік, у цьому ж приміщенні, стоятиме ще й кілька хвацьких молодих міліціонерів (готових затримувати іноземного гостя чи будь-кого іншого, це вже кого офіцер попросить; наприклад, питання хтось поставить не те, або ж замість питання одразу дасть свою політично неправильну відповідь).
Знають ці компетентні й про те, що найманців-лукашистів у складі проросійських терористичних організацій «ДНР»/»ЛНР» номінально координує зек із п’ятьма судимостями (вбивство, крадіжки, шахрайство) «Горинич». Він же – громадянин Бєларусі, мешканець Волковиська Олександр Агренич, 1979 року народження. Строкову службу наприкінці 90-х проходив у зенітно-ракетних військах у тому ж Гродні. Вісім років провів в ув’язненні... Каже, що воює з українцями з власної волі, про свої зв’язки з Управлінням військової контррозвідки КДБ РБ нічого не каже. Але між Донецьком та Горлівкою зі своїм загоном, в якому білорусів десь осіб 40, «працює» виключно по лінії російської ГРУ: виявляє та протидіє українським ДРГ.

Навіки разом?

Чи навіки окремо?

Певна річ, протистояння з Бєларуссю нам не потрібне, тим більше, за умов стрімкого загострення «гарячої» фази конфлікту з росіянами, і Лукашенко по той бік кордону завжди краще, ніж Путін по цей. Однак, байдужість до стану справ всередині нашого північного сусіда (прохання не плутати зі східним) поступово починає вилазити нам боком.
Так, так. Йдеться, насамперед, про байдужість, і ні про що інше. Навряд чи хтось стане заперечувати:
– повну відсутність в Україні майданчиків для обговорення внутрішньої та зовнішньої політики влади РБ;
– непредставленість у Києві, Львові, Одесі тощо білоруської політичної еміграції, редакцій, орієнтованих на співпрацю з Україною білоруських сайтів, газет, телеканалів, а також вишів у вигнанні чи дослідницьких центрів;
– наявне у наших інтелектуальних еліт небажання розповідати про цю країну, подібне до того, як колись на Заході нас почали вперто зараховувати до Росії;
– відмову українських політичних партій та рухів від взаємодії з білоруськими колегами.
Чомусь білоруси стали нам нецікаві, ми про них не поінформовані, що не можна сказати про Москву, про Варшаву, про Вільнюс, про Ригу, навіть про Стокгольм, традиційно добре обізнаний щодо стану справ у Балтійському регіоні. Звідси неминуче плодяться неймовірні стереотипи про безмежний рівень довіри до Бацьки, про нежиттєздатність білоруської мови, про низьку етнічну й національну самоідентифікацію у 10-мільйонного білоруського народу, про виключно «російську», не європейську та якусь геть «червоно-партизанську» його історію, про стабільну стабільність у Республіці Стабільності, таку стабільну, що там ще тисячу років буде все стабільно та ін.Найголовнішим та найнебезпечнішим українським стереотипом щодо Бєларусі стає ж уявлення про те, що ми, нібито, не здатні впливати на можливість змін у цій сусідній нам країні, в якої найдовший кордон саме з нами, і лиха спільного більше, ніж Чорнобиль та Путін, і історія подібна, і культура, і мова. Білоруська та словацька – рідні сестри нашої солов’їної, стверджують учені.
Й лише ми, українці, найкраще зрозуміємо білорусів. У нашій історії не було військових конфліктів, навпаки, білоруси завжди йшли до нас козакувати, записувалися на Січ, приставали до полків українських гетьманів. Ні ми їх, ні вони нас ніколи не поневолювали.
Бєларусі потрібна Україна, а Україні потрібна Бєларусь. Велика, красива, здорова, доброзичлива, заможна. З новим передбачуваним президентом та вільним, самостійно мислячим, чистим, привітним, забезпеченим народом.

17 березня 2014, 19:05