Акровірш

Акровірш (грец. ακρος — зовнішній, середній, лат. versus — повтор, поворот) також інколи акростих (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) — твір комбінаторної поезії, вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується акровірш.

Наприклад: у вірші Володимира Самійленка (1864—1925) «Україна» початкові літери рядків складають слово Украіна (назва Украіна інколи вживалася тоді поряд з назвою Україна).

У мене є одно кохання,
Котре не зраджу я вовік;
Росло воно не день, не рік,
А ізо мною виростало
І квіткою рясною стало…
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до сконання.

Іноді в акровірші зашифровується ім'я його автора.

Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовній «Еклозі» Г. Чуя). Значна частина акровіршів українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках «Аполлонова лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.» (Київ, 1982), «Українська література XVII ст.» (Київ, 1987) та інші. У XIX ст. чимало оригінальних акровіршів створив Леонід Глібов. Наприклад, його вірш «Буря»:

Хуртовина скажена в'ється в полі.
Аж свище вітер. Вже нема доріг.
Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
Жадання повний вдома буть, — ніколи!
Инакше, як до хаоса сваволі,
Вести не може божевільний сніг.
Елегій чарівних та знання любих втіх
Уже не знати нам у сніговім околі.
Кривавий розіп'явсь над світом смог,
Розпуста з голодом ведуть танок…
А нам?.. Чи жде нас де краси країна?
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
«Надії промінь я — не труп, не тінь,
А край краси і правди — Україна!»

Подеколи аналогічну функцію у вірші, названому Іваном Величковським «пресікаємим», виконують кінцеві літери (телестих) або внутрішні (мезостих).

Використовується також у загадках.

Також є акровірш, який використовує шифр Цезаря:

Шехойка мсєс нзізр,
Обдйха мсес нзізр.
К жрв пй тусійх
Дзі расєс псізм.

Джерела інформації

• Сайт «Поезія бароко»
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Шевчук В. О. Акростих / Українська літературна енциклопедія. Т. I. — К., 1988. — С. 34—35.

Посилання

• Акровірш [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.] // ВУЕ