Каса-де-Контратасьйон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хоча Каса-де-Контратасьйон не була розташована в якійсь певній будівлі, її документи сьогодні можна побачити в архіві Індії в Севільї.

Каса-де-Контратасьйон (ісп.Casa de Contratación МФА: [ˈKasa ðe kontɾataˈθjon]) або Каса-дела-Контратасьйон-де-лас-Індіас (ісп. Casa de la Contratación de las Indias, дослівно — Індійський Торговий Дім) — державна установа, яка була заснована Кастильською Короною в 1503 році в портовому місті Севілья і мала широкі повноваження в питаннях економічного та адміністративного управління і транспортного зв'язку з заморськими територіями Іспанської імперії.

Каса-де-Контратасьйон була переведена в 1717 році з Севільї в Кадіс, де продовжувала функціонувати до її ліквідації в рамках реорганізації уряду в 1790 році. До створення Ради Індії в 1524 р. Каса-де-Контратасьйон мала широкі повноваження в закордонних питаннях, особливо в питаннях фінансів, торгівлі, та їх правового врегулювання. Каса також відповідала за підготовку корабельних навігаторів, створення морських карт видачою дозволів на відправку в колонії і розпорядження майном підлеглих Кастильської крони, що помирали або гинули під час перебування за морем[1].

Офіційна назва Каси-де-Контратасьйон — «La Casa y Audiencia de Indias»[2].

Заснування

[ред. | ред. код]
Фрагмент карти Севілї із позначенням Каса-де-Контратасьойн

Каса-де-Контратасьйон була заснована королевою Кастилії Ізабеллою I у 1503 році, через одинадцять років після відкриття Америки Христофором Колумбом[3]. Каса була іспанським аналогом схожої португальської організації — Каси-да-Індія (дослівно — Індійського Дому) у Лісабоні[4][5], що була створена ще в 1434 році та функціонувала до землетрусу в Лісабоні в 1755 році.

На відміну від пізніших Ост-Індійських компаній, приватних акціонерних компаній, що створювались починаючи з XVII ст. в Британії, Голландії, Данії та деяких інших європейських країнах, Каса-де-Контратасьйон була державною організацією і як така відповідала за збір усіх колоніальних податків та мит, затверджувала склад та маршрути дослідницьких та торгових експедицій, збирала та зберігала секретну інформацію про торгові шляхи та нові відкриття,[6][7] видавала ліцензії капітанам та адмініструвала комерційне законодавство. Теоретично, жоден іспанець не міг відбути в колонії без погодження з Каса-де-Контратасьйон, однак різноманітні порушення і контрабанда були не рідкістю в різних частинах величезної Іспанської імперії[8][9][10].

Першим скарбником Каса-де-Контратасьйон було призначено Санчо де Матієнцо, першим контрадором — Хімено де Брібеска, а першим фактором — Франциско Пінело. Незабаром вони вже повністю контролювали економічний розвиток першої іспанської колонії в Новому Світі — Еспаньйоли[11].

Діяльність

[ред. | ред. код]

Каса-де-Контратасьйон стягувала податок у розмірі 20 % (квінто-реал — «королівська одна п'ята») з усіх дорогоцінних металів, що надходили до Іспанії з її колоніальних володінь[12][13]. Ставки інших податків коливались. Вони могли часом підніматись до 40 % з метою фінансування морського захисту торгових суден, або знижуватись до 10 % під час фінансових потрясінь, щоб заохотити інвестиції та економічне зростання в колонії. Кожне судно повинно було мати на борту клерка, відповідального за ведення детальних звітів про усі перевезених вантажів та всіх проведені операції[14].

Каса-де-Контратасьйон відповідала за створення та управління Падрон-Реал (ісп. Padrón Real), офіційної та секретної іспанської карти нововідкритих земель. Падрон-Реал використовувався в якості шаблону для карт, якими забезпечувався кожен іспанський корабель протягом XVI століття[15]. Перша версія Падрон-Реала була створена у 1508 році і в подальшому постійно доповнювалась і вдосконалювалась. Падрон-Реал був іспанським аналогом португальської карти Падран-Реал. При Касі-де-Контратасьйон також працювала школа навігації, що відповідала за підготовку навігаторів для океанських подорожей[16].

Іспанія застосовувала в економічній політиці стандартну для тих часів меркантилістську модель, реалізація якої (принаймні теоретично) була покладена на Касу-де-Контратасьйон. Торгівлею з заморськими володіннями займалася Рада купців (Consulado de mercaderes) - купецька гільдія, що базувалась у Севільї і працювало спільно з Каса-де-Контратасьйон. Торгівля фізично контролювалася за допомогою добре регламентованих торгових флотилій, знаменитих Флота-де-Індіас (Срібних флотів) та Манільських галеонів.

Занепад

[ред. | ред. код]

До кінця XVII століття Каса-де-Контратасьйон загрузла в бюрократичній безвиході, так само як і вся Іспанська імперія, що занепадала під непідйомним тягарем фінансових витрат на оплату безкінечних війн на континенті та утримання глобальної колоніальної імперії. Дуже часто багатства, що доставлялись в Іспанію з Маніли та Акапулько, офіційно переписувались іспанським кредиторам ще до того, як манільський галеон заходив у порт. У XVIII столітті нова королівська династія Бурбонів зменшили владу Севільї та Каса-де-Контратасьон[17].

У 1717 році Каса-де-Контратасьйон перевели з Севільї в Кадіс, тим самим зменшивши значення Севільї у міжнародній торгівлі. Карл III додатково обмежив повноваження Каси[18], а його син Карл IV взагалі скасував її в 1790 р[18][19]. Іспанський Срібний флот також офіційно було скасовано, а з ним припинилось трьохсотрічна історія надходження до Іспанії доходів з безмежних просторів її колоніальної імперії[20].

Картографічна справа

[ред. | ред. код]
Планісфера Сальвіаті — копія з іспанського Падрон-Реалу, виготовлена у 1526 році

Виготовлення, збереження та розповсюдження копій офіційних карт було масштабним і відповідальним завданням і до нього ставились дуже серйозно. Без належних навігаційних засобів можливість Іспанії використовувати свої нововідкриті землі та отримувати від них прибутки була б обмежена. У Каса-де-Контратасьйон працювала велика кількість картографів та мореплавців (штурманів, капітанів), архіваріусів, копіювальників, протоколістів, адміністраторів та інших працівників, що брали участь у підготовці оригіналу Падрон-Реала та управлінні обігом його копій[21].

Знаменитий Америго Веспуччі, що здійснив щонайменше два плавання до Нового Світу, працював у Каса-де-Контратасьйон до своєї смерті в 1512 році[22]. Для Веспуччі в 1508 році було створено в 1508 році особливу посаду «piloto mayor de Castilla» (головного навігатора Кастилії)[23]. Він відповідав за підготовку нових штурманів (навігаторів) для морських подорожей[14]. Його племінник Хуан Веспуччі успадкував карти, креслення та морські прилади свого знаменитого дядька[24] і був призначений на колишню посаду Америго у Севільї[25][26]. У 1524 році Хуана Веспуччі було призначено Екзаменатором штурманів[27], а заміну Себастьяна Кабота, який тоді очолював експедицію в Бразилію[28][29].

У 1530-х і 1540-х роках основними картографами (відомими як «космографи») в Каса-де-Контратасьйон, що працювали над Падрон Реалом були Алонсо де Санта-Крус[30], Себастьян Кабот і Педро де Медіна[31]. Картограф Дієго Гутьєррес був призначений космографом в Каса-де-Контратасьйон згідно королівського указу від 22 жовтня 1554 р. У 1562 р. Гутьєррес опублікував в Антверпені чудову карту під назвою «Americae. . . Descriptio». Причиною публікації в Антверпені, а не в Іспанії було те, що іспанські гравери не мали необхідних навичок друку такого складного документу[32]. Серед інших космографів були Алонсо де Чавес, Франциско Фалеро, Джеронімо де Чавес, Санчо Гутьєррес (брат Дієго Гутьєрреса)[33][34].

Наприкінці XVI століття головним космографом-хроністом (Cosmógrafo-Cronista Mayor) у Севільї був Хуан Лопес де Веласко[35]. Він підготував головну та дванадцять допоміжних карт, що зображували у картографічній формі світову Іспанську імперію[36][37][38]. Незважаючи на те, що ці карти не були особливо точні або детальні, ця робота перевершила усе, що було зроблено на той час іншими європейськими державами. Однак вона ж знаменувала кінець іспанської першості у картографічній діяльності. Після роботи Веласко інші країни, такі як Англія, Голландія і Франція перебрали на себе першість у систематизації і подачі географічної інформації і до кінця XVII століття навіть іспанські інтелектуали скаржились на те, що карти, виготовлені іноземцями, перевершують за якістю карти, вироблені в Іспанії[39][40][41].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ John R. Fisher, «Casa de Contratación» in Encyclopedia of Latin American History and Culture, vol. 1, p. 589. New York: Charles Scribner's Sons 1996
  2. ↑ Jorge Galván (2006). El hierro y la pólvora. UNAM. с. 231. ISBN 978-970-770-393-3. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  3. ↑ John Michael Francis (2006). Iberia and the Americas: Culture, Politics, and History : a Multidisciplinary Encyclopedia. ABC-CLIO. с. 179. ISBN 978-1-85109-421-9. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  4. ↑ Susannah Ferreira (29 травня 2015). The Crown, the Court and the Casa da Índia: Political Centralization in Portugal 1479-1521. BRILL. с. 169. ISBN 978-90-04-29819-4. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  5. ↑ Hans Ferdinand Helmolt (1901). Pre-history. America and the Pacific ocean. W. Heinemann. с. 388. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  6. ↑ Richard Flint; Shirley Cushing Flint (18 березня 2003). The Coronado Expedition: From the Distance of 460 Years. UNM Press. с. 265. ISBN 978-0-8263-2977-6. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  7. ↑ James D. Henderson; Helen Delpar; Maurice Philip Brungardt; Richard N. Weldon (2000). A Reference Guide to Latin American History. M.E. Sharpe. с. 26. ISBN 978-1-56324-744-6.
  8. ↑ Jean O. McLachlan (19 листопада 2015). Trade and Peace with Old Spain, 1667–1750. Cambridge University Press. с. 80. ISBN 978-1-107-58561-4. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  9. ↑ William S. Maltby (24 листопада 2008). The Rise and Fall of the Spanish Empire. Palgrave Macmillan. с. 81. ISBN 978-1-137-04187-6. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  10. ↑ J. A. C. Hugill (1991). No Peace Without Spain. Kensal Press. с. 19. ISBN 978-0-946041-58-9. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  11. ↑ Floyd, Troy (1973). The Columbus Dynasty in the Caribbean, 1492-1526. Albuquerque: University of New Mexico Press. с. 53.
  12. ↑ Massimo Livi-Bacci (2008). Conquest: The Destruction of the American Indios. Polity. с. 293. ISBN 978-0-7456-4001-3. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  13. ↑ José de Acosta (24 вересня 2002). Natural and Moral History of the Indies. Duke University Press. с. 177. ISBN 0-8223-8393-4. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  14. ↑ а б Patrick O'Flanagan (28 червня 2013). Port Cities of Atlantic Iberia, c. 1500–1900. Ashgate Publishing, Ltd. с. 46. ISBN 978-1-4094-8011-2. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  15. ↑ David Waters (1970). The Iberian Bases of the English Art of Navigation in the Sixteenth Century. UC Biblioteca Geral 1. с. 13. GGKEY:KXSJC7ZAS51. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  16. ↑ Benjamin Keen; Keith A. Haynes (1 липня 2008). A History of Latin America, Volume 1: Ancient America to 1910: Ancient America to 1910. Cengage Learning. с. 91. ISBN 0-618-78320-2. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  17. ↑ Richard Harding (4 січня 2002). Seapower and Naval Warfare, 1650-1830. Routledge. с. 24. ISBN 978-1-135-36486-1. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  18. ↑ а б Max Beloff (19 грудня 2013). The Age of Absolutism (Routledge Revivals): 1660-1815. Taylor & Francis. с. 51. ISBN 978-1-317-81664-5. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  19. ↑ Albert Goodwin (23 вересня 1976). The New Cambridge Modern History: Volume 8, The American and French Revolutions, 1763-93. CUP Archive. с. 402. ISBN 978-0-521-29108-8. Архів оригіналу за 9 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  20. ↑ Timothy R Walton. The Spanish Treasure Fleets. Pineapple Press Inc. с. 180. ISBN 1-56164-261-4.
  21. ↑ Lloyd Arnold Brown (1979). The Story of Maps. Courier Corporation. с. 143. ISBN 978-0-486-23873-9. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  22. ↑ Elizabeth Nash (13 жовтня 2005). Seville, Cordoba, and Granada: A Cultural History. Oxford University Press, USA. с. 84. ISBN 978-0-19-518204-0. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  23. ↑ Frederick Julius Pohl (28 жовтня 2013). Amerigo Vespucci: Pilot Major. Routledge. с. 187. ISBN 978-1-136-22713-4.
  24. ↑ Frederick Albion Ober (1907). Amerigo Vespucci. Harper & Brothers. с. 235–236.
  25. ↑ Clarence Henry Haring (1918). Trade and Navigation Between Spain and the Indies in the Time of the Hapsburgs. Harvard University Press. с. 307.
  26. ↑ Manuel de la Puente y Olea (1900). Los trabajos geográficos de la Casa de Contratación. Escuela Tipográfica y Librería Salesianas. с. 283.
  27. ↑ Álvarez Massini Álvarez; José María Olivero; Olivero Orecchia Olivero; Enrique Carlos Albornoz Nessi Albornoz (2007). Cartografía y navegación: del portulano a la carta esférica : del siglo XIII a comienzos del siglo XIX. Armada Nacional. с. 275. ISBN 978-9974-7624-1-1. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  28. ↑ William Patterson Cumming; Louis De Vorsey (1998). The Southeast in early maps. University of North Carolina Press. с. 4. Архів оригіналу за 10 травня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  29. ↑ The Geographical Journal. Royal Geographical Society. 1915. с. 83.
  30. ↑ Richard L. Kagan; Fernando Marías (2000). Urban Images of the Hispanic World, 1493-1793. Yale University Press. с. 55. ISBN 978-0-300-08314-9.
  31. ↑ Pamela Smith; Paula Findlen (18 жовтня 2013). Merchants and Marvels: Commerce, Science, and Art in Early Modern Europe. Taylor & Francis. с. 91. ISBN 978-1-135-30035-7.
  32. ↑ Encounters. Latin American Institute of the University of New Mexico. 1989. с. 16. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  33. ↑ Aaron M. Kahn (22 вересня 2011). On Wolves and Sheep: Exploring the Expression of Political Thought in Golden Age Spain. Cambridge Scholars Publishing. с. 219. ISBN 978-1-4438-3417-9.
  34. ↑ Pedro Ruiz-Castell and Ximo Guillem-Llobat; Josep Simon; Néstor Herran with Tayra Lanuza-Navarro (27 травня 2009). Beyond Borders: Fresh Perspectives in History of Science. Cambridge Scholars Publishing. с. 83. ISBN 978-1-4438-1147-7.
  35. ↑ Daniela Bleichmar (18 грудня 2008). Science in the Spanish and Portuguese Empires, 1500–1800. Stanford University Press. с. 70. ISBN 978-0-8047-7633-2.
  36. ↑ David Woodward (1 вересня 2007). Cartography in the European Renaissance. University of Chicago Press. с. 1146. ISBN 978-0-226-90733-8. Архів оригіналу за 20 травня 2016. Процитовано 9 грудня 2020.
  37. ↑ David Buisseret (22 травня 2003). The Mapmakers' Quest: Depicting New Worlds in Renaissance Europe. Oxford University Press. с. 89. ISBN 978-0-19-150090-9.
  38. ↑ Barbara E. Mundy (1 грудня 2000). The Mapping of New Spain: Indigenous Cartography and the Maps of the Relaciones Geograficas. University of Chicago Press. с. 17—18, 22—23. ISBN 978-0-226-55097-8.
  39. ↑ Martin Jay; Sumathi Ramaswamy (29 січня 2014). Empires of Vision: A Reader. Duke University Press. с. 215—216. ISBN 978-0-8223-7897-6. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  40. ↑ Evonne Levy; Kenneth Mills (6 січня 2014). Lexikon of the Hispanic Baroque: Transatlantic Exchange and Transformation. University of Texas Press. с. 26. ISBN 978-0-292-75309-9. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  41. ↑ David Buisseret (6 липня 1998). Envisioning the City: Six Studies in Urban Cartography. University of Chicago Press. с. 101. ISBN 978-0-226-07993-6. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 9 грудня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Barrera Osorio, Antonio, Experiencing Nature: The Spanish American Empire and the Early Scientific Revolution (Austin: University of Texas Press, 2006).
  • Buisseret, David. "Spain Maps Her 'New World'", ncounter, February 1992, No. 8, pp. 14–19.
  • Collins, Edward. “Portuguese Pilots at the Casa de la Contratación and the Examenes de Pilotos.” The International Journal of Maritime History 26 (2014): 179-92.
  • ---. “Francisco Faleiro and Scientific Methodology at the Casa de la Contratación in the Sixteenth Century.” Imago Mundi 65 (2013): 25-36.
  • Fisher, John R. "Casa de Contratación" in Encyclopedia of Latin American History and Culture, vol. 1, pp. 589–90. New York: Charles Scribner's Sons 1996.
  • McDougall, Walter (1993): Let the Sea Make a Noise: Four Hundred Years of Cataclysm, Conquest, War and Folly in the North Pacific. Avon Books, New York, USA.
  • Pulido Rubio, José. El piloto mayor de la Casa de la Contratación de Sevilla: pilotos mayores, catedráticos de cosmografía y cosmográfos. Seville: Escuela de Estudios Hispano- Americanos, 1950.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каса-де-Контратасьйон&oldid=41879029