Гайсин
| Гайсин | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
    | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Вінницька область | ||||||||
| Район | Гайсинський район | ||||||||
| Тер. громада | Гайсинська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA05040030010071792 | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1545 | ||||||||
| Магдебурзьке право | 1744 | ||||||||
| Статус міста | від 1795 року | ||||||||
| Населення | ▲ 26 627 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| - повне | ▲ 26 627 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| Площа | 18.26 км² | ||||||||
| Густота населення | 1423.38 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 23700—23705 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4334 | ||||||||
| Координати | 48°48′37″ пн. ш. 29°23′3″ сх. д. / 48.81028° пн. ш. 29.38417° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 215 м | ||||||||
| Водойма | р. Соб | ||||||||
| Назва мешканців | га́йсинець га́йсинка га́йсинці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Гайсин | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 83 км | ||||||||
| - залізницею | 114 км | ||||||||
| - автошляхами | 102 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 197 км | ||||||||
| - залізницею | 497 км | ||||||||
| - автошляхами | 264 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 23700, Вінницька область, Гайсинський р-н, м. Гайсин, вул. 1 Травня, 7 | ||||||||
| Вебсторінка | Гайсинська міськрада | ||||||||
| |||||||||
Га́йсин — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району та Гайсинської міської громади Вінницької області.
Відповідно до розповсюдженої версії, назва міста має тюркське походження. За однією з версій, назва походить від тюркських кочових племен Чорних клобуків, які проживали у цих краях ХІ — XII століттях. Гайсин з тюркської мови означає «стан на горбі»[3][4].
Також існує версія, що назва міста Гайсин та села Гайшин походить від татарського імені Гайса[5].
Підприємства та організації: спиртовий завод, завод продтоварів, хлібозавод, швейна, меблева фабрики.молоко завод , консервний завод , оцинкований завод , млин , пром комбінат , м'ясо завод , асфальтний завод , кірпичний завод , завод по виготовленню консервних кришок (га----ка) , нафто база , кулінарна фабрика.[джерело?]
З Гайсина в усякі боки розходиться п'ять ключових міжрайонних автошляхів.
Через Гайсин пролягають автошлях міжнародного значення E50 М30 (Стрий — Знам'янка — Ізварине) та автошлях регіонального значення Брацлав — Гайсин — Умань — Черкаси (завдожки 317 км), побудований у 1961 році під проводом інженера Степана Кожум'яки. Стан її нині жахливий, щомісяця трапляються дорожньо-транспортні події.
У місті Гайсині діє однойменна залізнична станція, через яку курсують приміські поїзди сполученням Гайворон — Вінниця. Особи пенсійного віку й інші пільгові категорії пасажирів мають право на безкоштовний проїзд в цих приміських поїздах. Доречі, в складі приміських поїздів курсують плацкартні вагони. На станції Вінниця узгоджена пересадка пасажирів на приміські елетропоїзди до Києва та зворотно.
Перша згадка припадає на 1545 рік, коли місто входило до складу Брацлавського воєводства. 5 вересня 1577 року король Польщі Стефан Баторій видав шляхтичу-вояку Яну Оришевському привілей на розлогу пустку Гайсин над річкою Соб[6]. В 1744 р. отримав магдебурзьке право.
У 1785 році внаслідок поділу Польщі відходить до Росії. З 1797 року Гайсин — повітове місто Подільської губернії. У місті була чоловіча гімназія, яка пізніше стала школою-інтернатом. Зараз у цій будівлі розташований ліцей-гімназія №7.
28 листопада 2015 року єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл звершив чин освячення храму на честь Святого великомученика і цілителя Пантелеймона[7].
На початку лютого 2019 року у Гайсині відкрили Меморіальний комплекс Алеї слави на честь загиблих вояків 59-ї окремої мотопіхотної бригади на території військової частини, у якій розташована бригада. На меморіальній стелі викарбувано імена 48 солдатів, які загинули під час війни на сході України[8].
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[9]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 92,44% |
| росіяни | 6,21% |
| білоруси | 0,33% |
| євреї | 0,21% |
| вірмени | 0,14% |
| поляки | 0,11% |
| татари | 0,10% |
| інші/не вказали | 0,46% |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:
| Мова | Чисельність, осіб | Доля |
|---|---|---|
| Українська | 23 714 | 93,01% |
| Російська | 1 689 | 6,62% |
| Вірменська | 22 | 0,09% |
| Білоруська | 21 | 0,08% |
| Румунська | 7 | 0,03% |
| Інші/Не вказали | 42 | 0,17% |
| Разом | 25 495 | 100% |
- Бакалов Валерій Михайлович — воїн-афганець, кавалер ордена Червоної Зірки.
- Бєсов Леонід Михайлович (нар. 1938) — український історик, дослідник науково-технічного та інноваційного розвитку України.
- Бромберг Давид Семенович (1915—1998) — єврейський та російський поет.
- Високович Володимир Костянтинович — патологоанатом, бактеріолог та епідеміолог.
- Грицина Віктор Степанович — український живописець.
- Доорохольський Осип Осипович — поет і перекладач.
- Дяченко Юрій Олександрович — різьбяр по дереву, лікар-невропатолог.
- Загородній Юрій Олексійович — підполковник Армії УНР[11].
- Зарков Володимир Григорович (1945—1999) — український співак (тенор).
- Калита Алла Андріївна (нар. 1945) — український мовознавець.
- Керлер Йосип Борисович — єврейський поет та письменник, творив на їдиш.
- Климчук Василь Анатолійович — український журналіст. Заслужений журналіст України.
- Котенко Олександр Леонідович (1971—2022) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Котенко Сергій Леонідович (1967—2022) — учасник російсько-української війни, лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Герой України (посмертно).
- Кравченко Сергій Вікторович (1984—2016) — доброволець ДУК, учасник російсько-української війни[12].
- Кручек Олександр Алікович (нар. 1961) — український історик.
- Лабун Євген Васильович (1989—2014) — солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
- Менюк Станіслав Петрович (1991—2014) — український військовий, вояк батальйону «Айдар» МО України, учасник російсько-української війни.
- Михальчук Валеріан Логинович — (21.01.1901 — 03.09.1937) — український композитор, був безпартійним. Арештований та розстріляний у Києві.
- Недзвецький Олександр Семенович — підполковник Армії УНР[13].
- Пироговський Олександр Сидорович (1897—1943) — київський підпільник, Герой Радянського Союзу.
- Поляк Семен Йосипович (1894—1955) — радянський лікар.
- Пронін Вадим Олександрович — молодший сержант Збройних сил України, загинув у боях за Дебальцеве.
- Рибаченко Олександр Сергійович (1989—2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Соловйова Анастасія Агеївна (нар. 1929) — український історик.
- Сорочинський Лев — співак і диригент.
- Танцюра Євген Петрович (1976—2022) — головний сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Штеренберг Поліна Марківна (1907—?) — радянська вчена в галузі захисту рослин.
- Юрчак Віра Гаврилівна (нар. 1947) — український фахівець у галузі технології макаронних виробів.
- Топаллер Анатолій Семенович (1911—1996) — Герой Радянського Союзу (19.05.1940), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями. Почесний житель міста.
- Десятнюк Олександр Олександрович (1988—2022) — старший лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.
-
Школа Ліцей №7, поч. XX ст. -
Пам'ятник борцям за волю України -
Адміністративний будинок -
Будинок культури -
Будинок адвоката Літваковського
.jpg)
.jpg)
- ↑ Гайсин // Український радянський енциклопедичний словник, Украинский советский энциклопедический словарь — Киев: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1988. — Т. Том 1. — С. 370.
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Bubenok, O. (30 грудня 2014). The Problem on Black Klobuks in the Eastern Europe Historiography since XVIII century till Present. The World of the Orient. Т. 2014, № 4. с. 45—64. doi:10.15407/orientw2014.04.045. ISSN 1608-0599. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ Боднар, Влад. На Вінниччині у місті Липовець є свій Гайсин | Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info. vlasno.info (укр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ В.И.Марков (2016). Тюркский след в истории Украины. Евразия. с. 203. ISBN 978-5-91852-161-8.
- ↑ Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/2, zeszyt 101.— S. 272. (пол.)
- ↑ В Гайсині освятили нову церкву. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
- ↑ У Гайсині відкрили великий меморіал на честь загиблих вояків. ФОТО. Vежа. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019.
- ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 167 с. ISBN 966-8201-26-4
- ↑ Український Меморіал. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
- ↑ Я. Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 296 с. ISBN 966-8201-26-4
- Д. С. Вирський Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 23. — ISBN 966-00-0405-2.
- У. П. Калита. Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Hajsyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 10. (пол.).— S. 10-12. (пол.)
- А. Т. Давидюк, П. С. Кривко. Га́йсин // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.193-203
- Погода в Гайсині [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Гайсинська районна рада [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Історія міста Гайсин [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Фото м. Гайсина [Архівовано 13 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Облікова картка м. Гайсин, Вінницька область, Гайсинський район[недоступне посилання з липня 2019]
- Музей-садиба братів Герасименків с. Новоселівка [Архівовано 28 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Міський краєзнавчий музей Гайсинщини [Архівовано 29 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Гайсин — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР [Архівовано 5 березня 2013 у Wayback Machine.] (на основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
- Відкрито меморіальну дошку воїну-афганцю Валерію Бакалову
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
