Очікує на перевірку

Докетизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Докети́зм (від дав.-гр. δοκέω [dokeō] — «видаюся») — одне з найстаріших єретичних християнських вчень, що заперечувало реальність страждань Ісуса Христа і його втілення, як такі, що суперечать уявленням про безпристрасність та необмеженість Бога, та проголошувало ілюзорність його існування. Очевидно, характерною рисою цього вчення було використання дієслова дав.-гр. δοκείν («видаватися») та різних похідних від нього для опису «ілюзорності» людської природи Ісуса Христа.

Найменування

[ред. | ред. код]

Словом «докети» (дав.-гр. δοκηταί) Климент Олександрійський називав особливу категорію єретиків. Це найменування він пов'язував з особливостями їхнього богослов'я (дав.-гр. άπό δογμάτων Ιδιαζόντων[1]). Докетів (дав.-гр. ό της δοκήσεως έξάρ-χων), за словами Климента, очолював Юлій Касіян[2], який, згідно з Ієронімом Стридонським, стверджував, що плоть Христа була вдаваною (лат. putativam Christi carnem introducens[3]). За свідченням Серапіона Антіохійського, ті, кого називали докетами, пошановували Євангеліє від Петра[4]. Крім того, про них згадує Іполит Римський, повідомляючи подробиці їхнього вчення[5]. Автори пізнішого часу використовують це найменування менш визначено[6].

Джерела відомостей

[ред. | ред. код]

Новий Завіт

[ред. | ред. код]

Найдавнішими джерелами, що містять відомості про докетизм, можливо, є 1-ше і 2-ге послання Івана. Представники вчення, яке спростовується в них, оскаржували, «що Ісус є Христос» (2:22-23) і не сповідували «Ісуса Христа, що прийшов у плоті» (1:7; ср.: 4:3). Як противагу до такого роду поглядів деякі коментатори пояснюють характерний для Євангелія від Іоанна акцент на реальності плоті Ісуса Христа у втіленні, стражданнях і по воскресінні (1:14; 6:51-6:58; 6:60-6:71; 19:34-19:35; 20:26-20:28).

Послання Ігнатія Богоносця

[ред. | ред. код]

Незаперечним свідченням про докетизм є полеміка, що міститься в посланнях Ігнатія Богоносця. За Ігнатієм, його противники відмовлялися визнавати, що Ісус «носив плоть» (дав.-гр. μη ομολόγων αυτόν σαρκοφόρον[7]). У відповідь на це Антіохійський єпископ підкреслював істинність людської природи Ісуса, наводячи як доказ історичні факти його народження, хрещення та тілесних страждань[8]. За його словами, Ісус Христос є «єдиний лікар, тілесний та духовний, народжений та ненароджений, Бог, що з'явився у плоті (дав.-гр. έν σαρκί γενόμενος θεός), від Марії і від Бога, який спершу зазнав, а потім не зазнавав страждань»[9].

Відмовляючись від реальності втілення, противники Ігнатія вчили, що Христос страждав лише «примарно» (дав.-гр. λέγουσιν, το δοκείν πεπονθέναι αυτόν[10]), і не визнавали, що «євхаристія є плоть рятівника нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив зі своєї доброти»[11]. Цю думку Антіохійський єпископ спростовував, наполягаючи на істинності плоті Христа[12].

Таким чином, згідно з вченням, з яким полемізував Ігнатій Богоносець, втілення, страждання та воскресіння Ісуса Христа не були справжніми, оскільки його плоть була лише видимістю. На цій підставі противники Ігнатія відмовлялися вважати євхаристійні дари плоттю та кров'ю Христа.

Твори Тертуліана, Іринея Ліонського та ін.

[ред. | ред. код]

Аналогічна форма докетизму була властива вченням Саторніла, Кердона та Маркіона. Основними джерелами відомостей про них служать ересіологічні твори Тертуліана, Іринея Ліонського, Іполита Римського, Єпіфанія Кіпрського та ін.

За Іринеєм Ліонським, Саторніл вчив, що "Спаситель ненароджений, безтілесий (лат. incorporalem), безвидний (лат. sine figura). Він не був, але лише здавався людиною (лат. putative autem visum hominem)" [13]. Оскільки ж Христос не мав істинної плоті, то і страждання його, на думку Саторніла, були лише видимістю[14].

Сучасник Саторніла Кердон, який розрізняв двох Богів — вищого, благого, і творця світу, злого, вважав Ісуса Христа Сином вищого Бога і, заперечуючи Боговтілення (лат. hunc in substantia carnis negat[15]; дав.-гр. μη έν σαρκι πε-φηνέναι[16]), вчив, що все його земне життя було лише видимістю та примарою (лат. in phantasmate solo fuisse pronuntiat[17]; дав.-гр. δοκήσει όντα και δοκήσει πεφηνότα, δοκήσει δε τα δλα πεποιηκότα[16]). За Кердоном, Ісус не лише не народився від Діви, а й зовсім не народжувався (лат. nec ex virgine natum, sed omnino nec natum[15]; дав.-гр. μη είναι δε τον Χριστον γεγεννη-μένον έκ Μαρίας[16]) і абсолютно не страждав, але був лише «ніби страждаючим» (лат. nec omnino passum, sed quasi passum[15]).

Христологія Маркіона, учителем якого був Кердон, теж мала явні докетичні риси[18]. Він вчив, що Ісус Христос не був народжений, але з'явився прямо з небес у 15-й рік імператора Тіберія «в образі людини» (лат. in hominis forma[19]) або «під видом людської природи» (лат. per imaginem substantiae humanae[20]). Його тіло, якого насправді він не мав, було лише видимістю (лат. phantasma carnis[21]). Отже, на думку Маркіона, Ісус Христос насправді не страждав, не вмирав, або не був похований і не воскрес[22] — все це відбувалося лише як видимість (лат. putative[23]; дав.-гр. τω δοκείν[24]; дав.-гр. δοκήσει[25]). безпосереднім наслідком цих положень було невизнання тілесного воскресіння мертвих[26] та особливе вчення про євхаристії: слова Христа «Це тіло Моє» (26:26) Маркіон розумів як «це є образ Мого тіла» (лат. figura corporis mei[27]) і здійснював евхаристію на хлібі та воді[28].

Апокрифи

[ред. | ред. код]

Докетичні христологічні концепції відображені в деяких апокрифічних текстах, насамперед у Діяннях Іоанна та Євангелії від Петра.

Апокрифічні Діяння Іоанна — одне з небагатьох збережених літературних джерел про докетизм. Первинним мотивом христології Діянь Іоанна служить міркування, за яким Христос не міг стати людиною, оскільки він — Бог, а Бог незмінний. Тому проповідувати його можна лише як Бога і поклонятися йому можна лише як Богу (роз. 104). Оскільки його людська природа була лише примарою, він був то наділеним тілом, то так, «начебто б він і зовсім не існував» (роз. 93). І до і після воскресіння він поліморфічний й поперемінно постає у вигляді дитини, чоловіка, старця та юнака (розділи 82, 87-88,93). Він не був розп'ятий на хресті (роз. 99) і не страждав (роз. 101). Тому й євхаристія не має сотеріологічного значення, а є лише молитвою на подяку над хлібом (розділи 46, 84-86, 109).

Сучасні дослідження докетизму

[ред. | ред. код]

Визначення

[ред. | ред. код]

Серед дослідників раннього християнства визначення терміну «докетизм» і його застосування до тих чи тих христологічних концепцій є предметами полеміки. Основне ускладнення при цьому викликають такі вчення, в яких заперечується якщо не реальність людської природи Ісуса Христа, то реальність єдності божества з людством, яке зазанє страждань. Такого роду христологія була характерна для цілої низки гностичних систем.

Найширше визначення докетизму дав В. Бауер, який вирізняв три типи докетичних христологій:

1) Вчення, в яких розп'ятий був не Христос, але хтось інший замість нього (Симон Киринеянин, за вченням Василида[29]: Василидъ училъ, что подъ видомъ Іисуса былъ распятъ Симонъ Киринеянинъ, при чемъ самъ Іисусъ стоялъ-де подлѣ въ образѣ Симона Киринеянина и смѣялся надъ Своими гонителями[30]);

2) Вчення, які розрізняють земну людину Ісуса та «небесного Христа», що зійшов на Ісуса при хрещенні та залишив його перед розп'яттям: у вченні Керінфа та в Євангелії від Петра;

3) Вчення, які цілковито заперечують будь-яку реальність людської природи Ісуса Христа[31]. При такій інтерпретації докетизмом більшою чи меншою мірою можуть бути визнані всі відомі гностичні христології. Прихильником цього погляду є М. Слуссер, який вважає, що докетизмом можна назвати будь-яке христологічне вчення, що розділяє божественне та людське в Христі або має тенденцію до такого поділу[32].

У П. Вайгандта, автора єдиної на сьогоднішній день монографії про докетизм, протилежний погляд. Він вважає, що докетизмом може бути названа лише та христология, яка виключає будь-який контакт божественної природи Ісуса з матеріальним світом[33]. Тому в повному розумінні докетичними він визнає лише христологічні погляди, з якими полемізує Ігнатій Антіохійський, а також вчення про Христа Кердона, Саторніла, Маркіона та Діянь Іоанна[34].

Походження

[ред. | ред. код]

У науковій літературі немає єдиної думки й про походження докетизму. Його виникнення може пояснюватися впливом поширених в той час дуалістичних поглядів еллінізму , в рамках яких неможливе поєднання матеріального та ідеального, людського та божественного[35]. Водночас деякі автори, які вважають основою докетизму конфлікт уявлення про непричетність бога до світу та історичного факту хресних страждань та смерті Ісуса Христа, вбачають в докетизмі не лише результат елліністичного впливу, а й розвиток деяких юдейських[36] або юдейохристиянських[37] концепцій. Також робилися спроби пояснити докетизм лише юдейським культурно-релігійним контекстом — як розвиток біблійної традиції про жертвоприношення Ісаака (1 М. 22)[38].

Паралелі в ісламі

[ред. | ред. код]
" і сказали: «Воістину, ми вбили Месію Ісу (Ісуса), сина Марьям (Марії), посланця Аллаха». Однак вони не вбили його і не розіп'яли, а це лише здалося їм. Ті, які сперечаються з цього приводу, перебувають у сумніві та нічого не відають про це, а лише йдуть за припущеннями. Вони справді не вбивали його.
"


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Clem. Alex. Strom. VII17. 108
  2. ↑ Ibid. Ill 13-14
  3. ↑ Hieron. In Gal. // PL. 26. Col. 431
  4. ↑ Euseb. Hist. eccl. VI12. 6
  5. ↑ Hipp. Refut. VIII 8-11; Χ 16
  6. ↑ Theodoret. Ер. 82; Did. Alex. In Zach. IV 234; Cyr. Alex. De incarn. unigent. // SC. 97. P. 197
  7. ↑ Ign. Ep. ad Smyrn. 5. 2
  8. ↑ Ibid. 1. 1; Idem. Ep. ad Trail. 9. 1
  9. ↑ Idem. Ep. ad Eph. 7. 2
  10. ↑ Idem. Ep. ad Trail. 10; ср.: Idem. Ep. ad Smyrn. 2; 4. 2
  11. ↑ Idem. Ep. ad Smyrn. 7; ср.: Ibid. 6
  12. ↑ Ibid. 1. 2; 3. 1; 7. 1; Idem. Ep. ad Trail. 9. 2; Idem. Ep. ad Eph. 20. 1; Idem. Ep. ad Magn. 11
  13. ↑ Iren. Adv. haer. I 24. 2
  14. ↑ Tertull. Adv. haer. 1.4; Hipp. Refut. VII28.1-5; ср.: Epiph. Adv. haer. 23. 1.10
  15. ↑ а б в Tertull. Adv. haer. 6. 1
  16. ↑ а б в Epiph. Adv. haer. 41. 1. 7
  17. ↑ Tertull. Adv. haer. 6.1
  18. ↑ Weigandt. S. 67-73
  19. ↑ Iren. Adv. haer. I 27. 2
  20. ↑ Tertull. Adv. Marcion. Ill 10. 2
  21. ↑ Ibid. IV 42. 7
  22. ↑ Tertull. De earn. Chr. 5. 2-3; 9
  23. ↑ Idem. Adv. Marcion. Ill 8. 4
  24. ↑ Hipp. Refut. X 19. 3
  25. ↑ Epiph. Adv. haer. 42. 12. 3
  26. ↑ Iren. Adv. haer. I 27. 3; Tertull. Adv. Marcion. Ill 8. 6-7;V 7. 4-5
  27. ↑ Tertull. Adv. Marcion. IV 40. 3
  28. ↑ Epiph. Adv. haer. 42. 3. 3
  29. ↑ Iren. Adv. haer. I 24. 4
  30. ↑ Православная богословская энциклопедия под ред. А. П. Лопухина. Петроград, 1904. Т.4, стр. 1173.
  31. ↑ Bauer, Paulsen. 1985. S. 239
  32. ↑ Slussser. 1981
  33. ↑ Weigandt. 1961. Bd. 1. S. 22; ср.: Brox. 1984. S. 306
  34. ↑ Ibid. S. 100
  35. ↑ Grillmeier. 1979; Munier. 1993. P. 409
  36. ↑ Davies. 1962. Р. 16
  37. ↑ Вгох. 1984
  38. ↑ Stroumsa. 2004. Р. 270

Література

[ред. | ред. код]
  • Докетизм // Православна енциклопедія — Т. 15. С. 573–575.
  • Михаил Поснов, История христианской церкви (до разделения Церквей — 1054 г.) Первое, сокращенное издание: София, 1937. Второе в изд-ве «Жизнь с Богом», полное: Брюссель, 1964. Репринт: Брюссель, ЖсБ, 1988.
  • Лосев А. Ф., История античной философии в конспективном изложении, М., 1998
  • Ronnie Goldstein, Guy Stroumsa, The Greek and Jewish Origins of Docetism: A New Proposal, inZeitschrift für Antikes Christentum, т. 10, № 3, червня 2007, стр. 423–441
  • Guy Stroumsa,Le rire du Christ. Essais sur le christianisme antique, Bayard, 2006, див. текст
  • Bauer W., Paulsen H. Die Briefe des Ignatius von Antiochia und der Brief des Polykarp von Smyrna. Tub., 1985
  • Darrell D. Hannah,The Ascension of Isaiah and Docetic Christology, вVigiliae Christianae, Т. 53, № 2, травень 1999, стр. 165–196
  • A.K.M. Adam,Docetism, Kasemann, and Christology, вScottish Journal of Theology, Т. 49, № 4, 1996, стр. 391–410
  • Norbert Brox,Doketismus, eine Problemanzeige, вZeitschrift für Antikes Christentum, № 95, 1984, стр. 301–314
  • Jerry W. McCant,The Gospel of Peter: Docetism Reconsidered, вNew Testament Studies, Т. 30, № 2, 1984, стр. 258–273
  • Edwin Yamauchi,The Crucifixion and Docetic Christology, вConcordia Theological Quarterly, № 46, 1982, стр. 1-20
  • Michael Slusser,Docetism: A Historical Definition, вSecond Century, Т.1, № 3, 1981, стр. 163–172
  • J.N.D. Kelly,Early Christian Doctrines, HarperCollins, 1978, стр. 141–142
  • Winrich Löhr, Josef van Ess, Art.Doketismus I. Christentum II. Islam. In: Religion in Geschichte und Gegenwart, 4. Aufl., Bd. 2.
  • Peter Weigandt,Der Doketismus im Urchristentum und in der theologischen Entwicklung des zweiten Jahrhunderts. 2 Bde., Diss. Heidelberg 1961
  • Slusser M. Docetism: A Historical Definition // The Second Century: J. of Early Christian Stud. 1981. Vol. 1. P. 163–172
  • Ulrich B. Mü ller,Die Menschwerdung des Gottessohnes. Frühchristliche Inkarnationsvorstellungen und die Anfänge des Doketismus. Stuttgarter Bibelstudien 140. Verl. Kath. Bibelwerk, Stuttgart 1990 ISBN 3-460-04401-2
  • Wolfram Uebele,«Viele Verführer sind in die Welt ausgegangen». Die Gegner in den Briefen des Ignatius von Antiochien und in den Johannesbriefen. BWANT 151. Kohlhammer, Stuttgart/Berlin/Köln 2001 ISBN 3-17-016725-1
  • Benjamin Walker,Gnosis. Vom Wissen göttlicher Geheimnisse. Diederichs, München 1992 ISBN 3-424-01126-6

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Докетизм&oldid=43078377