Очікує на перевірку

Деревляни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Увага: Не вказане значення "common_name"

Деревляни[1][2] (древляни[1][2])
Дуліби Image missing
 VI ст. – 884, 912—946 Київська Русь
{{{common_name}}}: історичні кордони на карті
{{{common_name}}}: історичні кордони на карті
Східнослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця Іскоростень
Мови Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
князь
 - ? —945 Мал
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано 884, 912—946
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Деревляни
Картина К. В. Лебедєва «Князь Ігор збирає данину з древлян в 945 році»

Деревля́ни[1][2] або древля́ни[1][2] (д.-рус. Дєрєвлѧнє[3], чеськ. Drevljané) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу.[4]

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)[5], Вручій (Овруч)[5], Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручий.[4]

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Нинішніми нащадками древлян є поліщуки.


Етимологія

[ред. | ред. код]

Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр. деревляни, д.-рус. Древлѧне[3]) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'ян[6].

Історія

[ред. | ред. код]

884 року київський князь Олег Віщий підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади м. Києва. 914 року київський князь Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

  • Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 роках[7];
  • князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»[8][9];
  • князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра)[8][9].

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія

[ред. | ред. код]

Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культури[10]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г ДРЕВЛЯ́НИ, ДЕРЕВЛЯ́НИ // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  2. ↑ а б в г ДРЕВЛЯ́НИ, ДЕРЕВЛЯ́НИ // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ а б ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 28 жовтня 2014.
  4. ↑ а б ЕУ, 1957, с. 497, «Деревляни».
  5. ↑ а б стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  6. ↑ Гильфердинг А. Ф., Памятники наречия залабских древлян и глинян [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.], г. Санкт-Петербурге, 1856 г., 77 с. (репринт 2012 г.) ISBN 978-5-458-55473-2 (рос.)
  7. ↑ стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  8. ↑ а б «Как росла Русь и кем были построены главнейшие города и крепости» (I. P. 121—123), КНИГА I (с комментарем), АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА) [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ а б «О том, как дела русских шли в гору, и кем были построены главнейшие города и крепости» (с комментарем), Часть 3, АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА), перевод с «Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae». Liber 1/2. Warszawa. 1964 [Архівовано 28 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ Administrator. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст., Райковецька культура - Археологія України - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Деревляни&oldid=42852389