Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вук Караджич

латиниця: Vuk Stefanović Karadžić

кирилиця: Вук Стефановић Караџић
Народився26 жовтня (6 листопада) 1787[1][2]
Тршичd, Османська імперія[2][1][4]
Помер26 січня 1864(1864-01-26)[1][2][3] (76 років) або 7 лютого 1864(1864-02-07)[4] (76 років)
Відень, Австрійська імперія[2][5][4]
ПохованняСобор святого Архангела Михаїла (Белград)[6]
Країна Османська імперія
 Князівство Сербія
Діяльністьмовознавець, історик, перекладач, письменник, перекладач Біблії, дипломат, збирач казок, антрополог, філолог, етнограф, фольклорист
Галузьмовознавство, фольклористика і етнографія
Alma materGymnasium of Karlovcid
Знання мовнімецька і сербська[7][8]
ЗакладБелградський університет
ЧленствоSociety of Serbian Lettersd (26 січня 1864), Російська академія наук, Прусська академія наук і Краківське наукове товариствоd[4]
ПосадаMayor of Belgraded
КонфесіяСербська православна церква
У шлюбі зAna Karadžićd[9]
ДітиМіна Караджич і Dimitrije Karadžićd

Вук Стефанович Ка́раджич[10] (серб. Вук Стефановић Караџић/Vuk Stefanović Karadžić; 26 жовтня (6 листопада) 1787(17871106), Трщич, Османська імперія — 15 (26) січня 1864, Відень, Австрійська імперія) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї Стефана та Єгди (до шлюбу Зрнич) Караджич у селищі Тршич біля Лозниці, яке розташовувалось на території сучасної Сербії (тоді в складі Османської імперії). В його батьків часто вмирали новонароджені діти, тому його назвали Вуком (серб. 'вовк'), щоб злі духи та сили не завдали йому шкоди.

Рідний будинок В. Караджича у селищі Тршич.

В основному, він здобував знання самостійно. Недовго навчався у родича, потім у монастирі Троноша. В 19 років - у гімназії в місті Сремські Карловці. Потім декілька місяців вивчав латинську та німецьку мови у Петрині. Поїхав до Белграда, сподіваючись навчатись у Обрадовича, але цього не вдалося досягти. Нарешті, 1808 року став одним із перших студентів Белградської вищої школи. Невдовзі він захворів та вирушив на лікування до Нови-Саду та Пешта, але не вилікувався й залишився кульгавим. Повернувшись до Сербії 1810 року, деякий час працював у Белграді вчителем початкової школи. 1813 року переїхав до Відня, де зустрівся зі словенським мовознавцем Єрнеєм Копітаром.

Вук Караджич близько 1850 р.

З 1814 р. розпочав літературну діяльність. В 1814-1815 роках Вук Караджич видав два томи сербських народних пісень (надалі їх кількість зросла до дев'яти).

Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо» (серб. «пиши као што говориш, а читај као што је написано»). В 1814 він видав першу сербську граматику. Також створив перший словник сербської мови (перше видання у Відні у 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Караджича обирали на дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей (1842), члена багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської в Берліні (1850), чужоземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

1861 року Вуку Караджичу було надано звання почесного громадянина міста Загреб.

Після смерті похований на цвинтарі Святого Марка у Відні. 1897 року був урочисто перепохований поряд з могилою Доситея Обрадовича навпроти Собору св. Архангела Михаїла у Белграді.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні (т. 1-4; 1823—1833).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Ир. Половинкин Караджич, Вук // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 421–424.
  2. ↑ а б в г д Кравцов Н. И. Караджич // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3.
  3. ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
  4. ↑ а б в г д http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/karadzic-wuk-stefanovic/
  5. ↑ Караджич Вук Стефанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. ↑ Find a Grave — 1996.
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ https://data.matricula-online.eu/de/oesterreich/wien/03-landstrasse-st-rochus/02-04/?pg=58 — Т. 4.
  10. ↑ Граматика української (руської) мови / уложили: С. Смаль-Стоцький, Ф. Гартнер. - Історія українського правопису: XVI - XX століття. Упор. Німчук В. В. - К.: Наукова думка, 2004. - С. 114.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вук_Караджич&oldid=41712214