Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття
| Номер МФА | 319 | ||
|---|---|---|---|
| Кодування | |||
| X-SAMPA | I | ||
| Кіршенбаум | I | ||
| |||
| Звучання | |||
Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття (англ. near-close near-front unrounded vowel) — один з голосних звуків. Інколи його також називають «неогубленим ненапруженим переднім високим голосним». В українському письмі позначається літерою и.
Handbook of the International Phonetic Association визначає [ɪ] як «середньо-централізований закритий передній неогублений голосний» (mid-centralized (lowered and centralized) close front unrounded vowel)[1], отже, існує паралельне його позначення як [i̽]. Проте, в деяких мовах (наприклад, австралійській англійській[2], данській[3][4], шведській[5]) наявний ненапружений голосний високого підняття, що відрізнюється від свого відповідника переднього ряду, який транскрибують у МФА як [i̞], [ɪ̟], [e̝] (у статті використане позначення [ɪ̟]).
- У Міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɪ].
- У Розширеному фонетичному алфавіті SAM позначається як [I].
- Підняття — високе, але він є ненапруженим: язик не так напружується, як при вимові голосних високого підняття.
- Ряд — передній, ненапружений: язик витягають вперед майже так само, як при вимові голосних переднього ряду
- Звук є неогубленим, тобто губи під час вимови не округляють
В українській мові звук [ɪ] — один з найпоширеніших звуків, його передають за допомогою літери «и», наприклад, у словах бик, кит, мити, ходити, займенниках ти, ми, ви, вони, закінченні інфінітива дієслів бігти, нести, чекати тощо. Окрім того, його вимовляють на місці ненаголошеного [ɛ] ([виритено], [зимля], [сило]). Змішування ненаголошених [ɪ] та [ɛ] — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Іноді воно приводить до омофонії, коли різні слова звучать абсолютно однаково: «мине́» і «мене́» ([mɛ̝ˈnɛ], [меине́]), «наведу́» і «на виду́» ([nɑ̽wɪ̞ˈdu], [навиеду́]).
За даними порівняльно-історичного мовознавства неогублений ненапружений голосний переднього підняття утворився в староукраїнський період (XII ст. до поч. XV ст. — у північноукраїнських діалектах та до кін. XV ст. — у південноукраїнських діалектах) злиттям двох давньоукраїнських (давньоруських) звуків праслов'янського походження — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття [ɨ] («ы») і неогубленого голосного переднього ряду високого підняття [і] («і»)[6][7][8]. Слід зауважити, що аналогічний процес відбувся у болгарській і сербськохорватській мовах, тільки злиття цих голосних дало врешті не [ɪ], а [і], тобто «ы» перетворився на «і»[9].
На початку XIX ст. далеко не всім дослідникам була очевидною відмінність [ɪ] від [ɨ]. Так, відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:
|
Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви
Оригінальний текст (рос.) Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы[10]
|
|
До кінця XVIII ст. зберегалась давньоукраїнська традиція орфографії, літера и продовжувала позначати не тільки звук [ɪ], але й [і], у той же час в інших словах (ты, вы, сытый) цей звук передавала літера «ы», на той час давно втративши свою первісну вимову ([ɨ]) у більшості українських говорів. Котляревський вживав для позначення [ɪ] переважно «ы» (бы, вызыраю, колы, крыва, мы, пылненько, тры), після шиплячих — «и», зрідка «ы» (живитъ, чимъ, зледащивъ, мужыкъ, бачывъ); так само після губних (убирайся, пичинокъ, бытыся, пылы, несамовытый, умытысь); вживання ж літер «и» й «і» для позначення звука [і] відповідало тодішній російській орфографії (див. «Правопис Котляревського»). Ярижка приписувала передавати [ɪ] виключно літерою «ы» (після шиплячих могли писати «и», «і»). Проект орфографії 1818 року (правопис Павловського) приписував передавати звук [ɪ] тільки літерою «ы», виключивши з абетки «и». Правопис Максимовича зберіг вживання літер «и», «і» для обох звуків, лише додаючи «дашок» до «и», коли її треба було читати як [і] (втім, й до нього відомі приклади для цієї мети використання двох крапок). Нарешті правопис 1837 року (Правопис Русалки Дністрової) виключив «ы» з української абетки, запровадивши правило передавати звук [ɪ] лише літерою «и», а звук [і] — літерою «і», втім, залишивши традиційне вживання літери «ѣ» (вѣра, ѣхати, лѣс, золотіѣ) — згідно з давньоруським правописом[11]. Б. Д. Грінченко, використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»[12]
Звук [ɪ] дуже поширений в мовах світу (див. таблицю), він часто зустрічається в англійській, німецькій і інших мовах. Але українською у власних іменниках його традиційно передають не літерою «и», а «і» (Білл, Сідней, Сіті) — можливо, так усталилося внаслідок посередництва російської мови при запозиченні (при передаванні ж загальних іменників вибір літери визначає «правило дев'ятки»).
Звук [ɪ] замінює близький до нього [ɨ] у запозиченнях з російської, а також інших мов (молдавської, казахської), що використовують на письмі літеру «ы» — літеру «и» у цьому випадку використовують як її український аналог. При транслітерації українських слів латинкою, для позначення [ɪ] прийнято вживати «y» (так само, як для російського [ɨ], позначуваного літерою «ы»).
| Мова | Слово | МФА | Значення | Примітки | |
|---|---|---|---|---|---|
| Англійська | Більшість діалектів | bit | [bɪt] | 'шматочок' | Див. Англійська фонетика |
| Австралійська англійська[2] | [bɪ̟t] | Повністю передній.[2] Див. Англійська фонетика | |||
| Новозеландська англійська | bed | [bɪd] | 'ліжко' | У тих самих випадках. В інших — більш відкритий [e], або навіть [ɛ] (для мовців у ПАР). | |
| Південноафриканська англійська | |||||
| Ассирійська арамейська | [sitwa] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: syrc (допомога) | [sɪtwɐ] | 'зима' | Здебільшого в діалектах Тіарі. Звук [ə] вживають переважно в інших говірках. | |
| Ачуар-шивіар[13] | — | Алофон звука [i].[13] | |||
| Верхньолужицька[14] | być | [bɪt͡ʃ] | 'бути' | Алофон звука /i/ після твердих приголосних.[14] Див. Верхньолужицька фонетика | |
| В'єтнамська | chị | [cɪj˧ˀ˨] | 'старша сестра' | Див. В'єтнамська фонетика | |
| Гіндустані | — | Див. Фонетика гіндустані | |||
| Данська | Літературна[3][4] | hel | [ˈhɪ̟ːˀl] | 'цілий' | Повністю передній.[3][4] Частіше його транскрибують як [e] (може бути довгим) — згідно традиційному варіанту вимови.[15] Див. Данська фонетика |
| Західнофризька | Гінделоопський діалект | beast | [bɪːst] | 'тварина' | Див. Західнофризька фонетика |
| Ірландська | duine | [dˠɪnʲə] | 'особа' | Див. Ірландська фонетика | |
| Іспанська | Східноандалузька[16] | [mis] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога) | [mɪ̟ː] | 'мої' | Повністю передній. Відповідає звуку [i] в інших діалектах, але в них ці звуки теж розрізнюють. Див. Іспанська фонетика |
| Мурсійський діалект[16] | |||||
| Йоруба[17] | — | Повністю передній, у МФА прийнято транскрибування [ĩ]. Являє собою носовий голосний, замість нього може бути закритий ĩ.[17] | |||
| Кайнганг[18] | [ɸɪˈɾi] | 'гримуча змія' | Атонічний алофон звуків /i/ і /e/.[19] | ||
| Китайська | Юе | [冰] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-yue-Hani (допомога)/[bing1] помилка: {{lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога) | [pɪŋ˥] | 'лід' | Див. Фонетика кантонської мови |
| У | [ ? ] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Hani (допомога)/[ih] помилка: {{lang}}: невпізнаний код мови: zh-wuu-Latn (допомога) | [iɪʔ˥] | 'один' | ||
| Литовська | viltis | [vʲɪlʲˈtʲɪs] | 'надія' | ||
| Лімбурзька | Гамонтський діалект[20] | noorderweend | [ˈnoːʀdəʀβ̞ɪːnt] | 'північний вітер' | Літературна вимова, викликана нідерландським впливом;[20] може вимовлятися також як [eː]. Див. Фонетика гамонтського діалекту[en] |
| Гасселтський діалект[21] | mìs | [mɪs] | 'хибний' | ||
| Вертський діалект[22] | zeen | [zɪːn] | 'бути' | Алофон звука /eə/ перед носовими приголосними.[22] | |
| Люксембурзька[23] | Been | [bɪ̟ːn] | 'нога' | Повністю передній;[23] у МФА прийнято транскрибувати як [eː]. Описується також як «голосний високо-середнього підняття [eː]».[24] Див. Люксембурзька фонетика | |
| Монгольська[25] | ? | [xɪɾɘ̆] | 'схил' | ||
| Нідерландська | Діалект Орсмал-Ґуссенговена[26] | blik | [blɪ̟k] | 'погляд, полиск' | Голосний переднього ряду.[26] |
| Роттердамський діалект[27] | bit | [bɪ̟t] | 'шматочок' | Скоріше передній;[27] відповідає звуку [ɘ̟] в літературній нідерландській.[28][29] Див. Нідерландська фонетика | |
| Гаазький діалект[27] | |||||
| Німецька | Південний бернський діалект | [ˈɣ̊lɪːd̥] | 'полотно' | Відповідає звуку [ɛi̯] в мовленні міста Берна. | |
| Літературна[30][31] | bitte | [ˈbɪtʰə] | 'будь ласка' | Може мати нижче підняття.[30] Див. Німецька фонетика | |
| Німецько-платський діалект | winta | [ˈvɪntə] | 'зима' | ||
| Норвезька | litt | [lɪt] | 'трошки' | Може бути повністю переднім. Див. Норвезька фонетика | |
| Пенджабі | ਨਿੰਬੂ | [nɪmbu] | 'лимон' | ||
| Португальська | Бразильська португальська[32] | cine | [ˈsinɪ] | 'кіношний' | Вимовляється внаслідок редукції й нейтралізації ненаголошених [e] (може бути вставним), [ɛ] і [i]. Може також бути німим. Див. Португальська фонетика |
| Російська[33] | дерево | [ˈdʲerʲɪvə] | 'дерево' | Вимовляється лише в ненаголошених складах. Див. Російська фонетика | |
| Румунська | Банатський діалект[34] | râu | [rɪw] | 'річка' | Відповідає звуку [ɨ] у літературній румунській. Див. Румунська фонетика |
| Сицилійська | arrìriri | [aˈrɪɾiɾi] | 'усмішка' | ||
| Словацька[35][36][37] | [rýchly] помилка: {{lang}}: script: latn not supported for code: sk (допомога) | [ˈrɪːxlɪ] | 'швидкий' | Середній між голосним переднього ряду і ненапруженим голосним переднього ряду.[35] Див. Словацька фонетика | |
| Сумі[38] | pi | [pì̞] | 'казати' | Повністю передній;[38] його також описують як «закритий [i]».[39] | |
| Турецька[40] | müşteri | [my̠ʃt̪e̞ˈɾɪ] | 'споживач' | Алофон звука [i], описуваний звичайно як «прикінцевий,[40] що зустрічається в прикінцевому складі речення».[41] Див. Турецька фонетика | |
| Українська[42] | кит | [kɪt] | 'кит' | Див. Українська фонетика. | |
| Французька | Квебекський варіант | petite | [pət͡sɪt] | 'маленька' | Алофон звука [i] в закритих складах. Див. Французька фонетика |
| Чеська | Богемський діалект[43] | byli | [ˈbɪlɪ] | 'були' | Також його описують як [e];[44]. Відповідає [i] в моравському діалекті[44] Див. Чеська фонетика |
| Шведська | Центрально-шведська літературна[5] | sill | [s̪ɪ̟l̪ː] | 'оселедець' | Повністю передній.[5] Див. Шведська фонетика |
| Шотландська гельска | thig | [hɪk] | 'прихід' | Див. Фонетика шотландської гельської мови[en] | |
Ісландську літеру «і» часто транскрибують як [ɪ], але насправді вона часто читається як середній закритий [e].[45][46][47]
- ↑ International Phonetic Association (1999:13)
- ↑ а б в Robert Mannell and Felicity Cox (1 серпня 2009). Australian English Monophthongs. Clas.mq.edu.au. Процитовано 25 січня 2016.
- ↑ а б в Grønnum (1998:100)
- ↑ а б в Basbøll (2005:45)
- ↑ а б в Engstrand (1999:140)
- ↑ А мова літературна мова це основна наддіалектна форма існування мови що є засобом порозуміння всіх.[недоступне посилання з жовтня 2019]
- ↑ Крижанівська О. І. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. Навчальний посібник. К.: Видавничий центр «Академія», 2010
- ↑ Л. П. Павленко. Історична граматика української мови (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 лютого 2016. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського національного університету імені Лесі Українки 2010
- ↑ Див. «Фонетика болгарської мови» і «Фонетика сербськохорватської мови»
- ↑ Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
- ↑ І. Огієнко Історія української літературної мови (2001). XVIII. Історія українського правопису. http://litopys.org.ua. Ізборник.
- ↑ Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
- ↑ а б Fast Mowitz (1975:2)
- ↑ а б Šewc-Schuster, (1984), с. 34.
- ↑ Ladefoged & Johnson (2010:227)
- ↑ а б Zamora Vicente (1967:?)
- ↑ а б Bamgboṣe (1969:166)
- ↑ Jolkesky (2009:676–677 and 682)
- ↑ Jolkesky (2009:676 and 682)
- ↑ а б Verhoeven, (2007), с. 224.
- ↑ Peters, (2006), с. 119.
- ↑ а б Heijmans та Gussenhoven, (1998), с. 110.
- ↑ а б Gilles & Trouvain (2013:70)
- ↑ Trouvain & Gilles (2009:75)
- ↑ Iivonen & Harnud (2005:62, 66–67)
- ↑ а б Peters (2010:241)
- ↑ а б в Collins & Mees (2003:131)
- ↑ Gussenhoven (1992:47)
- ↑ Verhoeven (2005:245)
- ↑ а б Kohler (1999:87)
- ↑ Mangold (2005:37)
- ↑ Barbosa & Albano (2004:229)
- ↑ Jones & Ward (1969:37)
- ↑ Pop, (1938), с. 30.
- ↑ а б Pavlík (2004:93, 95)
- ↑ Hanulíková & Hamann (2010:375)
- ↑ Mistrík (1988:13)
- ↑ а б Teo (2012:368)
- ↑ Teo (2014:27)
- ↑ а б Göksel & Kerslake (2005:10)
- ↑ Zimmer & Organ (1999:155)
- ↑ Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д.пономарева. — 2-ге вид., перероб. —К.: Либідь, 2001. — с. 14
- ↑ Dankovičová (1999:72)
- ↑ а б Šimáčková, Podlipský & Chládková (2012:228–229)
- ↑ Árnason (2011:60)
- ↑ Einarsson (1945:10), процитоване за Gussmann (2011:73)
- ↑ Haugen (1958:65)
