Багнїтка


Багнїтка

Наукова класификация
Царство:	Plantae
Дивизия:	Magnoliophyta
Класа:	Magnoliopsida
Ряд:	Malpighiales
Фамилия:	Salicaceae
Род:	Salix
Файта:	S. caprea
Биномне мено
Salix caprea L.

Багнїтка, звич. мн. багнїтки (лат. lat. Salix caprea, серб. врба ракита, маца, горв. vrba iva, поль. wierzba iwa, слц. bahniatka, поль. bagniątko, укр. багнiтка) – прут верби ракити або ясики. То лїсцопадна файта древа з велькей фамилиї вербох (lat. Salicaceae). Багнїтки єдни з виснїкох яри. Рошню як черяк або менше древо. У наших крайох су автохтона рошлїна. Широко су розпрестарти и нє грожи им опасносц од вимераня. Рошню на влажних теренох, коло побрежйох рикох, озерох и беґельох. Багнїтки тиж так и саме дзелєне багнїткох при церкви на Квитну нєдзелю: Була Багнїтка.

Випатрунок

Лупа багнїткового древа желєнкаста и длуги час гладка. Пупча груби и блїщацокафовкасти. Младнїки груби, спочатку мохоткави. Лїсце широке, елиптичне, 6-10 центи длугоке и 3-6 центи широке, од долу биляве, зоз 6-10 нерватуровима жилками. Верх лїсца часто спирално зосукани. Побочни лїсточка покруткасти и зубкасти, кратши од лїсцового конарчка. Квитнє скорей як ше зявя лїсца. Квитки груби и до 4 центи длугоки. Хлопски квитки маю 2 прашнїки и опращковюю ше з инсектами. Продукую вельки количества нашеня у форми пахулькох хторе витор розноши у шицких напрямох. Багнїтково квитки дробни и позберани до ґириздочкох. Вони єднополни, а рошлїни дводомни. То значи же на даєдних рошлїнох лєм хлопски, а на других лєм женски квитки. Найкрасши багнїтки на хлопских вербох, бо їх квитки украшує жовта мохотка хтору правя прашнїки з вельо полену. Плоди и нашенє наставаю лєм на женских рошлїнох.

Розмножованє

Верби ше барз лєгко закоренюю з конарчкох, алє нє и багнїтка. Ю чежко розмножиц з одрезаних конарчкох. У природи ше самозашева (самошейка) – нови рошлїни наставаю з нашеня.

Пендуласта багнїтка з каламеньом достата як украсни култивар верби иви зоз зогнутима конарами на долу, и вона уж длуго зприкрашує нашо заградки: Salix caprea ‘Pendula’.

Етимолоґия – Сам корень слова хтори означує мохоткасте пупче багнїтки повязани зоз словом багня – баранче, млада овца, понеже багнїтково квитки здабу на баранчатка.

Руска традиция – При православних ше на Лазарову соботу (соботу пред Квитну нєдзелю - Цвети), идзе до церкви по пошвецени вербово конарчки (швето Врбица), хтори дзеци потим з бренчками ноша по варошу або по валалє, а потим дому дзе ше их чува як святиню. Руснаци иду по швецени багнїтки до церкви на Квитну нєдзелю, приноша их дому, звичайно кладу за образ. Багнїтки символизую палмово конарчки зоз хторима народ махал привитуюци Христа у Єрусалиме.

Лїковити прикмети багнїткох – Од давна познате же шицки файти вербох знїжую температуру, змирюю болї и пошвидшую вилучованє зною и мочу, а з тим и отровних материйох з цела, знїмаю горучку, болї у глави и болї при неуралґийох. Тею з вербовей лупи ше окреме препоручує при регоми, а поготов при реуматизме и ґихту. Вербова лупа змирює болї и знїщує бактериї, та прето посцигує добри резултати при шицких вредових запалєньох жалудка и черевох.

Народна медицина

Кед ше дахто похорел на жалудок, кед му «спадло з оч», руцало ше углїки. То погорени конарчок швеценей багнїтки преляти з воду хтору ше попило.

Приповедки наших старих

На Квитну нєдзєлю швецели ше у церкви багнїтки. Кажда жена ше намагала принєсц дому цо вецей багнїтки прето же вони були „прави” лїк процив больох у глави, а найбаржєй як лїк „кед дакому зоч спаднє”, найбаржей тим цо барз красни, або малому дзецку, кед ше дахто на ньго запатри, же яке є красне.

У валалє були особени жени, котри знали зоз тих багнїткох „углїки руцац”, а то ше робело на шлїдуюци способ:

Положело ше на празни гарчичок крижом нож и ножнїчки и побагословели зоз тима словами: „Оца и Сина и Сятаго Духа Аминь” а потим насипали през тот нож и ножнїчки до гарчичка перше швеценей води а вец обичней коло єдну литру, принєсли ґу котлянки, положели на огень багнїтки, а вец резали зоз ножнїчками жирячки зоз тих багнїткох до тей води у гарчичку, а под час тей роботи гуторели: „То на силу, то на стрилу, то на хлопа, то на жену, то на паропка, то на дзивку”. Такой потим ше до дзевец чишлї: „Нє єден , нє два, нє три, нє штири, нє пейц, нє шейсц, нє седем, нє осем, нє дзевец”. На остатку ше углїки у гарчичку поблагослови зоз жегнаньом и зоз словами:„ Во имя Оца и Святаго духа, Аминь”. Хори ше мал три раз по кущичко напиц з тей води, сплокнуц очи, положиц праву руку на лїву ногу а лїву руку на праву ногу, умиц жалудок и хрибет з тоту воду, ище раз умиц очи, а остаток води ше висипало горе на хижу, або кед ше жени руцало вец на мачку, а кед ше хлопови або хлапцу руцало, висипала ше вода на кандура.

Литература

Словнїк руского народного язика I, A – Н, Нови Сад 2017, б. 40

РУСКИ НАРОДНИ КАЛЕНДАР, 1946. рок, бок 78,80

Вонкашнї вязи

Pendulasta (tužna) Cica-maca, Iva vrtni centar, vrtnicentariva.hr

Vrba iva, Vikipedija na hrvatskom jeziku, hr.wikipedia.org

Drvo Vrba Iva - lekovita svojstva, sajt Priroda na dar, www.prirodanadar.rs