Ейнтрі (траса)
 | |
| Розташування | Ейнтрі, Мерсісайд, Англія |
|---|---|
| Часовий пояс | WET (UTC+0) WEST (UTC+1) |
| Координати | 53°28′37″ пн. ш. 2°56′26″ зх. д. / 53.47694° пн. ш. 2.94056° зх. д. |
| Відкрито | 1954 |
| Головні події | Формула-1 Гран-прі Великої Британії (1955, 1957, 1959, 1961–1962) |
| Кільце Гран-прі (1954–1964) | |
| Довжина | 4.828 км (3.000 миль) |
| Повороти | 8 |
| Рекорд | 1:51.8 ( Джим Кларк, Lotus 25, 1963, Ф1) |
| Клубне кільце (1954–дотепер) | |
| Довжина | 2.470 км (1.535 миль) |
| Повороти | 4 |
Ейнтрі (англ. Aintree Motor Racing Circuit) — автодром протяжністю 4,828 км (3 милі), що розташований у селі Ейнтрі, Мерсісайд, Англія. Траса розташована в межах іподрому Ейнтрі і використовує ті самі трибуни, що й іподром. Траса була побудована у 1954 році як «Гудвуд Півночі», тому ці два місця мають багато спільного.
Ідея поєднання кінних і автомобільних перегонів не була унікальною, але все ж відносно незвичною, коли вона вперше була задумана в Ейнтрі в 1950-х роках. Маючи фінансові проблеми з окупністю траси для кінних перегонів National Hunt, яка приймала лише декілька подій на рік, власниця Ейнтрі Мірабель Топгем прийшла до ідеї побудувати трасу для автомобілів невдовзі після візиту в Гудвуд.[1]
Представники Ейнтрі переконали CSI (попередницю сьогоднішньої FIA) у тому, що нова траса стане гарним місцем для Гран-прі Великої Британії. Хоча траса була такою ж рівною, як Сільверстоун, і могла похвалитися лише важкою промисловістю Ліверпуля на фоні, особливістю Ейнтрі були її об'єкти інфраструктури. Оскільки іподром був місцем проведення найбільших кінних перегонів у Великій Британії, трибуни та зручності для глядачів були унікальними та звикли приймати величезні натовпи. Цього було достатньо, щоб змусити офіційних представників CSI звернути увагу на нову трасу.[1]
Здебільшого рівна траса мала довжину рівно в три милі й була побудована лише за три місяці, відкрившись у травні 1954 року. Створення траси на місці іподрому обійшлось в 100 000 фунтів стерлінгів. Спочатку напрямок траси був проти годинникової стрілки, але на початку сезону 1955 року напрямок було змінено. Того року на Ейнтрі вперше було проведено Гран-прі Великої Британії, а Стірлінг Мосс увійшов в історію, ставши першим британським гонщиком, який виграв домашню гонку. До цього дня Мосс не знає, чи перемога була зароблена за заслуги чи «подарунок» від товариша по команді «Мерседес» Хуана-Мануеля Фанхіо чи за наказом боса команди Альфреда Нойбауера.[2]
Траса Ейнтрі також стала місцем ще однієї історичної події під час Гран-прі Великої Британії 1957 року, коли Мосс і Тоні Брукс перемогли за Vanwall, що стало першою перемогою для британських пілотів за кермом британського автомобіля.[3] Подальші Гран-прі проводилися в 1959, 1961 та 1962 роках, причому траса завжди користувалася популярністю серед глядачів, оскільки з трибун відкривався безперешкодний вид на всю трасу.[4]
В 1964 році Гран-прі Великої Британії було переміщено на південь до Брендс-Гетча. Постійне зростання швидкості, відсутність місця для зон вильоту та інші проблеми з безпекою означало, що кінець траси в Формулі-1 був, ймовірно, неминучим.[1]
Траса використовувалась не тільки для перегонів Гран-прі. Місцевими гонщиками та офіційними представниками траси з самого початку відкриття було створено Aintree Circuit Club (ACC) для проведення тестових заїздів щовівторка увечері на Клубному кільці. Ці події були повністю організовані та базувалися в колишньому будинку для пілотів Королівських повітряних сил, який став Клубним будинком.[5] ACC продовжуватиме відповідати за технічне обслуговування та управління Клубним кільцем до 1999 року. Під їхнім наглядом піт-лейн був розроблений, а по периметру траси були встановлені загородження Armco.[1]
Повна траса для Гран-прі використовувалась ще один рік у 1964 році, перш ніж Мірабель Топгем оголосила, що Ейнтрі буде продано для реконструкції. Ейнтрі було продано Walton Group, що належала забудовнику Вільяму Девісу в 1973 році, але дозвіл на планування так і не було надано для житла. Автомобільні перегони тривали на Клубному кільці до 1970-х років, хоча масштаби проведених подій неминуче ставали все меншими. Останній масштабний захід відбувся в 1975 році, коли Ґуннар Нільссон на боліді Формули-3 March-Toyota виграв Трофей Блейкфорда.[6]
Після невиплати іпотечних кредитів у 1976 році управління курсом було передано букмекерській конторі Ladbrokes на щорічній основі до 1983 року.[1] ACC мав чудові робочі стосунки з новим керівництвом і отримав повну автономію в управлінні трасою. У 1977 році Річард Пікок (член клубу) відкрив Школу автогонщиків Ейнтрі, яка працювала щовівторка під егідою Клубу, а у вівторок ввечері члени проводили тести.[7]
Влітку 1982 року об'єкт знову виставили на продаж, що в кінцевому підсумку призвело до припинення автоперегонів. Хоча час від часу траплялися випадки з автомобілями, що завдавали шкоди іподрому. Неприємний випадок стався під час одного з тестових вечорів у вівторок, коли за п’ять хвилин до закриття траси автомобіль вилетів і застряг на повороті Бегерс. ACC погодився тимчасово призупинити перегони та тестування, хоча школа гонщиків продовжила працювати. Мотоперегони все ще були дозволені, і Aintree Motorcycle Racing Club продовжував проводити свої події на трасі.[1]
У 1984 році ACC відновився, організувавши своє перше ралі Single Venue Tarmac на трасі Ейнтрі, що проводилось до 1990 року. У 1985 році вони також повернули спринтерські перегони на Ейнтрі, і до 1991 року клуб проводив два раунди Британського чемпіонату зі спринтерських перегонів – єдиний клуб, який це робить. У 1987 році також були введені суботні трекові дні.[7]
Економічна депресія середини 1990-х призвела до скасування всіх подій, а також до закриття школи гонщиків. У 1997 році ACC оголосив про плани великої події, яка мала проходити на повній трасі довжиною 3 милі, щоб відсвяткувати 40-ту річницю історичного Гран-прі Великої Британії 1957 року. На жаль, захід довелося скасувати через труднощі з адміністрацією іподрому.[7]
Члени ACC перейшли в Liverpool Motor Club, який до того моменту мав лише одного платного члена, і взяли на себе проведення спринтів і трекових днів. Проте, як тільки ACC погасив свої борги, він відновився, успішно організувавши Фестиваль автоспорту на Ейнтрі в 2004 році, щоб відсвяткувати 50-ту річницю траси. Це привернуло участь понад 250 історичних гоночних автомобілів загальною вартістю понад 100 мільйонів фунтів стерлінгів, доповнених двома святковими вечерями, організованими сером Стірлінгом Моссом, Тоні Бруксом і Роєм Сальвадорі. Подію відвідало понад 20 000 шанувальників гонок.[7]
ACC продовжує просувати та підтримувати спадщину траси. Існує також великий інтерес виробників до презентацій автомобілів, зйомок та інших подій, пов’язаних з автомобілями, і ACC регулярно співпрацює з телевізійними каналами, щоб сприяти створенню телевізійних програм і візитів.[1]
Офіційні рекорди найшвидшого кола перегонів на трасі Ейнтрі виглядають так:
| Категорія | Час | Гонщик | Транспорт | Подія |
|---|---|---|---|---|
| Кільце Гран-прі: 4.828 км (1954–1964) | ||||
| Формула-1 | 1:51.800[8] | Джим Кларк | Lotus 25 | 1963 200 миль Ейнтрі |
| Формула-2 | 2:04.400[9] | Тоні Брукс | Cooper T43 | 1958 200 миль Ейнтрі BARC |
- ↑ а б в г д е ж Aintree. RacingCircuits.info (англ.). Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ Walthert, Matthew. Remembering Stirling Moss' 1955 British Grand Prix Victory at Aintree. Bleacher Report (англ.). Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ 1957 British Grand Prix race report - Vanwall achieves undisputed victory at last. Motor Sport Magazine (брит.). 7 липня 2014. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ Aintree Racing Circuit • Details | Motorsport Database. Motorsport Database - Motor Sport Magazine (брит.). Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ History of the Aintree Grand Prix Circuit | Welcome to Aintree Circuit Club - Established 1954. www.aintree.org.uk (брит.). 9 червня 2009. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ 1975 Blakeford F3 Trophy | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ а б в г Aintree Circuit - The Place Where Motorsport History was Written. SnapLap (амер.). 6 червня 2017. Процитовано 3 вересня 2023.
- ↑ 1963 BARC 200. Процитовано 19 серпня 2023.
- ↑ 1958 Aintree F2. Процитовано 19 серпня 2023.
