Питна вода
Питна вода — вода, безпечна в епідемічному та радіаційному відношенні, має сприятливі органолептичні властивості та нешкідливий хімічний склад[1].
- Мінералізація води (сухий залишок) згідно з нормативними вимогами[1] не повинна перевищувати 1 г/дм3, але може бути 1,5 г/дм3 — за погодженням з головним санітарним лікарем відповідної адміністративної території України. Водночас, за показником фізіологічної повноцінності мінерального складу води — оптимальною є мінералізація 0,2-0,5 г/дм3. Для посушливих районів світу вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм3, задовільною — від 1 до 2 г/дм3, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм3, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм3.
- Твердість води (вміст йонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм3 кількості речовини еквівалента.
- Значення pH мусить бути в межах 6,5-8,5.
- Концентрація нітратного йона не повинна перевищувати 45-50 мг/дм3 (у перерахунку на азот — близько 10 мг/дм3).
- Важливе значення має характеристика мікробіологічного стану питної води (колі-індекс — не більше 3, колі-титр — не менше 300). Більшість країн Північної Америки та Європи постійно розробляють і удосконалюють більш жорсткі стандарти питної води, до того-ж пріоритетом для всіх країн є епідемічна безпека питної води[2][3][4].
Вода питна Законом України віднесена до харчових продуктів:
- «Вода питна — харчовий продукт, придатний для споживання людиною»;
- «Харчовий продукт — речовина або продукт (неперероблений, частково перероблений або перероблений), призначені для споживання людиною. До харчових продуктів належать напої (в тому числі вода питна) та будь-яка інша речовина, що навмисно внесена до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки»[5].
Додаткові приклади застосування води (крім питних цілей) передбачають: використання в туалеті (промивання), в мийці (посуд) та для зрошування.
У питному водопостачанні підземні води мають значні переваги перед поверхневими, оскільки менше забруднені та відзначаються стабільнішими хімічними властивостями. Зокрема в Києві, за використання трьох джерел водопостачання (Десна, Дніпро, артезіанські води), частка підземних вод перевищує 15 %[6].
Кількість питної води, потрібна для підтримки здоров’я, залежить від рівня фізичної активності, віку, проблем зі здоров’ям та умов навколишнього середовища. Для тих, хто працює в жаркому кліматі, може знадобитися до 16 літрів на день[7]. Для прикладу, у середньому американські домогосподарства споживають 70 літрів води на день[8]. Здебільшого, у розвинених країнах водопровідна вода відповідає стандартам якості питної води, хоча лише невелика її частина, власне споживається або використовується для приготування їжі.
До 2015 року у всьому світі 89 % людей мали доступ до води із джерела, придатного для пиття – так званого покращеного джерела води[9]. У країнах Африки на південь від Сахари, показник доступу населення до питної води, становив від 40 % до 80 %. Майже 4,2 мільярда людей у всьому світі були забезпечені водопровідною водою, а ще 2,4 мільярда — мали доступ до колодязів або громадських кранів. Всесвітня організація охорони здоров’я вважає доступ до безпечної питної води, основним правом людини[9].
Приблизно від 1 до 2 мільярдів людей у світі, не мають безпечної питної води[9]. Вода може бути переносником хвороб. Від небезпечної води гине більше людей, ніж від війни. Про це заявив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун 2010 року[10]. Країни третього світу найбільше страждають від нестачі води, повеней і якості води. До 80 відсотків захворювань у країнах, що розвиваються, є прямим наслідком недостатнього водопостачання та антисанітарії[11].
В серпні 2024 року, згідно результатів дослідження, що фінансувалося UK Aid від Управління закордонних справ, Співдружності та розвитку Великобританії (FCDO) на користь країн, які розвиваються (код програми 201880), стало відомо, що близько 4,4 мільярда людей, тобто 48 % населення Землі у 135 країнах з низьким і середнім рівнем доходу, не мають доступу до безпечної питної води, причому майже половина населення цих регіонів стикається з фекальним забрудненням водних ресурсів[12][13].
Склад і властивості питної води в системах водопостачання України повинні відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»[1], затвердженим Міністерством охорони здоров'я 12.05.2010 року, що набрали чинності 01.07.2010 р. Дію колишнього радянського стандарту ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством» зупинено 19.07.2010 року[14].
Показники якості питної води поділяються на три загальні підрозділи:
- хімічні;
- мікробіологічні ;
- фізичні.
Хімічні властивості охоплюють: концентрації шкідливих речовин в цілому і важких металів зокрема, сліди органічних сполук, загальну мінералізацію води. Хімічні показники стосуються ризику шкоди здоров'ю людини через накопичення в організмі важких металів та інших сполук: переважна більшість шкідливих речовин за перевищення гранично допустимих концентрацій, чинить негативний вплив на життя та здоров'я людини[16].
Мікробіологічні показники епідемічної безпеки стосуються коліформних бактерій, кишкової палички, а також певних видів патогенних бактерій (таких, як холерний вібріон), вірусів і найпростіших паразитів, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини[1].
Фізичні властивості води визначаються органолептичними показниками, такими, як смак та присмак, забарвленість, запах і каламутність питної води, що сприймаються органами чуття. Відповідно до стандартів якості питної води України, кожен органолептичний показник не має перевищувати встановлену граничну межу у балах, градусах чи нефелометричних одиницях каламутності (НОК), натомість згідно зі стандартами якості питної води в Євросоюзі та США, органолептичні показники питної води не мають жорстко встановлених рамок і умовно поділяються на прийнятні та неприйнятні для споживачів[16].
В Україні дослідження проб води з джерел господарсько-питного водопостачання (для оцінки їхнього стану) здійснюється згідно вимог ГОСТ 2761-84 «Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання» та СанПіН 4630-88 «Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднень» (нормативний документ скасований[17]); а проб, власне, питної води — згідно з вимогами ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»[1], затвердженими Мінохорони здоров'я 12.05.2010 р., введеними у дію 01.07.2010 року.
Велика частина води вимагає деякого типу водопідготовки перед вживанням, навіть вода з глибоких колодязів або джерел. Обсяг водопідготовки залежить від джерела води. Кілька великих міст, таких як наприклад Крайстчерч (Нова Зеландія), мають доступ до загалом чистої води в достатньому обсязі, внаслідок чого водопідготовки сирої води не потрібно[18].
Попри існування безхлорних методів знезараження, хлорування й досі (початок XXI століття) залишається найпоширенішим способом дезінфекції питної води. У світі для водопідготовки застосовують або чистий хлор або хлоровмісні препарати[19][20][21].
Озонування питної води є дієвим способом знезараження, але не таким дешевим, а від того не таким розповсюдженим, як хлорування чи обробка гіпохлоритом. Станом на 2018 рік у комунальному водогосподарстві України, озонування застосовувалося лише в м. Києві. Комерційні підприємства, які доправляють воду населенню, також застосовують технологію озонування для знезараження та збільшення строку безпечного зберігання. Так, перший досвід застосування озонаторів для обробки питої води озоном був запроваджений на початку 2000-х років, у Запоріжжі приватним підприємцем Баранніком В'ячеславом Миколайовичем. На сьогодні очолювана ним компанія ТОВ Дігідрол є єдиною компанією в Україні, яка має технічні умови на виробництво питної води, строк зберігання якої продовжено до 30 діб (проти стандартних 24 годин[22]) завдяки застосуванню генераторів озону для обробки води питної.
Високі адсорбційні та йонообмінні властивості глауконіту та гідробіотиту обумовлюють можливість їх застосування для очищення та пом'якшення води.[джерело?]
За надзвичайних подій, коли звичайні системи водопідготовки не працюють, вода від патогенних мікроорганізмів, які можуть бути вбиті або інактивовані, обробляється кип'ятінням. Проте, це вимагає багато теплової енергії, і може бути дуже обтяжливим для споживачів, особливо там, де важко зберігати кип'ячену воду в стерильних умовах і не є надійним способом вбити деяких цист паразитів, таких як Cryptosporidium або бактерії Clostridium.
Дуже ефективними та надійними консервантами питної води, а також знезаражувальними агентами, є розчини срібла отримані електрохімічним шляхом[23][24]. Це є дієвим проти всіх патогенних мікроорганізмів, збудників інфекційних хвороб, які передаються крізь воду[23]. Срібні розчини повністю знищують збудників шигельозу, черевного тифу, паратифів, холери тощо[23]. Дуже чутливими до срібла є стафілококи, стрептококи, пігментні бактерії, протеї, сальмонели, деякі найпростіші, рослинні й тваринні організми, наприклад синьо-зелені водорості[23].
Поверхневі води мають впорядковану молекулярну структуру завдяки тому, що ці води вільно плинуть поверхнею, співдіють з сонцем, повітрям і насичуються киснем. Але натомість озера і річки схильні до мікробіологічного забруднення, мають дуже різний і непередбачуваний хімічний склад внаслідок потрапляння в них відходів життєдіяльності, стоків промислових підприємств, радіоактивних опадів тощо.
Як виявилося, станом на 2024 рік, за даними МОЗ України, в Україні немає води тієї якості, яка б відповідала європейським стандартам на питну воду. Через це, якщо Україна запровадить у себе стандарти ЄС щодо якості води, то вийде, що в нас питної води немає, а є лише технічна[25][26].
Підземні води вважаються вільними від бактеріологічного забруднення, однак більш дрібні мікроорганізми — віруси, мають здатність просочуватися крізь ґрунт до підземних резервуарів води. Крім цього, дуже часто артезіанські води, перенасичені солями неорганічної природи, внаслідок чого засмічують організм і геть позбавлені кисню.
Водопровідні води являють собою доочищені води з поверхневих і підземних джерел. У сучасних містах їх якість контролюється державними лабораторіями, які проте, мають досить широкі рамки для віднесення вод до розряду питних. До того-ж, комунальні водопідготовчі станції повсюдно застосовують найдешевші технології доочистки в поєднанні з рясним хлоруванням. Крім названих проблем, водопровідна вода схильна також, до вторинного забруднення на шляху до споживача, тому що проходить по багаторічних міських комунікаціях (іржавих трубах) і там же втрачає свою природну молекулярну впорядкованість, перебуваючи в замкнених просторах і багаторазово різко повертаючи на 90 градусів.
Зважаючи на нормативи якості та виробничі програми технологічного контролю, треба усвідомлювати, що для багатьох продавців і виробників, продаж води — це бізнес, в якому питання собівартості, часто визначає якість продукту та використовувані технології його отримання.
Використання фільтрів місцевої доочистки може виявитися досить ефективним, за принципом: «хочеш зробити щось добре — зроби це сам». Однак, далеко не кожен володіє мінімально достатніми даними для того, щоби самостійно прийняти правильне рішення з питань вибору відповідної технології та комплектації фільтра. На жаль, попри доступні та зрозумілі пересічному обивателю характеристики: колір, форма, ціна — важко зробити правильний вибір. Тим більше, що деякі «рішення» в цій галузі стосуються розряду більше «психологічного очищення» і насправді не очищують воду належним чином.
Хімічний склад представляє воду з точки зору присутності в ній, розчинених на молекулярному рівні, хімічних елементів і їх з'єднань, переважно неорганічного складу. На державному рівні нормуються верхні межі наявності у воді таких елементів: загальне залізо, марганець, мідь, сульфати, сухий залишок, хлориди, цинк, алюміній, молібден, нітрати, нітрити, ртуть, свинець, ціаніди та інше (всього близько 60 показників).
Для класифікації вод за ступенем мінералізації, використовують такі позначення: ультрапрісні, прісні, води з підвищеною мінералізацією, солонуваті, солоні й розсоли. Однак навіть, води котрі вважаються прісними, можуть мати мінералізацію до 1000 міліграмів різних солей на 1 літр води. Природа цих домішок і перш за все — їх неорганічний характер, обумовлює те, що найприйнятніші для людини в хімічному плані води — це якомога чистіші ультрапрісні води. Водночас повноцінною, питна вода може вважатися у тому разі, коли вона очищена від всього зайвого і містить лише корисні й потрібні людині мікроелементи. Так, наприклад, санітарні норми та правила, що визначають гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною, серед показників фізіологічно повноцінного мінерального складу питної води виділяють лише ті основні речовини, які дійсно потрібні організму і беруть участь в основних обмінних процесах: йод, калій, кальцій, магній, натрій і фтор.
Мікробіологічний склад визначає воду з точки зору присутності в ній різних форм життя з-поміж мікросвіту: загальне мікробне число, коліформи, E.coli, ентерококи, синьогнійна паличка, патогенні ентеробактерії, коліфаги, ентеровіруси, аденовіруси, ротавіруси, ізоспори, цисти лямблій, дизентерійні амеби, кишкові гельмінти та інше (всього близько 30 показників).
Санітарні норми й правила для всіх відомих патогенних, паразитарних форм життя і більшості інших мікробіологічних показників, передбачають їх повну відсутність. Через це, найкориснішою для людини або іншими словами — безпечною, є вода чиста в мікробіологічному плані, яка в ході виробництва і зберігання, повністю позбавлена зараження і мікробіологічного забруднення.
- Охорона довкілля
- Питне водопостачання
- Біотехнологія
- Водопостачання
- Водопровідна вода
- Водогін
- Стічні води
- Бутельована вода
- Мікробіологія
- Молекулярна біологія
- Здоровий спосіб життя
- ↑ а б в г д Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10)
- ↑ Гончарук В. В. Концепция выбора перечня показателей и их нормативных значений для определения гигиенических требований и контроля за качеством питьевой воды в Украине // Химия и технология воды. — 2007. — Т.29. — № 4. — С.297-355
- ↑ Зоріна О. В. Основні особливості нового проєкту державних санітарних норм і правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» // Гігієна населених місць: зб.наук.пр. — К., 2010. — Вип.56. — С.95-99
- ↑ Руководство по контролю качества питьевой воды. Т.1: Рекомендации. — 2-е изд. — Женева: Изд. ВОЗ, 1994. — 255 с.
- ↑ Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР (Редакція від 05.07.2017)
- ↑ Хільчевський В. К.. Водопостачання і водовідведення: гідроекологічні аспекти: Підручник. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1999. — 319 с.ISBN 966-594-073-2
- ↑ https://web.archive.org/web/20160222003438/http://www.who.int/water_sanitation_health/dwq/nutrientschap3.pdf
- ↑ Drinking Water Regulations | US EPA. US EPA (англ.). Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ а б в Drinking-water. www.who.int (англ.). Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ Unsafe water kills more people than war, Ban says on World Day. UN News (англ.). 22 березня 2010. Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ Canada, Global Affairs (12 червня 2017). Water in developing countries. GAC. Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ Four billion people lack safe water. // 15 Aug 2024. Vol 385, Issue 6710 pp. 708-709
- ↑ Половина населення Землі зіткнулася з фекальним забрудненням питної води. 19.08.2024, 20:30
- ↑ Постанова від 19 липня 2010 року N 26 Про призупинення дії Державного стандарту Союзу РСР ГОСТ 2874-82. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
- ↑ Share of the population using safely managed drinking water. Our World in Data. Процитовано 21 вересня 2020.
- ↑ а б Стандарти якості питної води. Шкідливі речовини
- ↑ Яценюк, Арсеній (20.01.2016). Розпорядження КМУ від 20.01.2016 за № 94-р. https://zakon.rada.gov.ua (українська) .
- ↑ Christchurch City Council. Christchurch, NZ. «Our water — Water supply.» Accessed 2010-10-26
- ↑ Як в умовах війни знезаражувати воду: поради. kamin.rayon.in.ua (укр.). 7 квітня 2022. Процитовано 22 травня 2023.
- ↑ Питну воду в Україні почали подавати за воєнними нормативам: вода може пахнути, мати присмак та колір. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 22 травня 2023.
- ↑ Як знезаразити воду, якщо доступу до питної немає. Пояснює МОЗ. Українська правда _Життя. Процитовано 22 травня 2023.
- ↑ Санитарные нормы и правила "Гигиенические требования к воде питьевой, предназначенной для потребления человеком" (ГСанПиН 2.2.4-171-10).
- ↑ а б в г Академик АН УССР Кульский Л. А. Серебряная вода / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, № 1 (с.: 49)
- ↑ Кульский Л. А. Серебряная вода. — 8(доп.). — К.: Наукова думка, 1982. — С. 19 — 31
- ↑ Якщо ми введемо стандарти ЄС для питної води, то вийде так, що в нас її немає, - Слободніченко. // Автор: Марк Савенко. 02.11.2024, 16:18
- ↑ Вся вода в Україні, яку ми вважаємо питною, за стандартами ЄС є технічною, - МОЗ. // Автор: Володимир Марченко. 02.11.2024, 22:56
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Стратегія використання ресурсів питних підземних вод для водопостачання: [монографія] ; у 2 т. Т. 1 / Е. А. Ставицький, Г. І. Рудько, Є. О. Яковлєв та ін. ; за ред. Е. А. Ставицького, Г. І. Рудька, Є. О. Яковлєва. — Київ ; Чернівці: Букрек, 2011. — 348 с. : іл. — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 333—343 (143 назви). — ISBN 978-966-399-367-6
- Стратегія використання ресурсів питних підземних вод для водопостачання: [монографія] ; у 2 т. Т. 2 / Е. А. Ставицький, Г. І. Рудько, Є. О. Яковлєв та ін. ; за ред. Е. А. Ставицького, Г. І. Рудька, Є. О. Яковлєва. — Київ ; Чернівці: Букрек, 2011. — 500 с. : іл. — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 455—481 (368 назв). — ISBN 978-966-399-374-4
- Аналіз стану якості водопровідної питної води у Вінницької області
- Запольський А. К. Водопостачання, водовідведення та якість води: Підручник. — К.: Вища школа, 2005. — 671 с.
- Хільчевський В. К. Водопостачання і водовідведення: гідроекологічні аспекти: Підручник. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1999. — 319 с.
- Основні засади управління якістю водних ресурсів та їхня охорона / За ред. В. К. Хільчевського. — К.: ВПЦ «Київський університет». — 2015. — 154 с.
- Питна вода // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Вода питна // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 40.
- Питна вода // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 137-138.