Повітка
.JPG)
Пові́тка, також сарай, діал.: пові́ть, шопа — «господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту[прим. 1].[1]
Повітки, як правило, менш міцні, ніж звичайні будинки, і мають незначну ізоляцію або зовсім її не мають, прості одноповерхові споруди в саду або на ділянці, яка використовується для зберігання та паркування, хобі або як майстерня. Повітки зазвичай не мають вікон і освітлення. Повітки можна використовувати, наприклад, для зберігання садовового знаряддя (граблі, лопата, тачка, відро, лійка, шланг для води і ін.), каное, човна, велосипеда, мопеда, коптильні. Повітку можна закрити на замок, щоб діти, худоба, дикі тварини тощо не могли потрапити в повітку.
Зазвичай, використовується слово сарай — «господарське приміщення для зберігання різного майна».[2]
Лексеми ятка («легка будівля для тимчасового користування (торгівлі, виставки і т. ін.; балаган); накриття, зроблене з хворосту, очерету, полотна тощо для захисту від сонця, дощу і т. ін.; повітка.»[3]), шопа («покрівля, накриття на опорах для захисту чого-небудь від сонця, дощу і т. ін.» [4]), хлів (те саме, що сарай[5]), сарай («господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна») — належать до лексико-семантичної групи слів на позначення легких нежитлових господарських споруд і допоміжних надвірних будівель, їхніх частин — «легка тимчасова будівля, покрівля, накриття на опорах для захисту кого- чого-небудь».
Загальні назви: хлів, сарай, повітка, курінь — універсальні споруди, які можуть використовуватись для різних господарських потреб: для зберігання знарядь, так і матеріалів, для утримання худоби, для зберігання палива тощо.[6] Специфічні назви, які вживаються для називання таких реалій, які мають конкретне призначення, пристосовані для вужчих потреб, наприклад є, собашник — тільки для утримування собак, курник (курятник), гусятник, качатник — для свійської птиці, кошара — для овець або кіз, хлів — для худоби, саж — для свиней, корівник — для великої рогатої худоби, стайня (конюшня) — для коней і т.д.[6] Іншими варіантами є: оборіг — повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя тощо, возівня — повітка для воза, саней і таке інше, кошниця — висока (двох-трьох метрів) й вузька повітка, виплетена з лози, куди зсипають кукурудзу в качанах, лабаз — приміщення для продажу або зберігання зерна та борошна; сарай, повітка, комора; настил, плоска покрівля.[7]
|
| |
— Журнал "Дніпро", випуски 7-8. — 2007 (стор.:12) | ||
|
|
|
| |
— наук. зб. «Матеріали з етнографії та художнього промислу» (1957) | |||
|
|
|
| |
— Леонід Сморж «Гончарівна: (одержима керамікою)» | |||
Часто це була відкрита з одного або двох боків будівля, де люди могли працювати в негоду або зберігати різні речі.[10] Іноді в повітках перетримували худобу.[10] Наприклад, повітка — типова будівля для селянських господарств Лісостепової зони України середини XIX століття, де господар тримав худобу, мала двоє дверей, стіни повітки плетені з лози, закріплені до дубових присох, стеля відсутня, підлога земляна, дах — чотирьохсхилий, критий соломою, утримується на кроквах.[11] Більшість цих сільськогосподарських будівель будувалися з найменш цінних матеріалів,[12] зі стінами переважно каркасної (закладної) конструкції.[13] Виняток становили комора та клуня, оскільки в них зберігали найкоштовніші запаси землеробської сім'ї.[12] Надалі при зростанні матеріальних можливостей та залученні висококваліфікованих архітектурних кадрів об'єкти виробничого будівництва набули гармонійної злагодженості і різноманітності пластичних форм, а у низці випадків відзначалися багатством та ошатністю декоративного оздоблення.[14]
Стосовні до поняття повітка історичні лексеми чулан, закрам, сарай, склад змінили своє значення, семантику та словотвірне оформлення, трансформувавшись в репрезентант зерносклад, через що семантика цих лексем посилилась внаслідок оцінних складників значення.
-
Возівня. Музей у Пирогові. -
Дачний сарай -
Сільський сарай -
Повітка з плетеними стінами в саду. Музей у Пирогові -
Садовий металевий сарай з листів оцинкованої сталі на сталевому каркасі
|
«Людям як повітка, а мені як квітка» |
Слово повітка походить від прасл. *povětь, очевидно, утвореного від *povětiti («покрити гілками»). Припускають також зв'язок з *vějati («віяти») або з *jata[15] «комора; охорона». Слово повет, повѣта, у сучасному значенні «повітка» з'являється у пам'ятках XVI століття.[16] Словенське pojata «господарська побудова, сарай, хлів».[16]
Слово сарай в українській мові, очевидно, є тюркізмом — сходить до тюрк. sarai, де походить від перс. sarāi, sarā (від праір. *sraða). У цих східних мовах слово сарай має значення «палац», «хороми»[17].
Сарай (від перського sarāi' — "палац")' — загальноприйнята в історіографії назва столиць Золотої Орди, які існували в 13—15 століттях у пониззі Волги.[18]
Ця лексема присутня у таких географічних назвах Золотої Орди:
- Сарай-Бату — столиця Золотої Орди, заснована ханом Батиєм.
- Сарай-Берке — столиця Золотої Орди, заснована ханом Берке.
- Сарайчик — місто Казахського ханства, столиця Ногайської орди, у дослівному перекладі з тюркських мов означає «Малий Сарай» («Малий палац»).
Новий Сарай (в який перенесли зі Старого Сарая столицю Золотої Орди) знищив 1395 емір Тімур. Проте якесь місто з назвою Сарай існувало далі й остаточно занепало наприкінці 15 столітті.[18] Православний єпископ полишив Сарай 1454, коли центр єпархії перенесли до підмосков'я с. Крутиці (нині в межах Москви).[18]
Термін «повітка» узагальнює тип споруди, який менш міцний, ніж звичайні будинки. Повітка могла використовуватися як дворова майстерня і господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна. Інша назва таких легких споруд — «ятка» (також так називають і споруду для торгівлі, кіоск)[3]. Щодо повітки без стін, даху на стовпах відоме позначення «оборіг». Діалектне «шо́па», «шіпка», «шіпчина» (від сер.-в.-нім. schopl; ним також називають повітки зі стінами, легкі споруди, хлівці)[19][4][20][21]. На російській Півночі «повіть» (рос. поветь, повить, поветка, поветье) — окреме приміщення у рубленій хаті, розташоване над нижнім поверхом з хлівами — у неї заїздили по дерев'яному узвозу. У Білорусі словом «повіть» (павець) називають оборіг, а також навіс взагалі[22]. Зараз слово «повітка» вживається рідше, більше поширене — «сарай».
- «Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітах: у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками». (Леся Українка «Бояриня»)
- Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував… (Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім'я»)
- «А то в повітці був не собака, а ведмідь такий здоровий. Його пан держав там прив'язаного собі на потіху» (Олена Пчілка, «Хлопчик та ведмідь»).
-
Оборіг (повітка для сіна) -
Дровник -
Сінник (повітка для сіна) -
Повітка для снопів -
Повітка для реманенту -
Старі сараї, оточені перцевими деревами, у місті-привиді Ментривіль, Каліфорнія. -
Садова повітка для інструментів
- ↑ Реманент — «переважно в сільському господарстві: сукупність предметів, необхідних для якої-небудь галузі діяльності; інвентар». Джерело: Словник української мови в 11 томах http://www.inmo.org.ua/sum.html?wrd=реманент
- ↑ Повітка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Сарай // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Ятка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Шопа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Хлів // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Лінгвістична географія Наддніпрянщини: лексичні матеріали / В. С. Ващенко; Дніпропетр. держ. ун-т імені 300-річчя возз'єднання України з Росією. — Дніпропетровськ: [б.в.], 1968. — 157, [1] c.: табл., карти (стор.: 30) Доступ: https://shron1.chtyvo.org.ua/Vaschenko_Vasyl/Linhvistychna_heohrafiia_Naddniprianschyny_Leksychni_materialy.pdf
- ↑ Народознавство: короткий словник-довідник для студентів освітньокваліфікаційного рівня «бакалавр» професійних спрямувань «Українська мова і література», «Мова і література (російська)» / уклад. М.В. Стасик. — Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2015. — 222 с. Доступ
- ↑ Гончарівна: (одержима керамікою) / Леонід Сморж ; передм. О. Пошивайло. — Опішне: Українське народознавство, 2004. — 299 с.: іл. — (Славетні гончарі України; Вып. 1). — Бібліогр.: с. 297—299. — На авантитулі загл.: Олександра Селюченко: Трагедія одинокої творчості. Кн. 1. Життєпис. — ISBN 966-7322-10-6
- ↑ Матеріали до літопису українського гончарства. Доступ: https://issuu.com/yuriygerasimenko/docs/goncharivna_2c70f5fe023172
- ↑ а б Повітка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1405. — 1000 екз. (стор.: 1405)
- ↑ Ганна Ткаченко. Фундатор Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини / Краєзнавство. Науковий журнал № 4 (85), 2013 р. Доступ: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/9/9a/Журнал_«Краєзнавство»%2C_2013._%E2%80%93_Ч._4.pdf
- ↑ а б Господарські будівлі двору // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 24. — 256 с. — ISBN 5-325-00592-8.
- ↑ Українці: Історико-етнографічна монографія: У 2 кн. / За ред. А. Пономарьова — Опішне: Українське народознавство, 1999. ISBN 966-7322-03-3 — Кн. 2 — 544 с. : іл. ISBN 966-7322-05-X
- ↑ Архітектурна спадщина України, Вип. 1. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування / За ред. В.Тимофієнка. — К.: 1994. — 263 с.: іл (стор.: 141)
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ а б Історія української мови. Лексика і фразеологія: [монографія] / В. О. Винник, В. Й. Горобець, В. Л. Карпова [та ін.]; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Наук. думка, 1983. — 742, [1] c.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ а б в Інститут історії України. Енциклопедія історії України Сарай
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Шіпка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Шіпчина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Лакотка, А. І. На тым гумнішчы…//Помнікі гісторыі і культуры Беларусі. 4/1981 (біл.)
- Повітка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1405. — 1000 екз.
- Шопа // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2092. — 1000 екз.
- Етимологічний словник Фасмера: Походження слова «сарай»(рос.)
- Походження слова «сарай»(рос.)
- Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Переклад терміну «сарай» іншими мовами [Архівовано 31 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
- Слово «сарай» на «ПоискСлов.com» [Архівовано 7 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
