Перейти до вмісту

China Times

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

 

China times
Країна  Тайвань
Мова Китайська мова
Періодичність 1 доба[1]
Засновано 1950 рік
Власник China Times Groupd
Головний офіс Тайбей, Тайвань
chinatimes.com

The China Times (китай.中國時報) — щоденна газета китайською мовою, що видається на Тайвані. Це одна з чотирьох найбільших газет Тайваню. Він належить компанії Want Want[en], яка також володіє телевізійними станціями CTV[en] і CTiTV[en].

Історія

[ред. | ред. код]

The China Times була заснована в лютому 1950 року під назвою Credit News (кит. 徵信新聞), і зосереджено в основному на індексах цін. 1 січня 1960 року назву змінили на Credit Newspaper (кит. 徵信新聞報), щоденна газета з вичерпним висвітленням новин. Кольоровий друк був представлений 29 березня 1968 року, першою газетою в Азії, яка зробила цей крок. 1 вересня 1968 року назва знову змінилася на China Times, яка зараз базується в районі Ваньхуа, Тайбей.

Засновник, Юй Чі-чжун, помер у 2002 році, залишивши президентство газети своєму другому синові Юй Чієн-хсін. Старша донька Юй Чі-чжуна, Юй Фан-ін, є віце-президентом. Головою бюро є Лінь Шенфен (林聖芬), генеральним менеджером є Хуан Чао-сон (黃肇松), а головним редактором є Хуан Чін-лун (黃清龍).

У 2008 році China Times Group була продана компанії Want Want[en] Holdings Limited, найбільшому виробнику рисових коржів на Тайвані.[2] Видавнича компанія China Times була першою видавничою компанією на Тайвані, яка публічно випустила акції. 

Колись China Times керувала тайванською бейсбольною командою China Times Eagles[en], але скандал із ставками розпустив команду через сім років. Група China Times створила кілька благодійних організацій (Chinatimes Foundation і China Times Cultural Foundation). 

У 2019 році Financial Times опублікувала звіт[3], у якому стверджувалося, що China Times, а також Телебачення Chung T'ien[en], які також належать Want Want, отримували щоденні замовлення від Управління у справах Тайваню. Згодом Want Want China Times Media Group подала позови про наклеп проти Financial Times і оголосила про намір подати позови про наклеп проти будь-якої новинної організації, яка цитує звіт Financial Times.[4] Репортери без кордонів назвали позов «образливим позовом про наклеп» і звинуватили Want Want у переслідуванні досвідченого журналіста[5]. 11 березня 2021 року компанія Want Want припинила позов[6].

Інші публікації та супутня діяльність

[ред. | ред. код]
  • The Commercial Times[en] (1978)
  • The China Times (видання США) (1982)
  • The China Times Express, опубліковані між 1988 і 2005 роками
  • China Times Weekly Перше друковане видання вийшло 5 березня 1978 року як щомісячний журнал під назвою China Times Magazine . У 1988 році видання перейшло на щотижневий формат, що супроводжувалося зміною назви на China Times Weekly . Веб-сайт і цифрове видання було створено в 2019 році, а остаточне друковане видання було опубліковано 25 серпня 2021 року. [7]
  • www.chinatimes.com (1995)
  • Літературний додаток до China Times називається Human Realm (人間;).
  • China Times пов’язана з японською газетою Daily Yomiuri, включаючи співпрацю між туристичною агенцією China Times і туристичною агенцією Daily Yomiuri.
  • WantChinaTimes.com, заснований у 2010 році, є англомовним веб-сайтом китайських новин, що належить The China Times Group. [8] Сайт часто передруковує новини з англомовного видання підконтрольного КНР інформаційного агентства Сіньхуа . За словами Чієн-Чжун Хсу, професора Національного університету Донг Хва[en], «Want China Times, здається, є представником інформаційного агентства Xinhua на Тайвані».[9]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Премія China Times Open Book:

Заснована в 1989 році своїм літературним додатком «Відкрита книга», щорічні нагороди присуджуються в 50 категоріях книг, включаючи художню літературу, нон-фікшн і дитячу.[10]

Політична позиція

[ред. | ред. код]

Після того, як у 2008 році China Times придбав прокитайський тайванський бізнесмен-магнат Цай Енг-Мен[en], голова Want Want[en], у 2008 році Times змінила редакційну позицію, більш прихильну до позицій Комуністичної партії Китаю. Відтоді його критикували за «дуже упереджене» на користь позитивних новин про Китай.[8][11] В інтерв’ю Stand News[en] у 2020 році анонімний журналіст Times описав, що редакційна позиція газети повністю змінилася після придбання Цая. Опитаний журналіст сказав, що газета зобов’язувала використовувати лексику, яка підтримує позицію КНР щодо Тайваню, і не дозволяла своїм репортерам висвітлювати теми, які можуть розглядатися як проти Китаю, такі як питання, пов’язані з протестами на площі Тяньаньмень у 1989 році. Сам Цай відкрито зізнався, що транслював рекламу від влади КНР.[12]

До того, як Цай Енг-Мен купив її, політична позиція China Times була спрямована в бік синьої коаліції (за об’єднання), хоча вона вважалася більш поміркованою, ніж United Daily News. Відносини з націоналістичним урядом Гоміньдану в минулому були тісними, але коли американське видання China Times припинило виходити після справи про вбивство Чан Нана в жовтні 1984 року, China Times на знак протесту порвала з тодішнім президентом Гоміньдану Чан Чінг-куо. З 1980-х років China Times виробила більш ліберальну та продемократичну позицію, часто стурбована такими прогресивними питаннями, як соціальна справедливість чи екологічні проблеми. Протягом 1990-х років China Times часто підтримувала опозиційну Демократичну прогресивну партію, радше на основі лібералізму, а не незалежності Тайваню. Китайське телебачення[en] (CTV) раніше належало Гоміньдану і було продано групі China Times у 2006 році.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Muck Rack — 2009.
  2. ↑ Wang, Lisa (5 листопада 2008). China Times Group is sold to Want Want. Taipei Times. Процитовано 21 лютого 2015.
  3. ↑ Hille, Kathrin. Taiwan primaries highlight fears over China’s political influence. Financial Times. Процитовано 11 березня 2021.
  4. ↑ Jake Chung, Chen Yun and (20 липня 2019). Want Want China Times to sue 'Financial Times'. www.taipeitimes.com. Taipei Times. Процитовано 25 липня 2019.
  5. ↑ Strong, Matthew. Reporters Without Borders group slams Taiwan media company action against Financial Times. www.taiwannews.com.tw. Taiwan News. Процитовано 25 липня 2019.
  6. ↑ Chien, Li-chung; Madjar, Kayleigh. ‘Financial Times’ defamation case dropped. Taipei Times. Процитовано 11 березня 2021.
  7. ↑ Yeh, Kuan-yin; Kao, Evelyn (25 серпня 2021). China Times Weekly, Want Weekly end print edition, go fully digital. Central News Agency. Процитовано 25 серпня 2021.
  8. ↑ а б About Us. Want China Times. Архів оригіналу за 6 February 2015. Процитовано 21 лютого 2015. [Архівовано 2015-02-06 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Hsu, Chien-Jung (2014). The Construction of National Identity in Taiwan's Media, 1896–2012. BRILL. с. 143. ISBN 978-90-04-22769-9.
  10. ↑ [books.http://booksfromtaiwan.tw/awards.php?id=2 China Times Open Book Award] Books from Taiwan, n.d, accessed 3 September 2018
  11. ↑ Higgins, Andrew (21 січня 2012). Tycoon prods Taiwan closer to China. The Washington Post.
  12. ↑ Архівована копія (кит.). 8 січня 2020. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 9 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2020-01-29 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/China_Times