Внимание! Идёт запись

Бєлковський

dm_dobriy — Thu, 28 Mar 2019 10:33:49 GMT

8 квітня на 19:00 у нього заплановано моно-спектакль "Как всьо будєт" (рос.) у Києві. В Будинку кіно.

Де пролунала його антиукраїнська заява про тимчасово окупований росіянами п-ів Крим?

Учора, 27 березня 2019 року, в ефірі програми "Особ. мнєніє" на "Ехо Москви".

Мальцев продовжує вести свої щоденні ефіри попри невдачу з 05.11.17

dm_dobriy — Tue, 20 Mar 2018 23:53:03 GMT

О 21.00 за Києвом. Окрім суботи та неділі.

Тільки вже на YouTube- каналі "Народовластие" (рос.), а не Artpodgotovka.

З такою ж, як і раніше, нищівною критикою Ху@ла, глибоким (справді глибоким) розумінням багатьох особливостей російської дійсності, брутальною лайкою де треба й де не треба і справжнім ментовським "гумором".

Кількість переглядів його авторських програм, що виходять під незмінною назвою "Погані новини", звісно ж, зменшилася. Тисяч на 100. Але, хай там як, кожна передача з 30-40 тис. набирає.

У суцільному мороці росДЕРЖпропаганди він заповнює вакуум й заміняє собою інші ефіри.

За сміливість і НАПОЛЕГЛИВІСТЬ "вподобайку" йому можна поставити.

Довідка

В'ячеслав В'ячеславович Мальцев - один з лідерів російської опозиції. Націоналіст, хоча націоналістом себе не вважає.

Прихильник е-демократії.

Починав дільничим міліціонером. Потім став одним з найзаможніших росіян.

Тричі одружений. Має трьох дітей: двоє синів і доньку.

В минулому неодноразовий депутат та секретар Саратовської обласної думи.

На виборах 2016 року до Держдуми переміг на партійних праймеріз ПАРНАСу, завдяки чому отримав ефірний час на федеральних телеканалах. Під час теледебатів закликав до повалення путінського режиму.

Двічі заарештовувався.

Після провалу "революції", анонсованої на 05.11.17, отримав звинувачення у "тероризмі". Через Білорусь-Грузію-Ізраїль-Чорногорію виїхав до Франції.

Дмитро Добрий. У акціях проти Медведєва помітили профіль «російського Льовочкіна»

dm_dobriy — Wed, 03 May 2017 11:00:59 GMT

Випереджаючи ймовірні зауваження шановних читачів на кшталт «Для чого нам слід уважно вивчати процеси на території країни-агресора?», зауважимо: ваша правда, це країна-агресор, і саме тому нам слід пильно стежити за усім, що там відбувається. Навіть за найсприятливішого для України сценарію імперський синдром ось так зненацька у росіян нікуди не зникне. Варто усвідомлювати також мінливий характер політичних програм та поглядів тамтешніх еліт, як тих, що нині при владі, так і тих, хто вирізняється різним рівнем опозиційності.

Поєднана з відмінним знанням протилежної сторони тверда й непохитна позиція щодо українських засадничих питань допоможе нам тепер і гарантуватиме успіх у майбутньому.

Скажімо, щодо окремих районів Донецької та Луганської областей у опонентів Кремля, принаймні, на словах, поки що одностайна позиція: бойові дії негайно припиняти, російські підрозділи виводити, територію повертати під безумовний контроль української влади, вибачатися-вибачатися-вибачатися перед українцями, виплачувати репарації за рахунок конфіскованих після революції статків кооперативу «Озеро», судити у себе вдома військових злочинців.

Уже з Кримом ситуація складніша. Боячись втратити частину електорату, не представлені у парламенті вороги чинної у РФ влади наразі уникають однозначного твердження «Крим - це Україна», й разом з цим уважно стежать за реакцією всередині України. Оскільки ця публіка усвідомлює, загалом, демократичну, європейську природу нашої держави, їх цікавить не лише те, що каже влада. Основна увага приділяється думці народу, тобто, нашим з вами настроям, надіям та уподобанням, оскільки саме вони так чи інакше формують порядок денний щодо тимчасово окупованих путінськими військами земель.

Той самий етнічний українець по батьковій лінії, кумир комп'ютеризованої російської молоді Олексій Навальний то «віддає» нам Крим, то не «віддає». То у нього все «вирішено», то він за повторний «референдум»... На противагу йому харизматичний засновник руху «Артпідготовка» й автор концепції «05.11.17» (саме в цей день у РФ, нібито, має відбутися зміна влади) В'ячеслав Мальцев схильний до обережності у відносинах з Україною і вважає, що з приводу Криму «доведеться домовлятися з українцями та з кримськими татарами». Натомість, мультимільярдер Михайло Ходорковський, котрий, згідно з низкою свідчень, після усунення Путіна має намір посісти місце Сергія Лаврова, кримських татар вперто не помічає, а серед українців зацікавленими у поверненні півострова вважає лише «радикалів».

YouTube-революція

Разом з тим, і у Навального, і у Мальцева, і у Ходорковського є всі підстави казати про близьку зміну влади. 86% підтримки режиму Путіна російськими виборцями луснули, як мильна бульбашка. Кінець березня та початок квітня переконливо довів хибність тверджень кремлівської пропаганди про непереможну «народну любов» до нестаріючого лідера. «Любов» цю, як з'ясувалося, раптом десь видуло першими весняними вітрами й вимило передвеликодніми дощами. У неділю, 26 березня, тисячі осіб зібралися на мирну акцію проти корупційних схем прем'єра #ДімонВідповість. У деяких обласних центрах кількість залученого у протестах люду сягнула близько 1% місцевих мешканців, чого у цій країні не було з 1991-1993 років. Побито було рекорд і щодо затриманих: у Москві їх виявилося майже 1000, тобто, верхня межа сумарної пропускної здатності райвідділків органами внутрішніх справ була зібрана. Більше не затримували, тримати ніде...

Вже наступного дня, 27-го, розпочався всеросійський страйк водіїв фур, що одразу позначилося на недостачі харчів у крамницях та істотному здорожчанні решток попередніх завозів. Епіцентрами страйкуючих є Санкт-Петербург, Дагестан і Північна Осетія. Далекобійники теж незадоволені оточенням Путіна, і то оточенням значно ближчим, ніж схожий на старшокласника-переростка Дімон. Причиною свого страйку вони називають впроваджену друзями дитинства президента, братами Ротенбергами, платіжну систему «Платон», за рахунок якої їхню господарську діяльність обкладено додатковими поборами.

Тут ми зробимо математичну паузу і наголосимо на одному принциповому моменті - з документальної точки зору статистичний провал рейтингу російської влади було зафіксовано ще на виборах до Державної Думи восени 2016 року. Незважаючи на кінцеві 0,73% у найчисельнішої опозиційної «Партії народної свободи» (ПАРНАС), Кремль отримав поразку саме на своєму, а не на чужому електоральному полі. Кількість готових голосувати за політичний курс Путіна, за війну з Україною, за посилене міжнародними санкціями зубожіння різко впала. І впала настільки, що приховати цього не зміг навіть «ручний» Центрвиборчком.

Що мається на увазі? Йдеться про найнижчу за останні роки явку виборців, відповідальним за яку, врешті, зробили тодішнього першого заступника голови Адміністрації президента В'ячеслава Володіна. Цей свій «гріх» він нині спокутує у «почесному засланні» на чолі нижньої палати парламенту. А з явкою тоді справді була біда. Попри стандартний набір пов'язаних з адмінресурсом технологій, на виборчі дільниці прийшло лише 48% дорослого населення, а голоси за політичного монополіста «Єдину Росію» («ЄдРо») склали 54%. Беремо й множимо: 0.48 х 0.54 = 0.26. Що це значить? На парламентських виборах 2016 року «ЄдРо» підтримали не більше, ніж 26% усіх виборців, відповідно, інші 74% налаштовані «проти» або «утримуються». За умов панівного у сучасній Російській Федерації жорсткого неототалітаризму, коли всередині партії влади не допускається жодної самостійності або ж, щонайменше, яскравих персон, котрі б могли становити хоч якусь альтернативу пожиттєвому голові держави, «ЄдРо» завжди міцно прив'язувалося до Путіна, а Путін - до «ЄдРо». Відповідно, ми вважаємо, що зазначені 26% «єдиноросів» і становлять особистий рейтинг незмінного господаря Кремля.

Соціологи пояснюють подібне явище дуже просто: за ці надто довгі 20 років нестерпного правління Путіна підросло нове покоління. Воно не дивиться телебачення, не слухає Кисельова, не захоплюється Соловйовим, не живить свій мозок Малаховим. Воно живе в соціальних мережах і в YouTube'і, який після впровадження можливості передавання потокового відео також став повноцінною соцмережею. Ці люди не ходять голосувати на «вибори» із заздалегідь відомим результатом, а воліють, радше, виходити на вулицю і робити селфі з поліцією, ніж, як їхні батьки та діди, всихати десь по закутках перед телевізорами. Враховуючи ж той факт, що перед цим на YouTube цензура витіснила всю, без винятку, опозицію, можна впевнено стверджувати: життя зробило свою справу. Керована справжнім ідейним маразмом чи не найнерозвинутіша у світі держава на початку ХХІ сторіччя надійно загнала себе у пастку, з котрої їй уже не вибратися. Нарешті путінський Телевізор переможено, й переміг його не Холодильник, як передбачалося, а Комп'ютер, точніше, багатомільйонна родина кишенькових гаджетів.

Цей найнеочікуваніший для президентської вертикалі ефект YouTube-революції, коли не такий уже й мотивуючий сюжет документальної стрічки-розслідування «Він вам не Дімон» раптом виводить на площі юрби школярів та студентів, нарешті привів до тями владну верхівку. І змушує шукати їх якусь протиотруту. Але яку? Створити свої соцмережі неможливо, відмовитися від цензурування телевізійного ефіру - небезпечно. Лишається лише забороняти, обмежувати та карати, чим путінська система влади, здебільшого, і зайнята. Наприклад, на законодавчому рівні вже пропонується заборонити неповнолітнім користуватися соцмережами. Але що тоді вважати соцмережами, а що ні? Як бути зі сервісами миттєвого передавання повідомлень? Чи тоді забороняти все й одразу?

Закони історичного розвитку, притаманне людському суспільству постійне технологічне і технічне оновлення, і, як наслідок, оновлення економічне та політичне нормативними актами не спинити. Неможливо це зробити навіть у Росії, де будь-яка модернізація завжди відбувалася довго, болісно, а то й досить катастрофічно з точки зору людських і матеріальних втрат. Не є винятком і описувані нами процеси.

Один з ідеологів спочатку путінізму, а останнім часом відвертого антипутінізму та антиклерикалізму Борис Невзоров називає новий для своєї країни період не інакше як «фазовим переходом».

«Мало хто розуміє, до якої міри важливо було те, що трапилося 26-го числа. Адже те, що сталося, показало, до якої міри народ, принаймні, та його вирішальна частина, живе в абсолютному відриві і в абсолютній внутрішній конфронтації з Кремлем. А Кремль продовжує своє житіє в царстві розмовляючих фіолетових грибів, в абсолютно паралельному світі, - пояснив він 29 березня на радіо «Ехо Москви». - ...Сталося те, що й мало статися. Усі люди, сучасні і молоді, розуміють, що є інший світ, розуміють, що людство за цей час набуло собі безліч дивовижних зручностей і відкриттів. Право на виняткову свободу переміщення, дешеву свободу, право на дуже гарну медицину, на чесні суди і на все інше. І жодних причин, чому вони мають бути усього цього позбавлені, ці люди не бачать».

Мальцев розтлумачує сенс суспільних трансформацій та похідних від них народних заворушень ще простіше. «Почалася нова доба. Інформаційна!» - любить повторювати він щовечора о 21.00 на власному YouTube-каналі. І, спираючись на добре знайомий аудиторії марксистський підхід до суспільствознавства, продовжує: «Більше немає правлячого класу, оскільки закінчилася монополія на засоби виробництва! За інформаційної доби засобом виробництва є гаджет, отже, будь-який хлопчисько, котрий має планшет або смартфон, володіє цим засобом виробництва. Від нього тепер залежить, що буде далі».

З ким грає Кірієнко?

Тим часом скептики у весняній Інтернет-мобілізації російської молоді побачили ознаки певних маніпуляцій. За умовні ниточки ж смикає, як вони не виключають, 54-річний ліберал Сергій Владиленович Кірієнко, який змінив консервативного Володіна в адміністрації Путіна. Мета ж, мовляв, дуже проста й очевидна: позбутися не потрібного президенту конкурента в особі Медведєва та активізувати молодь перед «перевиборами» Путіна у 2018-му, суттєво піднявши явку на дільницях, а, отже, і рівень легітимності цього своєрідного політичного дійства як у середині країни, так і поза її межами.

Цієї версії, зокрема, схильний дотримуватися автор книги «Російський тоталітаризм», публіцист Дмитро Шушарін. Версія базується на наявному у Кірієнка досвіді проведення виборчих кампаній з широким залученням молоді, котрий застосовувався ним, коли він працював на «Союз правих сил» (СПС). Для опису даного явища навіть термін спеціальний існує - «педократія», себто, управління, керування через дітей.

Про вигідний Кремлю формат нинішніх протестів говорить у себе в блогу й впливова російська історикиня Ірина Павлова, яка зараз живе та працює у Сполучених Штатах. Вона нагадує, що Великий терор 1937 року також відбувався у супроводі дозволених та безпосередньо інспірованих владою велелюдних мітингів, під час проведення яких озвучувалися спущені «з гори» вимоги якомога жорсткішого покарання для «ворогів народу». Сьогодні ж нові репресії готуються під соусом «боротьби з корупцією», зазначає Павлова.

Втім, не слід недооцінювати здатність Кірієнка грати одразу в інтересах кількох сторін і, передусім, у своїх власних. Ввівши у гру молодь, він особисто може як програти на пару з Путіним, так і виграти, але вже без Путіна.

У таких обставинах порівняно нещодавно перебував, наприклад, голова Адміністрації президента України Віктора Януковича, а нині нардеп і неформальний голова партії «Опозиційний блок» Сергій Льовочкін. Як і Кірієнко для Путіна, він так і не став на 100% «своїм» для роботодавця, оскільки вважався не «донецьким» (це перше) і був делегований у найближче оточення президента не «Сім'єю», а одним з кількох наближених олігархічних кланів (це друге). Як і Кірієнко для Путіна, у час «Х» він вирішує нейтралізувати політичний протест за рахунок, здавалося б, аполітичної молоді. Але... але щойно для президента усе пішло не так, він не вийшов з гри і, зауважте, не вивів з неї молодь. Навіть більше, як стверджує на сьогодні вже колишній президент Янукович, це саме Льовочкін аж надмір загрався зі своєю молоддю і чи не найбільше доклав свідомих зусиль для того, аби усе дійсно «пішло не так». Таким чином молодь з нейтралізатора організованого партіями та рухами антипрезидентського опору стала його каталізатором, а що було далі - ми чудово знаємо.

Разом з тим, антикризова практика Кірієнка, вочевидь, не єдина, чим зараз оперує Кремль. На противагу «голубам» з їхніми соцмережами, стара «яструбина» гвардія з Ленінградського КДБ не знайшла нічого кращого, як вдатися до перевіреної і добре знайомої їй методики - до терактів.

Після того, коли 2 квітня, тобто, вже наступної після 26 березня неділі, у найбільших містах Росії знову вийшли проти корупції, наступного дня - 3 квітня 2017 року - пролунав вибух у підземці Санкт-Петербурга.

Не без конспірології, або Трохи «підводних течій»

Поява на Старій площі колишнього голови парламентської фракції СПС та багаторічного приятеля Бориса Нємцова досі виглядає трохи незвично. І якщо підтримку Путіна з боку Кірієнка ще можна сприймати з певною часткою умовності, то його минулі зв'язки з опальними нині олігархами, зокрема, з Ходорковським, частиною експертного середовища вважаються безумовними. Хто зна, можливо, він їх підтримує і досі. Скажімо, свого часу преса часто згадувала сходження Володіна на російський політичний Олімп під егідою проекту «Вітчизна - вся Росія», що користувався підтримкою Володимира Гусинського, а Суркова - у контексті інтересів мусульманських бізнес-кланів (Усманов, Гуцирієв та ін.).

Для постійного впливу на політичні процеси ці «сірі кардинали», як заявляють деякі політологи, неодмінно мають своїх людей «на стороні». У на половину чеченця Суркова такою людиною завжди був і досі лишається Кадиров, Володіна постійно підозрювали у «договірному матчі» зі своїм земляком Мальцевим. Кірієнко ж, як дехто заявляє, використовує Навального.

Хто, врешті-решт, кого зможе використати, покаже час. Але спокуса стати ще одним Льовочкіним, який у потрібний момент знайшов спосіб

а) генерувати протести;

б) на вигідних умовах позбутися свого патрона, перейшовши до іншого;

в) у підсумку - вийти «сухим з води» і не понести жодної юридичної відповідальності, чудово прилаштувавшись «у сім'ї вольній, новій», така спокуса, погодьтесь, у Кірієнка зараз надзвичайно велика.

Особливо, коли у реального прототипа справи постійно йдуть вгору.

04/20/2017

Дмитро Добрий

Час і Події

номер 2017-16

Явген Мурашко: «Білорусь» має стати Білоруссю, а «білоруси» – білорусами» (перша частина інтерв'ю)

dm_dobriy — Wed, 03 May 2017 10:28:01 GMT

Явген Мурашко

Відверто обговорювати близьку нам Білорусь, котру, як ми вже писали, дует Путіна-Лукашенка може долучити до провокацій проти України та Європи під час військових навчань «Захід-2017», у самій Білорусі не завжди є з ким. І причин тому кілька.

Ймовірні співрозмовники, як правило, залякані, сторожкі, до себе близько не підпускають, а то й мають якісь сформовані під впливом з Москви упередження щодо українських журналістів. Складно знайти й того, хто вже не перший рік протидіє режимові і, відповідно, може дати виважене, цілісне бачення «порядку денного» у сусідній з нами країні. І це, на наш погляд, достатньо серйозна проблема. Говорити є про що, але немає з ким.

Відчуття певної «короткотривалості» чи то пак, перепрошуємо, «одноразовості» білоруських політиків притаманне навіть професійним політологам. За рахунок постійного домінування в інформаційному просторі незмінного протягом останніх 20 років одноосібного правителя та активного втручання спецслужб у життя його конкурентів, більш-менш відомих, пов'язаних з опозицією представників політичного та громадського життя Білорусі майже немає. Зазвичай, про таких сміливців починають говорити під час фіктивних «виборів»... І тоді ж закінчують, оскільки їх одразу ж або закопують у лісі (саме так, тут немає жодної помилки, подібне зафіксовано правозахисниками), або ув'язнюють, або позбавляють власної справи та висилають за кордон. Чи одночасно застосовують повний інструментарій розправ: ув'язнюють - доводять до банкрутства - висилають. Й на додачу - психологічно вимотують, катують родичів та близьких, як, зокрема, трапилося з незалежним кандидатом у президенти Республіки Білорусь, ректором Мінського університету Аляксандром Казуліним. Коли він традиційно для альтернативних претендентів на посаду голови держави після голосування відбував покарання у вигляді позбавлення волі, на 49-му році життя перестало битися серце його дружини Ірини.

Тому ми раді запропонувати вашій увазі, шановні читачі, велику розмову з одним з патріархів білоруського національного руху, в минулому - впливовим профспілковим діячем Гомеля, а нині - головою Спілки білорусів Німеччини Явгеном Мурашком. У цьому випуску тижневика «Час і Події» друкується перша частина розмови.

- Пане Явгене, Ви відомі як затятий білоруський патріот, націоналіст, і, разом з тим, великий друг України. Ваша організація на постійній основі всіляко підтримує добровольців з тактичної групи «Білорусь», що спільно з українським військом захищають від російських окупантів наші землі на Сході. Починали ж ви з акцій ненасильницького спротиву, і було це ще за Радянського Союзу. Розкрийте, будь ласка, подробиці. Коли і як Ви почали боротьбу за права та свободи білорусів?

- Народився я 22-го березня 1942 року у Гомелі (Білорусь), у незаможній родині інтелігентів. Батька, який загинув на війні, не пам'ятаю. Моїм вихованням займалися бабуся і вулиця, позаяк мати багато працювала. Ріс серед такої ж післявоєнної босоти, як і сам. Навчався в 3-й Сталінській школі в Залізничному районі Гомеля. Успіхів у школі не мав через відсутність інтересу, бо ж вулиця приваблювала більше, ніж та ж хімія або ботаніка. Улюбленими предметами були географія, історія, література. Після закінчення училища працював на Гомельському вагоноремонтному заводі слюсарем-ремонтником. Був комсоргом цеху, проте від пропозиції вступити до КПРС відмовився, оскільки на свої очі побачив, як жили комсомольські та партійні функціонери, для яких уже в ті часи існував свій власний «комунізм». А у 1967-му відмовився і від комсомольського квитка.

На акції проти союзу з Росією. 1997 рік

Був серед тих, хто будував 3-й калійний комбінат у Солігорську. У 1965-75 роках за комсомольською путівкою працював на будівництвах Далекого Сходу, потім знову до Гомеля. Через те, що мої життєві принципи не зовсім узгоджувалися з партійними та державними, змінив не одне місце роботи.

Легальною протестною діяльністю займаюся з 1989-го, коли у Білорусі почали зароджуватися профспілковий та природозахисний рухи. Я тоді працював на «Гомсельмаші», де мене обрали головою страйккому цеху. Тоді ж мені довелося допомагати зі створенням першої у Білорусі неурядової профспілки, про котру зараз не згадують ані у владі, ані в опозиції - Конфедерації Праці Білорусі (КПБ). Мав честь бути там членом виконкому, а також налагоджувати діяльність Конфедерації у себе в області. Вже мав певне ім'я, досягнення, тож 1991-го мені довірили очолити «Спілку захисту прав людини». Протягом наступних чотирьох років «Спілка» тісно співпрацювала з клінікою професора Райнерса (Німеччина), де повний курс лікування пройшли 22 білоруські дитини, хворі на рак щитовидної залози. Усім їм, дякувати Богу, тоді врятували життя.

Як член партії «Білоруський Народний Фронт» (БНФ) кілька років підряд обирався до загальнонаціонального представницького органу («Сойму») цієї політсили. На мій погляд, не можна розділяти поняття «громадської» і «політичної» діяльності, оскільки розмір зарплатні, заготівля картоплі, вартість продуктів харчування, право на гідне життя та інші питання безпосередньо залежать від політики влади.

- Що являв собою «Марш за виживання», який Ви з Гомеля возили до Москви?

- Висувати до влади вимоги, пов'язані з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, ми почали 1989-го, коли поступово почала відкриватися правда про трагедію. 26 квітня того року нами проводився попереджувальний страйк, а вже наступного, 90-го, року 350 представників нашої профспілки з Гомеля та Могильова рушили колоною автобусів на Москву, аби 7 липня зустрітися з вищим керівництвом Радянського Союзу. Перед цим я місяць витратив на те, аби особисто відвідати десятки трудових колективів із запрошенням на «Марш» і ретельною роз'яснювальною роботою.

- Мета «Маршу»?

- Вимагати від Москви, по-перше, збільшення коштів на виконання державної «Програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», по-друге, розширення офіційно затверджених меж зони ураження. Скажімо, Гомельська область отримала відповідний статус, а 450-тисячний Гомель - ні. Разом з тим, з уражених територій до нас постійно везли продукти харчування, будівельні матеріали тощо.

- Чому саме 7 липня?

- Ми чудово розуміли, що для того, щоб нас вислухали і сіли за стіл переговорів, необхідної заручитися моральною підтримкою з боку міжнародного співтовариства. Саме в цей час в Москві проходив XXVIII з'їзд КПРС, на якому було акредитовані понад тисячу представників ЗМІ з усього світу, саме на них ми і розраховували. І не помилилися... Проте, нас не захотіли випускати на Червону площу, то ж ми почали мітинг біля Кремлівської стіни. Скажу більше, до нас почали приєднуватися прості москвичі, і це попри те, що всі підземні переходи і під'їзди до Кремля було заблоковано міліцією, а поруч чергували авто спецназу. Одним словом, тоді ми здійняли галас, який змусив голову радянського уряду Рижкова прийняти нас в Єкатеринській (тоді Свердловській) залі Сенатського палацу Кремля. Що ж стосується Горбачова, то він відмовився з нами розмовляти.

Рижков вислухав нас, і ми домовилися про те, що до Гомеля на перемовини прибуде державна комісія. Комісія приїхала протягом двох тижнів, ми мали важкий переговорний процес, але досягли того, що всі наші вимоги (а це 54 пункти) були прийняті. 1 серпня у Гомелі цей Протокол (з вимогами) підписали, з одного боку, міністр СРСР з надзвичайних ситуацій Дагужиєв і наш прем'єр-міністр Кебич, з іншого боку, - ми, представники страйкових комітетів Гомельської області. Є там і мій підпис.

У ті часи це мало величезне політичне значення, тому що вперше представники трудових колективів проводили перемовини з урядом СРСР і досягли ухвалення всіх висунутих вимог. З розпадом Союзу виконання цієї Програми було призупинено, а режим Лукашенка взагалі знищив те, що ми тоді встигли досягти.

- За яких обставин вам з родиною довелося виїхати за межі Батьківщини?

Білоруси Німеччини разом із добровольцем із зони АТО Яном Мельниковим (ТГ «Білорусь»)

- Сталося це 2000-го, коли стосовно мене порушили другу кримінальну справу. Першу ж я «заслужив» як керівник Гомельської обласної виборчої комісії на виборах президента 1999 року (оголошених опозиційним до Аляксандра Лукашенка парламентом і не визнаними Адміністрацією президента; очільник Центрвиборчкому Віктар Ганчар пізніше зник безвісти, у чому підозрюють командира особистої «зондеркоманди» диктатора Зміцера Павлюченка - Авт.). Услід за виборами мене засудили на один рік позбавлення волі з відтермінуванням вироку, а вже наступного, 2000-го, звинуватили у несанкціонованому пікеті.

- У 90-х рр. у Білорусі було достатньо конкурентне середовище. У такому випадку за рахунок кого (чи чого) Лукашенко А. Г. став популярним політиком і, зрештою, президентом?

- Громадянина Лукашенка, який 21 рік поспіль силоміць утримує владу в країні, оскільки з 1996 року він є нелегітимним керівником виконавчої влади, я особисто знаю з 1991-го. На той час я був співголовою Гомельського міського страйкового комітету, а він - депутатом Верховної ради XII скликання. На його особисте прохання я влаштовував йому зустрічі з трудовими колективами гомельських підприємств. Одного разу, після зустрічі на Гомельському радіозаводі, ми деякий час спілкувалися з ним за горнятком кави. Говорив більше він, напираючи своїм ентузіазмом. Після зустрічі у мене про нього склалося враження, що переді мною самозакохана, самовпевнена особа, як кажуть у нас, «півень гамбурзький». Він багато що обіцяв, до речі, як і сьогодні, навіть на державному рівні, багато обіцяє, але майже нічого не виконує. Був договір про продовження співпраці, про дружбу. Але це виявилося цілковитим словоблуддям. Вважаю, щойно він вийшов за поріг, то одразу забув про всі домовленості зі мною. Ну і дідько з ним... У червні 93-го року обраний головою Комісії Верховної Ради з вивчення діяльності комерційних структур, створених при органах державного управління («Комісія по боротьбі з корупцією»). Проявив себе як «полум'яний» борець з корупцією. Знаю, що і в Україні у вас теж багато «борців» з цієї раковою пухлиною. Шуму від нього було багато, бо всі парламентські засідання тоді транслювалися по державному телебаченню, а результатів - нуль. Але вже за рік він висунув свою кандидатуру в президенти.

Лукашенка, здебільшого, ніхто всерйоз не сприймав. Реготали і насміхалися над ним, мовляв, якийсь дивак, але яке ж було моє було здивування, коли як спостерігач на виборчій дільниці я побачив народні маси. Люди масово йшли голосувати за це чудо. Старенькі бабусі у мене на очах хрестили виборчі урни, куди кидали бюлетені, і казали: «Боженьку, допоможи йому, він же за народ бореться!» Причому, деякі були досить агресивними, погрожували комісії: «Ось Лукашенко вам усім покаже!» І він себе «показав»: у 1995 році фальсифікував «підтримку» на республіканському «референдумі» про повернення символіки Білоруської РСР, повернення російської мови, економічну інтеграції з Росією, заборонивши, натомість, наш державний біло-червоно-білий прапор та герб «Пагоня», а 1996-го ще одним «референдумом» збільшив свої повноваження, відновив смертну кару, змінив дату Дня Незалежності, підписав з Єльциним договір про союз Білорусі з Росією, після чого ми потрапили в повну залежність від Кремля.

Саме з 1996 року Лукашенко вважається нелегітимним, а громадяни Білорусі досі продовжують «реготати».

- Якою у цих процесах була роль незмінного «сірого кардинала», білоруського «монарха», кавалера венесуельського ордена «Зірка Карабобо» Віктора Шеймана (він же «Тигр»)?

- На мою думку, перебільшувати політичну роль Шеймана не варто. Незважаючи на величезні пільги та привілеї від президента, не дивлячись на його рівень довіри цій людині, я би не розглядав Шеймана як своєрідний мозковий центр.

Ні, всі рішення Лукашенко, як на мене, приймає самостійно, а необхідний баланс сил серед свого оточення підтримує регулярним оновленням керівництва вищих органів держвлади.

- У чому ж тоді полягає компетенція Шеймана?

- Найімовірніше, він особисто відповідає за надходження коштів до тіньової каси «Сім'ї» (у такій площині, наприклад, слід розглядати співпрацю режиму Лукашенка з режимом Уго Чавеса, за яку відповідав безпосередньо Шейман), а яку він при цьому обіймає посаду і як вона називається, то вже не надто важливо.

- Наскільки дієвими ви вважаєте спроби Уладзіміра Макея сконструювати діалог з іноземними державами?

- Треба сказати, Макей досить успішно забезпечив режимові Лукашенка поліпшення іміджу в очах США і ЄС. Чому можна так вважати? Все дуже просто. Європа сама в цьому зацікавлена, оскільки сподівається таким чином вивести Білорусь з-під впливу Кремля. Європейські посадовці вже почали один за одним подорожувати до Білорусі.

До того ж, їм це вигідно з економічної точки зору, в ім'я чого Європа готова закрити очі і на нелегітимні вибори, і на сьогоднішні репресії. Німецькі підприємці, наприклад, називають білоруський ринок Клондайком. Їм потрібно поширювати свій збут, це - очевидно.

- Макей не зміг замінити диктатору Шеймана?

- Ні, з-поміж усіх інших Лукашенко найбільше довіряє тільки Шейману.

(Далі буде)

04/20/2017

Дмитро Добрий

Час і Події

номер 2017-16

Яку ціну заплатить Росія за війну з Україною?

dm_dobriy — Wed, 03 May 2017 09:52:51 GMT

ЯКУ ЦІНУ ЗАПЛАТИТЬ РОСІЯ ЗА ВІЙНУ З УКРАЇНОЮ?

Там отримають жахливе повторення 1917-го та громадянську війну...

Ванга? Ні, Шендерович.

"В Інтернеті викладено адресу людини, котра напала на Навального. Якщо самим найближчим часом цю людину не буде заарештовано та покарано відповідно до закону, Росія швидко зробить ще один помітний крок в бік Громадянської війни. Тому що ідея загонів самооборони вже висить у повітрі...

Справа за владою. Цікаво, чи залишилися там люди - не скажу "пристойні", але хоча б раціональні? Чи жадібність і страх вже з'їли їм мізки остаточно?

Це з'ясується самим найближчим часом", - попереджає він.

А ще є Господь Бог та Незмінні Закони Історичного Розвитку. "Що посіють, то й пожнуть", - якщо коротко.

І навіть це (1917 2.0 - див. концепцію 05.11.17 - та вірогідність нової Громадянської війни) - то ще не найгірше для них. Найгірше - це неминуче в такому випадку розчленування між сильнішими гравцями й повна втрата московитської державності і їхньої штучної нації як такої. Московити (або "росіяни") можуть просто перестати існувати, ті ж із них, хто залишаться, знову залюбки стануть УКРАЇНЦЯМИ, фінами, бєларусами тощо.

Чому я (та й не тільки я) так вважаю? 1) Російські еліти не здатні оновити країну мирним шляхом і взагалі ні на що не здатні; російських еліт просто не існує, у РФ правлять які завгодно еліти, але тільки не "російські", тому за "Росією" ніхто з них за найбільш критичних обставин особливо тужити не буде; 2) в Ерефії цілковито відсутні мирні механізми зміни влади, немає й стійких традицій вирішення подібних питань шляхом повстання (після 1917-го, якщо хто забув, то вже була геть інша, денаціоналізована та дехристиянізована чи то пак деклерикалізована країна); 3) за рахунок фінансово-політичних загравань Кремля з персонами штибу Кадирова,а також в силу інших чинників (насамперед соціокультурного плану) етнічні "рускіє" впевнено рухаються шляхом демографічної катастрофи та остаточної депопуляції. Саме тому, до речі, їм так і потрібна свіжа кров з населених більш-менш освіченими європеоїдами сьогоднішніх та учорашніх колоній (Україна, Білорусь, країни Балтії, Грузія).

Наша нинішня війна з московитами - це насамперед війна антиколоніальна.

Одиниці притомних

dm_dobriy — Wed, 03 May 2017 09:45:27 GMT

ОДИНИЦІ ПРИТОМНИХ

1 травня 2017-го у СПб

Привітання з 1 травня або Маловідома кінохроніка

dm_dobriy — Wed, 03 May 2017 09:40:30 GMT

ПРИВІТАННЯ З 1 ТРАВНЯ або МАЛОВІДОМА КІНОХРОНІКА

Покажіть ці документальні кадри, цю кінохроніку тим, хто НЕ ЗНАЄ як 1 травня 1941 (!) року, себто за 52 дні до "підступного" нападу Третього Рейху на СРСР, гітлерівські та сталінські офіцери СПІЛЬНО приймали військовий парад РККА на Червоній площі.... Найліпші друзі та спільники у поневоленні вільних країн Європи.

1 травня 41-го! ...Коли Гітлер вже загарбав півсвіту і спільно з Джугашвілі щойно розчленив Польщу. Коли по сей бік ще свіжими були могили забитих на Лонцького, у Кутах, у Вінниці, в Биківні та у Катині (у т.ч. полеглих там багатьох українців, котрі в РП працювали на держслужбі), а по той вже повним ходом діяли "фабрики смерті" в Дахау, Освенцимі, Равенсбрюку та ін. Навесні 41-го у Равенсбрюку, також знаному як "Жіноче пекло", до речі, добудували чоловічий табір.

Покажіть їм, як нарком оборони, маршалТимошенко шанобливо ручкається з "расою господарів" у чорній формі.

Покажіть, покажіть... Можете, навіть, запевнити, що це продукція, власне, російських, а не німецьких чи українських телеканалів. Раніше там ще дозволяли демонструвати такі фільми.
Й поясніть, що оскільки німці самостійно були невзмозі вилікуватися від страшної хвороби нацизму, їх довелося лікувати примусово, відтак за свою любов до фюрера та погублені життя представників сусідніх народів слухняним маріонеткам довелося сплатити страшну ціну.

Москва. Не усі хочуть плазувати холопами

dm_dobriy — Sat, 29 Apr 2017 16:29:05 GMT

МОСКВА. НЕ УСІ ХОЧУТЬ ПЛАЗУВАТИ ХОЛОПАМИ

Не дивлячись на те, що "Відкрита Росія" після того, як занесла чолобитну до приймальні Х..ла, пішла по хатам, частина участників акції (а це біля 100 осіб) рушила на Червону площу, де продовжує спілкування в режимі "відкритого мікрофону".

Колону очолив Марк Гальперін та інші лідери "Нової опозиції".

Вже біля Кремля до них приєднався Мальцев, якого учора о 06.00 ранку випустили після 15 діб арешту.

Хода скінчилася на Нємцовому мосту.

На Росії сьогодні холопи несуть чолобитну своєму Ху...лу. НАЖИВО

dm_dobriy — Sat, 29 Apr 2017 11:09:27 GMT

НА РОСІЇ СЬОГОДНІ ХОЛОПИ НЕСУТЬ ЧОЛОБИТНУ СВОЄМУ ХУ...ЛУ. НАЖИВО

і ніхто не називає його "Ху...лом", а виключно "шановним Владіміром Владіміровичем"

кланяються у ніженьки, просять "не йти та 4-ий термін"

навіть підготували спеціальне звернення до Адміністрації президента РФ

після цього лоботомні заваляться бухати на 1-9 травня та знову чекати доки їхній цар їх укотре виграє

Мальцева задержали. ВИДЕО

dm_dobriy — Thu, 13 Apr 2017 08:48:51 GMT

В РФ ЗАДЕРЖАЛИ ОДНОГО ИЗ ЛИДЕРОВ И ИДЕОЛОГОВ АНТИПУТИНСКОЙ ОППОЗИЦИИ ВЯЧЕСЛАВА МАЛЬЦЕВА. ВИДЕО

В 06.00 утра в четверг, 13 апреля 2017 года, в Саратове (РФ) сотрудники правоохранительных органов ворвались к руководителю антипрезидентского движения "Артподготовка", автора концепции "05.11.17" (именно на эту дату национал-демократами назначено проведение в России мирной революции) и победителя праймериз партии ПАРНАС на парламентских выборах осенью 2016-го Вячеслава Мальцева.

Вячеслав Мальцев назначил революцию в России на 5 ноября 2017 года

Поскольку политик отказался впустить "силовиков" добровольно, двери квартиры на улице Волжской 17 ув. 4 были разрезаны "болгаркой". Перед этим ему заранее отключили Интернет, однако Вячеслав и его жена смогли записать видео и переслать его своим единомышленникам по телефону (см. ниже).

Путинцы действовали на основании решения пресловутого Басманного районного суда города Москвы от 11 апреля.

Мальцев сопротивления "космонавтам" не оказывал. Держался спокойно и уверенно. Оделся, попрощался с ребенком. Жене сказал, что его соратники знают, что делать в подобной ситуации.

"Главного бандита взяли ...", - пошутил он, обращаясь к лицам в черном.

Куда именно эти люди с нашивками "Полиция" и СОБР повезли политика, это остается неизвестным.

Характерная деталь: на лестнице "силовиков" страховали прятавшие лица за медицинскими масками "титушки".

Это первое задержание Вячеслава, который, заметим, после окончания юридического ф-та также начинал свою карьеру в милиции.

По иронии судьбы накануне Мальцев в своей ежедневной программе "Плохие новости" на YouTube обнародовал обращение к правоохранителям с призывом переходить на сторону народа и не применять насилие в отношении участников нынешних массовых акций протеста.

Также отсутствует связь с помощниками Мальцева - Сергеем Окуневым и Иваном Белецким (Москва). Не исключено, что их также схватили. Напомним, Окунева зимой уже держали под стражей за "эстремистские" песни на странице "ВКонтакте".

Во время осенних выборов в Госдуму Мальцева не задерживали, однако постоянно за ним следили, останавливали во время агитационного промо-тура по стране, устраивали обыск авто, подбрасывали оружие его окружению. Однажды в Москве он даже сцепился с "наружкой" ФСБ.

P.S. Руслана Геремеева, подозреваемого в организации убийства Бориса Немцова, как известно, российские следственные органы "не смогли" допросить, поскольку тот "не открыл дверь".

Вячеслав Вячеславович Мальцев. Досье

Мальцева затримано. ВІДЕО

dm_dobriy — Thu, 13 Apr 2017 08:35:23 GMT

У РФ ЗАТРИМАНО ОДНОГО З ЛІДЕРІВ ТА ІДЕОЛОГІВ АНТИПУТІНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ В'ЯЧЕСЛАВА МАЛЬЦЕВА. ВІДЕО

О 06.00 ранку у четвер, 13 квітня 2017 року, в Саратові (РФ) співробітники правоохоронних органів вдерлися до керівника антипрезидентського руху "Артпідготовка", автора концепції "05.11.17" (саме на цю дату націонал-демократами призначено проведення у Росії мирної революції) й переможця праймеріз партії ПАРНАС на парламентських виборах восени 2016-го В'ячеслава Мальцева.

Дмитро Добрий. Путіна змете YouTube-революція

Оскільки політик відмовився впустити "силовиків" добровільно, двері помешкання на вулиці Волзькій 17 кв. 4 було розрізано "болгаркою". Перед цим йому завчасно відімкнули Інтернет, однак В'ячеслав та його дружина змогли записати відео та переслати його своїм однодумцям за допомогою телефону (див. нижче).

Путінці діяли на підставі рішення сумнозвісного Басманного районного суду міста Москви від 11 квітня.

Мальцев опору "космонавтам" не чинив. Тримався спокійно та впевнено. Одягнувся, попрощався з дитиною. Дружині відповів, що його побратими знають, що робити у подібній ситуації.

"Головного бандита узяли...", - пожартував він, звертаючись до осіб у чорному.

Куди саме ці люди з нашивками "Поліція" та СОБР повезли політика, це лишається невідомим.

Характерна деталь: на сходах "силовиків" страхували "тітушки", котрі ховали обличчя за медичними масками.

Це перше затримання В'ячеслава, котрий, зауважимо, після закінчення юридичнго ф-ту також починав свою кар'єру в міліції.

За іронією долі напередодні Мальцев у своїй щоденній програмі "Погані новини" на YouTube оприлюднив звернення до правоохоронців із закликом не застосовувати насилля по відношенню до учасників нинішніх акцій протесту й переходити на сторону народу.

Також відсутній зв'язок з помічниками Мальцева - Сергієм Окунєвим та Іваном Білецьким (Москва). Не виключено, що їх також схопили. Нагадаємо, Окунєва взимку вже тримали під вартою за "естремістські" пісні на сторінці "ВКонтакте".

На осінніх виборах до Держдуми Мальцева не затримували, однак постійно за ним стежили, зупиняли під час агітаційного промо-туру по країні, влаштовували обшук авто, підкидали зброю його оточенню. Одного разу у Москві він навіть зчепився з "наружкою" ФСБ.

P.S. Руслана Геремеєва, підозрюваного в організації вбивства Бориса Нємцова, як відомо, російські слідчі органи "не змогли" допитати, оскільки той "не відчинив двері".

Дмитро Добрий. Шведська загадка або Що там планує робити Путін

dm_dobriy — Mon, 10 Apr 2017 17:26:13 GMT

Дмитро Добрий

Шведська загадка або Що там планує робити Путін

Схоже, що республіка Україна та Королівство Швеція знову мають спільну історію. Таку ж спільну, як під час Великого переселення народів, тільки не зі сходу на захід, а з несамовитої півночі на теплий, багатий чорноземами і щедрий на врожаї, південь, коли на початку нашої ери готи рухалися на Середнє Подніпров’я («Омріяний край», Ойюм).

Спільно з праслов’янськими племенами ці прагерманці подарували історії багатющу своєю матеріальною й духовною складовою Черняхівську культуру, котра успішно протистояла як легіонерам Римської імперії, так і кочівникам Євразійського степу. Або коли вже через тисячу років торували тут шлях «Із варягів у греки» й спільно творили з нашими, не такими вже й далекими, пращурами Київську Русь. Десь звідти, з берегів Балтійського моря, стверджують історики, ми й отримали «соколину» династію Рюриковичів та наш «соколиний» Тризуб, під яким боронили Європу від ординських зайд. Мине ще сімсот років, й тій самій орді зі Сходу, хіба що вбраній у модні перуки петрівської доби та з легким фльором казенного православ’я у закріпачених душонках, українська козацька держава Гетьманщина разом з королівським двором Стокгольму знову даватиме вирішальний бій на Дніпрі. І так до наступного разу.
А наступний раз, вважають шведи, може трапитися вже з дня на день. Про що відкрито говорять чільні представники вищого військово-політичного керівництва країни, а не те що політологи на телебаченні. Говорять вдома на кухнях колись аж надто войовничі, а нині демонстративно нейтральні шведи та демонстративно красиві шведки, теж демонстративно аполітичні, а тому добряче налякані. Демонстративно задоволені своїм економічним дивом і, як вони люблять повторювати, справжнім соціалізмом. Говорять, сперечаються, не погоджуються... й одночасно з цим посилено вивчають стрілецьку справу, відвідують курси з виживання в екстремальних умовах, запасаються консервами, ліками, предметами першої необхідності і знову з непідробним інтересом цікавляться бойовими діями в Україні.
Як би дивно це тепер не виглядало, але ця питома шведська неучасть у міжнародних блоках та облаштована за принципом «усе для всіх» економіка, схоже, і створили неймовірно сприятливі умови для ймовірного російського збройного вторгнення. Але – все за чергою, аби наші міркування не видавалися хворобливою маячнею чи зухвалою, нічим не підкріпленою конспірологією.

Рівень загрози

Про те, що РФ після України може вдертися до Швеції, а не, скажімо, до сусідньої Фінляндії чи крихітних Литви, Латвії, Естонії, зараз не говорить тільки дуже ледачий. Британська ВВС навіть зняла фільм-застереження, де центральним сюжетним моментом є ядерний удар росіян по Скандинавському півострову. А відповісти Його Величності буде нічим. Як і в Україні, ядерної зброї там бояться, і до НАТО теж не вступають, бо ж такий крок може «суттєво обмежити наш суверенітет», «це – не наш шлях»... Здається, ми це десь чули, точніше, чуємо постійно від, здавалося б, наших чи не найбільших патріотів, чи не найдемократичніших, чи не найпрозахідніших, чи не найрішучіших (особливо в присутності телекамер!). Пускати до себе, у свою малесеньку 10-мільйонну родину, мільйони мігрантів з геть відмінною, а то й відверто агресивною, ворожою культурою та релігією, там не бояться. Не бачать нічого загрозливого у тому, аби єдиними у світі на урядовому рівні офіційно визнати Палестину. Але не можуть спокійно спати лишень від однієї думки про власний ядерний боєзаряд, так само, як і про притомний іноземний військовий контингент у своїх необжитих лісах та горах.
Геополітична фобія стати якоюсь мірою «залежними» від британської монархії перебиває Карлу XVI Густаву й Сільвії Ренаті всі інші фобії. Занепокоєння на ґрунті того, аби «Бернадоти ніколи не схилялися перед Віндзорами» навіть не лякають Карла XVI долею Карла XII. Й цього разу не під Полтавою, а у себе вдома, в рідних стінах Королівського палацу на острові Стадгольмен.
Це перша і головна причина, чому Швеція ніколи не стане членом НАТО.
«НАТО... як це принизливо!» – запевняла нас пані Ірина Фаріон на Покрову-2012, тобто, трохи більше, ніж за рік до перших смертей Небесної Сотні й за півтора року до анексії Криму.
Друга причина: там, як і у нас, є ті, хто доволі успішно переконує всіх навколо у неможливості повноцінного членства у НАТО через гостру реакцію з боку Москви.
«...Чому я так вважаю? Є Росія, країни-НАТО. Ми – між ними. Я переконаний на 200 відсотків (і події в Криму та на Донбасі це показують), що Росія ніколи не дасть нам вступити в Альянс... Я думаю, наше майбутнє у нейтралітеті. Так визначив Господь. Коли нам розповідають, що ми будемо в Європі, хлопці, протріть очі – у нас її центр в Закарпатській області. Україна і є Європою. Ми географічно там», – розтлумачує своє бачення нашої долі головний «радикал» Олег Ляшко, але вже на третій рік війни з новітньою ордою.
Петро Порошенко, як фаховий дипломат і не менш фаховий гендляр, більш обережний у свої висловах. За його словами, йти чи не йти нам до НАТО слід вирішувати на всеукраїнському референдумі, котрий, своєю чергою, варто проводити тільки після проведення «успішних реформ»... Тобто, нескоро, а то й, взагалі, ніколи. Натомість, Арсеній Яценюк (можливо, по молодості, хто зна), коли ще був прем’єром, постійно заперечував йому з цього приводу й наголошував на необхідності мати «політичну волю». Коли президент усе це слухати втомився, згідно з «вольовим» рішенням господаря Банкової, очільник «Народного фронту» змушений був піти у відставку.
Паралелі між Україною та Швецією, погодьтеся, тут відчутні. Особливо відчутні вони у Москві, де сотні пар очей щомиті стежать за усім, що відбувається з їхньою, як вони вважають, наступною легкою здобиччю. Стежать й раптом що – одразу готують попередження. Мовляв, «нейтральні», агов! Куди це зібралися? А ну не смикайтеся...
Не схильний в таких випадках до зайвого етикету очільник російського МЗС Сергій Лавров в інтерв’ю шведській газеті Dagens Nyheter виступив з відвертими погрозами: у випадку вступу Швеції до НАТО Росія буде змушена вжити необхідних «заходів». «Оскільки шведська військова інфраструктура у тій ситуації вже підкорятиметься головному командуванню НАТО, то, звичайно, ми на наших північних кордонах будемо змушені вжити необхідних військово-технічних заходів», – сказав Лавров.
Які саме «заходи» вживатимуться, за словами Лаврова, вирішуватимуть військові. Шведи про них можуть лишень здогадуватися, а краще, хай запитають у нас чи поїдуть на передову, подивляться на понівечену «братніми» арт-обстрілами Мар’янку чи Авдіївку.

«Кайтсейліт» навпаки

Перемога над Швецією дозволить росіянам:
а) зайти з тилу до молодих країн Балтії,
б) заблокувати прохід кораблів НАТО до Балтики,
в) цілковито паралізувати Альянс на Півночі й у Центрі (під загрозу наступного удару одразу опиниться ФРН) Європи,
г) за рахунок виходу на розташоване у південно-західній Швеції узбережжя затоки Каттегат вийти на пряму лінію зіткнення з Великою Британією, своїм головним опонентом у межах європейського континенту. Після цього можна «малою кров’ю» роззброювати Естонію та Литву, а також провести дві-три попереджувальні акції щодо поляків, зокрема, не без розміщеного у Калінінградському анклаві Балтійського флоту та мінських партнерів по Союзній державі Росії та Бєларусі.
З Латвією проблем у Кремля взагалі майже не буде. Там, як і в Україні, п’ята частина населення вважає себе «русскімі», а демократія та шанобливе ставлення до прав людини є настільки сильними, що цілим набраним з-поміж місцевих російськомовних диверсійно-розвідувальним підрозділам можна вільно їздити воювати з українцями на Донбас і безперешкодно повертатися назад без щонайменшого ризику бути притягнутими до кримінальної відповідальності
У Швеції, на нашу думку, також усе почнеться (а може, й закінчиться) як гібридна війна, або, як кажуть на Заході, проксі-війна. Російські військові там, як у Криму чи на Донбасі, не матимуть жодних розпізнавальних знаків, і взагалі, спершу їм не обов’язково бути там саме «російськими». Головне – й у цьому полягатиме гібридність нового російсько-шведського конфлікту – що їх проситимуть «прийти на допомогу» доведені до розпачу громадяни Швеції. Нехай навіть їх буде з одна-дві тисячі, це вже деталі, прокремлівські телеканали потім «підтягнуть» необхідні моменти, а доки увесь цивілізований світ з’ясовуватиме, що ж там насправді коїться, пропагандистські відеозамальовки підуть від них далі.
«Розпинатимуть немовлят» і «їстимуть снігурів» там, певна річ, «терористи», але вже не українського «Правого сектора» чи добровольчих батальйонів, а з «ІДІЛу». Хто, що, для чого... це вже потім. Головне – показати щось на кшталт сумнозвісних подій у Дубровці з обов’язковим стягом «Ісламської держави» на задньому плані, озвучити їхні вимоги. І... боронь Боже, вдатися до кровопролиття. А враховуючи, що йдеться про чужу для більшості російського генералітету територію, провокатори можуть доволі вільно «вжитися в образ».
З геополітичної точки зору для Кремля найкраще, аби масові заворушення за участю мігрантів з Близького Сходу та тамтешнього люду справді мали щонайменшу «об’єктивну» – це слово ми навмисно беремо в лапки – основу. Підстав для виникнення там подібної «об’єктивності» там чимало. За рахунок бездумної згоди на нав’язані Брюсселем квоти для мігрантів під час бійні у Сирії країна отримала безпрецедентну в Європі кількість молодиків з «гарячих точок», нерідко з неабияким бойовим досвідом. Це вже не вихідці з країн колишньої Югославії чи Сомалі, яких завжди приваблювала Швеція, це достатньо важка в адаптивному сенсі публіка, з якою там ще досі не знають, що робити, і якої у багатьох населених пунктів вже стільки ж, скільки й місцевих мешканців. А з урахуванням їхньої народжуваності і, відповідно, властивої для Північної Європи депопуляції, спрогнозувати подальші варіанти є не такою вже й складною справою.
Швеція вже має досвід масових заворушень за участю мігрантів, і, з точки зору загрози проксі-війни, досвід доволі неуспішний. У травні 2013 року понад два тижні поспіль у стокгольмському передмісті Гусбю вирували пожежі й напади на перехожих. Поліція тоді самоусунулася від негайних заходів й з розумними словами про «соціальну несправедливість», а також «злиденність» молодих мігрантів як причину погромів, чекала, доки усе перегорить. Перегорить як у прямому, так і в переносному сенсі. Коли перегоріло й сотні злочинців втекли, затримали 29 осіб. Затримали і невдовзі відпустили, бо виявилося, що їх «немає де утримувати», і, взагалі, краще «не розпалювати міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу».
Таким «розпалюванням», відповідно, можуть і зайнятися фахівці з російських спецслужб. Як засвідчують події у Сирії, громадяни РФ можуть успішно воювати з обох боків фронту, не кажучи вже про вуличні сутички.
У випадку, як здаватиметься, серйозної загрози корінному населенню традиційно охочі до грантів від уряду РФ шведські націоналісти вимагатимуть зброї й невдовзі швидко переходитимуть від слів до справ: почнуть здійснювати напади на зброярні, розтягувати військову техніку, братимуть під свій контроль гарнізони. Аналогічні дії вчинятимуть «терористи»... Не виключено, що на боці шведських «патріотів» опиниться певна частина військового істеблішменту, на допомогу якому прийдуть «російськомовні добровольці з різних країн Європи». То вже потім виявиться, що вони не з Німеччини, не з Латвії чи Білорусі, а всі, як один, зі Санкт-Петербурга. Місяць-другий «добровольці» протримаються, але потім настане черга «миротворців»... і т. д. за перевіреними впродовж багатьох років схемами.
Російські інтервенти вже були й «осетинами», «абхазцями», й «придністровцями», й «донецькими шахтарями». Мало хто знає, але навіть «чеченською опозицією» були. Щоправда, з власними ударними гвинтокрилами Мі-24 та штурмовиками Су-24. Саме на таку «опозицію» на чолі з маріонеткою Умаром Автурхановим спершу робив ставку Єльцин у війні з Джохаром Дудаєвим, а коли номер не пройшов, наважився на танкові удари по Грозному. Тому, скажуть бути «Армією визволення Швеції», то на якийсь час стануть і «шведами». Чом би й ні? Потім оформлять як «боротьбу з тероризмом» виключно по лінії «Сил спеціальних операцій», що вже дозоляє нове російське законодавство. А де, спитаєте, ССО братимуть артилерію, підводні човни, бомбардувальники? Певна річ, у «Господарських товарах», посміхатиметься Путін у новому документальному фільмі.
Іскрою до потужного громадянського конфлікту може стати щось на зразок скандалу з вбивством 15-річним мігрантом 22-річної білявої красуні Олександри Мезхер у притулку для біженців-підлітків (до Швеції охоче приймають і таких; без батьків, без документів), яке сталося в січні цього року у Гетеборзі. Молодий чоловік домагався Олександри під час її нічного чергування як волонтера, а коли та відповіла відмовою, взяв та й... її зарізав. Уряд потім не знайшов нічого кращого, аніж пояснити: Олександра чергувала одна, а було б їх двоє, такої трагедії, певно, не сталося б.
Як протидіяти розгортанню подібного сценарію, цього у Швеції не знають.
Там навіть не роздають зброю набраній з цивільних резервній армії. Та й аналогів естонського «Кайтсейліту» чи Спілки литовських стрільців там немає, не можуть там відкликати із запасу 900 тисяч військовослужбовців, як у Фінляндії. Хто ж озброюватиме майбутніх «джихадистів» та довірятиме склади некерованим фундаменталістам?
Та й не буде жодної війни, жодного вторгнення. «Кому ми потрібні?», «Швеція – наймиролюбніша країна Європи». Варто замінити Швецію на Україну і, здається, ми вже це колись чули.

Дмитро Добрий

"Час і події"

№ 2016-50

15 грудня 2016 року

Дмитро Добрий. Країна без банків

dm_dobriy — Mon, 10 Apr 2017 13:10:13 GMT

Країна без банків

Ті, хто вперше опиняється за кордоном, мають чимало підстав для подиву. Тут і безмежна впорядкованість побуту людей, і щирі посмішки навколо, і те, що в Україні прийнято називати з парламентської трибуни чарівним словом «стабільність», якої, погодьтеся, ніхто з нас по сей бік кордону ніколи не знав і не бачив.

І питна вода прямо з крану, а не купована в пляшках, як у пустелі. І житла без схожих на фортечні мури парканів, за якими у себе на Батьківщині ми звикли ховати не так власне куце майно у вигляді пари курей й битого життям доісторичного велосипеда, як оте пекуче відчуття своєї постійної незахищеності, а, отже, невпевненості й ніби як непотрібності, котре ще довго читається у поглядах новоприбулих.
Шокує й те, що у багатьох цивілізованих країнах кожному слід мати власний банківський рахунок, без якого неможливо придбати SIM-картку стільникового зв’язку, винайняти житло чи влаштуватися на легальну роботу з гарантованим соцстрахуванням і пенсією. Натомість, в Україні досі можна народитися, вивчитися, працювати, жити не гірше за інших, після того померти, бути похованим «як і всі» на спільному цвинтарі... Але жодного разу так і не переступити поріг кредитно-фінансової установи. В Україні, і, певно, ще десь в Уганді.
Окрім засилля «тіньової» економіки разом з таким її неодмінним атрибутом, як превалювання готівки, трапляється так ще й тому, що банків (якщо ці господарюючі суб’єкти, звичайно ж, можна назвати «банками») у нас просто бояться. Бояться, як смерті. Як рекету, мафії, інфекційних захворювань чи російського агресора.
І позбавити від цього страху не здатен жоден політик чи найвидатніший економіст усіх часів та народів. Без перебільшення здібний фінансист, президент України у 2005-2010 роках Віктор Ющенко, і той виявився у цьому питанні геть безсилим. Створений не без його участі аграрний банк «Україна» збанкрутував так само, як рано чи пізно банкрутують усі українські банки. Не втримався і значно менший, але так само не життєздатний «Трансбанк», де тримав свої кошти благодійний фонд першої леді, зокрема, доброчинні внески на будівництво «Дитячої лікарні майбутнього» (ДЛМ).
Політики, судді, прокурори теж не вірять банкам. Жодному! Про що красномовно свідчать результати першої хвилі е-декларування. Переважну більшість своїх коштів, як і всі смертні, вони тримають «під матрацом». Бо не вважають за потрібне нести заробітки до метеликів-одноденок. І ризик бути притягнутим до відповідальності за валюту невстановленого походження, а то й навіть бути пограбованими (після того, коли 1 листопада завершено надання у відкритий доступ податкових е-декларацій посадовців органів державної та місцевої влади за 2015 рік зафіксовано, принаймні, чотири випадки нападів на житла багатих на «матраци» з грошвою чесних суддів; і це тільки ті факти, про які сповіщали правоохоронці) перевищує у них бажання занести ці суми до віконечка найближчого банківського відділення.
Голова фракції «Солідарність» Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді політтехнолог Ігор Гринів – той самий, який переконує всіх у безальтернативності другого президентського терміну свого патрона, чий рейтинг, нібито, нижчий хіба що за рейтинг «Океану Ельзи» чи «95 кварталу» – перший апелює до безальтернативності рідних «матраців». Каже, що тримав готівку вдома, бо банкам не довіряє. Порошенку довіряє, намальованим невідомо ким «рейтингам» довіряє, навіть вірить у визначальний вплив зірок естради та якихось недолугих коміків на громадську думку і хід нашої історії... Але банкам віри не йме, і, судячи з того, як він боровся за те, аби е-декларації були в закритому доступі only для представників «уповноважених органів», ще довго не повірить.
Ніколи не вірив національній банківський системі й чинний прем’єр Володимир Гройсман, мотивуючи свою однозначну позицію загрозою недотримання банківської таємниці. Точніше, її повною відсутністю, коли йдеться про розправу над політичним опонентами.
«Усі намагалися зробити так, щоби кожен мер більш-менш популярний (...) був загнаний у владу Партії регіонів. Я – принциповий з точки зору партійності, і відмовляв. Ну, й уявімо собі, що мої кошти лежать на рахунках у банках. Вони за секунду могли їх заблокувати і почати мене шантажувати, наприклад», – пояснив голова уряду походження 1,5 млн. американських доларів, які тримає вдома.
Гройсман також заявив, що принципово не ніс гроші до банків, бо банківська система була «хворою». «У 2016 році стосовно моєї декларації ситуація абсолютно інша і з точки зору моїх статків, і з точки зору моїх грошей – вони зберігаються у банківській системі», – додав Гройсман, зазначивши, що зараз банкам уже «можна довіряти».
Цікаво буде потім порівняти ці слова Гройсмана з його висловлюваннями вже після того, коли доведеться поступитися обійманою посадою. Особливо, якщо він впаде в немилість до старших політпартнерів і його «підуть» без попередження. Насамперед, варто поцікавитися, що він розумів під оздоровленою (себто, не «хворою») банківською системою.
При цьому ми лишаємо «за кадром» той факт, що 2015 року, та й 2014-го – жодних «регіоналів» при владі в Україні вже й близько не було. І блокувати рахунки ані йому, ані якомусь іншому міському голові, «більш-менш популярному», вони вже точно не могли.

Дмитро ДОБРИЙ

11/17/2016		«Час і Події»
номер #2016-46

За наявних умов, певно, найбільше банкам довіряють ті, у кого поповнення депозитів відбувається настільки стабільно й безперебійно, що через їхню втрату можна надто не перейматися. «Дурні гроші...», – каже народна мудрість про випадки, коли чималі статки дістаються комусь без зайвих зусиль. А в Країні без банків, де сторіччями володарює «чорна» готівка, таких капіталів доста. Судді, прокурори, адвокати, митники, прикордонники, тюремники, посадовці різноманітних наглядових органів, до яких віднедавна додався й цілий шерег невизнаних мільйонерів зі Збройних сил та корупційних антикорупціонерів (чи то антикорупційних корупціонерів, це вже як вам більше пасує, від перестановки доданків сума вкраденого не змінюється). Усі вони, зазвичай, мають неймовірно успішних у бізнесі близьких родичів, котрі добре знаються на інвестиціях та елітній нерухомості. Проте, майстер-класів вони, чомусь, не проводять та посібників зі серії «Як я заробив свій перший мільйон» не пишуть. А, навпаки, ухиляються від прямих запитань або ж повторюють одні й ті самі мантри про «провокації російських спецслужб», «руку Кремля», план «Шатун» тощо. При цьому, продовжуючи невпинну реалізацію індивідуальних варіантів старого, як світ, оперативного плану «Крадун»... Невтомно, з непідробним азартом і напрочуд самовіддано.
Ми не хочемо нікого підозрювати, а тим більше, звинувачувати, проте, погодьтесь, досить непросто сприймається, коли претендент № 1 на посаду очільника нової спецслужби під назвою «Державне бюро розслідувань» (ДБР), а нині чинний головний військовий прокурор України Анатолій Матіос ухиляється від питання журналістів щодо походження 34 млн. «дивідендів» від загадкового бізнесу своєї нової дружини. «Я не буду вам нічого пояснювати. Читайте декларацію, звертайтеся офіційно», – по-військовому лаконічно відрізає Матіос.
У його колеги з центрального офісу ГПУ, начальниці відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції (оце закрутили назвочку!), стартапами займається свекруха. 2013 року вона зареєструвалася як фізична особа-підприємець у Ворошиловському райуправлінні юстиції у Донецьку, а вже 2015-го купує за 5,6 млн. грн. 140 кв. м житлових апартаментів у київському «Французькому кварталі» на Печерську з чотирма паркомісцями сукупною вартістю 1,4 млн. грн. Усе разом складає 7 млн. грн.
Знаходяться й такі, котрі реєструють все на своє ім’я. А ще підтримують, як можуть, спроби вибудувати вітчизняну банківську систему, свідомо розміщуючи на власних рахунках казкові як для звичайного держбюджетника суми. Першість за щирість у цій нелегкій справі, поза всяким сумнівом, належить симпатичній судді у другому поколінні Людмилі Гарник. Станом на 2013 рік задекларованого майна в неї назбиралося на 24,5 млн. грн. або на її 111 річних заробітних плат. Коли ж кваліфікаційна комісія влітку поцікавилася у Людмили Леонідівни, звідкіля у неї, судді Київського апеляційного господарського суду, у тому ж таки 2013 році з’явилися 4 млн. 562 тис. грн., які вона поклала на рахунки, жіночка відповіла просто і, водночас, грамотно з правничої точки зору: «Це – помилка».
«Як прийшло, так і пішло», – мабуть, це єдиний принцип, за яким хтось ще розміщує серйозні депозити в установах з умовною назвою «Банки». Не біда, якщо зникне. А якщо не зникне, а ще й на якийсь відсоточок примножиться, то тим краще.
Ось і виходить, що, не враховуючи певний прошарок вимушених вкладників-ентузіастів, національна банківська система України виконує суто розрахункову (розподільчу) короткотривалу функцію, пропускаючи через себе зарплатню, винагороди за угодами, пенсії, стипендії, матдопомогу безробітним і соціальні нарахування. Тоді як передбачені на перспективу акумулятивна та інвестиційна функції, які б забезпечували нам тривалу можливість розвитку фундаментальних проектів за рахунок «довгих грошей», не кажучи вже про гарантії особистого добробуту, просто відсутні. Додайте сюди й без перебільшення катастрофічну ситуацію з відсутністю накопичувальної пенсійної – як державної, так і недержавної – системи, й ви зрозумієте, чому меншість виводить свої заощадження за кордон, а переважна більшість навіть не знає, що воно таке – ті «заощадження».
Якщо зв’язок порівнювати з нервовою системою, силові відомства – з імунною, то банківська система, безумовно, найбільше схожа на кровообіг в організмі людини. Туди входять і кровотворні органи, і депо крові, і кровоносні судини. Відповідно до цієї аналогії, у нас є все, окрім депо крові. Тобто, фінансової селезінки, печінки й підшкірних запасів немає. Гроші приходять і відходять, але ніде надовго не затримуються. І раптом що... Терміново потрібен донор. Навіть за найменшої крововтрати. Доводиться випрошувати один-другий мільярд доларів у МВФ (у будь-якому випадку обсяг іноземних траншів завжди вимірюється в натуральних числах), на супер-невигідних умовах, тоді як «на руках» у населення лише за приблизними підрахунками фахівців нині перебуває 70-80 млрд. доларів. І люди несуть їх куди завгодно, тільки не в банки. Чи не несуть зовсім, лишаючи на поталу інфляції, грабіжникам, розбійникам, шахраям усіх відтінків та іншому кримінальному елементові.
У фіксованому в Україні з початком війни на Донбасі небаченому раніше розгулі оргзлочинності відсутність дієздатної банківської системи є основною з причин. Бо там де надмір готівки, та ще й необлікованої, породженої метастазами «тіньової» економіки, там завжди є чим поживитися озброєним бандам. І якщо в сучасному цивілізованому світі, котрий уже перейшов у Інформаційну добу Третього тисячоліття, суспільство потерпає від кібер-злочинності, то у нас разом з появою на уламках СРСР товарно-грошових відносин як привіт зі сивого Середньовіччя одночасно з’явилися й зграї брутальних шкуродерів.
У мікрофінансовому соціально-побутовому вимірі в Країні без банків неможливо гідно жити ще й тому, що кожна особа працездатного віку не може собі дозволити нічого, окрім «хліба й до хліба». Ми працюємо, так чи інакше щось заробляємо... І пускаємо це все у Велике Нікуди, де воно одразу перетворюється у Велике Ніщо. Як сплачувати іпотеку, якщо майже немає доступної іпотеки? Немає й найближчим часом не передбачається.
Скажімо, державний «Ощадбанк» пропонує іпотеку на 20 років з 25%-м початковим внеском (за оцінкою Minfin.com.ua, підсумкова переплата становитиме понад 170%), недержавний «Приват» – з 20%-м внеском на початку (та зі 180%-ю переплатою).
Як це виглядає на практиці? «Ощадбанк» встановив, що іпотека «коштує» у нього 23% річних. Якщо ми беремо скромну суму в 50 тис. дол. й розтягуємо їй на довгі-предовгі 20 років, то щомісяця нам доведеться виплачувати 968,50 дол., а це геть непідйомна ноша для типової молодої родини з двома працюючими дорослими, тому що навіть якщо уявити найбільш можливий за такої ситуації ідеальний варіант й припустити, що обоє працевлаштовані у мільйонному місті й мають по 500 дол. місячної зарплатні, то їм обом ці 20 років тільки те й доведеться робити, що віддавати ту тисячу на двох «Ощадові» й розраховувати, певно, що протягом усього цього періоду їх (а також їхніх дітей) годуватимуть, одягатимуть, лікуватимуть уже немолоді батьки обох членів подружжя... І що ж це за такі мусять бути довгожителі, які в режимі all inclisive дбатимуть про дітей-іпотечників. Безумовно, можна ще звернутись до «Київміськбуду», але там одразу доведеться викласти 40% від вартості помешкання.
Малі та середні підприємства банками теж не кредитуються. Як припинилося це під час світової кризи восени 2008 року, так і не поновлювалося. 2008 рік forever.
Правильно, можна як у безсмертному афоризмі Азірова, припинити «скиглити», «взяти лопату» до рук, гарувати на 2-х, 3-х, на 4-х роботах. Не бачити роками родини. Та що там родини! Самого себе у дзеркалі не впізнавати. Аби дременути світ за очі на заробітки. І що? Все одно ж доведеться повертатися до Країни без банків.
Найбільш підприємливі, як і має бути в економіці раннього Середньовіччя, перш ніж з’являться банки з великої літери, вдаються до послуг лихварів. Зазвичай, мафіозного походження... За протерміновані «платежі» у них передбачена фізична розправа, а заставою під «кредит» нерідко виступає сам позичальник. Не впорався – йдеш у рабство. Здебільшого, за кордон. Жінки – у борделі, чоловіки – на плантації.
Політично ми десь наприкінці сторіччя 19-го. Маємо перші сякі-такі партії, певно з часом з’являться профспілки. А економічно... Економічно ми зараз десь на початку християнізації Європи (сторіччя 9-10). Користуємося комп’ютерами, iPad’ами та iPhone’ами останніх моделей, пересуваємося на електромобілях. А гроші тримаємо у закопаній на городі 2-літровій банці, як той суддя Чаус, чи під матрацом, як прем’єр-міністр чи голова президентської фракції. Й аби не колола нас та безвихідь, та повна фінансова нестабільність і непередбачуваність, та неспроможність, вгамовуємо її алко-, нарко- та іншими формами залежності.

Крововтрати є, а крові нема

Макрофінансову «кров» ми втрачаємо постійно. Через жахливу депопуляцію у нас невпинно зростає кількість осіб пенсійного віку, всіх їх треба якось утримувати й, бодай, щось їм символічно виплачувати. Не кажучи вже про тисячі щасливих номінантів на спецпенсії, їх теж неможливо оминути. Недарма ж вони прислужували владі, а той самі цю владу уособлювали. Подолати накопичений з Голодоморів та Другої світової війни розрив між народжуваністю та смертністю ми не змогли. Та й неможливо це у Країні без банків. Де немає не те, що частки громадян у національному багатстві, у тому природному газі, у тій нафті, у тому бурштині, які ще сотні років годуватимуть окремих скоробагатьків, а взагалі немає елементарної фінансової культури й інфраструктури. Заробив, з’їв, спожив, отримав задоволення, ліг спати. І завтра так само. За таких умов можна лишень вимирати, що ми успішно й робимо. Випереджаючи всі можливі та неможливі графіки.
Що робить уряд? Приймає геніальне рішення де-факто скасувати пенсії, підвищивши пенсійний вік до такої межі, яка впевнено перекриває середню тривалість життя.
Триває війна з Російською Федерацію, котра переважає нас по усіх кількісних показниках.
Що робить Нацбанк? Перевершує геніальність Кабміну та Верховної Ради, й не те, що не забороняє вільний обіг нацвалюти держави-агресора, а, взагалі, забезпечує повномасштабну інтервенцію її банківських установ державної та недержавної форм власності. Зрада? Блюзнірство? Політична сліпота? Відверте знущання? Капітуляція? Вочевидь, жодна з перерахованих відповідей не буде помилковою.
Фінансових проблем українців інтервенти не вирішили, іпотекою та кредитуванням бізнес-ідей не переймаються. Вони вимивають звідси останнє, провадять фінрозвідку й... шантажують офіційний Київ. Бо чим більшою буде їхня частка на ринку банківських послуг, чим помітнішою присутність у розрахункових операціях, тим легше Москві застосовувати цей важіль у неофіційних перемовинах з Банковою.
До того ж, «росіяни» з’їдають українські невеликі й не дуже великі банки, отримуючи їхніх клієнтів після того, коли під виглядом рекомендованої МВФ чистки НБУ відмовляє у порятунку пристойним гравцям національного походження. Й дарма, що деякі з них, як скажімо VAB банк, рятував країну, викуповуючи на прохання Арсенія Яценюка держоблігації. Прийшли росіяни й запропонували більше. Чистий бізнес.
Чистий бізнес з російським ВТБ особисто у Валерії Гонтаревої та її патрона Петра Порошенка був ще до війни. І до санкцій.
Можливо, хтось уже призабув, тому варто нагадати, що свій АКБ «Мрія» у 2000-х рр. чинний голова держави продав саме ВТБ, а не комусь іншому.

Війна – це для нас.

А для них – бізнес

При цьому нам ще талановито пояснюють, що деякі російські банки зовсім не російські. А які? Ну... майже українські. До прикладу, розтлумачують, що «Альфа-банк» колишнього львів’янина Михайла Фрідмана та в минулому киянина Германа Хана це дуже-дуже неросійський. Мовляв, провідні власники взагалі є громадянами третіх країн, фінустанова оформлена на плутані-переплутані офшори. Дай, Боже, здоров’я! Але чому, поясніть, будь ласка, «Альфа-банк» так чудово почувається у путінській Росії, де він вважається не інакше як «російським»? І яким чином це було б можливим без прямого заступництва від господарів Кремля, які вже давно передавили усіх навіть нейтральних, а не те, що прозахідних чи проукраїнських олігархів? І без прямої матеріальної зацікавленості Старої площі?
Тим часом «Альфа-банк» з легкої подачі Гонтаревої отримав дозвіл на придбання «Укрсоцбанку». Нове об’єднання стане 4-м за потужністю банком після «Привату», «Ощаду» та «Укрексімбанку». Враховуючи присутність в Україні також 5 російських держбанків («Промінвестбанк», «Ощадбанк Росії», «ВіЕс банк», «ВТБ банк» і «БМ банк») та прогресуючу експансію приватників із РФ (днями про свій намір викупити «Перший інвестиційний банк» оголосив власник московського футбольного клубу ЦСКА Євген Гінер), аналітики констатують: якщо до війни росіяни контролювали третину українського банківського капіталу, то тепер їхня частка наближається до половини ринку.
З російською-неросійською «Альфою» у НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) взагалі склалися якісь фантастично доброзичливі відносини. Саме «Альфа» є ексклюзивним банком-агентом Фонду. Українські банки згорають, лише з початком 2014 року таких уже не дораховуються 82 юрособи, а російський гігант потім ще й пропускає через себе їхні непереварені рештки. А Нацбанк російські неросіяни лікують на 30 млн. грн. на рік. Саме такою є вартість медстрахування працівників регулятора, оформлена з «Альфа Страхуванням» влітку цього року. Хворобливим підлеглим Гонтаревої потрібно не багато-не мало, а окрім стандартного – першої медичної допомоги й обслуговування у відомчій клініці – ще й голкотерапію, масаж, видалення зубів, лікування раку, підводну гімнастику, забезпечення фіто- і гомеопатичними препаратами, гепато- і хондропротекторами. І все це, зауважте, коштом платників податків.
На всі закиди щодо доцільності впливу російських банків пані Валерія відповідає: це не до мене, це до Верховної Ради та РНБО. Коні не винні.
Винні ми з вами. Винні й підприємці різного калібру, які замість тиснути на владу й вимагати правильних рішень, ладні ліпше податися на чужину й оформлювати підприємства у Латвії, Естонії, Польщі, власне, будь-де, де можна знайти юридичний захист на рівні держави, і разом з тим підтримку та інвестиції. Винні політики, які не питають у себе вдома і за кордоном: а де ж банки польські, німецькі, американські? Чому в нас усюди видно, як відкриваються нові відділення російські, знову російські, ще раз російські та... закриваються українські?

Дмитро Добрий

12/08/2016		«Час і Події»
номер #2016-49

С 2000 года в Китае казнили 10 тыс. госслужащих. Насколько это себя оправдало?

dm_dobriy — Sun, 09 Apr 2017 15:13:18 GMT

Коррупция - бич современного общества

- За 2 года Китай произвел больше цемента, чем США за весь XX век. (4.9 гигатонн, сами гуглите сколько это).
- длина дорог - 4 млн. километров. Я не уверен что я могу такое количество нулей в голове представить.
- 300 тысяч мостов по всей стране, из них 1000 - длиной больше километра. А до 2018 года построят мост с Гонгконга до Макао. До Макао, блять!!! туда час на скоростном лайнере плыть.
- за год автопарк увеличивается на 20 млн. автомобилей, а в Пекин вообще можно въехать только, если с последней цифрой твоего номерного знака сегодня пускают.
- каждый год строят 100 аэропортов. Сто аэропортов. Сотня. Сто штук. Посчитайте от одного до ста и вот каждый раз представте себе аэропорт. Бац!! Построено.
- гигантские виадуки, длинной в 150 км. ВИАДУКИ! Я виадуки только в Simcity видел. Или вот например - тунель длинной 28 км, чуваки.
- Поезд с Гуанчжоу в Гуйян за час проезжает 510 мостов и 236 тунелей со скоростью 250 км в час.
- За 30 лет китайцы увеличили жилую площадь страны в 8 раз!!!
- через 10 лет в Китае 220 городов будут с населением больше 1 млн. человек. Сколько у нас таких городов останется через 10 лет?
- А вся эта статистика из-за одной простой цифры. С 2000 года в Китае казнили 10 тыс. чиновников.

Александр Дегтярёв

Дмитро Добрий. Загроза з Півночі. Чи можна вірити Лукашенку?

dm_dobriy — Thu, 06 Apr 2017 17:19:39 GMT

Цікаво, в який би спосіб відреагувало шановне товариство, якби, для прикладу, Рамзан Ахмадович Кадиров ні сіло ні впало почав би зненацька розповідати про те, як «братня Україна» «воює за Незалежність», і про те, як його народ образив котрийсь «ефесбешник». Скільки грамів щирості й відсотків людяності наміряли би фахівці у такому крутому його геополітичному розвороті?

Чи насправді йшлося б тоді не про щире каяття та докори сумління того, хто ще учора був Путіну за рідного «сина», а про банальне банкрутство нехитрої бухгалтерії падишаха, на утримання стаєнь і гаремів котрого у Москви останнім часом зі зрозумілих причин забракло грошей?
«Забери спочатку з окупованих районів українського Донбасу своїх «гібридів», – відповіли би йому скептики. – А тоді вже поговоримо».
«Донбас... Донбас… Буде вам ваш Донбас, – натомість, почав би виправдовувати себе Рамзан Ахмадович. – Мені цей... Мені гроші зараз конче потрібні, попросіть за мене на Заході. І на Сході. Й теж долучайтеся, не соромтеся. Розкуповуйте не гіршу за іноземні аналоги конкурентоздатну продукцію нашої республіки. І на курорти наші ласкаво запрошуємо».
Аби уявний діалог подібного плану не видавався химерним маренням з жанру альтернативної історії замініть, будь ласка, Кадирова Р. А. на Лукашенка О. Г. Нічого не нагадує? Розкіш ханського палацу... Стайні з елітними зразками німецького та японського автопрому... Гареми з чуйними медсестрами та гнучкими артистками цирку. І врешті, багатостраждальний Донбас, де проти української армії найманців з лукашенківських формувань воює не менша кількість, ніж із кадировських. Свідчать про присутність громадян РБ у складі російсько-терористичних формувань, до речі, не українські дані, а суто бєларуські та російські. У нас про це, за винятком одного-єдиного кримінального провадження Луганської обласної прокуратури, розповідати не прийнято.
Утім, розчулених останнім виступом Лукашенка ентузіастів це не зупиняє. Не дивує їх і те, що запевнення від Олександра Григоровича у виключно добросусідських взаєминах і спільній долі постраждалих від великомосковитського шовінізму народів з’явилися акурат після сенсаційного «витоку» сценарію російських військових навчань «Захід-2017», за яким «зелені чоловічки» вже влітку цього року відпрацьовуватимуть у бєларуських лісах ймовірний удар по НАТОвській Польщі, після чого залишаться гостювати на невизначений термін, таким чином 1) окупувавши норовливу республіку та 2) забезпечивши собі додатковий і, варто зауважити, достатньо істотний чинник впливу на Україну, що, з огляду на нову тепер уже російсько-бєларуську загрозу, змушена буде вдатися до такого не надто популярного серед населення кроку, як нова мобілізація військовозобов’язаних.


«Горинич». Він же – громадянин Бєларусі, мешканець Волковиська Олександр Агренич

Як за таких обставин чинитимуть оборонні та правоохоронні відомства Республіки Бєларусь (РБ)? Згідно з цими ж даними, лише частина з них радо підтримає «визволителів». А Лукашенко?... На цьому загадковий інформаційний «витік» обривається. Мовляв, здогадайтеся самі, шановні, хіба ж ви знаєте звички цього Фігаро (чи то пак, Флюгеро) пострадянської геополітики. Сьогодні він тут, завтра там. Зараз із тими, потім із цими.
Не виключно, що наразі йдеться про ще одну інформаційну спецоперацію оточення Лукашенка, представники якого в такий спосіб мають намір забезпечити собі вигідні позиції під час подальших, цілком неминучих перемовин із Заходом. Відхід від 100%-го російського енерго- й ресурсозабезпечення РБ є слушним та закономірним, хіба що незмінна вимога очільника Бєларусі щодо особистих гарантій для себе та своєї родини в комплекті з нажитими важкою колгоспною працею семизначними капіталами цього разу виглядають ще більш неприродно. І, будемо відвертими, поки що у цьому раунді нової-старої гри «останнього диктатора Європи» «братній» Україні він відводить роль заручниці. Так само, до речі, як і Бєларусі, котра, за великим рахунком, його ніколи не цікавила. Точніше, цікавила але трохи по-своєму, лишень в інтересах заснованої ним правлячої династії.
Працює обрана ним тактика? Досі працює. Варто лише порівняти обсяг знятих з Лукашенка санкцій з тим, яким чином він виконує «програму мінімум» щодо ринкової економіки – багатопартійності – вільних виборів – свободи слова тощо. Та що там вибори, зараз у Східній Європі в тренді війна і російська агресія, а такому віртуозу, як довічний правитель РБ, який ще вчора непогано заробляв на «захисті» Росії від НАТО та «націоналістів», тільки цього й бракувало. Діє він впевнено, рішуче, з відчуттям смаку і відмінним знанням справи. Точно так, як Кадиров в очах РФ «оберігає» її громадян від «екстремістів», а в очах арабських шейхів – захищає ідеали ісламу на Кавказі.

Білоруси у складі «ДНР»/»ЛНР»

Прокуратура Луганщини нещодавно розпочала процесуальне керівництво в кримінальному провадженні за фактом участі громадянина Бєларусі в збройному формуванні під час бойових дій у зоні АТО. Попався хлопець на тому, що нахвалявся своїми походеньками у складі незаконних збройних формувань. Тепер ним займається СБУ.
Росдержпропаганда каже про 700-800 бєларуських найманців у складі російсько-терористичних військ, опозиціонери називають цифру 4000. Попри це, ніхто з них, на відміну від небагатьох проукраїнських добровольців, у себе вдома не переслідується. Щоправда, ховають «іхтамнєтов» у РБ потайки. Усе один в один як у кадировській Чечні.
За словами лейтенанта МВС Республіки Бєларусь Михайла Куцька з Гродного, котрий викрив вербувальний пункт безпосередньо в одній з в/ч свого обласного центру, поповнення лав бойовиків мешканцями РБ відбувається на постійній основі. Ця гучна заява коштувала лейтенантові особистої свободи. Наразі його неправомірно утримують у СІЗО за підозрою в отриманні хабара. Перед цим, звісно ж, безпосереднє керівництво його попереджало: не лізь туди, Михасю, не чіпай, не руш, там на горі усе знають, про все давно домовлено, отже, так треба. Ще б пак! Спецслужби Лукашенка почуваються зараз у своїй країні ще комфортніше, ніж ніколись «Штазі» у НДР. Плюс – над ними є ще пов’язаний з родинним кланом голови держави Оперативно-аналітичний центр (ОАЦ), підпорядкований старшому синові президента.
А тут – цілий вербувальний пункт при гарнізоні. На постійній основі... Невже це самостійна ініціатива окремих полковників? Настільки недбало законспірована, що її ось так запросто узяв та викрив молоденький лейтенантик?
Їдуть туди – на Донбас – білоруські військові спеціалісти теж без жодного остраху бути притягненими до відповідальності. Й не раз їдуть, й не два. На постійній основі, це так... І це – в лукашенківський Бєларусі, де компетентні органи знають усе про всіх, де дискотеки працюють до 21.00, а кав’ярні – до 20.00, інакше працівники міліції приходять та вимикають світло. Де заїжджий місіонер, якщо його ще пропустять через спільний кордон Союзної держави Росії та Бєларусі, спершу має показати тексти своїх виступів уповноваженим товаришам, і навіть у випадку отримання необхідного дозволу на його лекціях обов’язково буде присутня «особа у цивільному» з копією текстів виступів в одній руці та олівцем – в іншій (слідкуватиме, чи не відхиляється той від попередньо погоджених висловів), а неподалік, у цьому ж приміщенні, стоятиме ще й кілька хвацьких молодих міліціонерів (готових затримувати іноземного гостя чи будь-кого іншого, це вже кого офіцер попросить; наприклад, питання хтось поставить не те, або ж замість питання одразу дасть свою політично неправильну відповідь).
Знають ці компетентні й про те, що найманців-лукашистів у складі проросійських терористичних організацій «ДНР»/»ЛНР» номінально координує зек із п’ятьма судимостями (вбивство, крадіжки, шахрайство) «Горинич». Він же – громадянин Бєларусі, мешканець Волковиська Олександр Агренич, 1979 року народження. Строкову службу наприкінці 90-х проходив у зенітно-ракетних військах у тому ж Гродні. Вісім років провів в ув’язненні... Каже, що воює з українцями з власної волі, про свої зв’язки з Управлінням військової контррозвідки КДБ РБ нічого не каже. Але між Донецьком та Горлівкою зі своїм загоном, в якому білорусів десь осіб 40, «працює» виключно по лінії російської ГРУ: виявляє та протидіє українським ДРГ.

Навіки разом?

Чи навіки окремо?

Певна річ, протистояння з Бєларуссю нам не потрібне, тим більше, за умов стрімкого загострення «гарячої» фази конфлікту з росіянами, і Лукашенко по той бік кордону завжди краще, ніж Путін по цей. Однак, байдужість до стану справ всередині нашого північного сусіда (прохання не плутати зі східним) поступово починає вилазити нам боком.
Так, так. Йдеться, насамперед, про байдужість, і ні про що інше. Навряд чи хтось стане заперечувати:
– повну відсутність в Україні майданчиків для обговорення внутрішньої та зовнішньої політики влади РБ;
– непредставленість у Києві, Львові, Одесі тощо білоруської політичної еміграції, редакцій, орієнтованих на співпрацю з Україною білоруських сайтів, газет, телеканалів, а також вишів у вигнанні чи дослідницьких центрів;
– наявне у наших інтелектуальних еліт небажання розповідати про цю країну, подібне до того, як колись на Заході нас почали вперто зараховувати до Росії;
– відмову українських політичних партій та рухів від взаємодії з білоруськими колегами.
Чомусь білоруси стали нам нецікаві, ми про них не поінформовані, що не можна сказати про Москву, про Варшаву, про Вільнюс, про Ригу, навіть про Стокгольм, традиційно добре обізнаний щодо стану справ у Балтійському регіоні. Звідси неминуче плодяться неймовірні стереотипи про безмежний рівень довіри до Бацьки, про нежиттєздатність білоруської мови, про низьку етнічну й національну самоідентифікацію у 10-мільйонного білоруського народу, про виключно «російську», не європейську та якусь геть «червоно-партизанську» його історію, про стабільну стабільність у Республіці Стабільності, таку стабільну, що там ще тисячу років буде все стабільно та ін.Найголовнішим та найнебезпечнішим українським стереотипом щодо Бєларусі стає ж уявлення про те, що ми, нібито, не здатні впливати на можливість змін у цій сусідній нам країні, в якої найдовший кордон саме з нами, і лиха спільного більше, ніж Чорнобиль та Путін, і історія подібна, і культура, і мова. Білоруська та словацька – рідні сестри нашої солов’їної, стверджують учені.
Й лише ми, українці, найкраще зрозуміємо білорусів. У нашій історії не було військових конфліктів, навпаки, білоруси завжди йшли до нас козакувати, записувалися на Січ, приставали до полків українських гетьманів. Ні ми їх, ні вони нас ніколи не поневолювали.
Бєларусі потрібна Україна, а Україні потрібна Бєларусь. Велика, красива, здорова, доброзичлива, заможна. З новим передбачуваним президентом та вільним, самостійно мислячим, чистим, привітним, забезпеченим народом.

Дмитро Добрий

"Час і події"

16 лютого 2016 року

Дмитро Добрий. Двійники Путіна як гарантія його нескінченного правління

dm_dobriy — Thu, 06 Apr 2017 15:35:15 GMT

Двійники Путіна як гарантія його нескінченного правління

Ĝemeloj Putin kiel garantio de ĝia senfina board

Putin's doubles as a guarantee of its infinite board

Des copies de Poutine comme une garantie de son conseil infini

Двойники Путина как гарантия его бесконечного правления

Kopien von Putin als Garantie für seinen unendlichen Vorstand

Las copias de Putin como una garantía de su Junta infinita

Cópias de Putin como garantia de seu Conselho infinita

Двайнікі Пуціна як гарантыя яго пажыццёвага праўлення

Kopie Putina jako záruku její nekonečné rady

Копије Путина као гаранцију својој бескрајној одбора

Kopije Putina kao jamstvo svojoj beskrajnoj odbora

עותקים של פוטין כערובת לוח האינסופי

ასლები პუტინის გარანტია მისი უსასრულო

Sonsuz Kurulu garantisi olarak Putin kopyaları

Kopie Putina jako gwarancja jego nieskończonej wladzy

इसके अनंत बोर्ड की गारंटी के रूप पुतिन की प्रतियां

Պատճենները Պուտինի որպես երաշխիք իր անսահման խորհրդի

普京的副本作為它的無限董事會保證

その無限の取締役会の保証としてプーチンのコピー

نسخ من بوتين كضمان لمجلس انهائي لها

Uning cheksiz kengashi kafolati sifatida Putin nusxalari

무한한 보드의 보증으로 푸틴의 사본

Kopioita Putin takeena sen ääretön voima

Példányban Putyin, ami garantálja a végtelen erő

Будні Кремля. "Удмурт", "Світленький" і знову "Удмурт". Усе як по нотам. Внутрішня політика, зовнішня і знову внутрішня

Якщо спиратися на сповнений загадок та суцільних «білих плям» офіційно затверджений життєпис Путіна, то йому зараз 64 роки, а виконувачем обов’язків президента РФ він став у 47. Натомість Джордж Буш-старший у своїх 64 тільки починав президентську кар’єру, а Дональд Трамп і Рональд Рейган очолили країну в 70. Тим не менше, такий удавано непереможний спортсмен, офіцер, археолог, орнітолог, а ще – знавець лелек, амурських тигрів, «дімонів» та покемонів – відчутно здає. Йому не сила виходити на люди, зустрічатися з іноземними гостями чи виступати на ТБ, то ж замість нього ці функції дедалі частіше виконують спеціально підібрані наймані працівники. Щоправда, дотримуватися сформульованої ним ще у першому придворному літописі «Від першої особи. Розмови з Володимиром Путіним» КДБістської заповіді «діяти ніби як з-за рогу, аби вуха не стирчали, не дай Боже» в Кремлі з кожним роком стає все важче і важче, й у дублерів російського диктатора «стирчать» не лишень «вуха», а руки, пальці, щоки, зуби, ніс, форма голови тощо. У цього збірного образу формально одного й того самого Путіна постійно змінюється міміка, жести, хода, стилістика, спосіб побудови речень, зникають знання з університетського курсу німецької мови або ж зафіксовані у кандидатській дисертації глибокі пізнання в галузі економіки.

Причин тому декілька. Першою з них іде, певна річ, особливість панівного у сучасній РФ політитрежиму, де неорадянське одноосібне правління президента тісно переплелося з вимогами інформаційної доби, в зв’язку з чим обличчя «царя» (або когось портретно подібного до нього) має ніколи не сходити з екранів телевізорів, моніторів і планшетів, таким чином постійно перебуваючи в епіцентрі уваги кишенькових ЗМІ. Одній людині фізично потягти таке виснажливе навантаження складно, а з роками практично неможливо.

Рівно за два тижні, 26 березня, Путін святкуватиме 20 річницю свого працевлаштування в Адміністрації президента РФ. Тоді він за квотою ФСБ отримав посаду заступника керівника АП – начальника Головного контрольного управління. Працювати ж у президентському апараті у Москві майбутній господар Кремля розпочав ще у серпні 1996-го, коли почав допомагати керуючому справами Бориса Єльцина.

Увесь цей час маленькому, невпевненому у собі чоловічку треба було грати роль великого воєначальника, полководця, упокорювача олігархів та «терористів», реставратора СРСР, й відповідним чином виглядати, розмовляти, заявляти. Якби телевізійне зображення Путіна на тиждень-другий повністю зникло з ефіру – а такий час, до речі, ось-ось настане – від його 86% «рейтингу» не лишилося б і сліду. Особливо, якщо вихід на телебачення знову отримають нехай навіть і не опозиціонери, а лишень носії альтернативних точок зору з актуальних проблем.

Однак, з 1999 року російська система взаємин влади з народом побудована так, що інших, некерованих, не те, що на ефіри не пропускають, а відверто знищують у прямому сенсі того слова (Лебедь, Євдокимов, Березовський, Нємцов та інші), а повноваження з управління країною на інституційному рівні аж надмір сконцентровано в одних єдиних руках. Голові держави постійно треба бути на видноті. Тільки йому й нікому іншому. І, що у даному випадку принципово, він завжди має виглядати молодим, здоровим, сповненим енергії, сил і здоров’я. Цій людині не можна захворіти. Чи вмерти...

Також варто зважати на притаманну особисто Путіну, як фаховому співробітнику радянських каральних органів, параноїдальну маніакальність. Плюс – додайте сюди його власні комплекси, всю цю закритість, зашифрованість, плутанину з подружнім життя, постійну зміну імен і прізвищ у доньок та інші елементи гри в оперативне прикриття приватних сфер багаторічного шефа ФСБ.

Потребу в маскуванні зумовлюють й корупційні діяння чинного голови російської держави, його зв’язки зі своїми повіреними у неформальних комерційних справах різноманітними ковальчуками, тимченками, роттенбергами. Путінська родинна бізнес-імперія нараховує численні активи у багатьох країнах «старої Європи», не кажучи вже про «Сургутнафтогаз» та «Національну медіа-групу» (НМГ) в межах РФ. На підставних осіб оформлено його частки у промислових та банківських гігантах цієї країни, не кажучи вже про такі здавна перевірені види чиновницького «бізнесу», як лобіювання інтересів особисто відданих і політично нейтральних олігархів усіх мастей чи погано прикрите поповнення власних рахунків коштом держбюджету.

Не можна виключати й ту обставину, що активне залучення двійників є вимогою лялькарів з політичної партії, яка спершу намалювала цій особі потрібну біографію, потім привела свою ляльку до влади, утримує цю владу насамперед у своїх, а вже потім у його інтересах, і... судячи з чималої кількості свідчень і дотичних ознак, наразі остаточно не визначилася, що далі робити як зі своєю іграшкою, так і з очолюваною ними країною. Путін, точніше, сукупність тих видових та смислових ознак, котрі, зазвичай, прийнято іменувати «Путіним», є типовим продуктом цієї політпартії, її візитівкою, її знаком якості (щоправда, якості неймовірно демонічної, нелюдської і геть не людяної) та бойовим стягом. Й партія ця – не вкриті мохом історії маразматичні комуністи чи флюгери-пристосуванці з «Єдиної Росії», а чудово організована військово-політична комерційна корпорація провідних співробітників Ленінградського обласного управління КДБ, свого часу найчисленнішого та наймогутнішого в СРСР.

Сам Путін – то є, без перебільшення, звичайнісінька КДБшна підстава. То ж чого тоді дивуватися кільком технічним підставам замість підстави головної?

Анатомія підробки

З ліва на право - "Удмурт", "Світленький" та "Справжній". Різна форма та глибина очей, різні вуха, різний лоб. І навіть різний
привкус: нижній, звичайний, верхній

Вперше різкі зміни у зовнішності гаранта прав та свобод людини і громадянина, рівно як і інших закріплених конституцією РФ чудових речей, у 2010-2012 роках зауважили спецслужби Великої Британії, США та Ізраїлю. Свої спостереження вони реалізували у циклі таблоїдних матеріалів, справжнім вінцем яких напередодні чергової Путінської «коронації» стала тепер вже хітова порівняльна фотопідбірка під назвою «Чи всі чотири Путіни підуть на інавгурацію?» «І тільки тоді, коли експерти доведуть, що у Кремлі перебуває лише один Путін і що він справжній – лише тоді можна казати про якусь інавгурацію», – наполягали автори матеріалу.

З кожним роком кількість фіксованих у медіа та кремлівській хроніці «путіних» змінювалася. Putin’s boby doubles’ів було, щонайменше, четверо. Дехто нараховував семеро, а то й дев’ятеро екземплярів. Різнилися відповіді й на питання: а котрий з них – автентичний Путін? На думку скептиків, оригінал на публіку вже давно не висовується, воліючи бачити замість себе виключно правдоподібну заміну. Йшлося і про смерть підполковника.

Однак, на наш погляд (і на цьому наголошують добре поінформовані західні аналітики), справжній Путін досі живий. І в межах відведеної йому реліктами Ленінградського облКДБ компетенції намагається ще на щось впливати. Навіть потрапляти до об’єктиву.

Проте, виокремити оригінал серед гарно вишколеного хору фальшивок, справді, не просто. Але можливо.

Основними критеріями розрізнення тих, кого зараз у РФ представляють «Путіним», станом на початок поточного 2017 року ми вважаємо а) колір очей; б) колір волосся; в) форма щік; г) рівень спрацьованості рук. При цьому критерії а) та б) варто в вважати умовними, а в) та г) – безумовними. Очі можна «пофарбувати» лінзами, для омолодження ж волосся застосувати косметику, але нічого з цього інструментарію не можна так просто застосувати у випадку зі щоками та руками.

Після 2010 року стомлений, окатий інтроверт та сангвінік раптом перетворюється на життєрадісне базікало (до слова, темперамент суб’єкта також можна вважати критерієм розрізнення; для нас він є не таким вже й умовним). Своєю чергою, противники версії з двійником(-ами) омолодження обличчя російського диктатора пояснили популярними серед знаменитостей «уколами молодості», що виготовляються на основі стовбурових клітин, закачуванням ботоксу та чудесами пластичної хірургії, а різке пожвавлення – бурхливим романом з Аліною Кабаєвою.

Що ж, існує й таке пояснення. Однак, чому ж тоді «молодий» Путін багато що не знає та «забуває»? Й у зв’язку з чим форма його обличчя, а також очей, зубів, межі волосяного покрову можуть ледь не щодня туди-й-назад змінюватися? Чим викликані подібні регулярні перевтілення?

Найточніші відповіді на всі ці принципові питання найкраще міг би дати сам Володимир Володимирович Путін, єдиний та неповторний. Сподіваємося, такий час невдовзі настане, і він, попри все, доживе до міжнародного трибуналу, де не сконає у камері як Слободан Мілошевич, а буде при тямі і на вимогу слідчих даватиме чіткі й однозначні пояснення.

Наразі ж за допомогою вищенаведених критеріїв ми нараховуємо трьох «Путіних»: 1) двох європеоїдних «старих» (назвемо їх так), світлого (1.1) й темнуватого (1.2); 2) одного монголоїдного «молодого». Під «старістю»/»молодістю» нами розуміється не паспортний вік, а зовнішній вигляд. Що ж до інших типажів, сформулюємо наш висновок так: якщо вони й існували у попередні роки, то тепер їх переведено в оперативний резерв. Або ж... ліквідовано. Принаймні, більшої кількості осіб, схожих на початкового Путіна, на сьогодні не виявлено.

«Молодий» Путін № 2, або як його ще іменують «Монгол» чи «Удмурт», має сірі очі, тоді як у президента РФ на відомій обкладинці Time виразно блакитний колір очей. І схожий він, радше, на фіна (дозволена до поширення історія про етнічне походження диктатора свідчить про його приналежність до етнічних вепсів), ніж на монгола. До того ж, руки у містера «Удмурта» великі й жилаві, а не малі та тендітні як у достеменного Путіна. Що властиво людям його професії.

Вітає жінок на 8 березня 2015 р. Це "Світленький"

А ось цей, як на нашу думку, "Справжній"

Для порівння. у 1991 р. Фрагмент інтерв'ю 39-річного заступника пітерського мера документалісту Ігореві Шадхану. Це він

«Світленький» (1.1), часто зустрічається з іноземними гостями, проводить засідання у Кремлі. Він же виступає з новорічними зверненнями. Натомість, оригінальний (1.2) до заїжджих делегацій виходить рідко. «Справжнього» майже не видно.

А ця обставина, враховуючи наведену вище логіку Путіна особисто та рідної йому партії з надр КДБ-ФСБ, вочевидь, може розглядатися як визначальна. Особливо, якщо врахувати інформацію про серйозні проблеми президента Росії зі здоров’ям. Слід не забувати й острах ВВП перед загрозою замаху, вірогідність котрого за умов постійних воєн зі сусідніми державами (Україна, Грузія), тліючих збройних конфліктів на Кавказі, погрози на адресу блоку НАТО й членів «ядерного клубу» видається не такою вже й малоймовірною.

Тут би хотілося наголосити: навіть у тому випадку, якщо ми помиляємося, й європейського типу індивіди (1.1) та (1.2) всього лишень одна й тама сама відредагована версія виключно однієї особи, навіть у цьому випадку все одно звідкись узявся «Удмурт». А це вже потребує пояснень.

"Удмурт" на Селігері. Зверніть увагу на руки

На КВК. Команда "Сміятися!"

Лялька "Президент" з комплектом ляльок для дорослих "Наречені" (18+)
біля мавзолею Леніна

«Удмурт». Він – найпублічніший. Не надто освічений. У спілкуванні з Ангелою Меркель не знає німецької, взагалі, мало що знає. І ще менше розуміє. Здебільшого, зосереджений на масових заходах: мова про багатогодинні «гарячі» лінії (останнього разу, коли довелося розповідати про економічні досягнення путінізму, він розповідав про те, як «збільшилася завантаженість на транспорті»), молодіжні з’їзди у Селігері, виступ на стадіоні зі сльозами на очах під час вступу на третій президентський термін, зустріч на Красній площі з перевдягнутими у «наречених» співробітницями ескорт-сервісу тощо.

Щоправда, «Удмурта», трапляється, використовують для зустрічей з неоднозначними для Кремля зовнішньополітичними партнерами (Обамою, Ердоганом). Водночас (о, диво!), вже наступного разу з ними може зустрітися «Світленький». І так щоразу.

Кожен двійник – це, безумовно, особа з яскравими акторськими даними, досконалий майстер перевтілення й експромту. Але не більше.

Журналісти з кремлівського пулу постфактум писали: "Путін прибув до Києва у поганому настрої та з синцем". Однак, побачили вони лідера РФ тільки тоді як він вийшов на брифінг після обговорення за зачиненими дверима, тобто вже
ПО ЗАВЕРШЕННЮ вірогідного "привітання" від Януковича

Вони теж дають маху, й ще якого. Точніше, не так вони, ці абсолютно підконтрольні ляльки, як колегіальний орган ляльководів. Найгучніший прокол з імовірним двійником Путіна стався під час офіційних відвідин Києва на початку правління Януковича, рекордно короткотривалих та рекордно безрезультатних. Той, хто вдавав зі себе Путіна, хутко повернувся назад.

Перемовини в український столиці 27 жовтня 2010 року завершилися геть нічим, водночас, «Путін» на кадрах фотохроніки виглядав неприродно блідим, змореним і мав... здоровенний синець під лівим оком, тобто, у тому місці, куди завжди б’є праворукий. А про лютий норов «Тричі Несудимого» тодішнього українського президента та про у той чи інший спосіб травмованих ним персонажів в ті роки не розповідав хіба що лінивий. Чи зміг би Віктор Федорович підняти руку на реального ВВП? Навряд чи, а ось на «підставного» запросто. Чоловік жив і правив, як відомо, суто «по понятіям».

Важливий момент: той «київський», нібито, «Путін» за нашою класифікацією підпадає під характеристики «Світленького». Закордонна політика, протокольна зйомка кремлівської метушні – це усе його парафія.

Тому не будемо виключати наступний варіант подій: Янукович знічев’я розгубився і найперше на свій манер «привітав» незнайомого йому гостя. Мовляв, хто такий, де Путін?... «Мені ж минулого разу іншого показували».

Щокастий живчик «Удмурт» явився політичному бомонду буквально за кілька місяців перед тим, то ж не дивно, що такий тонкий знавець кремлівський таємниць, як почесний лідер Партії регіонів, міг бути неприємно враженим.

Розмовляючі голови проти розмовляючої голови

Цих путіноїдів PR-служби Кремля, погодьтеся, можуть плодити до безкінечності, демонструючи широкому загалу щоразу свіже обличчя старого садиста не тільки до 64-х, а до 74, а там і 84 років.

Росія давно потребує докорінних перетворень. І завданням тамтешньої опозиції, якщо вона там справді є, й не так її, як справжніх, дієздатних українських патріотів є максимальне пришвидшення політичних перетворень всередині Російської Федерації. Нам здалося би вже відкривати другий фронт проти путінізму, фронт ідеологічний, контрпропагандистський, просвітницький.

Водночас, найактивніші учасники соціальних протестів у потерпаючій від санкцій воюючій державі (далекобійники, ошукані вкладники банків та забудовників, фермери Кубані) нарешті починають розуміти необхідність переходу від соціальних вимог до політичних, від «чолобитних царю-батюшці» до болючих Кремлю акцій громадської непокори, блокування роботи транспортної, фінансових та юридичних систем.

На 27 березня планується початок всеросійського страйку водіїв фур. Вони планують оголосити про недовіру Путіну як президенту. Про відставку, кажуть, йтиметься трохи згодом. У тому випадку, якщо ці заходити не допоможуть.

Розігрівають протестні настрої кандидати у керівники Росії «після Путіна». Й розігрівають точно так, як і працює рекламна машина Кремлівських веж: постійним домінування на екрані однієї персони. В режимі «праску увімкнеш, то й там Брежнєв виступає». Щовечора на YouTube збирає свою 100-тисячну аудиторію В’ячеслав Мальцев, 3-4 рази на місяць тішить новими «смаженими» фактами про фантастичні статки корупціонерів Олексій Навальний. У Навального, на відміну від свого старшого колеги, кількість переглядів може йти навіть на мільйони, проте автор «Поганих новин» впевнений, що свою стабільну кількість він може розглядати як категорію «якість».

По чверть мільйона набирає близький до лівих Дмитро Іванов, наймолодший з усіх трьох опозиційних taking head’ів. Цей взагалі особливо «не париться», а замість складного контенту основою своїх скетчів робить загальновідомі факти та дотепні жарти про «вату». І в кожному випадку ми знову маємо справу з розмовляючою головою. Раз за разом одне й саме обличчя, дуже рідкісні гості і... він. Мабуть, у Росії інакше не можна. Ще не зрозуміють.

Дмитро Добрий

"Час і події"

16 березня 2017 року

Гра триває. Через загрозу вибуху у СПб евакуйовано мешканців 2-х під'їздів багатоповерхівки

dm_dobriy — Thu, 06 Apr 2017 11:33:16 GMT

ГРА ТРИВАЄ. ЧЕРЕЗ ЗАГРОЗУ ВИБУХУ У СПБ ЕВАКУЙОВАНО МЕШКАНЦІВ 2-Х ПІД'ЇЗДІВ БАГАТОПОВЕРХІВКИ

Усе за сценарієм. Нічого нового.

Тепер спектакль розгортається там, де у житлових будівлях винаймали ліжко-місця мусульмани-гастарбайтери із Середньої Азії чи Кавказу. Путіноїди шукають "ІДІЛ". "ІД" має їх врятувати. Яким чином? Переключивши увагу суспільства, й насамперед націоналістів та консервативно орієнтованої частини електорату, з підтримки Революції на боротьбу з "терористами". Окрім того, найбільшим епіцентром замовчуваного росдержЗМІ страйку водіїв фур є Дагестан. А яка їм може бути підтримка, яке співчуття, якщо вони теж "мабуть" з "ІДІЛ"?....

Дмитро Добрий. Путіна змете YouTube-революція

Зокрема, сьогодні близько 07.00 за місцевим часом 20 мешканців під'їздів №9, 10 з будинку на Товариському проспекті, 22, корпус 1 у СПб перевели до приміщень розташованого неподалік дитячого садка №28.

Решта мешканців розійшлися хто куди.

В одному із цих парадних мешкали ймовірні бойовики "ІДІЛ". Є "інформація", що при собі вони мали вибухівку.

Чому СПб?

- там "Кощійова смерть" - ВВХ особисто та усіїєї його партії під назвою "Ленінградське управління КДБ"

- протестний електорат Санкт-Петербргу найосвіченіший у РФ, а, отже, найнебезпечніший

- 26 березня там була найчисельніша акція під егідою всеросійського флеш-моба #ДимонОтветит - молодих та здорових протестувальників була така кількість, що якби вони справді захотіли, то могли би без зайвих зусиль узяти Смольний, захопити владу, рушити на Москву, проголосити незалежність Інгерманляндії. Та що завгодно.

Розгоняти їх путіноїдам довелося за допомогою димових шашок.

Майже одночасно маємо:

- другий розстріл путінської Гвардії у Астрахані;

- вибух біля школи у Ростові-на-Дону.

З ІНШОГО БОКУ. А чого чекати росіянам та усій Ерефії, якщо вони з легкої подачі "Недопалка" влізли до Сирії, оголосивши війну усім суннітам планети Земля?

ЩО ДАЛІ? Нічого нового, нічого не передбачуваного. Можна ще рипнутися на Литву, на Латвію, на Естонію. Або ж на усіх їх одночасно. Проте це не врятує "ЛенКДБ" від незмінних законів історичного розвитку, від народного гніву, від Революції. Від розплати за усі злодіяння в Україні! В Сирії, на Кавказі тощо.

Знаючи ж, як болісно, й переважно катастрофічно жорстко та жорстоко закони історичного розвитку спрацьовують у Північній Євразії, росіянами можна порекомендувати тільки одне: швидше приходити до тями, усувати від влади ВВХ та його оточення, починати Трибунал і... хутко виправляти усі ті помилки, за які вони несуть, як би то їм не хотілося чути, КОЛЕКТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Інакше життя саме виправить помилку під назвою "Московія".

Хто ж вона така?

dm_dobriy — Thu, 06 Apr 2017 04:09:24 GMT

СПЕРШУ У МОСКВІ, НИНІ У САНКТ-ПЕТЕРБУРЗІ

хто ж вона така?

Дмитро Добрий. Путіна змете YouTube-революція

dm_dobriy — Sun, 18 Sep 2016 14:00:52 GMT

ПУТІНА ЗМЕТЕ YOUTUBE-РЕВОЛЮЦІЯ

Сьогодні, 18 вересня 2016 року, у путінській Росіянії обирають нижню палату парламенту. Чогось великого, нечуваного й надзвичайного від цієї процедури годі чекати. Холодильник у тій країні досі не переміг телевізор... Але маленьке диво, на нашу думку, у них усе ж станеться. Телевізор там вже переможено YouTube'ом. Й, можливо, незабаром ми побачимо реальних опозиціонерів серед депутатів Держдуми, а відтак й потужну кульмінацію YouTube-революції, так само як взимку 2013-2014 років Facebook-революція в Україні перемогла режим кримінальника Януковича, а 2009 року за рахунок Twitter-революції Молдова дала відкоша комуністу Вороніну.

До чого тут YouTube? Яким чином цей американський відеосервіс пов'язаний з настроями мільйонів росіян?

Усе просто. Жоден режим не взмозі протистояти новим технологіям, особливо зараз, коли уся земна куля занурилася в інформаційну добу й сучасне людство фактично перетворюється на єдину інформаційну цивілізацію, коли усі знають про всіх та про все. Коли нічого не можна приховати, один раз й назавжди видалити, зачитисти. І коли кожен із нас одночасно є як носієм, так і самостійним розповсюджувачем інформації.

Певна річ, державні системи докладають неабияких зусиль аби маніпулювати настроями користувачів соцмереж. Й РФ тут не є виключенням. Однак, робити це їм з кожним днем дедалі важче і важче. Блогосфера є занадто динамічною для будь-якої влади, тим більше, коли йдеться про такий режим як путінський. Будь-що "нове", "провокативне" й "авторитетне" (а насправді заздалегідь продумане, постановочне й зрежисоване) там відразу ж приїдається, набридає і з часом викликає відверту огиду. Цим той самий YouTube відрізняється від телебачення. Звісно ж, там так само можна показувати телевізійні серіали і їх так само дивитимуться, але з новинами та з іншим регулярним інформаційно-аналітичним продуктом цей номер вже не пройде. Та й серіали, власне, дивитимуться виключно на вибір, з-поміж тисячів інших.

Можливість вибору, безумовно, спокушає користувачів й неймовірно надихає до творчості різноманітні таланти. Одночасно, той самий багатомільйоний вибір контролює творців чогось незвичного, не дає їм розслабитися, постійно їх стимулює й рухає ними вперед.

Нещирість та некомпетенність тут неможливі. Тебе відчувають наскрізь... Й довірятимуть лише тоді, коли пройдеш неодноразове очищення.

Саме так, в муках та експеритментах російськомовне антипутінське середовище практично одночасно народило кількох провідних YouTube-героїв, котрі працюють в жанрі "сам-собі-ведучий"-"сам-собі-оператор"-"сам-собі-режисер". Дехто з них вже мав певне реноме до появи в нічим й ніким не обмеженому ефірі, декого побачили вперше, однак усім їм довелося так чи інакше починати "з нуля". Борці з "ватою" в людських головах між собою майже не перетинаються й займають свою, добре знану ними професійну, чітко окреслену нішу: Олександр Невзоров говорить про науку (й, відповідно, про лженауку), Євген Понасенков - про історію, Дмитро Іванов - про новини, пранкер Євген Вольнов тролить усіх й усе, куди тільки можна додзвонитися за допомогою телефону чи скайпу, Степан Демура - про економіку й фінанси, В'ячеслав Мальцев - подає узагальнену картину дня.

Певна річ, з протилежного боку теж не сидять склавши руки. Але працюють там за командою, що неабияк впливає на якість і, як наслідок, на популярність й частоту виходу в ефір.

Особливо варто виділити успішний досвід Мальцева, який 100 тисяч своїх підписників подужав аккумулювати у власний політичній рейтинг й стати беззаперечним хедлайнером цих виборів й без п'яти хвилин новим національним лідером. Починав він три роки тому, коли разом з Едуардом Бабаджаняном став вести щоденне ток-шоу "Погані новини". Едик зачитував вголос заголовки новин, відібраних ними на власний розсуд протягом дня, а Слава - коментував. Коментував, щоправда, по-своєму. З власною харизмою впевнего в собі, крутого чолов'яги з Волги, в минулому одного з найбагатших людей Саратовської області, великого фахівця з усіх видів зброї і засновника другої в СРСР приватної охоронної агенції. З апетитними "приправами" у вигляді нечастого, але часом такого влучного міцного слівця, веселими спогадами з 90-их про "ментів" та "бандитів", юридичних коментарів (Славко має вищу освіту кримінолога, тричі обирався до місцевої думи, де навіть був віце-спікером), цитат з літератури й кінематографу.

І так щодня о 21.00. По півтори години. Окрім суботи й неділі.

За рік-два з 10-20 відвідувачів постійна аудиторія "Поганих нових" виросла у 10 тисяч разів (!), що вже потребувало більшої кількості помічників, додаткової комп'ютерної техніки. І разом з тим приміщення.

Підготовка до ефіру. За склом видно чохли від рушниць

Нову студію облаштували вже не в робочому кабінеті Мальцева, а в приміщенні колишньої крамниці з продажу зброї "Максим" із однойменним кулеметом на вході. Допомагати йому з ефіром стали фахівці з виборів, юристи з досвідом Сергій Окунев та Дмитро Ігнатьєв. На початку кожної передачі лунали оголошення, а наприкніці - відповіді на запитання. Ustream замінили на YouTube, аккурат там саме з'явилася можливіть безкоштовної відеотрансляції. Окрім того, в режимі конференції стали влаштовуватися дебати з відомим однодумцями, і не лише з однодумцями. Справа пішла. Й пішла дуже успішно... Добовий показник у 100-200 тисяч унікальних відвідувачів ресурсу для Росії, це, щоб Ви розуміли, стільки ж, скільки у нормальної радіостанції федерального рівню, й набагато більше, ніж в офіційного сайту будь-якої з газет. Опозиція нарешті отримала небачені раніше технічні можливості, які дозволили долати цензурні обмеження й бути доступними на усіх видах гаджетів. Однак, опозиція в особі одного, окремого узятого небайдужого ентузіаста. Тому, коли прийшли вибори, менше ніж на №2 у партійному списку "Партії Народної Свободи" (ПАРНАС), тобто на місце покійного Бориса Нємцова, автор "Поганих новин" погоджуватися не став.

Ось так зараз робляться революції

Отримав він це друге місце не автоматично, а після перемоги партійного праймеризу в ПАРНАСі. Перемога та далася йому нескладно, досить було закликати своїх глядачів зайти на партійний сайт ПАРНАСу й проголосувати за його кандидатуру.Зайшли, проголосували... І тут почалося. "Хто такий Мальцев? Звідкіля він?" - сполошилася місцева партноменклатура. Московська тусовка його не знає, пітерська теж. А що скажуть у Кремлі? ...Й за іншими добре відомим адресами. Після тривалих дискусій і гарячих диспутів Мальцева до списку ПАРНАСа узяли. Узяли з надією нарешті пройти за рахунок цього "локомотива" до Державної Думи. Та з поправкою на те, що партія виступає виключно за мирний, конституційний спосіб повалення режиму Путіна шляхом процедури імпічменту.

Мальцев погодився, однак від своєї ідеї "05.11.17" (саме тоді, говорить він, в Росії відбудеться нова революція) відмовлятися не став. А на вибори, сказав, йду щоб отримати "площадку" у вигляді федеральних телеканалів, на яких законодавством передбачено проведення обов'язкових дебатів... І пішов. І "порвав" усіх опонентів, остаточно десакралізувавши образи непогрішимих Путіна й Медведєва на центральному телебаченні. Під перебивання ведучих, під здивування очманілих від такої зухвалості гостей, під схвальні оплески аудиторії.

Але щоденні "Погані новини" вести не перестав. Обіцяє забезпечувати безперебійний ефір до 05.11.2017, постійно починаючи кожний свій випуск словами "Вітаю! До нової історичної епохи залишилося ХХХ днів...".

А на питання про те, чого його досі не заарештували й взгалі дають ходити по землі й щось там говорити про Сонцеподібного, тепер вже телеведучій №1 в Росії відповідає коротко: я потрібен усім - і одним, і другим, і третім - й навіть коли прийде 05.11.2017, а то й раніше, жодної жесті, жодної крові не буде, з нами тоді буде стільки прибічників і їхній вплив буде таким відчутним, що Путін просто змушений буде мовчки самоусунутися й віддати "усю повноту влади". "Навіть, - повторює він. - Якщо зі мною щось станеться, ідея "05.11.17" отримала належне розповсюдження. Не буде мене, будуть інші. Революцію не спинити".

Себе ж Мальцев бачить тим, у кого під час перехідного періоду й буде оця "уся повнота влади". "Й не важливо як це називатиметься", - наголошує він. Тоді ж обіцяє почати зворотній відлік: "П'ять років на реформи. І все. Піду й не хочу щоб про мене знали, хіба що на мою честь проспект Ентузіастів у Саратові перейменують ))".

Владній верхівці він обіцяє кому трибунал з подальшим пожиттєвим, кому - люстрацію. Януковичам та іншім втікачам з України - повернення на Батьківщину, на чай до Юрія Віталійовича у теплі й затишні покої Лук'янівки.

Вектор розвитку Росії бачить як проєвропеський ("Росія - безумовно європейська країна"), не залежно від того матиме вона членство у Євросоюзі чи ні. Путінські загарбницькі війни припиняються, окуповані території повертаються. З України та Сирії виводяться війська.

Республікам Північного Кавказу гарантує право на самовизначення.

Стратегічними партнерами оновленої РФ називає ЄС та США. Основну загрозу бачить в експанісії з боку Китаю.

"Класичний націонал-демократ", - характеризує його Станіслав Белковский. Й до того ж націонал-демократ російський, етнічний росіянин, додамо ми. Без чого була б неможливою його популярність й без чого буде неможливим його зростаючий вплив.

Автор цих рядків схильний порівнювати Мальцева з Воїславом Коштуницею, останнім президентом союзної Югославії (2000-2003) й лідером Бульдозерної революції 5-6 жовтня 2000 року. Хіба що російській Коштуниця проти того, щоб тамтешнього Милошевича судили у Гаазі, а не в Москві.

Що далі? Мальцев - президент, Касьянов - прем'єр, Навальний - генпрокурор? ....Будем жити - будем бачити.

"Дай Боже й нашому теляті...." Перепрошую, Носорогові, як його іменують позаочі. Й не вовка, який з Путіна "вовк"? Вовк - хижа, але шляхетна, сильна тварина. А що таке "бідонесець Вовка", як постійно називає його Мальцев у своїх ефірах? ..."Міль", "Недопалок", "Глист", "Безкоштовний додаток до чужої валізи". Чи як його там ще кличуть.

Отож, дай Боже цьому Носорогові оту тлю з'їсти.

Дмитро ДОБРИЙ

18.09.2016, 17:01

Вячеслав Вячеславович Мальцев

dm_dobriy — Sun, 18 Sep 2016 13:14:33 GMT

Вячеслав Вячеславович Мальцев

Биография, личные данные

52 года.

184 см.

Трижды женат.

Русский.

Православный.

Образование

Высшее юридическое, криминолог.

В 1989 году основал второе в СССР частное сыскное и охранное агентство "Аллегро". Имел в подчинении несколько тысяч человек.

Деятельность

Ежедневный прямой эфир в 21.00 на канале Artpodgotovka.

№ 2 в федеральном избирательном списке партии ПАРНАС, полученном после победы на праймериз (первое место заранее было закреплено за Касьяновым). Участие в парламентских выборах и вероятное получение мандата обещает использовать для популяризации идеи "05.11.17", в частности на теледебатах.

Избегает печатных публикаций: чтобы не дать повода к привлечению его к уголовной ответственности по политической 282-й статье УК РФ.

Политические взгляды

Национал-демократ.

Автор инициативы о революции-05.11.17. Революцию видит мирной, поскольку большая часть силовых органов РФ, по словам Мальцева, на тот момент займет сторону народа и вынудит Путина и его "семью" (Ковальчуки, Роттенберги) отречься от власти.

Постреволюционную Россию видит вместе с ЕС.

Гарантирует прекратить войну, вернуть Украине оккупированные территории, а Северному Кавказу - предоставить право на самопределение.

Поддерживал Евромайдан, а также украинских политзаключенных в РФ (Надежда Савченко и другие).

Первые нормативные акты: 1) временное закрытие границ; 2) национализация нефте- и газодобыващих предприятий; 3) создание трибунала по расследованию преступлений путинского режима.

Адепт информационного общества, прямой демократии, электронных денег (шведская модель), прозрачности в работе госорганов по примеру Грузии.

Компромат

Конспирология

Служил в СА на програнзаставе в Литве.

Барак Обама, еще до того как стал во главе Соединенных Штатов, посещал Саратовскую область с инспекторской проверкой по поводу уничтожения советского химоружия. Этой же темой плотно занимался Мальцев. Так они и познакомились... Мальцев отзывается об Обаме как об "очень приятном в общении человеке".

Эти два факта больше всего не дают покоя ярым путинцам, имперцам, носителям идей "русского мира".

СМИ о Мальцеве

Цитаты

Президент России Вячеслав Мальцев? ОБНОВЛЯЕТСЯ

dm_dobriy — Fri, 15 Jul 2016 02:07:52 GMT

Осенью 2016 года в РФ состоятся выборы в Госдуму и представительские органы на местах. Есть и те, кто уже выдвигается в президенты.

Например, Вячеслав Мальцев, у которого стабильно 100-тысячная аудитория на YouTube.

Что известно о нем, кроме отсутствия статьи в Wiki и напрочь заблокированной возможности ее создания?

Вячеслав Вячеславович Мальцев

Биография, личные данные

52 года.

184 см.

Трижды женат.

Русский.

Православный.

Образование

Высшее юридическое, криминолог.

В 1989 году основал второе в СССР частное сыскное и охранное агентство "Аллегро". Имел в подчинении несколько тысяч человек.

Деятельность

Ежедневный прямой эфир в 21.00 на канале Artpodgotovka.

№ 2 в федеральном избирательном списке партии ПАРНАС, полученном после победы на праймериз (первое место заранее было закреплено за Касьяновым). Участие в парламентских выборах и вероятное получение мандата обещает использовать для популяризации идеи "05.11.17", в частности на теледебатах.

Избегает печатных публикаций: чтобы не дать повода к привлечению его к уголовной ответственности по политической 282-й статье УК РФ.

Политические взгляды

Национал-демократ.

Автор инициативы о революции-05.11.17. Революцию видит мирной, поскольку большая часть силовых органов РФ, по словам Мальцева, на тот момент займет сторону народа и вынудит Путина и его "семью" (Ковальчуки, Роттенберги) отречься от власти.

Постреволюционную Россию видит вместе с ЕС.

Гарантирует прекратить войну, вернуть Украине оккупированные территории, а Северному Кавказу - предоставить право на самопределение.

Поддерживал Евромайдан, а также украинских политзаключенных в РФ (Надежда Савченко и другие).

Первые нормативные акты: 1) временное закрытие границ; 2) национализация нефте- и газодобыващих предприятий; 3) создание трибунала по расследованию преступлений путинского режима.

Адепт информационного общества, прямой демократии, электронных денег (шведская модель), прозрачности в работе госорганов по примеру Грузии.

Компромат

Конспирология

Служил в СА на програнзаставе в Литве.

Барак Обама, еще до того как стал во главе Соединенных Штатов, посещал Саратовскую область с инспекторской проверкой по поводу уничтожения советского химоружия. Этой же темой плотно занимался Мальцев. Так они и познакомились... Мальцев отзывается об Обаме как об "очень приятном в общении человеке".

Эти два факта больше всего не дают покоя ярым путинцам, имперцам, носителям идей "русского мира".

СМИ о Мальцеве

Цитаты

Большинство опрошенных 9 мая "ветеранов" во Второй мировой войне "не воевали". ВИДЕО

dm_dobriy — Fri, 08 Jul 2016 14:59:40 GMT

В пророссийской акции "Бессмертный полк" на 9 мая 2016 года в Киеве в основном принимали участие участники послевоенных советских авантюр и спецмисий вместе с обычными отставными военными, а не настоящие ветераны Второй мировой войны. Среди пожилых людей в военной форме, которых приветствовали собравшиеся на Аллее Павших Героев, в основном были те, кто на самом деле не принимал участия в боевых действиях против Третьего Рейха и ег осоюзников, и даже не скрывает этого, передает TVglasnaroda.

Анна Синькова: «Ветераны сами готовы идти на том Вечном Огне жарить яичницу»

Фейковым ветераном, якобы причастным к победе над нацизмом, в частности, оказался руководитель ветеранской организации одного из районов города Киева, который не стал скрывать факт своего неучастия в войне 1939-1945 годов, однако при этом заявил, что он также "имеет отношение к Победе". "Я, сынок, не воевал, а принял эстафету от ветеранов Вооруженных Сил, которые воевали", - объяснил мужчина, отметив, что прослужил "36 лет в боевой авиации".

В этот момент к нему подбежала маленькая девочка, поздравила его "с Победой" и подарила цветок. На предложение журналиста объяснить ребенку, что он на самом деле не воевал во Второй мировой, военный ответил: "Вы не понимаете, о чем мы говорим".

У метро "Арсенальная" корреспондент встретился с кавалером нескольких советских орденов, которые давали исключительно участникам Второй мировой. По его словам, эти ордена у него являются "юбилейными". "Вы актер?", - спросили у него. "Нет, не актер. Я принимал участие в международном долге, когда Чехословакию в 1968 году...", - пояснил "орденоносец", утверждая при этом, что к 9 мая он имеет "прямое отношение": "Я - советский человек. Принимал присягу на верность Советскому Союзу".

Также на "Арсенальной" готовился отправиться на площадь Славы мужчина со знаками отличия полковника. "Вам все страны перечислять?... Куба, Вьетнам, Чехословакия немножко, Афган, Йемен немножко. По одному году в трех (странах - ред.), а остальное я уже не считаю", - рассказал он о своем боевом пути. На прямой вопрос "Ко Дню победы прямого отношения не имеете?" его ответ был: "Ко Дню победы - нет". Рядом с ним стоял гражданин, который считает, что "имеет отношение" ко Дню победы в качестве "дитя войны", что не помешало ему принимать поздравления "с праздником" и цветы от младших поколений.

Самое же высокое звание было у ветерана Вооруженных сил с погонами генерал-майора, которой также принял цветы, а потом откровенно признался на камеру: "Нет, не воевал. Я молодой еще". Именно этот человек вел колонну с транспарантом "Бессмертный полк", члены которой впоследствии разбили видеокамеру журналистам после вопроса о "ДНР/ЛНР".

Тем не менее корреспондентам удалось отыскать в тот день настоящих ветеранов Второй мировой, которые действительно выглядели значительно старше других участников действа и имели при себе соответствующие удостоверения. Одному из них, когда он пошел на войну было 17 лет, другому - 19. Фейковых участников этого военного конфликта они назвали "отвратительными приспособленцами".

Настоящие ветераны также не стали скрывать своего негативного отношения к "ДНР/ЛНР". "Это то же Приднестровье. И получается так, что люди друг друга бьют, свой своего, - сказал военный, представивившийся Степаном Степаненко; в целом он отдал вооруженным силам 34 года. - И у них (у "ДНР/ЛНР" - ред.) ничего не получится, ничего. Это самый тяжелый случай в истории Украины".

Бывший солдат, который ушел на войну против немецких нацистов в 20-летнем возрасте ("с самых первых дней"), пояснил, что фейковые ("ряженные") ветераны "были всегда". "ДНР/ЛНР" он также не поддерживает: "Как я могу такое поддерживать?!"

Как уже сообщалось, попытки экс-"регионалов" из "Оппозиционного блока" и ПСПУ использовать у Мемориала Вечной Славы запрещенную советскую символику привели в тот день к столкновениям. Сторонникам российского агрессора в свою очередь не понравился флаг УПА рядом с Вечным огнем и Могилой Неизвестного солдата.

Отметим, авторство идеи "Бессмертного полка" принадлежит сибирском оппозиционному телеканалу "ТВ-2" из Томска, который со временем был закрыт за критику действующей российской власти, а их ноу-хау перехватила президентская администрация Путина. Главным принципом "Бессмертного полка" было то, что это не коммерческая, не политическая, не имиджевая и не государственная акция. "Ветеранов все меньше, правды в День Победы тоже становится все меньше, - объяснял тогда инициатор флэш-моба, журналист Сергей Лапенков. - Праздник для должностных лиц и для каких волонтеров в военной форме. Все это какое-то неживое".

NEWSru.ua

Вячеслав Мальцев назначил революцию в России на 5 ноября 2017 года

dm_dobriy — Wed, 18 May 2016 22:19:50 GMT

Вячеслав Мальцев назначил революцию в России на 5 ноября 2017 года

В'ячеслав Мальцев призначив революцію у Росії на 5 листопада 2017 року

Vyacheslav Maltsev appointed a revolution in Russia on November 5, 2017

ვიაჩესლავ Maltsev დანიშნა რევოლუცია რუსეთში, 5 ნოემბერს, 2017

عين فياتشيسلاف مالتسيف ثورة في روسيا يوم 5 نوفمبر 2017

ویاچسلاو Maltsev یک انقلاب در روسیه در نوامبر 5، 2017 منصوب

ヴャチェスラフマリツェフは2017年11月5日にロシアの革命を任命しました

維亞切斯拉夫·馬爾采夫任命為俄國革命的2017年11月5日

ויאצ'סלב Maltsev מינה המהפכה ברוסיה ב -5 בנובמבר, 2017

Vyacheslav Maltsev 5 नवंबर, 2017 को रूस में एक क्रांति नियुक्त

Vyacheslav Maltsev esimisiwe revolution eRussia ngoNovemba 5, 2017

Vyacheslav Maltsev, 2017 5 Kasım Rusya'da bir devrim atandı

Vyacheslav Maltsev a nommé une révolution en Russie le 5 Novembre, 2017

Vyacheslav Maltsev ernannt, eine Revolution in Russland am 5. November 2017

Vyacheslav Maltsev designó una revolución en Rusia el 5 de noviembre 2017

Vyacheslav Maltsev nomeado uma revolução na Rússia, em 05 de novembro de 2017

У русской оппозиции появился новый популярный лидер, его зовут Вячеслав Мальцев

Уже не раз высказывались мнения о недееспособности российской оппозиции, точнее той своеобразной среды, которую принято считать оппозицией. Почему своеобразной? Потому что таким методами, как у Алексея Навального или Михаила Ходорковского можно бороться за приход к власти в соcедней Финляндии, но не Красной площади. Впрочем, на Красную площадь никто из раскрученных в медиа либерально-демократических лидеров не собирается. Они считают, что путинский режим («рашизм») рухнет сам по себе под влиянием их зарубежных партнеров, сообщает УКРОП.org.

Остается только «ждать», как настоятельно рекомендует консультант внекремлевских либералов (есть еще и кремлевские, то же правительство Медведева, к примеру) Станислав Белковский. Хотя даже он, при всей своей интеллигентности, рекомендует тому же Ходорковскому в исключительных случаях «взять за горло» Путина, его родных и ближайшее окружение.

Из нераскрученных особняком держится покоритель YouTube‘а, где он каждый день с 21.00 до 22.00 ведет собственное онлайновое ток-шоу, политический комментатор Вячеслав Мальцев. С классической внешностью русского купца с Волги он «с чувством, с толком, с расстановкой» обсуждает внутрироссийские и общемировые – а после того, как РФ развязала войну с Украиной это почти одно и то же – темы, а также отвечает на вопросы телезрителей.

О том, какое количество аудитории уже «подсело» на Мальцева, можно судить по просмотрам его эфиров – 60-110 тысяч.

На Мальцева идут, Мальцева слушают.

Если в его взглядах какая-то конкретика? Безусловно.

Во-первых, дата новой русской революции – 5 ноября 2017 года, т.е. ровно через сто лет после того самого судьбоносного для этой части мира события, которое сейчас для кого-то уже стало «большевистским переворотом», а для кого-то до сих пор греет душу формулировкой «великая октябрсьская социалистическая революция».

Во-вторых, в ходе анонсированной революции Мальев обещает неминуемую национализацию стратегических предприятий и недр, а также смертные казни и тюремные сроки для топовых коррупционеров.

Не согласных с таким сценарием Мальцев успокаивает: что ж, начинайте, «мы к вам присоеденимся».

После 05.11.2017 российское государство снова станет миролюбивым и процветающим, говорит Мальцев.

В-третьих, себя и своих сторонников он называет «русскими национал-демократами», «врагами Путина» ( он у него первый в условном расстрельном списке) и «друзьями Украины».

ЧИТАЙТЕ: Президент России Вячеслав Мальцев? ОБНОВЛЯЕТСЯ

…Что это? Сатирическое фрик-шоу с минимальными капиталовложениями, рассчитанное на точно таких же инфоманов, только по другую сторону монитора? Или нечто большее, один из симптомов грядущих в царстве вечного Пу перемен?

Оппоненты Мальцева обращают внимание на то важное обстоятельство, что на YouTube этот полит-юморист, полит-пророк или, скажем так, полит… обозреватель-подстрекатель “заселилися” почти одновременно с назначением первым замглавой Администрации президента РФ Вячеслава Володина, с которым они давно и очень хорошо знакомы, чего не скрывает сам Мальцев, но при этом добавляет деталь о том, что находятся они по разную сторону баррикад.

Только кто здесь кого ведет? Мальцев ли «вещает» по команде Володина, или, наоборот, Володин теперь ежедневно с 21.00 до 22.00 сидит и слушает как «распекает» его политику Мальцев.

УКРОП.org

Дмитро Добрий. За усіх убивць Небесної Сотні відповідатимуть двоє рядових «Беркута»?

dm_dobriy — Wed, 16 Dec 2015 06:39:56 GMT

Натхненні Арабською весною безпосередні учасники Київської зими 2013-2014 років, звичайно ж, по-різному уявляли собі кінець доби Януковича.

Оскільки протест зі самого початку мав ненасильницький характер, більшість уявляла «тричі не судимого» схожим на Хосні Мубарака, котрого навіть попри загострення різноманітних хронічних захворювань (таке часом трапляється, коли високопосадовцям доводиться опинитися на лаві підсудних) під час судових засідань тримали у металевій клітці, забезпечивши, щоправда, спеціально обладнаним ортопедичним ліжком. Тим, хто був налаштований рішучіше, єгипетського варіанту було недостатньо. А таких з кожною спробою сил МВС розігнати прихильників євроінтеграції та повного «перезавантаження» влади, з кожним викраденням, кожним підступним вбивством простих і, фактично, беззахисних вуличних революціонерів, ставало дедалі більше. «Малоросійський Саддам Хусейн» разом з десятком закутих у кайданки поплічників бачився їм у залі суду, котрий оголошує першим особам держави вищу міру покарання. Або ж як у Лівії, де до кримінальної відповідальності було притягнуто керівний склад місцевого аналогу Адміністрації президента й уряду Джамахірії. І це, не дивлячись на ексцес з раптовим виявленням знесиленого Муаммара Каддафі в доволі примітивній хованці. Й подальшим лінчуванням 69-річного політика.

«Перезавантаження влади», її очищення відбулося у цих країнах виключно через в'язничні камери та смертну кару (з огляду на місцеве законодавство). У Єгипті навіть двічі. Наступного після Мубарака президента, який вельми по-своєму оцінив межі власних повноважень, з метою недопущення нових заворушень охайно нейтралізували авторитетні у країні офіцери Міноборони. Після чого оголосили дострокові вибори.

В Україні ж відбулося усе з точністю до навпаки. Голова держави, а разом ним і голова парламенту, голова уряду зі своїми міністрами безперешкодно виїхали до РФ, Криму, Ізраїлю, Італії, Іспанії. Голова Адміністрації президента прикрився депутатським мандатом, із секретаря РНБО знято всі звинувачення щодо причетності до масових розстрілів беззбройних громадян. А у відповідь на запитання «Хто саме вбивав людей на Майдані?... Та й не вбивав, як вбивають на полі бою, а забивав ніби худобу, майже впритул прицільно розстрілюючи у голову чи шию калібром 7,62 мм, тобто, без жодних шансів на щонайменше виживання» вже нова влада, як колись Азаров зі своїм «НАТОвським снайпером», розповідає про якусь «третю силу» чи «російських снайперів». Виправдовуючи таким чином власну неспроможність ідентифікувати особи злочинців.

За два роки розслідувань єдине, на що спромоглися МВС, ГПУ та судова система - це затримати рядових «Беркута» Сергія Зінченка й Павла Аброськіна, на яких тепер «чіпляють» більшість із 39 майданівців, розстріляних 20 лютого на Інститутській. Власне, цими 39 епізодами й «козиряють» слідчі, ніби й не було ще понад 60 вбитих біля кордонів «Беркута». Тих, хто назавжди лишився на Грушевського, всередині та ззовні Будинку профспілок, біля Монумента Незалежності, біля КМДА, в Кріпосному провулку та у Маріїнському парку.

Безпосереднього командира (взводного) згаданих вище рядових, капітана Дмитра Садовніка, суд відпустив додому з електронним браслетом. Коли треба було з'явитися на наступне засідання суду, Садовнік, кажуть, уже був у Росії. Там де переховуються керівники київського «Беркута» Кусюк та столичної міліції загалом - Коряк.

Командири 1-ї (Михайло Добровольський) та 2-ї (Анатолій Логвиненко) рот київського «Беркуту», за версією слідства, до жодних насильницьких смертей не причетні, а проходять тільки по нападу на громадський патруль Автомайдану в Кріпосному провулку.

Командир 3-ї роти Євген Антонов, той що по-звірячому розігнав студентський Майдан під ранок 30 листопада, знайшов себе у «сім'ї вольній, новій», поновився на роботі тепер вже у Національній поліції. Так само як і безцінний «донецький» кадр Василь Паскал, котрий пережив вже не одного міністра на чолі Карного (та Політичного) розшуку, чиї підлеглі, як довів минулий тиждень, поновили незаконне стеження за «найбільш небезпечними» молодими націоналістами, за тими ж, що й до Революції гідності. І це при тому, що об'єкти їхніх «оперативних розробок» не проходять за жодною з кримінальних справ, й самі є де-юре чинними співробітниками міліції - на правах бійців АТО перебувають у складі добровольчих батальйонів. Зокрема, йдеться про активних учасників бойових дій, відомих героїв війни на Сході.

Невже такі висококласні фахівці не в змозі встановити, хто й де з їхнього власного відомства ніс бойове чергування під час кожної з ретельно зафіксованих медіа й адвокатами людських трагедій?! У випадку зі знущанням над козаком Гаврилюком усіх визначили у максимально стислі терміни. Чи не так?!

Що ж до Маріїнського, то в листопаді суд відпустив під так званий «домашній арешт» головного львівського «беркутівця» Ростислава Пацеляка, мовляв, великої «суспільної небезпеки» він наразі не становить, а його причетність до смертей протестувальників в межах дислокації ввіреного йому підрозділу (18 лютого) ще не встановлено.

Учасники штурму Будинку профспілок до кримінальної відповідальності також не притягаються. Чому? «Їхні дії не призвели до загибелі людей», - офіційно стверджує Генеральна прокуратура. Тобто, тих протестувальників, які самі ж (!) підпалили, за даними розслідування, власний Штаб, намагаючись у такий спосіб захиститися від зачистки. Отже, самі підпалили, самі від того й загинули. Хай буде так, лише умовно «погодимося» з подібними міркуваннями.

А як тоді бути із захисниками штабу Революції, які загинули під час штурму вже на Хрещатику? З матеріалів судового засідання над екс-начальником СБ України по Київській області Олександром Юрійовичем Щеголєвим випливає, що деякі учасники того вогняного штурму дали свідчення проти свого колишнього начальника. Можливо, ця обставина пояснює, чому вони перетворилися з потенційних обвинувачених на свідків. Але ж не йдеться про всіх задіяних у цій спецоперації «альфівців», а лише про декількох з них, чиї прізвища вже не приховати. А як щодо решти штурмовиків? Чи там чиїсь дії взагалі «не призводили» до чиїхось смертей, й ми маємо справу з масовим самогубством?

Були й ті, кого позбавили життя так звані «тітушки», де-факто ще один підрозділ у складі МВС Віталія Захарченка. Про окремих «тітушків»-«мокрушників», як чітко встановлених вбивць, взагалі ніхто нічого не звітував й не звітує. Так само, як і про групи снайперів на дахах адмінбудівель, про яких детально йдеться у звіті парламентської ТСК, оприлюдненому за підписом Геннадія Москаля.

Й, нарешті, найбільш загадковий момент, про який взагалі уникають писати українські журналісти: керівник групи стрільців біля колишнього Жовтневого палацу. Очолювала їх особа, схожа на шефа «Омеги» (розквартированого у Нових Петрівцях спецназу з президентської охорони) начальника відділу координації спеціального призначення Управління бойової та спеціальної підготовки ГУ ВВ МВС України, 45-річного Сергія Івановича Асавелюка (він же «Аса», «Ас»). Про нього ще писали навесні 2014-го, а потім згадки раптово обриваються.

Підведемо підсумки. Якщо нікого з цих чотирьох не відпустять ночувати додому, то станом на 7 грудня 2015 року, власне, за вбивства на Майдані гарантовано отримають серйозні терміни ув'язнення наступні затримані: безпосередні виконавці, на момент скоєння злочину - рядові міліцейського спецпідрозділу «Беркут» МВС України Зінченко, Аброськін; один з їхніх проміжних керівників, підполковник МВС, заступник командира київського «Беркута» Олег Янішевський, що має всі шанси піти як організатор; давній приятель тодішнього очільника СБУ Олександра Якименка, теж «донецький» Щєголєв, певно, йтиме замовником чи співорганізатором. У чільних представників правлячої коаліції зі Щєголєвим своїми порахунки, оскільки це він, як вони переконані, а вже потім Кузьмін та дрібні «шістки», на кшталт Кіреєва, стоять за їхнім переслідуванням у 2010-2013 роках.

Варто зауважити, що СБУ у даному випадку продемонструвала порівняно вищий рівень готовності до самолюстрації, ніж МВС. Зокрема, відомо про двох затриманих генералів СБ - уже загаданий Щєголєв й колишній начальник контррозвідки (фігура, рівна Паскалу) Володимир Бик. Як стверджував Валентин Наливайченко, саме Бик відповідав за координацію дій штабу «АТО» («терористами» називалися всі, кому не подобався чинний президент) на чолі зі Щєголевим з кураторами із ФСБ. Шеф П'ятого управління Луб'янки Сергій Бесєда разом з численним почтом особисто відвідував Київ, готуючи фінальну бійню на Майдані.

За словами ж головного військового прокурора Анатолія Матіоса, в цілому, до відповідальності «притягнуто» четверо генералів СБУ. З МВС - жодного.

Чому не військовий Янукович пішов на військові злочини?

На відміну від маршала авіації Мубарака, полковника Каддафі чи Хусейна, який ніколи не знімав військового строю головнокомандувача, в Януковича, окрім доволі своєрідної батькової настанови «очі бояться, руки роблять», не було жодних внутрішніх переконань. А з людьми у погонах у нього склалися свої особливі, зумовлені кількома «ходками», відносини. Він не мав наміру битися до останнього, а тим більше, віддати себе в ім'я якихось незрозумілих йому ідеалів.

До того ж, для повного придушення опозиції у нього не було необхідних організаційних та людських ресурсів.

Неймовірно недолугий план московських «світил» а-ля «все спалити, всіх убити» був одразу непридатним хоча б тому, що наявною кількістю «штиків» штаб Щеголєва не міг навіть утримати периметр Майдану, заблокувати підходи до нього, взяти під контроль (а не спалити) Будинок профспілок, де містився головний революційний Штаб, а також Консерваторію, резервний штаб у КМДА тощо. Не кажучи вже про запровадження воєнного стану хоча б у межах Києва з передбаченим у таких випадках пропускним режимом, пропусками, вимкненням Інтернету й мобільного зв'язку, припиненням роботи приватних ЗМІ (перш за все, телеканалів), обмеженням діяльності іноземних посольств й дипмісій. Робити це фізично не було кому. Армія Януковича не підтримувала, з МВС - лише не надто численний «Беркут» («Ягуар», «Омега»).

Як стверджують близькі до безпосередніх учасників перемовин тріо Кличко-Яценюк-Тягнибок (наприкінці їх замінив Ярош) із господарем Межигір'я, останній зі самого початку головною своєю вимогою називав збереження награбованого, або як зараз модно казати, «активів». Коли ж він нарешті зрозумів, що для цього треба зректися влади, ця головна вимога стала з його боку єдиною.

У чому тоді був сенс безневинних смертей? Для чого було привселюдно страчувати таку кількість незгодних? А інакше як стратами, до того ж, показовими й здійсненими з особливою жорстокістю та цинізмом, причини смертей Небесної Сотні назвати не можна...

Пояснень, вочевидь, варто шукати в особливостях індивідуальної злочинної психології громадянина Януковича В. Ф.

У тих самих особливостях, через які він отримував особисте задоволення, знущаючись над ув'язненими за його особистим дорученням Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та багатьма іншими, годинами переглядаючи це на прокурорському відео, знятому на розташовані де тільки можна приховані камери. У тих самих особливостях, які змусили його по прибуттю до жертв зрежисованих Банковою «терактів» у Дніпропетровську, зайшовши до лікарняної палати, широко посміхнутися, мовивши: «Ну, что? Попали под раздачу?!» Й через які він залив кров'ю не лише ненависний йому Майдан, а й ніби такий рідний та милий серцю Донбас, перетворивши його на суцільний морок та згарище. «Садизм», - так називається це у спеціальній літературі. Коли чиєсь внутрішньо нікчемне «Я» самостверджується шляхом заподіяння страждань морально сильнішим й духовно багатшим іншим особам.

До садизму додайте ще й типово зеківську звичку вислужуватися перед «начальством», в даному випадку роль такого хрестоматійного «начальника» в житті Януковича відіграє підполковник Путін. Наказано «розігнати», почав «розганяти». Вже як зміг... Чудово знав, що нікого не «розжене», але ж треба було заробити собі квиток до Москви.

Ось і виходить, що той Майдан, тобто, всі ми з вами, ще два роки тому були значно сильнішими й ефективнішими. Методами прямого народовладдя вибороли свободу, утвердили інститут демократії. То невже так складно розшукати поодиноких пристосуванців? Чи, може, комусь знову потрібна кров посеред одного з найстаріших та найвеличніших міст Європи?

Дмитро ДОБРИЙ

Дмытро Добрый. Люди Медведева демонстративно атакуют Путина и его империю

dm_dobriy — Thu, 26 Mar 2015 19:12:55 GMT

ЛЮДИ МЕДВЕДЕВА ДЕМОНСТРАТИВНО АТАКУЮТ ПУТИНА И ЕГО ИМПЕРИЮ

Факты и только факты.

В последнее время вокруг человека, до сих пор называющегося себя «президентом» Российской Федерации (как бы этого не хотелось миллионам, если ни миллиардам напуганным его сумасшедшими выходками), действительно происходят необычные, не предусмотренные логикой кремлевских протоколов и неписанных мафиозных кодексов события. Некоторые из них заинтересованные лица умышленно выносят на поверхность, пытаясь таким образом воздействовать как на самого Пу, так и на прикованное к нему внимание. Дабы не отталкиваться от зачастую взаимоисключающих интерпретаций, обратимся для начала к неизменному и общеизвестному.

Факт первый. Согласно ч. 3 ст. 92 действующей российской Конституции в случае досрочного прекращения полномочий президента (болезнь, смерть, самоотрешение) его обязанности временно выполняет премьер.

А президент у них болен. И не только душевно.

В таком виде 18 марта он предстал на оккупант-шоу «Вамкрыш» (Москва, Красная площадь) рядом с крымскими уголовными авторитетами «Должником» и «Гоблином». Следы длительной гормональной терапии скрывать все сложнее и сложнее

Премьером там сейчас Медведев Д. А., тоже имперец, тоже великодержавник, но большой приятель Генри Киссинджера и ельцинского пула олигархов, совместными стараниями победившими в командно-штабной игре сверхдержав «Преемник» над Сергеем Ивановым, непосредственным ставленником Лубянки. Точно также как перед этим они обыграли фигуркой Путина В.В. реваншиста-брежневца Евгения Примакова.

Со временем, стоит отметить, фигурка стала слишком самостоятельной и непредсказуемой, причем непредсказуемой настолько, что угрожает самому существованию человеческой цивилизации, не говоря уже о принципиальном пока что для Запада едином государственном устройстве русскоязычных — едином диспетчере природных богатств Северной Евразии.

Итак, Медведев. Снова Медведев... Разве что формальному главе государства удастся в ближайшем будущем нейтрализировать младшего его на 13 лет премьера, найдя ему более подходящую замену.

В Украине же и в большинстве стран Европы «первого» в случае чего подменяет руководитель парламента. В этом и отличие демократии от правопреемницы Советского Союза.

Факт второй. После вызывающе показательной казни Бориса Немцова, безусловно, устроенной силовиками самого высшего ранга, пожизненный президент РФ действительно взял паузу.

Если верить Кадырову, решалась судьба самого Путина, останется ли он президентом.

Президент РФ был недоступен со 5 по 16 марта. Упорно молчал и его пресс-секретарь.

«Не комментируем, тема закрыта», - заявил аж 15 марта Песков. Одновременно была «закрыта» и тема Немцова: единственным организатором и заказчиком выполнения преступления в одном лице стал Дадаев. Да, кадыровцы. Да, «герои России», но исключительно из соображений «религиозной ненависти» к «Шарли Ебдо» и сочувствующему им Борису Ефимовичу.

Факт третий. Кадырова трогать никто не стал.

Во время отсутствия Путина в СМИ стали вбрасываться месседжи о готовящейся смене Рамзана Ахматовича на Магомеда Хожахмедовича Даудова (он же «Лорд»), главу кадыровской Администрации президента, якобы близкого к Володину.

За такими нелепыми вбросами стоял никто иной Асланбек Андарбекович Дудаев, более известный как Владислав Юрьевич Сурков, занимавший перед этим кресло Володина. Почему нелепыми? У «Лорда» никогда не было и не будет собственных вооруженных сил. Для кадыровцев он еще один бюрократ, а для вооруженного подполья — вообще никто и звать его никак.

К слову. Суркова в большую политику привел этнический чеченец Александр Стальевич Волошин, глава Администрации Ельцина и на пару с тогда еще живым Березовским архитектор первого президентства Медведева с российской стороны.

«Ушли» из Администрации президента Суркова по «доносу» о причастности к финансированию оппозиции. У Путина, также как и в ФСБ, никогда не любили близкого к ГРУ (где служил его отец) изворотливого выпускника частного американско-российского «Международного университета в Москве» (МУМ), начинавшего еще с Фридманом и Ходорковским. Считали непредсказуемым и не совсем надежным.

Факт четвертый. Следователи СК по делу о защите «государственной тайны» изъяли документацию «LifeNews». Обещают прийти за серверами.

Это произошло 24 марта.

СК или СКР — созданная при Медведеве альтернативная ФСБ гражданская спецслужба.

Начинавший с ФСБшного эксклюзива «LifeNews» является сейчас круглосуточным новостным телеканалом и главным пропагандистским рупором Путина. Наравне с «прихватизированной» газетой «Известия», доренковским радио «Русская служба новостей» (РСН) и другими ретрансляторами неимоверной лжи, человеконенавистничества и военной пропаганды входит в структуру собственности «Национальной медиа-группы» (НМГ) Путина-Ковальчуков-Тимченко во главе с Алиной Кабаевой.

СК заявил, что действует по сигналу от борцов с насилием над детьми из мало кому известной общественной организации «Сопротивление» Ольги Костиной, супруги сурковской правой руки Константина Костина.

Факт пятый. Десакрализация «Сургутнефтегаза».

Несколькими днями ранее в Якутии местные жители решились на неслыханное расблокирование частной автомагистралии «Сургунефтегаза», также находящегося в фактической личной собственности немолодого спутника Алины Маратовны. Событие для такой огромной страны пустяковое, но в системе неформальных отношений внутри кремлевской верхушки неимоверно симптоматичное. И политтехнологичное.

Транспортантов «Путин должен уйти!» и «Якутские недра — якутам!» замерзшие по вине путинских «смотрящих» в своих руках не держали. Пока что.

Неужели все эти, как говорят в спецслужбах, «активные мероприятия» разрабатывает лично Сурков на пару с супругами Костиными? И Немцова, чтобы подставить Путина, с помощью Федеральной службы безопасности (ФСО), отвечающей за окрестности Кремля, он ликвидировал тоже по собственной инициативе? И СК работает по его приказу?....

Активизация антипутинской «хунты» в лице Медведева-Суркова-Кадырова куда более чем очевидна.

Что стоит за их действиями? Элементарное шкурничество, т. е. желание занять теплое местечко на троне «Русского мира» вместо дряхлеющего подполковника?. Или нечто большее: стремление продолжить войну до «победного конца», игнорируя всех и вся, в т.ч. убийственные для единого российского государства и вообще государства как такового санкции? Желание вернутся к медведевской «модернизации» под эгидой сколковских компрадоров, выйти из войны и вернуться на довоенные круги своя в отношениях со США, Европой и Украиной? ...На наш взгляд, наиболее верно последнее утверждение.

Медведев и Ко — это отнюдь не «голуби». Но они партия прекращения войны, отмежевавшаяся от партии продолжения войны. У них тоже есть свои силовики, свои ресурсы, свой Кадыров.

И в отношении теперешнего хозяина Кремля они продолжают выбранную Западом тактику — ДИСКРЕДИТАЦИЯ ЛИЧНО ПУТИНА и УНИЧТОЖЕНИЕ ЕГО СОБСТВЕННЫХ АКТИВОВ.

Они открывают второй, внутрений антипутинский фронт. Надолго ли их хватит, и что из этого выйдет, покажет время.

В любом случае Медведев и медведевщина снова ограничатся косметикой. Россия же тем временем, точнее то ,что принято на протяжении последних трехсот лет называть «Россией», продолжает развиваться согласной вполне понятной исторической логике. Не равен час как из Москвы делить уже будет нечего, а вместо этого придется договариваться с Украиной о реверсе сибирского газа и приглашать китайских миротворцев для ограничения территориальных аппетитов Поволжских Эмиратов.

Степень развития современных немецкой и японской цивилизации прекрасно доказывают, каким успешным может быть экономическое развитие без милитаризма. Без непомерных расходов на военщину и патологической цели поработить весь земной шар. Русские (просьба не путать с несуществующими «россиянами») ничем не лучше и не хуже всех остальных. Нужно только спуститься с «небес» фальшивых «истин» на землю.

Вместо эпилога

Партия продолжения войны. Сечин-Иванов-Володин, пытающиеся обойти Медведева на старте и усадить премьером хорошо зарекомендовавшего себя во время вторжения в Украину министра обороны Сергея-оглу Шойгу.

Есть у них и план «Б» - после того как сменивший Путина по состоянию здоровья (или другой причине) технический вр.и.о. президента Медведев объявит досрочные президентские выборы и, безусловно, выставит свою собственную кандидатуру, сыграть на противопоставлении кабинетного Медведева «боевому» Шойгу. Хотя он точно такой же кабинетный, в армии и то не служил.

А еще лучше для партии продолжения войны чтобы Путин нежданно-негаданно никуда без их разрешения не уходил, а публично назначил Шойгу в качестве своего премника на военное время. Мол, слишком мягок для такого неспокойного времени Дмитрий Анатольевич, а Сергей Кужугетович аккурат самый раз будет. Рейтинг ему на совершенно стерильном российском политическом пространстве подконтрольные СМИ накрутят, Чуров оформит «голоса». И, вуаля! Не в первой же, в самом-то деле.

Естественно, что вместе с Путиным кто рублем, а кто словом печатным Шойгу поддержит и его мощная бизнес-империя.

Бить по этой империи и нацелилась при помощи некоторых кругов на Западе медведевская группа.

Даже если братья Роттенберги, Ковальчуки и господин Тимченко от Путина при его жизни никуда не денутся, для Медведева принципиально чтобы они не поддерживали на досрочных выборах кандидатуру Шойгу. Если же учитывать постоянные исходящего из круга перечисленных бизнесменов типичные на данный момент заявления на тему санкций, то смелый расчет Медведева может оправдаться.

Однако, не стоит забывать, что у партии продолжения войны в запасе есть начальник Геншатаба Валерий Герасимов, проверенная креатура Шойгу, но при этом лучше него соответствующий представлениям о типаже «русского» боевого генерала. Прямолинейный, понятный. Харизматичный. И неимоверно похожий на штандартенфюрера СС из «Бесславных ублюдков».

Военный преступник, возглавлявший карательные операции 58-ой армии против народов Кавказа. Ученик еще одного известного палача, генерала Шаманова.

Это он воюет с Украиной, и готовится к войне со всем миром. В то время как Шойгу занимается госзакупками, а Путин скоро вообще уже нечем заниматься не сможет.

Дмытро Добрый

Dmytro Dobriy

26 марта 2015 г.