Вайдаг

Вайдаг чорнокрилий (Euplectes hordeaceus)

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Ткачикові (Ploceidae)
Підродина:	Ткачичні (Ploceinae)
Рід:	*Вайдаг (Malimbus)* Swainson, 1829^[1]

Види

Синоніми

Pyromelana Bonaparte, 1831^[2]

Coliuspasser Rüppell, 1840^[3]
Penthetria Cabanis, 1847^[4]
Hyperanthus Gistel, 1848
Urobrachya Bonaparte, 1851^[5]
Niobe Reichenbach, 1863^[6]
Taha Reichenbach, 1863^[7]
Penthetriopsis Sharpe, 1890^[8]
Drepanoplectes Sharpe, 1891^[9]
Diatropura Oberholser, 1900^[10]
Niobella Boetticher & Wolters, 1939^[11]
Boetticherella Wolters, 1943
Groteiplectes Wolters, 1943
Paraplectes Wolters, 1943
Phlogoplectes Wolters, 1943
Tachyplectes Wolters, 1943

Посилання

Вікісховище:	Euplectes
Віківиди:	Euplectes
ITIS:	179632
NCBI:	187428

Вайда́г^[12] (Euplectes) — рід горобцеподібних птахів родини ткачикових (Ploceidae). Представники цього роду мешкають в Африці на південь від Сахари.

Види

Виділяють сімнадцять видів:^[13]

Вайдаг золотистий (Euplectes afer)
Вайдаг діадемовий (Euplectes diadematus)
Вайдаг чорний (Euplectes gierowii)
Вайдаг занзібарський (Euplectes nigroventris)
Вайдаг чорнокрилий (Euplectes hordeaceus)
Вайдаг вогнистий (Euplectes orix)
Вайдаг червоний (Euplectes franciscanus)
Вайдаг сан-томейський (Euplectes aureus)
Вайдаг товстодзьобий (Euplectes capensis)
Вайдаг червоноплечий (Euplectes axillaris)
Вайдаг жовтоплечий (Euplectes macroura)
Вайдаг болотяний (Euplectes hartlaubi)
Вайдаг малавійський (Euplectes psammacromius)
Вайдаг білокрилий (Euplectes albonotatus)
Вайдаг великий (Euplectes ardens)
Вайдаг великохвостий (Euplectes progne)
Вайдаг кенійський (Euplectes jacksoni)

Етимологія

Рід отримав назву Euplectes походить від сполучення слів дав.-гр. ευ — добрий і πλεκω — плести.^[14]

Примітки

↑ Swainson, William John (1829). Zoological illustrations, or, Original figures and descriptions of new, rare, or interesting animals. 2nd series. Т. 1. London: Baldwin, Cradock, and Joy; and W. Wood. Plate 37 text.
↑ Ch.L. Bonaparte. Aggiunte e correzioni relative agli animali vertebrati a sangue caldo. „Giornale Arcadico di Scienze Lettere ed Arti”. 52, s. 206, 1831.
↑ E. Rüppell: Neue Wirbelthiere zu der Fauna von Abyssinien gehörig. Frankfurt am Main: S. Schmerber, 1835–1840, s. 98.
↑ J. Cabanis. Ornithologische Notizen. „Archiv für Naturgeschichte”. 13 (1), s. 331, 1847.
↑ Ch.L. Bonaparte: Conspectus generum avium. T. 1. Lugduni Batavorum: Apud E.J. Brill, 1850, s. 447.
↑ H.G.L. Reichenbach: Die Singvögel als Fortsetzung der vollständigsten Naturgescliielite und zugleich als Central-Atlas für zoologische Gärten und für Thierfreunde. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten Naturgeschichte und durch alle Buchhandlungen des In- und Auslandes zu erhalten, 1862, s. 61.
↑ H.G.L. Reichenbach: Die Singvögel als Fortsetzung der vollständigsten Naturgescliielite und zugleich als Central-Atlas für zoologische Gärten und für Thierfreunde. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten Naturgeschichte und durch alle Buchhandlungen des In- und Auslandes zu erhalten, 1862, s. 73.
↑ R.B. Sharpe: Catalogue of the Birds in the British Museum. Cz. 13: Perching Birds. London: Printed by order of the Trustees, 1890, s. 220.
↑ R.B. Sharpe. Ow the Birds collected by Mr. F. J. Jackson, F.Z.S., during his recent Expedition to Uganda through the Territory of the Imperial British East-African Company. „The Ibis”. Sixth Series. 3, s. 246, 1891.
↑ H.Ch. Oberholser. Some untenable names in ornithology. „Proceedings of the Academy of Natural Sciences of Philadelphia”. 51, s. 215, 1899.
↑ H. von Boetticher & H.E. Wolters. Un nouveau nom générique pour les Veuves à nuque rouge et en feu. „L’Oiseau et la Revue française d’ornithologie”. 9, s. 579, 1939.
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Old World sparrows, snowfinches, weavers. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 червня 2022.
↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 240. ISBN 978-1-4081-2501-4.

Джерела

Pryke, Sarah; Andersson, Staffan (8 серпня 2008). Female preferences for long tails constrained by species recognition in short-tailed red bishops. Behavioral Ecology. 19: 1116—1121 — через Oxford Academic.
Craig, Adrian J. F. K. (1980). Behaviour and evolution in the genus Euplectes. Journal of Ornithology. 121 (2): 144—161. doi:10.1007/BF01642928.

Портал «Біологія»

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Swainson, William John (1829). Zoological illustrations, or, Original figures and descriptions of new, rare, or interesting animals. 2nd series. Т. 1. London: Baldwin, Cradock, and Joy; and W. Wood. Plate 37 text.

[Bonaparte1-2] Ch.L. Bonaparte. Aggiunte e correzioni relative agli animali vertebrati a sangue caldo. „Giornale Arcadico di Scienze Lettere ed Arti”. 52, s. 206, 1831.

[Rüppell-3] E. Rüppell: Neue Wirbelthiere zu der Fauna von Abyssinien gehörig. Frankfurt am Main: S. Schmerber, 1835–1840, s. 98.

[Cabanis-4] J. Cabanis. Ornithologische Notizen. „Archiv für Naturgeschichte”. 13 (1), s. 331, 1847.

[Bonaparte2-5] Ch.L. Bonaparte: Conspectus generum avium. T. 1. Lugduni Batavorum: Apud E.J. Brill, 1850, s. 447.

[Reichenbach-6] H.G.L. Reichenbach: Die Singvögel als Fortsetzung der vollständigsten Naturgescliielite und zugleich als Central-Atlas für zoologische Gärten und für Thierfreunde. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten Naturgeschichte und durch alle Buchhandlungen des In- und Auslandes zu erhalten, 1862, s. 61.

[Reichenbach1-7] H.G.L. Reichenbach: Die Singvögel als Fortsetzung der vollständigsten Naturgescliielite und zugleich als Central-Atlas für zoologische Gärten und für Thierfreunde. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten Naturgeschichte und durch alle Buchhandlungen des In- und Auslandes zu erhalten, 1862, s. 73.

[Sharpe1-8] R.B. Sharpe: Catalogue of the Birds in the British Museum. Cz. 13: Perching Birds. London: Printed by order of the Trustees, 1890, s. 220.

[Sharpe2-9] R.B. Sharpe. Ow the Birds collected by Mr. F. J. Jackson, F.Z.S., during his recent Expedition to Uganda through the Territory of the Imperial British East-African Company. „The Ibis”. Sixth Series. 3, s. 246, 1891.

[Oberholser-10] H.Ch. Oberholser. Some untenable names in ornithology. „Proceedings of the Academy of Natural Sciences of Philadelphia”. 51, s. 215, 1899.

[Boetticher&Wolters-11] H. von Boetticher & H.E. Wolters. Un nouveau nom générique pour les Veuves à nuque rouge et en feu. „L’Oiseau et la Revue française d’ornithologie”. 9, s. 579, 1939.

[12] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

[ioc-13] Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Old World sparrows, snowfinches, weavers. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 червня 2022.

[14] Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 240. ISBN 978-1-4081-2501-4.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]