Чинбарство
| Чинбарство | |
 Чинбар, нім. гравюра XVI століття | |
| Сфера діяльності | Гарбування |
|---|---|
| Святий покровитель | Варфоломій |
| Підтримується Вікіпроєктом | WikiProject Animal heritaged |
 Чинбарство у Вікісховищі | |
Чинба́рство, гарба́рство — ремесло, обробка шкіри.
Чинбарство було галуззю кустарної промисловості. В Україні існує від найдавніших часів. Майстер, який займався цим промислом, звався чинба́р[1] («чимба́р»)[2], гарба́р[3], дубильник, кожум'я́ка[4] кожом'я́ка[5] (від заст. кожа — «шкіра»), мнець[6]. Останні дві назви вживалися щодо чинбарів, які виробляли сиром'ятну шкіру[4][6].
Підприємство, де займалися обробкою шкіри — чинба́рня[7] чи гарба́рня[8].
Чинбарі дубили («чинили») шкури тварин, виробляючи з них шкіри. Згодом з чинбарства виділилися окремі промисли — кушнірство і лимарство.
Спочатку зняті шкури висушували, розтягаючи їх. Для розтягання шкір використовували такий прилад, як п'їла. Він складався з двох п'їли́н — паралельних чотирикутних брусків, кінці яких проходили через колоду — товстіший брусок. На колоді був мечик, один кінець якого на чопу, а другий прикріплявся сворінем[9]. Далі шкіри розмочували, обробляли вапном у ямах чи коритах — з метою звільнити їх від волосу й міздрі́ (підшкірної клітковини)[10]. Волос видаляли штрихілем — залізною лопаткою[11].
Для очищення шкір від міздрі (міздрювання) їх натягали на кобилицю — дерев'яний чурбак[12] і скребли дворучним ножем — стругом. Потім шкіри промивали у воді й занурювали в розчин для дублення[10].
Для розминання шкіри чинбарі використовували пристрій — м'яльницю. Вона складалася з обертового стовпа, укріпленого в підп'ятнику дерев'яної опори (колоди). На стовп надівали дерев'яний диск (круг), споряджений ручками (крилами) й отворами. У стовпі був проріз (рівчак), куди вкладали шкіру, затискували її до круга палицями з головками (шпилями з рогачиками), вставляючи їх в отвори, і притискували шкіру зверху другим кругом[13].
Дещо відмінною була вичинка овчини. Оскільки для пошиття кожухів шерстяний покрив шкіри зберігався, овчини обробляли лише з одного боку[10]. Після розмочування у воді овчину розтягали на п'їлах і міздрювали її скафою (скахвою, шкафою, шкахвою) — широким ножем, вставленим вздовж у край дерев'яної дощечки[14]. Скафа складалася з дерев'яної ручки (колодки), леза (шнафи) і вушок (на Галичині вони також називалися антабками) для їх скріплення між собою[15]. Потім шкіру знову вимочували: на цей раз у келеї — житньому борошні чи висівках, розчинених у підсоленій воді. Далі її висушували, розтягали па п'їлах і розминали спеціальним знаряддям — ключем. У гуцулів ключ мав таку будову: до дерев'яного руків'я (колодки) під кутом кріпився власно ключ, який мав вигляд плоского гака з двома ребрами. Зовнішне ребро (вістря) було гострим, а внутрішнє (ти́лє) — тупим. Від колодки донизу йшов залізний прут, що закінчувався коротким ланцюгом (ланцем), на кінці його було стремено (стре́мє). Під час роботи чинбар вставляв ногу в стремено, правою рукою тримав колодку, а ліву мав на шкірі, що лежала під ключем[16]. Завершальним процесом було натирання шкіри крейдою, гіпсом чи алебастром й остаточне очищання від рештків жиру. Готові овчини могли фарбувати[10]. У Середні віки професія набула популярність, адже вироби зі шкіри були майже у всіх містян. Чинбар виготовляв та ремонтував не тільки шкіряні вироби, але й валізи, сумки, гаманці тощо.
- Імена деяких ремісників-чинбарів залишилися в легендах: Микита Кожум'яка, Ян Усмошвець (Усмар).
- ↑ Чинбар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Чимбарь // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 462.
- ↑ Гарбар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Кожум'яка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Кожом'яка // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 263.
- ↑ а б Мнець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Чинбарня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Гарбарня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ П'їла // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ а б в г Чинбарство, кушнірство, кожухарство, шапкарство Обробка шкіри. Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 1 вересня 2019.
- ↑ Штрихіль // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Кобилиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ М'яльниця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Скахва // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Шкафа // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Ключ // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- Войнаровський В. Давнє чинбарство на території України за археологічними даними. Автореферат дис. канд. іст. наук. — Львів, 2002. — 22 с.
- Чинбарство // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Від поттера до чинбаря: забуті професії
