Перейти до вмісту

Пелоп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пелоп
грец. Πέλοπας

Пелоп і Гіпподамія
Божество вдавньогрецька міфологія
Посадаking of Achaead
БатькоТантал[1][2][3]
МатиKlytiad
Брати/сестриНіоба[1]
ДітиАтрей[4], Пітфей[4], Troezend, Тієст[4], Алкатой[d], Хрисип, Diasd, Копрей, Нікіпаd, Astydameiad, Dimoetesd, Eurydice of Mycenaed, Lysidiced, Плейстен, Hippalcmusd, Сікіон, Epidaurusd, Скірон, Archipped, Antibiad, Argeusd, Corynthiusd, Cleond, Dysponteusd, Letreus son of Pelopsd і Aeliusd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Частина серії статей на тему:
Давньогрецька міфологія
Кадм бореться з драконом, амфора, Лувр, Париж
Божества
Герої
Істоти
Інше
Категорія Категорія • Портал • Портал
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Пелоп.

Пело́п, також Пелопс (грец. Πέλοπας) — напівлегендарний фригійський царевич, епонім Пелопоннесу, герой, син Тантала й дочки Атланта Діони, онук Зевса.

Тантал, бажаючи переконатися, чи справді боги все знають, убив сина і тіло його подав як їжу запрошеним у гості мешканцям Олімпу. Боги не доторкнулися до їжі, тільки Деметра, засмучена втратою дочки, в задумі з'їла шматок плеча хлоп'яти. Боги наказали Гермесові оживити Пелопа. Гермес позбирав шматки тіла хлопчика й оживив його, а замість з'їденої Деметрою частини поставив слонову кістку[5]. Відтоді всі нащадки Пелопа, Пелопіди, мали на плечі білу пляму.

За Піндаром, Посейдон забрав Пелопа на Олімп для обслуговування столу богів замість Ганімеда.

В одній із версій міфу, Пелопа з Фригії вигнав Іл. В інших — він вирушив до Греції добровільно. Пелопу вдалося залучити на свій бік одне з грецьких племен — ахейців, яких колись позбавили батьківщини їхні сусіди. Втративши рідну землю, ахейці облаштувалися на півночі країни — у Фтіотиді. І лише чекали слушної нагоди помститися кривдникам. Ахейці склали більшість пелопового війська. А згодом і сам Пелоп і його нащадки взяли собі ім'я ахейців, яке «робило» їх з фригійців греками. Про «ахейське завоювання» Греції, очолюване Пелопом, свідчать кургани, в яких були поховані фригійці, що прийшли разом з Пелопом. Їх ховали як героїв, що загинули в битвах[6].

У міфі, однак, йдеться не про війну, а про сватання Пелопа до Гіпподамії, дочки царя Піси Еномая, фессалійця за походженням. Для того, щоб здобути руку Гіпподамії, він мав перемогти її батька у змаганні на колісницях. Здобути перемогу прибульцю допомогли подаровані Посейдоном крилаті коні, за іншою версією, — закоханий у Гіпподамію візник Еномая Міртіл, якому було обіцяно півцарства і Гіпподамію на одну ніч. Міртіл замінив металеву чеку в колісниці Еномая на воскову, колісниця розбилась і Еномай загинув. Коли Міртіл уночі прийшов до Гіпподамії, Пелоп, прагнучи позбутися свідка його сумнівної перемоги, штовхнув візника в море. Падаючи, Міртіл прокляв Пелопа і весь його рід. Це спричинило тяжкі випробування, яких зазнали сини Пелопа та їхні нащадки Атрей, Тієст. Очищений Гефестом від крові Міртіла, Пелоп став володарем Піси.

Згодом Пелоп розпочав війну з аркадським царем Стимфалом. Здолати його в битві Пелоп не зміг, тож прикинувся його другом, підступно вбив та розрубав на шматки. Зрештою Пелоп та його нащадки стали царями у різних куточках Південної Греції — від Піси на заході до Спарти і Трезени на сході. Мегарський престол зрештою дістався сину Пелопа Алкафою. А найбільший грецький півострів почали іменувати Пелопоннесом, тобто «островом Пелопа». Можливо саме про державу Пелопа повідомляють і хеттські архіви, іменуючи її «Аххіявою»[7].

Згідно з міфами Гіпподамія народила від Пелопа Атрея, Тієста, Алкафоя, Копрея та ін. Крім того, йому приписують кількох синів — епонімів міст і областей Пелопоннесу. В Еліді, в Олімпії, існував культ Пелопа. Після тривалого владарювання він був похований на берегах Алфею. Змагання, влаштовані на його похороні, згодом поновив Геракл як Олімпійські ігри.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Н. О. Пелопс // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIII. — С. 124.
  2. ↑ Любкер Ф. Pelops // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1002–1003.
  3. ↑ Pelops // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 21. — P. 76.
  4. ↑ а б в различные авторы Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский, К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1907.
  5. ↑ Цю кістку надалі було привезено до Трої, тому що згідно з оракулом без неї греки не могли б взяти місто під час Троянської війни. На зворотному шляху її було загублено під час кораблетрощі. Згодом її знайшов Дамармен.
  6. ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.48-50
  7. ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.50-51

Література

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пелоп
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пелоп&oldid=43367991